Таємний прихисток
«Тут же, на цьому узбережжі, є країна під назвою Дорі, де з давніх- давен живуть готи, які не пішли за Теодоріхом до Італії. Вони добровільно залишилися тут і ще за моїх часів були в союзі з римлянами, ходили разом з ними в походи на їхніх ворогів щоразу, як цього хотів імператор.
Числом вони сягають трьох тисяч бійців, у військовій справі чудові й у землеробстві досить удатні; вони гостинніші за інших. Область Дорі лежить на височині, але вона не кам’яниста й не суха, навпаки, земля дуже гарна і родюча. У тій країні імператор не збудував ніде ні міста, ні фортеці, тому що ці люди не терплять ув’язнення в стінах, якими б ті не були, зате понад усе полюбляють вони завжди жити в полі. Оскільки здавалося, що сюди легко доступитися ворогам, імператор зміцнив усі місця, де могли б вороги вдертися, довгими стінами, і в такий спосіб дав готам змогу не боятися вторгнення в їхню країну ворогів. Такими були тут його справи»[51].Так описав діяння імператора Юстиніана в Криму Прокопій Kec- сарійський. З цього фрагмента дуже важко зробити однозначний висновок про місце розташування легендарної країни Дорі (Теодоро).
Золоті сережки. VI ст. Крим
Над розв’язанням цієї загадки довго сушили собі голову кримські археологи, що відображено в роботах знаних істориків І.Піоро та А. Айбабина. Туристичні ж маршрути на теренах «Кримської Готії» ведуть на плато Мангуп. Ця неприступна з узбережжя природна споруда цілком може виявитись останнім прихистком готів у недружньому довкіллі. Саме тут, за переконанням деяких дослідників, оселилися ті, хто не захотів іти слідом за Теодоріхом до Равенни.
Коли М.Щукін говорить про археологічні свідчення перебування готів у Криму, він відзначає поширення по всій території півострова (південно-західний Крим, Чуфут-Кале, Мангуп, Пантіка- пей) речей, ідентичних із тими, що одночасно були поширені в Європі.
Насамперед ідеться про фібули й пряжки. Це означає, що в описуваний тут період між населенням Криму й народами Європи відбувалися дуже жваві контакти. І навіть у разі, коли багато з-поміж цих предметів побуту, елементів одягу чи прикрас виготовлені місцевими, тобто кримськими, майстрами, то сама ідея, «фасон», мусили звідкись узятися: вони потрапили сюди завдяки торговим відносинам або через «мандрівників», які з різних причин відвідували споріднені народи в Криму. Водночас були й інші джерела появи в Криму воїнів з Імперії. У середині VI ст. Боспор захопили і зруйнували гуни, а відтак він «відпав» від Імперії. Юстиніан же, у відповідь на це, відрядив військо, щоб захопити це важливе для Візантії місто, причому в цьому війську брали участь і готсько- аланські загони, які добиралися до Боспора суходолом і підтримували морську операцію. Оскільки шлях був неблизький, звільнення Боспора тривало щонайменше рік. За цей час воїни цілком могли «поріднитися» з місцевим населенням, а тим більше мали змогу торгувати, наприклад, обмінюючи імперські «брязкальця» на їжу. У другій половині VI ст. у східну Європу вторглися авари — народ нової генерації Сходу. З північних територій прийшли й лангобар- ди — германське плем’я (пригадайте довгобородих). Лангобарди, авари та слов’яни почали витісняти гепідів, далеких родичів готів. Тим лишалося одне: накласти головою в боротьбі із загарбниками, а вцілілим — податися у Крим, до готського князівства Дорі.Адже це князівство перебувало під патронатом Візантії, а крім того, було добре укріплене (якщо говорити про Мангуп). Гепіди так само могли привнести європейську культуру в кримську спільноту народів.
Проте археологічній культурі на цій території притаманні не тільки застібки для одягу і пряжки. Дуже характерними є поховання, датовані IV—VI ст. Зокрема простежуються ознаки обрядів тру- поспалення, не зафіксовані в більш ранні часи. Разом з тим, як і раніше, трапляються й трупопокладення. Замість земляних ям, тіла й урни з прахом померлих поховані у кам’яні прямокутні отвори, в яких іноді подибуються також змішані поховання. Такі звичаї, а також знахідки зброї разом з фібулами та пряжками пізньоримсь- кого зразка дають серйозну підставу говорити про значний вплив готсько-аланської етнічної спільноти на становище у Криму.
Та й назва «Готія», а саме так протягом кількох століть називали цю область в Імперії, є промовистою. Вона виникла через притаманні римлянам лінощі. Тривалий час вони називали цю землю Скіфією, а всіх, хто тут жив, — скіфами; потім увага перемістилася на готів. Ніхто навіть не намагався з’ясувати, що саме «вариться» в цьому киплячому етнічному казані.Трохи згодом їм таки довелося визначатися: на терени Наддніпрянщини, потім у Приазов’я, а надалі й до Криму прийшли хоза-
Остготська фібула. VI ст.
ри. І надовго там залишилися. Навряд чи були вони аж такими «нерозумними», як описував їх російський класик, оскільки незабаром хозари розбудували прототип держави (з усіма притаманними державі атрибутами) і стали вагомим політичним гравцем у відносинах із Візантією. Готи, опинившись між двох вогнів, мусили то ставати на бік Константинополя, то присягати на вірність каганату. Певно, саме тоді столиця Дорі, князівства Теодоро, перемістилася на Ман- гуп — у цілком неприступне місце.
Юстиніанові стіни (факт спорудження стін саме за указом цього імператора засвідчує знахідка — камінь, на якому викарбуване ім’я «Юстиніан») і природний рельєф справді утворювали неприступну фортецю. Гарнізон фортеці побудував вежі, а на додачу до двох невичерпних джерел, які існують донині, було викопано криницю.
Теодорити залишалися нескореними до кінця XV ст. Водночас траплялися й поодинокі поразки. Так у 710 р. хозари спромоглися заволодіти Мангупом. І хоча єпископ Готії Йоанн підняв повстання, в ході якого теодоритам вдалося звільнити свою столицю, проте здобути загальну перемогу виявилося неможливо: надто могутніми були сили в каганату.
У 1238 р. на Русь насунуть полчища Батия. У Криму сформується Золота Орда. Найпевніше, князівство Теодоро ввійшло до складу Золотої Орди, адже інших шансів зберегти свій народ і незалеж-
ність у нього не було. Варто зазначати, що весь цей час теодорити берегли свою віру — візантійську версію християнства, тобто те, що ми називаємо православ’ям.
У XIV ст. узбережжя Криму захопили генуезці, викупивши його в Орди. Додамо, що теодорити з гостями не церемонилися, заблокувавши гірські перевали. Втім, це зайвий раз підтверджує, що вони були васалами Орди. На початку XV ст. князь Алексій І відновив незалежність Готського князівства. Для цього йому довелося заручитися підтримкою генуезців. Однак князева гординя взяла гору, тож він вирішив відібрати у своїх покровителів Балаклаву. Теодорити здобули фортецю шляхом нічного штурму, але їхній тріумф був недовгим. Флот із Генуї відвоював Чембалло (так вони називали це місто) і спустошив узбережжя. Довелося теодоритам просити захисту в хана.
Кінець князівства настав у 1475 р. Тоді в Крим вдерлися турки- османи. Влітку вони зруйнували і розграбували Кафу (тепер — Феодосія). Османські війська підступили під Мангуп. Тут і придалися міцність стін, повноводість джерел і мужність теодоритів. Облога тривала близько півроку. Турки застосовували прототипи гармат, відшукували таємні проходи в горах, але їм так і не вдалося взяти фортецю. Лише коли виснажене голодом населення погодилося на умови паші, який пообіцяв зберегти усім життя, і саме здало місто, османи ввійшли у столицю Дорі. Паша не виконав обіцянки: майже всіх жителів Теодоро було знищено, фортецю зруйнували — й відтоді її не відновлювали. Останнього князя Готії Александра доправили у Стамбул і стратили. Довга історія Готського князівства в Криму завершилася. Проте історичні джерела повідомляють, що аж до XVI ст. у деяких районах Криму можна було чути мову готів.
4.