ТАЄМНИЧЕ ТИСЯЧОЛІТТЯ

Микола Леликов

По сліду Змійової борозни

«Вчора я з донькою гуляв на валах...»

Випадково почуті слова впали, немовби ньютонівське яблуко. Які вали, звідки вони під Києвом? Докучлива думка не давала спокою.

Цілком несподівано для себе математик Аркадій Сильвестрович Бугай почав пошук, який триває ось уже двадцять років.

...За легендою, давньоруський богатир, перемігши величезного змія, запряг його в плуг i проорав борозну. Лягла борозна глибоким ровом, а полиця землі валом постала. Звідси і назва - Зміїв вал.

Пояснення поетичне, але з наукового погляду, зрозуміло, критики не витримує. Математик звик знаходити точні відповіді на поставлені запитання.

Історична література повідомляла про вали небагато, до того ж недоказово та суперечливо. Збудував їх Володимир Красне Сонечко для захисту від печенігів. Але тоді про це напевно ж було б сказано в літописах, які досить повно описують кінець Х ст. Мабуть, вали були споруджені раніше. Ким? Для захисту від кого?

Вчений закидає за спину рюкзак, рушає в дорогу по валах. Студенти педінституту, де він викладає, охоче його супроводжують. З роками склад експедиції оновлюється, незмінний лишається лише керівник.

Місцями вали збереглися доволі добре, деінде помітний лише їхній слід. Колись вони вельми вражали: близько 20 м ушир, 8 - 14 заввишки, а від поля перед валом пролягав глибокий рів.

Пройдено близько тисячі кілометрів. Зроблено сотні розкопок. Вали ретельно нанесено на карту, яка значно відрізняється від усіх попередніх, складених частково з розповідей місцевих жителів, i, як свідчить завідуючий відділом польових досліджень інституту археології АН УРСР М. П. Кучера, ця карта найбільш повна i точна. Вона висить нині в робочому кабінеті Аркадія Сильвестровича Бугая. Жирні червоні лінії на ній - це вали. І нефахівцю видно, що вони являють собою струнку систему глибоко ешелонованої оборони.

- Наші предки добре знали фортифікаційну науку, - каже Аркадій Сильвестрович. - Зважте, цими валами уздовж річок Ірпеня i Стугни 1941 року проходила лінія оборони Київського укріпрайону...

Мій співрозмовник - людина літня, але не скаржиться на здоров’я, весь відданий роботі. Склав словник математичних термінів, тепер працює над біографічним математичним словником - труд подвижницький.

Слухати Аркадія Сильвестровича дуже цікаво. Деякі його твердження здаються неймовірними.

- Пам’ятник тисячоліттю Русі в Новгороді встановили із запізненням на добрих десять століть. Руській державі не одна, а дві тисячі років. Змійові вали щодо цього не залишають ніяких сумнівів.

Отже, була ще могутня дорюриківська Русь? До такої думки навіть звикнути важно. Адже з підручників історії ми знаємо, що розрізнені племена полян, древлян, дреговичів, кривичів та інших слов’ян уперше об’єдналися наприкінці ІХ ст. Хіба насправді було не так?

Щит Європи

- Ми дослідили лиш незначну частину валів, усього 700 км, - розповідає Аркадій Сильвестрович Бугай. - I то переважно на Київщині та в сусідніх із нею областях. А вали тягнуться ген куди. Спорудити їх було не під силу ні родовій общині, ані спілці племен. Зробити це могла тільки велика держава. Така, як Київська Русь. Але то була не Київська Русь. Принаймні, в традиційному уявленні про неї.

Тут починається найцікавіше.

Розкопуючи вали, учасники експедиції часто знаходили обгорілі колоди. Радіовуглецевий аналіз дав змогу досить точно встановити дату виникнення валів. Вона вражає! 280-й, 370-й, 620-й роки. І навіть 150 р. до н. е. Три перші дати відповідають часові вторгнення в Європу готів, гуннів та аварів (обрів), а остання - нашестю сарматів. Чи може бути випадковим такий збіг? Чи не логічно припустити, що вали споруджували для захисту від кочівників?

Висновок цілком закономірний. Можна навіть сказати, що вали відіграли вирішальну роль у захисті землі Руської.

Деякі історики пояснюють це тим, що далі на північ загарбники відмовились іти - мовляв, нічого було грабувати. Сумнівне припущення. Полянська, а далі древлянська землі лежали в напрямку на північ та північний захід. Якби вони не могли оборонятися, кочівники їх не пощадили б. Отже, орди зупинилися перед валами. Кіннота кочівників, грізна в степах, ставала безпорадною перед високою земляною стіною.

Гіпотеза цілком логічна. Але як бути з монголами? Для них вали не були перепоною?

Пояснення, що його пропонує Аркадій Бугай, просте й переконливе. До часу походу монголів земляні укріплення вже відіграли головну історичну роль. В XIII ст. загарбники вдались до іншої стратегії. Монголи, ідучи на штурм, гнали поперед себе юрби полонених, мирних жителів. Тюмені Чингіз-хана та Батия вміли брати не тільки вали, а й фортеці.

До того ж у часи монгольського нашестя Русь була роздріблена на окремі князівства, і завойовники долали їх поодинці. Довгу й продуману систему валів могла обороняти або міцна спілка князівств, або держава.

Скориставшись із люб’язної пропозиції Аркадія Сильвестровича, я разом з ним проїхав уздовж валів, які захищали Київ з південного заходу. Житомирським шосе дістались до Макарова, ознайомились зі старовинним городищем. Далі маршрут проліг на Бишів, Васильків, Віту Поштову. Майже скрізь нашим супутником був вал, ще й досі високий. Рів також добре зберігся.

Спорудити таке укріплення навіть у наш час було б непросто. Не одна пересувна механізована колона, озброєна бульдозером та екскаваторами, трудилася б кілька місяців. А скільки ж треба було нагаруватися людям, які перекидали землю лопатами й піднімали її нагору волокушами? Скільки людей потрібно було для такої роботи? Хто і як зумів їх організувати, який інженер узгодив їхні зусилля?

Самих цих питань доволі, щоб не сумніватись: плем’я, навіть наймогутніше, не могло спорудити валів.

Ще порівняно недавно вони були дуже мало досліджені, й археологи датували їх періодом Київської Русі.

Давньоруській державі щонайменш дві тисячі років, стверджує Аркадій Сильвестрович Бугай. У часи сарматського нашестя вона вже існувала.

Але чому тоді про це ані слова в літописах? Невже літописці помилялись?

Поправка до літопису

Ні, вважає вчений, не помилялись літописці. Історію вони викривляли свідомо, зумисне і з примусу!

Оригіналів прадавніх літописів не збереглося, є тільки різноманітні списки. Складали їх за різних князів, і, звісна річ, ці списки відповідно і контролювали правителі. За літописом, Руська земля починається з приходу Рюрика. Але чому? Що було до Рюрика? Порожнеча? Земля, заселена напівдикими племенами? Коли так, то за помахом якої чарівної палички вона перетворилася на могутню державу? Чи можливий такий стрибок?

І пошуки аналогій, і звичайні логічні міркування не дають підстав повірити в реальність такого перетворення. Науково обґрунтувати його неможливо... Зрештою, князів і царів не дуже турбував науковий бік справи. Проте вони ревно оберігали чистоту і «породність» свого генеалогічного дерева.

Хто був Рюрик? Слов’янин, норманн, швед? З цього приводу історики багато сперечалися. Суть не в суперечках. Російські самодержці за найважливіше вважали те, що він був зайда, якого запросили правити. То від цього прибульця, мовляв, і їхній родовід. В іншому випадку великий князь і смерд могли мати спільного пращура... Неважко уявити, що така рідня здавалася правителям не тільки небажаною, а й небезпечною. Вона, по суті, вирівнювала їх за походженням із холопами.

В середньовічній історії взагалі існувала тенденція виводити походження династії правителів від коліна іноземців. Французькі королі вважали себе за нащадків Франка, сина героя греко-троянської війни Г ектора, німецькі князі вели родовід переважно від стародавніх римлян.

Рюрик, безсумнівно, був завойовник. Можливо, і зрадник. Не виключено, що слов’яни запросили його як найманця, а він, скориставшись з нагоди, захопив владу, втопив у крові повстання Вадима.

Та Рюриковичів таке минуле ніяк не задовольняло. Вони одягли свого предка у світлі шати, возвели до рангу святого. Він і відважний воїн, і мудрий правитель, і прекрасний організатор. Одне слово, від нього пішла земля Руська. А Рюриковичі, мовляв, продовжують його святе діло, згідно з божим повелінням.

Усе, що було до Рюрика, замовчували, применшували, викреслювали зі списків. В історії вчинили справжнісінький розбій. Літописи стали не тільки її правдивим відтворенням, а й жахливою фальсифікацією. Всі подальші дослідження, що базувалися на викривленій основі, ще більше заплутали справу.

З таким трактуванням літописів історики виступали не раз. Правда, більшість із тих, хто сприймав їх скептично, вважали, що неточності та викривлення сталися з вини переписувачів у середині нинішнього тисячоліття. А от автор первісного тексту Нестор, безсумнівно, був чесний...

Проте це ніяк не застраховує його від помилок. Нестор не володів ні серйозною методологією, ні засобами досліджень. Писав, спираючись переважно на народні перекази, не завжди вмів відсіяти правду од вимислу. Та й що могли розповісти йому перекази про тисячолітні події? Навіть у його розповіді про події двохсотрічної давності багато білих плям.

Сам літопис, який лежить в основі більшості підручників з історії та монографій, має інколи факти, що ніяк не узгоджуються зі здоровим глуздом. Так, в «Избранных чертах из истории государства Российского», написаних Іваном Гур’яновим і виданих 1831 р., розділ про запросини Рюрика називається «Добропожертвование независимости в пользу отечества». Уже в назві - безглуздя.

Колоністи не садять капусту

Під час розкопок Аркадій Сильвестрович Бугай зібрав багату колекцію.

У VII ст. до н. е. на півночі Чорноморського узбережжя почали селитися грецькі колоністи.

- Вони не капусту там садили, - сміється Аркадій Сильвестрович. - Колоністи були торговцями. І торгували з давньоруською державою, предтечею Київської Русі.

На карті, яку склав дослідник Боплан у XVII ст., позначено Чорний шлях. Він оперізує середнє Придніпров’я і тягнеться аж до Криму. Це торгова дорога грецьких колоністів, вважає вчений, а коротший, водний шлях «із варяг у греки» - по Ірпеню - Бугу - Дністру - Дунаю...

Я тримав на долоні кілька прикрас, зроблених з оленячого рогу. Знайшов я їх неподалік від Фастова, на місці давнього городища, яке показав мені Бугай. Він вважає, що прикраси ці належать майстрам періоду черняхівської культури.

Ми навіть не вдавались до розкопок. Знахідки чекали нас на розораному полі. А скільки там було черепків глиняного посуду! Коричнюватих - черняхівського періоду - і сірих, гірш оброблених, - зарубинецької культури.

У самих знахідках немає нічого дивного. Цікаво інше: на порівняно невеликій площі Аркадій Сильвестрович виявив рештки понад десяти селищ початку І тисячоліття. Це свідчить про густонаселеність території, що більш характерно для держави, аніж для родової общини.

І ще одна знахідка. Виявляється, не всі вали захищали Київ. Є й такі, що їх було спрямовано проти нього. Отже, вали також захищали ще давніші руські землі. Київ збудували пізніше.

Правда, не можна сказати, що думка про двохтисячолітню історію державності на Русі цілком належить А. Бугаю. Близькі до його міркувань думки висловлював у середині минулого століття Васильєв. «История России» Д. І. Іловайського починається епіграфом: «Благоговейно посвящается истекшему в 1906 году двухтысячелетнему историческому существованию Русского народа». Але тоді вчені не могли скористатися з допомоги геохіміків та їхнього радіовуглецевого аналізу. Та й просто важко і неможливо було сперечатися з офіційною точкою зору Рюриковичів. А підстави для цього були і раніш.

Відомо, що в IV ст. існував великий союз слов’янських племен на чолі з вождем Божем, який боровся з готами.

Історики часів імператора Діоклетіана (III ст.) писали, що в перських міжусобицях брали участь рюсси.

Північні саги називали Русь Гардарикою (країною міст).

Готський історик VT століття Йорнанд уже згадував Новгород.

Грецькі історики писали про гіпербореїв, які живуть на північ від Чорного моря. «Земля у них родюча, - читаємо у Помпонія, - повітря чисте та благорозчинне. Вони живуть довше і щасливіше від інших людей, бо не знають ні хвороб, ні злоби, ні війни».

Осілі хлібороби, слов’яни відрізнялися од войовничих кочівників мирним характером. Вони обнесли свою землю валами. Про це також повідомляли візантійські історики.

А народні звичаї, які зберігалися століттями, всупереч заборонам, що їх чинила християнська церква? Хіба в язичеські часи їх шліфували? Чи не правильніше припустити, що вони беруть початок у стародавній цивілізованій державі?

Я вибірково назвав лиш незначну частку відомих історичних фактів, які відповідають гіпотезі Аркадія Сильвестровича Бугая. В І тисячолітті давньоруської історії, безперечно, існує ще дуже багато загадок.

На порозі нових відкриттів

Все, що стверджує Аркадій Сильвестрович, на перший погляд, просте, доказове i водночас... неймовірне. Невже помилялись історики багатьох поколінь, і тільки тепер, наприкінці ІІ тисячоліття, ми починаємо доходити істини? Чи це можливо?

Прокоментувати гіпотезу київського вченого я попросив інших спеціалістів.

Кандидат історичних наук М. П. Кучера:

- Припущення про двохтисячолітню історію руської державності спокусливе, але малоймовірне. Я з великою повагою ставлюсь до робіт Аркадія Сильвестровича Бугая, але не можу не зважати на те, що він не спеціаліст-археолог, а математик. Ми також не раз розкопували вали, древні городища. В переважній більшості вони належать до часів Київської Русі. А що стосується радіовуглецевого аналізу, то тут можливі досить значні допуски...

Член-кореспондент Академії наук УРСР Ф. П. Шевченко:

- Труд Бугая дуже багатогранний, значний і по-справжньому подвижницький. Математична освіта в цьому разі не заважає. За багато років праці вчений зібрав величезний унікальний матеріал. Але, звичайно, не можна твердити, що в пошуку і припущеннях він самотній. Нині вже безсумнівно, що давньоруська держава має набагато давнішу історію, ніж прийнято вважати. Змійові вали досить зримо і вагомо свідчать на користь цього. Даних радіовуглецевого аналізу не спростуєш. Можливі відхилення в кілька десятків років не суттєві. Проте це питання ще далеко не вичерпане. В нашому далекому минулому дуже багато неясного й суперечливого. Конче потрібне комплексне дослідження - археологів, істориків, геохіміків, геофізиків, етнографів, лінгвістів. Потрібно заново проштудіювати візантійських авторів. Не сумніваюся, що узгодити їхні праці з новими даними не важче, ніж із «Повістю временних літ». Давньоруська держава була і до Рюрика. А який насправді її вік, повторюю, покаже тільки комплексне дослідження. Може статись, що буде знайдено й ціле тисячоліття...

Директор інституту археології АН СРСР, академік АН СРСР, лауреат Ленінської премії, Герой Соціалістичної Праці Б. О. Рибаков:

- Праця Аркадія Сильвестровича викликає глибоку повагу. Питання, що він їх поставив, ґрунтовні, серйозні і потребують пильної уваги вченого світу. Уже в недалекому майбутньому цілком ймовірні суттєві поправки до нашої древньої історії. Але час остаточних висновків попереду...

Отже, історія відкриває ще одну дивовижну таємницю. На скільки століть ми старші? Можливо, як твердить Аркадій Сильвестрович Бугай, на ціле тисячоліття.

Журнал «Україна», № 28, 1979, с. 18-19.