Глава 4 СУСПІЛЬНИЙ УСТРІЙ

Вище було зазначено, що можливості відтворен­ня соціально-економічних стосунків за даними археології вкрай обмежені, однак не настільки, щоб взагалі відмовитися уявити собі ймовірну структуру мезолітичного суспільства.

Основою соціального упорядження мисливсько-збиральниць­кого суспільства у мезоліті, як і за часів палеоліту, залишалася первісна громада, структура якої тоді зазнала незначних змін. Во­на була природно усталеним колективом людей (у багатьох випад­ках родичів), які добували засоби до існування, мали свої норми споживання, розподілу та взаємостосунків у виробничій, побутовій та соціальних сферах. Як і у пізньому палеоліті, громада залиша­лася базисом виробництва, незважаючи на те що саме виробництво стало більш індивідуалізованим.

На думку багатьох дослідників, на початку мезоліту заверши­лося формування малої патріархальної сім’ї. Розміри малих сімей мали залишатися такими, як і у пізньому палеоліті (5—7 чоловік), або дещо зменшитися. Останнє залежало від екологічної ситуації і зумовлювалося, насамперед, рухомістю ранньомезолітичного насе­лення з його перерозподілом між новими природно-кліматичними зонами. Залежно від соціальних та екологічних обставин з таких сімей формувалися різночисельні і різнотипові первісні громади.

Джерельна база раннього мезоліту вкрай бідна. І все ж, на на­шу думку, на її основі можливо провести попереднє відтворення структури суспільства цього періоду.

Нагадаємо, що поселення різного ступеня збереженості дослід­жені у всіх природно-ландшафтних зонах. Всі вони становлять по­одинокі стоянки з невеликою кількістю археологічного матеріалу. Навіть у гірському Криму на стратифікованих пам’ятках поселен­ня раннього голоцену репрезентовані тонкими прошарками з не­значною кількістю інвентарю.

Повернемось ще раз до матеріалів практично повністю дослід­жених поселень Вілолісся та Вязовок 4а і зробимо деякі розрахун­ки та спостереження.

Уздовж берега річки Сарата на поселенні Вілолісся знайдено залишки чотирьох жител, кожне з яких мало площу в межах 12 м². Вірогідно, що тут мешкало 4 малих сім’ї, а вся громада в такому випадку складалася приблизно з 20—25 чоловік. Такою або трохи меншою була громада, яка залишила три житла на поселенні Вязовок 4а (15—20 чоловік). Судячи з матеріалів інших ранньоме- золітичних пам’яток, можна припустити, що вони теж були засно­вані громадами невеликих розмірів (15—25 чоловік).

На поселенні Білолісся знайдено залишки від утилізації семи тварин (двох турів, чотирьох коней, одного сайгака). При збалансо­ваному харчуванні за нормами споживання первісних мисливців м’яса утилізованих тварин мало вистачити громаді, яка мешкала на поселенні, десь на півроку. Структура вогнищ, жител та всього поселення дає підстави вважати, що громада проживала тут з ран­ньої весни до пізньої осені. Житла поселення Вязовок 4а навпаки інтерпретуються дослідниками як зимівники.

Планіграфічний аналіз розподілу залишків мисливської здобичі поміж мешканцями жител довів, що туші забитих тварин розподі­лялися між всіма господарсько-побутовими комплексами, що, оче­видно, слід пов’язувати з колективними способами полювання на тура та коня, промисел яких поодинці був дуже небезпечним.

Для раннього мезоліту України поки що невідомі великі посе­лення, які можна було б розглядати як базові довгочасові табори мезолітичних громад. Однорідні невеликі поселення цього часу широко розсіяні у межах природно-кліматичних зон (Рогалик — Леонтіївка — Царинка; Кукрек — Кам’яна Могила — Анетівка та ін.), а іноді й за межами екологічних регіонів.

Спостереження за пам’ятками раннього мезоліту дають нам можливість відтворити соціальну структуру суспільства того часу. Його основним виробничим осередком була невелика первісна гро­мада (до 20—25 чоловік), яка складалася з 3—4 малих сімей по 4—6 чоловік у кожній. Такі громади були розсіяні на значній відстані одна від одної. Однак збережені традиції оформлення мисливської зброї свідчать, що вони підтримували тривкі зв’язки між собою. Це було зумовлено не виробничими потребами, а не­обхідністю дотримання шлюбно-сімейних стосунків, які регулюва­лися консервативними традиціями екзогамії.

Пам’ятки пізнього мезоліту досліджено повніше, що дає змогу конкретніше відтворити соціальну структуру їхніх мешканців. До­сить виразна група пам’яток, як було зазначено вище, досліджена у межиріччі Дунаю та Дністра. В центрі цього регіону розташовано велике поселення (Мирне). У радіусі 90 км від нього відкрито ще понад 20 невеликих пізньомезолітичних місцезнаходжень.

За сучасними демографічними оцінками, у 18 господарсько- побутових комплексах на поселенні Мирне мешкало 90—130 чо­ловік протягом 2 років.

Невеликі місцезнаходження, розсіяні в межиріччі, за техніко- морфологічним складом виробничого інвентарю також належать двом культурним традиціям, репрезентованим на Мирному. Біль­шість з них представлена складом знарядь, притаманним лише од­ній з двох традицій: анетівській або гребениківській. Лише на од­ному місцезнаходженні (Залізничне) знайдено вироби двох куль­турних традицій. Однак взаємовідносини між різними етнічними групами на цьому поселенні поки що повністю не з’ясовані.

Значно складніше оцінити демографічну ситуацію на малих по­селеннях, а також щільність заселення всього регіону. Попередні розробки, складені лише за кількісними оцінками виробничих комплексів, дають можливість припустити, що ці місцезнаходжен­ня були сезонними стоянками рухливих громад, які складалися з 2—4 сімей родичів по чоловічій лінії. Однак приклад Залізничного показує, що тоді траплялися малі первісні громади зі спорідненими сім’ями й, можливо, необов’язково по чоловічій лінії.

Загалом соціально-етнічна ситуація, досліджена у межиріччі Дунаю та Дністра, на нашу думку, може розцінюватися як племен- на організація, а поселення Мирне — як постійно (тривалий час) функціонуюча організація (виробничо-організаційний центр), де одночасно представлено обидві шлюбні філіації.

Зауважимо, що сім’ї в даному конкретному племені були пат­рилокальними, доказом чого є величезна перевага на малих посе­леннях однокультурних індустріальних комплексів, які за первіс­ними традиціями вироблялися виключно чоловіками. Поряд з цим індивідуалізація мисливського господарства та відносна економічна незалежність малих патрилокальних громад дає можливість при­пустити становлення патріархальних відносин у сім’ї.

Аналогічна етносоціальна ситуація виявлена дослідниками в інших природно-кліматичних зонах України. Розбіжності, котрі подекуди спостерігаються у розмірах соціальних об’єднань, їхній структурі та типах поселень, пов язані з господарсько-культурною спеціалізацією або особливостями адаптації до природно-ландшафт­ного оточення. Принцип же формування племінної організації, основою якої були невеликі, переважно одноридові громади, що складалися із малих патрилокальних сімей, для всіх регіонів за­лишається єдиним. Базові поселення трапляються рідко. У деяких випадках, наприклад на поселенні Гіржове, вони мають зовсім іншу, порівняно з Мирним, структуру, яка дає змогу розглядати такі пам’ятки як місця періодичних сходищ малих громад племін­ної організації або господарсько-екологічної ніші.

Окрім матеріалів поселень, нові риси в структурі мезолітичного суспільства добре простежуються на матеріалах поховань та мо­гильників, що досліджені у Надпоріжжі, Криму та Подністров’ї.

Виникнення могильників є важливою новацією у поховальному обряді. Справа в тому, що раніше, ще з часів мустьє (неандер­тальців), в Україні, як і в усьому світі, були відомі лише індивіду­альні або групові поховання. Вже сама поява могильників з визна­ченою системою розміщення похованих засвідчує значну осілість мезолітичного населення, формує поняття власної родової території та складання у її мешканців досить стійкої соціальної організації, яка могла б всебічно контролювати життєдіяльність у межах цієї території, захистити не лише її мешканців та природні ресурси, а й похованих, які символізували непорушний зв’язок живих із батьківщиною, тобто рідним краєм.

Статевовікова структура та просторове розміщення поховань Надпорізьких могильників не залишає сумнівів у патріархальних відносинах серед населення, яке їх залишило. Так у 1-му Василів- ському могильнику в Надпоріжжі поховані виключно чоловіки (принаймні, лише 3 з 24 поховань підлягають сумніву в визначенні статі). Більшість похованих — це чоловіки зрілого віку, захоронені невеликими компактними групами по 2—4 чоловіки у кожній. Місця поховання таких груп, ймовірно, були кладовищами чо­ловіків однородової громади, а могильник в цілому — племінним кладовищем. 3-й Василівський могильник відрізняється від ви­щеописаного як складом, так і структурою поховань. Тут захоро­нені чоловіки, жінки й діти. Жіночі поховання на могильнику розташовані в його центральній частині, тоді як чоловічі оперізу­ють їх групами, ніби захищають від ворогів. Діти захоронені як з чоловіками, так і з жінками. Знахідки поховань дітей з чоловіка­ми, ймовірно, свідчать про громадське усвідомлення чоловічої лінії спорідненості в процесі становлення патріархальних відносин. Сво­го часу А. Д. Столяр, вивчаючи матеріали 1-го Василівського мо­гильника, дійшов висновку, що помітна перевага чоловічих похо­вань може бути наслідком як патрилокального шлюбу, так і ви­никнення військової чоловічої організації, яка склалася серед місцевого населення для протидії чужинцям. Останніх у Над- поріжжі і взагалі на Подніпров’ї було чимало.

Справді складна етноісторична ситуація на Подніпров’ї і на­самперед у Надпоріжжі, про що йшлося вище, не виключала збройних сутичок між різними групами населення, передусім між місцевим населенням та племенами, які просувалися з різних на­прямків у багату життєдайними ресурсами долину Дніпра. Таке припущення підтверджується знахідками небіжчиків у мезолітич­них похованнях Надпоріжжя зі слідами насильницької смерті. На­конечники стріл, знайдені в кістках похованих, належали не міс­цевому, а зайшлому населенню. Захист племінної (корінної, “кор­мової”, батьківської) території в час, коли поступово наростала еко­логічна криза, безсумнівно набув першочергового значення. Тому виникнення військової організації у мезолітичного населення Над­поріжжя може вважатися цілком ймовірним. Консолідація чоло­віків для захисту племенної території могла мати місце і в інших племенних об’єднаннях. Однак ймовірніше, що контакти між різ­ними етнічними спільностями в мезоліті були частіше миролюбни­ми та спокійними.

Таким чином, як показує аналіз археологічних джерел, утво­рення племінної організації пов’язано із стабілізацією щільності населення, появою осідлості, хай спочатку і відносної, розвитком поняття. єдиної племінної (“кормової”) території, складанням ре­жиму її раціонального використання та захисту від посягань чу­жинців, а також із формуванням нового ставлення до землі як батьківщини. Нова соціальна організація мала складний, нестій­кий та суперечливий характер. З одного боку, тоді завершився розпад великих первісних громад пізнього палеоліту, на місці яких виникли невеликі однородові громади (2—4 сім’ї). З іншого, досить виразно простежується на новій основі об’єднання малих громад у племена, які на початку формування навряд чи були стійкими со­ціальними об’єднаннями. Вони виникли на різних територіях, розпадалися, з’єднувалися заново залежно від конкретних історич­них ситуацій, як це притаманно більшості молодих, ще не цілком сформованих соціальних об’єднань, включно до ранніх державних утворень.

На сучасному етапі дослідження мезолітичної епохи вкрай важко дослідити характер зв’язків між різними структурами в племені. До того ж вони були різними в різних регіонах. В одних випадках, як це спостерігалося на Подніпров’ї, плем’я мало чіткі структури управління, без яких неможливо уявити собі військову організацію; у других, як було показано на прикладі межиріччя Дунаю та Дністра, це була соціальна організація, яка регулювала на більш “демократичних” засадах лише шлюбні та ідеологічні уявлення при відносно вільних господарських стосунках. У лісовій та лісостеповій зонах, судячи за даними етноісторичного аналізу, племенні об’єднання мали тимчасовий,нестійкий характер.

Однак при всьому розмаїтті етнічних, господарських, соціаль­них та культурних стосунків як між різними групами населення, так і в середині окремих соціальних об’єднань, мезолітична епоха, безсумнівно, підготувала підвалини для виникнення нового типу господарства — відтворюючої економіки та складання тривкої гро­мади землеробів та скотарів.