Глава З ГОСПОДАРСТВО
Основою господарства мезолітичного населення були, як і раніше, мисливство та збиральництво. Менше значення мало рибальство, частка якого, однак, ближче до неоліту поступово зростала.
Наприкінці мезоліту в степах Північного Причорномор’я та Криму склалися передумови для виникнення скотарства. Потребами цих життєдайних промислів була зумовлена вся структура виробничої діяльності на поселеннях і стоянках: виробництво та застосування знарядь праці, утилізація мисливської здобичі та продуктів збиральництва, а в подальшому — рибальства та скотарства. Значною мірою спрямованість господарства визначала характерні риси побуту та загальний вигляд матеріальної культури. Водночас специфіка формування та еволюція мисливсько-збиральницького господарства перебували у первісному суспільстві в цілковитій залежності від природно-ландшафтного оточення: рельєфу, флори та фауни. Ними в значній мірі зумовлювалися напрям, методи та форма господарської діяльності, а також якість і кількість життєдайних ресурсів. Так, рельєф здебільшого впливав на місце розташування поселень або мисливських таборів, напрямки пошуків джерел сировини для спорудження жител, виготовлення знарядь праці та предметів побуту, засоби та характер полювання. Значною мірою методи і форма ведення мисливського господарства визначалися складом тваринного світу, промислової “кормової” території, тому що життєвий досвід, здобутий під час полювання на окремі види тварин, стає важливим чинником ефективності виробництва і консолідації первісних громад. Водночас рослинність і тваринний світ були єдиним джерелом надходження продуктів харчування у первісному суспільстві.Однак пристосування людини до мінливого природного оточення протягом мезоліту в свою чергу було не пасивним еволюційним процесом, а мало активний динамічний характер. З розвитком своєї виробничої діяльності людина все помітніше впливала на стан навколишнього середовища, вносила часом досить рішучі “корективи” в перебіг природних процесів.
На думку дослідників, бурхливі темпи еволюції людини та суспільства стали можливими лише завдяки постійному порушенню природної рівноваги середовища проживання, і тому хронічно супроводжувалися різного роду локаль- ними, а можливо і регіональними, екологічними кризами[35].Порушення репродуктивних спроможностей природно-ландшафтного середовища та виникнення екологічних кризових ситуацій спричинювалось як мінімум двома чинниками: щільністю населення та технічним оснащенням виробництва. Збільшення щільності населення можливе лише до рівня балансу його потреб та пропускної (репродуктивної) спроможності природного оточення. Порушення цієї рівноваги призводить до пошуків нових засобів адаптації або до вимушених міграцій. Можливості таких процесів у первісних громадах були надто обмеженими і пов’язувались насамперед з удосконаленням мисливської зброї та інтенсифікацією збиральництва, хоча це в регіонах з відносно високою !цільністю населення призвело до ще більшого спустошення навколишнього середовища, а тим самим і до ще більшого загострення екологічної кризи. В такій ситуації виникла потреба у нових формах взаємодії людини з навколишнім середовищем, що наприкінці мезоліту і призвело до складення нового типу господарства: відтворюючої економіки.
З початком голоцену кліматичний режим в Україні стабілізується, що сприяло поступовому створенню вище окреслених природно-кліматичних зон. З кінця палеоліту завершується і перерозподіл населення між цими зонами, нормалізується екологічна обстановка, а це в свою чергу сприяло консолідації населення в регіонах і виникненню досить стійких етнічних угруповань, про що йшлося у попередньому розділі. Водночас адаптація до нового природного середовища призводить до диференціації господарської діяльності населення різних природно-кліматичних зон. На думку деяких дослідників, якраз тоді починають складатися спеціалізовані господарські системи в окремих ландшафтно-кліматичних зонах (Полісся, Прикарпаття, гірський Крим, степи і т.
ін.).Адаптація до нових умов життєдіяльності як місцевого, так і прийшлого населення була пов’язана з формуванням нових традицій у побуті й виробничій діяльності. Комплекс знарядь праці та засобів їхнього застосування, як було зазначено вище, складався в кожній природно-кліматичній зоні залежно від промислу конкретних видів тварин та ландшафтного оточення. При цьому у складі нового комплексу мисливської зброї та знарядь утилізації здобичі не завжди переважали традиційні форми і розміри виробів місцевого населення.
Загалом склад знарядь праці в мезоліті принципово мало відрізнявся від складу знарядь пізнього палеоліту. Це насамперед скребачки, скобелі, різці, проколки, свердла, різноманітні вістря, мікроліти-вкладені мисливської зброї та ін. Можливо, лише слід відмітити помітне зменшення розмірів всіх крем’яних виробів та збільшення кількості геометричних мікролітів, які до того ж розповсюдилися на всій території України. Основний комплекс знарядь виготовлявся із місцевих покладів кременю, рідше кварциту. У збірках мезолітичних пам’яток практично всіх регіонів України невеликою кількістю трапляються вироби з обсидіану, гірського кришталю, сланцю та інших кварцових порід.
За допомогою кам’яних знарядь (скребачок, стругів, ножів, різців) виготовлялися різноманітні кістяні, рогові та дерев’яні вироби. Насамперед це наконечники списів, дротиків та стріл, а також гарпуни, шила, голки, лощила та ін. Для обробки продуктів збиральництва, розтирання фарб і доробки кістяних виробів застосовувалися знаряддя з пісковику, мергелю, вапняку, граніту та інших порід каменю.
Різноманітність форм і стилів в оформленні крем’яних, кістяних та кам’яних виробів є наслідком виробничого досвіду багатьох поколінь різних етнічних груп населення. Однак, незважаючи на різноманітність в оформленні знарядь індустрій різних регіонів, про що мовилося вище, повсюди досить виразно простежується загальний характер напряму еволюції техніки та технології обробки каменю й виготовлення знарядь праці.
Передусім це помітне зменшення розмірів усіх виробів, що практично виключало застосування більшості з них без допомоги держака, або визначало їхнє використання як вкладенів складних знарядь.Така технологія була значно ефективнішою, що доведено комплексним аналізом виробничого інвентарю мезолітичних пам’яток. Вона без додаткових трудових затрат давала змогу вже на стадії розколювання кременю отримувати готові знаряддя праці та вкладені. Трасологічним аналізом доведено, що лише 36 % знарядь праці на поселенні Мирне на Нижньому Подунав’ї мало вторинну обробку, причому до цього числа відноситься і значна кількість знарядь з “ретушшю” утилізації. Водночас виготовлення скребачок і різців здебільшого не на пластинках, як це було у пізньому палеоліті, а на невеликих відщепах давало можливість широко використовувати скалки кременю, уникаючи відходів виробництва.
Повний комплекс знарядь праці, необхідних для полювання і утилізації мисливської здобичі, кожен мисливець виготовляв сам. За спостереженнями етнологів у первісних народів хлопчиків з малоліття залучали до мисливського промислу, а в 12—14 років вони проходили спеціальний обряд посвячення (ініціації), який поряд із різними випробуваннями на витривалість включав також навчання посвячуваного виготовленню знарядь праці. Завершувалися іттіттіяттії суворим прилюдним іспитом, на якому юнак повинен був показати своє вміння виготовляти та використовувати мисливську зброю. Хто не витримував цього іспиту, той з ганьбою йшов на повторне навчання.
Мисливство залишалось, як і в пізньому палеоліті, провідною галуззю господарської діяльності, яка в багатьох випадках була і основним джерелом надходження продуктів харчування. Калорійна м’ясна їжа забезпечувала первісній людині не лише добробут, а й була надзвичайно приваблива для неї. Водночас запорукою вдалого полювання була досконала мисливська зброя, відмінне володіння нею, знання ландшафту мисливських угідь та звичок промислових тварин і, нарешті, психологічна підготовленість до ризику на випадок небезпеки.
Все це забезпечувало високу репутацію мисливців у первісних громадах.На всій території України в мезоліті полювали переважно за допомогою лука та стріл, про що свідчать численні знахідки різноманітних крем’яних та кістяних наконечників стріл у комплексах практично всіх мезолітичних культур. Лук та стріли як зброя дистанційного бою однаково продуктивно забезпечувала промисел усіх видів тварин, включаючи і птахів, за різних природно-ландшафтних умов (у лісі, степу, горах і на рівнинах). Про нищівну силу стріли можна судити з того, що ескімоський мисливець у процесі полювання пострілом з луку пробивав наскрізь оленя. Досвідчені стрільці до того ж відзначалися вражаючою влучністю.
Велику кількість луків знайдено на поселеннях більш північних районів Європи, де вони виготовлялися з різних порід дерева (сосни, в’яза, тису, ясеня та ін.) і досить добре збереглися у торфовищах. Вони мають різні розміри, але частіше довжина їхня не перевищує 150—180 см. Оформлені вони вкрай просто. У торфовищах збереглися і древки стріл. На стоянці Нижнє Веретье 1, що у Східному Прионежжі, знайдено дві цілі стріли довжиною 65,5 та 58 см. У хвостовій частині однієї з них збереглися сліди від закріплення оперення. Залишки різноманітного оперення виявлені на древках, знайдених на багатьох інших пам’ятках. За даними археології, у мезоліті древка стріл оснащувалися двома типами: у хвостовій частині, або декількома групами по древку. В останньому випадку оперення надавало стрілі обертального руху, що сприяло збереженню у польоті наданого мисливцем напрямку 8. Стріли оснащувалися крем’яними та кістяними наконечниками.
Як уже згадувалося, починаючи з раннього мезоліту широко розповсюджуються геометричні мікроліти. Це пов’язано із запровадженням у мисливських промислах трансверсальних та скісноле- зових наконечників стріл. Ці типи наконечників були значно ефективнішими порівняно з архаїчними наконечниками пізнього палеоліту. Останні були розраховані на нанесення тварині глибокого проникаючого поранення, яке було ефективне лише у випадку вдалого влучення у вразливе місце тварини.
Нові типи наконечників передусім призначалися для нанесення широких поранень та дроблення кісток тварин, що - призводило до великої кровотечі, яка швидко виснажувала поранену тварину й давала можливість мисливцю продовжувати полювання по кров’яному сліду в закритих ландшафтах[36] [37].У пізньому мезоліті поряд з трансверсальними та скіснолезови- ми наконечниками використовуються наконечники інших типів, що говорить про диференціацію мисливського промислу, пов’язану з початком кризи мисливсько-збиральницького господарства.
Поряд із застосуванням лука та стріл не втратив свого значення як зброї полювання і спис, особливо у полюванні на великих тварин, таких, як тур, кінь, благородний олень, кабан. На поселеннях Східного Прионежжя знайдено три соснові списи довжиною 2,7, 1,45, 1,2 м. Бойовий кінець одного з них загострений, а на початку вістря довжиною 60 см прорізаний для мікролітів, якими оснащувався спис. На кабана полювали також за допомогою кинджала, сокири чи іншої зброї ближнього бою. На наскельних малюнках мезолітичної епохи зображено й інші засоби полювання: ями, пастки, сильця, маскування тощо.
Як було зазначено вище, форма та засоби полювання значною мірою зумовлювалися складом промислових тварин та ландшафтом. Аналізом складу фауни мезолітичних пам’яток України доведено, що здобували тоді переважно нестадних копитних тварин (благородного оленя, козулю, лося, тура, кабана та ін.), які були основним джерелом постачання їжі, шкір, сухожиль та інших виробничих матеріалів, а також палива. Поряд з копитними тваринами мезолітичні мисливці в значно меншому обсязі полювали на хутрових тварин (лисицю, песця, зайця, куницю, лісового кота тощо). Такий склад промислових тварин зумовлював перехід первісних громад від загоно-облавного до індивідуального мисливства, який супроводжувався розпадом великих пізньопалеолітичних громад і розселенням окремих сімей по долинах малих річок та ярів.
Проте склад промислових тварин в різних природно-ландшафтних зонах не був цілком однаковим. Так, у ранньому мезоліті степової зони переважно полювали на дикого коня, гидрунтинового осла, сайгака, а в лісостеповій і лісовій зоні Подністров’я, Прикарпаття та Волині основними промисловими об’єктами залишалися північний олень та кінь. Мисливством на цих стадних тварин частіше всього продовжували займатися невеликі угруповання із кількох сімей. Із зникненням північного оленя, гидрунтинового осла, та із зменшенням стад сайгаків, мисливство на всій території України наприкінці мезоліту набуває переважно індивідуального характеру.
Загалом цей вид промислу, безсумнівно, був надійним джерелом постачання продуктів харчування. Однак згодом удосконалення мисливської зброї, засобів і навичок полювання та поступове зростання щільності населення призвели врешті-решт до зменшення кількості промислових тварин, що, в свою черту, спричинило зменшення харчових ресурсів та необхідність пошуку нових джерел їхнього постачання. Тому збільшується передусім доля збиральництва, яке значно ускладнюється. На поселеннях помітно зростає кількість кам’яних знарядь для обробки рослинних продуктів харчування — зернотерок та макогонів. За поданням палеоботаніків, на мезолітичних поселеннях для приготування їжі широко використовувалися насіння рослин різних трав (лободи, спориша, вики та ін.).
Знахідки кістяних гарпунів, гачків та блешень з кременю поряд із залишками кісток риб на мезолітичних поселеннях свідчать про поступове зростання тоді частки рибальства. Так, у Криму ловили вирезуба, лосося, форель, голованя, судака, сомів; у степовій зоні — вирезуба, сома, окуня, плотву; на Середньому Подністров’ї та у Карпатах — щуку. Не виключено, що мезолітичне населення широко використовувало і різного типу загородження, а також сіті, кошулі, волокуші і бродаки.
Модель харчування мезолітичного населення, розроблена сучасними дослідженнями, в своїй основі складається із збалансованого співвідношення продуктів усіх життєдайних промислів: мисливства, збиральництва та рибальства. Здебільшого це насамперед мисливська здобич, як найбільш калорійна та приваблива, поряд із нею чільне місце посідали продукти збиральництва, які до того ж забезпечували потребу людини у вуглеводах та крохмалі, яких бракувало м’ясній їжі. На думку С. М. Бібікова, широке розповсюдження рослинних страв наприкінці мезоліту спричинило виникнення першого посуду для їхнього приготування. Цілком ймовірно, що спочатку первісні люди використовували як посуд панцирі черепах, знайдених біля вогнищ на багатьох мезолітичних поселеннях.
Зробимо деякі підсумки короткого огляду господарської діяльності населення. Як зазначалося, подальший розвиток мікролітич- ної техніки сприяв у мезоліті широкому розповсюдженню досконалої мисливської зброї, передусім лука і стріл. Досконале мисливське оснащення разом з індивідуалізацією та інтенсифікацією мисливства, а також зростанням щільності населення і помітним зменшенням промислових тварин, спричинили кризову ситуацію в мисливському господарстві. Під час пошуку шляхів виходу з цієї кризи на території України склалися два напрями в подальшому розвитку господарської діяльності: у північному регіоні простежується помітна інтенсифікація збиральництва та рибальства зі збереженням значної долі мисливства; у південному — складаються передумови для становлення відтворюючої економіки.