Проблема утворення племені.

Важливою рисою первісного суспільства є наявність племені, яке вважається основним етніч­ним підрозділом. За висновками Л. Є. Куббеля, в сучасній науці рисами племені вважаються: реальні або — частіше — фіктивні родинні зв'язки між його членами; поділ на роди (мінімум два роди); племінна територія та деяка обмежена економічна спіль­ність (наприклад, племінні полювання); племінна мова, само­свідомість і самоназва; певна культурна спільність (племінні звичаї та обряди).

Л. Є. Куббель певен: плем’я виникло вже в пізньому палеолі­ті одночасно з родовою громадою.

С. А. Арутюнов уважає, що утвердження дуально-родової (дуально-громадської) організації приводить до появи нового колективу з двох громад, який найкраще називати передплем’- ям. Воно стало нижчою одиницею структури популяції та ран­ньої сапієнтації, оскільки було вже ендогамним утворенням. Отже, передплем’я утворилося в пізньому палеоліті на всіх зем­лях, заселених людьми (в тому числі й на території України). Відриваючи від інших родів, як правило, два роди, передплем’я являло собою не лише єдину етнічну одиницю: його формування збіглося з процесом сапієнтації та глоттогонії (первісного ста­новлення членороздільної мови). Таким чином створилися умови для утвердження різномов’я та расової різноманітності. З перед- племен палеоліту, що налічували до 100 чоловік, у мезоліті ви­никли більші за чисельністю — до 500 чоловік — рухливі племе­на. Займаючи площу 400/500—1500 км², вони становили не соці­ально-економічну, а діалектно-культурну спільність. Окремі гру­пи племен досить легко руйнувалися, вбирали в себе зовнішні впливи. В осілого мезолітичного населення (наприклад, анало­гічного сучасним ескімосам) племена були меншими за розміра­ми (до 200—300 чоловік), але згуртованішими.

Ю. В. Бромлей твердив, що поява племені супроводжується виникненням екзогамії й родового ладу. Але спочатку племена відзначалися простішою формою, вони не мали органів влади й не були політичними об’єднаннями (потестарними), тобто спо­чатку виступали як племена — етнічні утворення (етнікоси), а пізніше — і як етносоціальні організми (есо). Однак останні відповідають уже розвинутому первісному суспільству. На думку Ю. В. Бромлея, з племенами-етнікосами, можливо, слід ототож­нювати передплемена епохи мустьє, котрі займали території до 200 км у діаметрі та котрі, не виключено, відповідали окремим «варіантам» і «лініям» мустьє. Такі передплемена могли мати свою етнічну самосвідомість. У пізньому палеоліті племена вже відповідають археологічним культурам (ця думка зумовлена, очевидно, тим, що деякі дослідники лише нещодавно почали визнавати наявність археологічних культур у ранньому палеолі­ті, тоді як раніше появу археологічних культур датували пізнім палеолітом). Ю. В. Бромлей виходив із того, що культурою па­леоліту є розташований на площі до 50—150 км у діаметрі тери­торіально відокремлений, самостійний виробничий осередок етносоціального розвитку, об’єднаний силою родинних зв’язків, мови, традицій, усвідомленням свого особливого етносу. При цьому Ю. В. Бромлей не виключав і дещо інший варіант пояс­нення процесу творення племені: можливо, в епоху мустьє існу­вали племена, які ще формувалися, археологічні ж культури піз­нього палеоліту були сформовані племенами чи групами спорід­нених племен-етнікосів (ця теза нагадує зроблені ще в 60-х ро­ках висновки Г.

Нагадаємо, однак, що поява дуально-громадської (дуально-родової) організації пояснюється в науці напрямом розвитку шлюбних відносин. В. Ф. Генінг і Ю. В. Павленко наголошують: і передплемена мустьє, й пле­мена пізнього палеоліту (на існуванні яких наполягають С. А. Арутюнов та Ю. В. Бромлей) регулюють лише шлюбні відносини (завданням племені є організація виробництва), а в мезоліті ці племена розпадаються на, як правило, аморфні групи. Отже, слушним буде стверджувати, що племена не існували ні в домезолітичну, ні в мезолітичну епохи. За В. Ф. Генінгом і Ю. В. Павленком, однією з важливих рис племені є племінна влада. Оскільки ж ця влада виконує активну роль у діяльності племені, а етнічна специфіка племені — пасивна, то плем'я виникає не тоді, коли воно є лише етносом, а тоді, коли в ньому формуються органи влади. А це відповідає стадії нижчого ступеня варварства — стадії виникнення відтворюючого гос­подарства, тобто, на наш погляд, епосі протонеоліту (або неоліту — для на­родів, які від мезоліту перейшли безпосередньо до неоліту). Очевидно, з та­ким твердженням можна погодитися.

Як бачимо, незважаючи на різні підходи у спробах розв’я­зання проблеми походження племені, всі дослідники визнають наявність племені в неолітичну (протонеолітичну) добу.

З урахуванням усього сказаного формування первісного су­спільства на території України нам видається таким. У ранньо­му палеоліті формою соціальної організації було людське стадо (прагромада). В пізньому палеоліті — мезоліті існувала дуаль­но-громадська організація, кожна з громад якої родовою ще не була; дві громади об'єднувалися груповим шлюбом. Пізній па­леоліт був ранньою, а мезоліт — пізньою стадією дородової гро­мади. Надалі в народів, котрі після мезоліту пройшли стадію й протонеоліту, парна сім'я, рід і плем'я виникли в протонеоліті, а в тих, котрі з мезоліту перейшли одразу в неоліт — парна сім'я, рід і плем'я виникли в цій останній епосі. Так само з про­тонеоліту (в інших народів — з неоліту) існували не лише родо­ві, а й сусідські громади. Наявність сімейно-родових колективів засвідчує структура поселень, а племені — могильники протонео­літу — неоліту з великим числом похованих. Очевидно, це озна­чає, що та організація, яку можна назвати справжнім людським суспільством, з'явилася лише в протонеоліті (в інших народів — у неоліті).