ПО СЛІДАХ ЛЕГЕНДИ
В. Хохлочов, член спілки журналістів СРСР
Гіпотеза про існування водного шляху з древньої Русі в Західну Європу
Сьогодні ми хочемо познайомити читачів з цікавими науковими пошуками київського дослідника А.
С. Бугая. Нова цікава експедиція по слідах легендарного Кия буде організована в нинішньому році, коли ми святкуватимемо славетний 1500-річний ювілей столиці України. Знахідки вчених допоможуть заповнити багато «білих плям» нашої найдревнішої історії.Автор «Повісті временних літ», повідомляючи про повернення Кия з Константинополя, де слов’янський князь був з великою пошаною прийнятий при дворі візантійського імператора, наводить такий факт: «Идущю же ему вспять, приде к Дунаеви, и възлюби место, и сруби градок мал, и хотяше сесть с родом своим, и не даша ему ту близь живущии; и еще и доныне наречють дунайци городище Киевець».
Після невдалої спроби закріпитися в дунайському гирлі Кий повернувся до старого центру свого князівства - на рідні дніпровські кручі. Рештки його другої столиці - Києвця - проіснували лише до ХІІ ст. Нині тут стоїть місто Кілія - порті на Дунаї. Але кілійці й досі вважають своє місто молодшим братом стольного Києва.
Аркадій Сильвестрович Бугай кладе на стіл свої рідкісні знахідки: червоний український бурштин, старовинну пряслицю з невідомими науці літерами, зроблену в ті часи, коли у слов’ян, як вважалося досі, ще не було писемності, продукцію стародавнього металургійного «заводу» - шматочки залізної руди, а також дивовижні вироби з кераміки.
Читач може подумати, що все це відбувається в музеї. Але це не музей, а квартира А. С. Бугая, кандидата педагогічних наук, математика за фахом, що для нього історія рідного краю - хобі, в якому він досяг дуже багато, ставши справжнім археологом-професіоналом. Рік тому в журналі «Наш современник» було надруковано роман-есе Володимира Чивіліхіна «Пам’ять». Є в ньому сторінки, присвячені Аркадію Сильвестровичу.
На покуті його домашнього кабінету висить вишиваний рушник із написом, зробленим на честь 75-річчя хазяїна квартири: «А. С. Бугаю - першопрохідцю Змійових валів. Охоронці пам’яток Київщини».Ось уже майже чверть століття А. С. Бугай займається вивченням джерел народної легенди про те, як билинні руські богатирі, перемігши Змія, впрягли його в плуг i зробили цим плугом великі борозни. Тисячі кілометрів пройшов Аркадій Сильвестрович, щоб нанести на карту сотні кілометрів Змійових валів, які простягнулися далеко за межі Придніпров’я. Під час цих мандрів математик Бугай зробив й інші археологічні відкриття - виявив чимало так званих, майже невидимих нині, валкових і глибоких шляхів, сліди фортець із залишками високої матеріальної культури періоду докиївської Русі.
Досліджуючи вали, вчений-ентузіаст звернув увагу на те, що інколи вони будувалися не за річками, а перед ними, тобто, всупереч традиції, вже не річка захищала вал, а навпаки - вал річку. Отже, виходило, що в цих випадках останні мали якесь особливе значення. Так зміцніла думка про те, що річки, які раніше були більш повноводими і береги яких - густо заселеними, відігравали дуже важливу роль у житті наших предків. Звідси й народилася смілива гіпотеза: річки, захищені валами, були старовинним водним шляхом, яким колись, мабуть, скористався легендарний Кий: замість того, щоб плисти Дніпром через пороги і Чорним морем, що було і далеко, і небезпечно, полянський князь пішов, як-то кажуть, навпростець.
Аркадій Сильвестрович розгортає одну з карт:
- Ось, дивіться, село Дзвонкове. Хто його не знає? Дуже старовинне село на Київщині. Цілком ймовірно, що в давнину воно було значно більшим, ніж тепер. Розташоване в долині і на лісистих пагорбах правого берега Ірпеня, колишньої історичної річки Пярну, воно було дуже мальовничим. Недарма Олександр Євдокимович Корнійчук присвятив йому чудову комедію «Приїздіть у Дзвонкове».
А. С. Бугай знімає окуляри, сідає в крісло і тихо розмірковує:
- Від чого пішла назва річки, ми не знаємо, але звідки походить назва села, можна здогадатися.
Адже Дзвонкове вабить до себе не тільки своїми природними красотами. Людина не випадково з давніх-давен обрала саме цю місцевість для поселення. Можна припустити, що тут сходились якісь важливі шляхи сполучення, і не тільки сухопутні. Про це, зокрема, свідчить старовинне городище поблизу річки. Його заснували як прикордонний форпост полян. Цей факт, підтверджений археологічними розкопками, вже став аксіомою. Проте не виключено, що воно виконувало й інші функції. У літописах згадується, між іншим, що Ірпінь у своїй нижній течії був справним. Є багато підстав, зокрема наявність на ньому інших городищ, розташованих на обох берегах, вважати, що в дуже давні часи він був пожвавленою судноплавною артерією. Судна в ті неспокійні часи треба було добре охороняти. З цією метою вздовж річки і було збудовано фортеці. До того ж досить густо. Сьогодні ми знаємо ціле намисто ірпінських городищ, починаючи від Дніпра: в урочищі Холм, на місці нинішніх сіл Демидів, Гостомель, Чорногородка та інших. До цього ланцюжка належить і городище в Дзвонковому. Отже, перша відправна в наших міркуваннях: Дзвонкове слугувало й охороні водного торговельного шляху по річці Ірпінь.Але підемо далі. Є в цьому селі куток, який зветься Стукалка. Саме там, на горі, було зарубинецьке городище, залишки якого можна побачити і нині. Оскільки Ірпінь колись був кордоном між землями полян, які займали території від Ірпеня до Дніпра, і древлян, які населяли територію на захід від Ірпеня, не виключено, що гарнізон Дзвонкового спостерігав за лівим берегом і рухом суден. У випадку небезпеки або підходу купецьких човнів вартовий на башті міг повідомити про це дружину і мешканців: уночі - запалюючи сигнальне вогнище, вдень - стукаючи по дуплястому стовбуру груші. Цей звук лунав далеко і чітко. Припущення про існування саме такого звукового «телеграфа», що виконував і охоронні, і своєрідні диспетчерські функції, підтверджує, до речі, назва іншого городища, розкопаного на Ірпені, - Клепачі: вона може походити від слова «клепало», що означало спеціальний пристрій, за допомогою якого вартові обмінювалися сигналами.
З часом воєводи могли пристосувати для цієї мети дзвін, від чого назва городища Стукалка легко змінилася на Дзвонкове.Правомірність цих версій А. С. Бугая підтверджується його власними дослідженнями Ірпеня як однієї з ланок невідомого раніше водного шляху. Адже в історичній літературі згадується лише про те, що Київ від найдавніших часів лежав на перехресті водних шляхів «із варяг у греки» та із заходу на схід, але ніде прямо не сказано, де цей останній шлях пролягав. Теоретично з допомогою давніх і нинішніх карт А. С. Бугаю вдалось «намацати» деякі його ділянки, «позначені» селами Млинок і Корнін, розташованими вище від Дзвонкового. Городища стояли на обох берегах річки і, отже, контролювали рух по ній. Але цей шлях уривався там, де, так би мовити, кінчався «асфальт», тобто річка ставала несудноплавною. Як же здійснювалося подальше судноплавство?
Аркадій Сильвестрович звернув увагу на один із Змійових валів, що простягнувся між селами Мохначка і Ходорків і захищав річку саме як транспортну магістраль. Помітив, що в Ходоркові вал раптово переходить на лівий берег. Мабуть, захищати Ірпінь далі не було потреби, бо судна там вже не могли рухатися. Чи не від цього і пішла назва Ходорків? Адже далі треба було вже не плисти, а йти, ходити. Але куди йти? Найближча річка - Гуйва, а найближче поселення на ній - Стара Котельня. Чи не від слова «котити» пішла його назва? Не виключено, що саме люди з Котельні допомагали річковикам перекочувати судна на котках або колесах. До речі, на цьому маршруті ще не раз трапляються села з коренем «ходити» в своїй назві - Ходаки на Україні і Ходороуці в Молдавії.
Відпрацьовуючи свою версію про волоки, А. С. Бугай простежив дальший шлях древніх навігаторів. З верхів’їв Гуйви, а саме від села Вернигородок (звідки, мабуть, поверталися за новою партією вантажу), човни з товарами перекочували на Десну. Цією знайомою назвою іменувалася ще й притока Південного Бугу. На тій прибузькій Десні знову знаходимо залишки городища в селі Губин, яке, подібно до ірпінських Млинка і Корніна, також розташовувалося на обох берегах.
Потім судна потрапляли в річку Рів. Теж дуже виразна назва: мабуть, у річки були настільки рівні береги, що вона більше нагадувала канал. Далі - волок на ріку Дністер, з нього - в басейн Прута, який впадає в Дунай. Правими притоками Дунаю можна було доплисти до Болгарії, Італії та Швейцарії, лівими - до Чехословаччини і Польщі, по самому ж Дунаю - до Румунії, Угорщини, Австрії, Німеччини і близько підійти до теперішньої Франції. Отже, з Ірпеня можна було дістатися до багатьох європейських країн.Чи не дуже далеко завели нас припущення київського дослідника? Ні. Вони побудовані не лише на топонімічному фундаменті. Історичні джерела дають переконливі докази правомірності цієї гіпотези. Є, наприклад, згадки про те, що навіть за часів древньої Русі в Києві, на Подолі, жила ціла колонія купців з баварського міста Регенсбурга, що стоїть у верхів’ях Дунаю, а в самому Регенсбурзі була колонія київських купців. Важко знайти зручніший шлях для цих купецьких міграцій, ніж по притоках Дніпра, Дністра та Дунаю. Нарешті, на користь цієї гіпотези свідчать археологічні знахідки залишків черняхівської культури по берегах Дністра і Пруту - римських монет.
До речі, стародавні гроші - найбільш точний дороговказ водного торговельного шляху, який, можливо, використовувався не тільки руським торговим людом, а й представниками інших народів. Не випадково у двадцятих роках нашого століття в селі Корніні був знайдений скарб скандинавських монет, який нині зберігається в Житомирському обласному історико-краєзнавчому музеї.
Аркадій Сильвестрович вже побував у деяких пунктах відкритого ним водного шляху. Дослідження городища в селі Млинок Фастівського району дали підстави твердити, що частина його на лівому березі Ірпеня призначалася саме для розміщення прибулих купців та для торгівлі. Неподалік від Києва, в Мостищах, на висушеній нині заплаві, знайдено великий старовинний трилапчастий якір із бронзовим окуттям. Такий самий якір раніше знайшли в Корніні. В селі Котельні на Житомирщині виявлено древній сліп - дерев’яний пристрій для підйому і спуску суден на воду. В Андрушівці цієї ж області у торфовищі на березі річки Гуйви відшукано залишки древнього човна, довжина якого понад 10 м.
Нині Аркадій Сильвестрович виношує задум великої комплексної експедиції з вивчення шляхів, які існували до Київської Русі. Першим її етапом буде водний похід з волоками по слідах легендарного Кия. Звісно, що одному ентузіастові така справа не під силу. Потрібна допомога широкої громадськості. Пошуки забутого шляху в Західну Європу дадуть підстави по- новому висвітлити яскраву сторінку нашої історії.
Газета «Київська правда», 28.02.1982.