Духовна культура епохи неоліту.
Нове в духовній культурі епохи неоліту пов’язане насамперед із новою соціально-економічною ситуацією. Як засвідчують матеріали міфології та етнографії, значний комплекс уявлень був викликаний до життя ке-
рамічним виробництвом.
Форма й орнамент посуду різних культур відбили зоо- та антропоморфні персонажі, рослинні та космічні символи. Численні приклади доводять: посуд став одним із найважливіших символів Сонця, неба, Всесвіту; виробництво кераміки здійснювалося спочатку спеціально призначеними людьми в певні дні року й супроводжувалося спеціальними обрядами. Покровителями гончарства часто вважали основних богів, а гончарі користувалися великою повагою. Важливої символіки, в тому числі й космічної, набули й інші нові галузі господарства (прядіння, ткацтво, тваринництво, Землеробство), а також пов'язані з ними предмети. Отже, не пізніше неоліту мали з’явитися уявлення про нитку долі та про пов’язаних із нею божественних ткаль — мойр, чи парок, про нитку як основу Всесвіту, про тканину як Всесвіт.Із неоліту до наших днів збереглася розвинута міфологія. Яскравим її прикладом є міфи про священний шлюб, репрезентовані, зокрема, широко знаними міфами про шлюби Зевса з богинями. Він брав ці шлюби у вигляді змія, дракона, бика. На території України подібні сюжети втілені в трипільських жіночих статуетках,— або обвитих тілом змія-дракона, або таких, що сидять на бикоподібних крісельцях. Однак композиції, що зображують у символічній формі цей шлюб, у Малій Азії (Чатал- Гуюк) і Подунав’ї (Вінча) відомі ще з неоліту. Очевидно, їх знайдуть і в матеріалах неоліту України. Досить часто фігура бога-бика шлюбної пари є астрономічним символом Тельця, що відповідає міфам про Зевса, Аполлона та подібних їм божеств як уособлень Тельця, зодіаку, творців чи охоронців «закону».
Символіка священного шлюбу була практично всеосяжною. У древніх індоєвропейців і семітів обряд цього шлюбу виконувався представниками вищої знаті на початку астрономічної, весни й символізував відродження Всесвіту та часу в акті єднання неба й Землі, Сонця й Місяця. Ідея такого шлюбу збереглася в різних проявах до наших днів у фольклорі, зокрема слов’янському. Але найкраще її зафіксовано у священному шлюбі (непорочному зачатті) діви Марії на Благовіщення, яке вважається давнім днем весняного рівнодення, та в народженні внаслідок цього (у відповідності до терміну розвитку дитини в тілі матері) Христа саме на Різдво — в давній день зимового сонцестояння.
Панування в неолітичну опеку ідей, пов'язаних із моделями космосу та священним шлюбом, доводить, що культ чуринги на цей час став далеким пережитком. Із культом загальної родючості були пов’язані, очевидно, статуетки жінок і тварин, відомі в неолітичних культурах: буго-дністровсь- кій, Криш та ін.
Найвизначнішою пам’яткою неолітичного мистецтва на території України залишалася Кам’яна Могила. За близькістю до лінійно-геометричних схем В. М. Даниленко відніс деякі зображення в її гротах і на плитах до неоліту. Ці композиції виконані в техніці різьблення тонких і глибоких ліній крем’яною пластинкою. Малюнки являють собою сітки та верші, підпрямокутні рами, заповнені косою або прямою сіткою (рами мають іноді сигароподібні або овальні, обриси). Поряд деколи розташовуються зображення риб, гарпуноподібних предметів, човнів. Інша група композицій пов’язана з передачею жител (куренів), що утворюють часом цілі групи (поселення). До неолітичної епохи можна віднести й фігури тварин (найраніши- ми з них, мабуть, е собаки, найпізнішими— копі). Всі наведені зображення відбивають рибальсько-мисливський світогляд неоліту.
Духовна культура мідного віку є, з одного боку, своєрідним варіантом культури пізнього неоліту, а з ін-
Відповідність композицій із наколів на торцевих площадках спиць прясла з Таценок основним зорям і символам семи сузір’їв, що їх Сонце проходило від точки весни до точки осені в 1620—650 рр.
до н. е.
Космічно-зодіакальна (переважно Тельцева) символіка індоєвропейців:
П о д у н а в’ я: 1—5 — культура Лепенського Виру; 6 — старчевська культура; 7 — культура лінійно-стрічкової кераміки; 8 — культура Вінча; 9—12 — культура Кукутені; 13—14 — Езоро; 15—16 — баденська культура; 17, 20 — лендель- ська культура; 18 — Варна; 19 — культура лійчастого посуду. Близький Схід і Закавказзя: 1—2 — Чатал-Гуюк; 3 — Гаджилар; 4 — Тель Галаф; 5 — Троя; 6, 9 — Бейджесултан; 7 — Мерсин; 8 — Карагуюк; 10 — куро-аракська культура; 11 — Трабзон; 12 — Кюльтепе
того — якісно новим етапом. Як і в неоліті, в культурах мідного віку були поширені уявлення, пов'язані з культом тваринної та людської родючості. Це відбито в наявності статуеток тварин і жінок. Однак унаслідок перемоги відтворюючого господарства в мідному віці запанувала ідея відтворювання, основне місце в якій належало вже людській праці на шляху створення нової якості продукту (свідченням чого є домішки зерна в глиняному тісті, з якого виліплені статуетки).
При зростанні ролі чоловічої праці в основних галузях господарства (землеробстві, особливо орному, в тваринництві з великою рогатою худобою, в металургії, гончарстві), а потім і у військових сутичках, у суспільстві утвердилися патріархальні відносини. Це, зокрема, видно з поширення статуеток чоловіка (за деякими новими критеріями, чоловічими можна вважати також і значну частину «жіночих» трипільських статуеток). Важливо наголосити, що саме в цей час істотно ускладнилася символіка. Можливо, виникло й письмо: його зразками, вочевидь, є численні знаки на виробах із глини. Узвичаїлася солярно-космологічна символіка, в тому числі й астральна, що відповідає висновкам про піднесення культур вогню у зв’язку з металообробкою. Астральні символи відомі в пам’ятках як землеробського, так і азо- во-дніпровського степового тваринницького мідного віку. На Кам’яній Могилі до цієї епохи належить частина зображень із кіньми, що засвідчує, зокрема, скупчення залишків культурного шару, на який впала брила із зображенням мамонта. В цьому шарі виявлені крем’яні вироби типу азово-дніпровського Маріупольського могильника та уламки архаїчного посуду середньо- стогівського типу.