Глава 4 СУСПІЛЬНИЙ УСТРІЙ

Узагальнене відтворення соціально-економічної структури пізньопалеолітичного суспільства надто складне. Біль­шість дослідників дотримується думки, що пізньопалеолітична лю­дина жила за умов сформованого родового ладу.

Соціально-економічні відносини в пізньопалеолітичному сус­пільстві стабілізувалися за умов натурального виробництва жит- тєзабезпечуючих ресурсів за допомогою примітивного мисливсько­го озброєння, що спричинило насамперед необхідність простої коо­перації пращ всіх членів громади з природним її розподілом між статево-віковими групами. Такий спосіб виробництва, в свою чер­гу, припускає колективну власність на основні засоби виробництва (передусім на промислову територію) як громадську власність й рівнозабезпечуючий поділ продуктів при соціальній однорідності суспільства.

Економічним і соціальним осередком пізньопалеолітичного сус­пільства була ранньопервісна громада, яка складалася з індивіду­альних споріднених сімей. Однак в науці немає єдності у визна­ченні характеру шлюбу і видів сімейних відносин у первісній гро­маді. Дослідники, слідом за Л. Г. Морганом, початковою формою шлюбу у ранньопервісних громадах вважають груповий шлюб, який, на їхню думку, міг бути реалізований у різних конкретних формах, у тому числі і у формі індивідуальної (парної) сім’ї різного ступеня стабільності залежно від соціальної та генетико-біологічної спорідненості. Інші дослідники взагалі розглядають індивідуальну сім’ю як споконвічно притаманну людському суспільству.

Найчастіше для відтворення соціальних стосунків у первісній громаді залучають етнологічні спостереження за структурою сус­пільного устрою етнографічних суспільств, яким притаманні поте- старні суспільні стосунки. Такі реконструкції вкрай суперечливі, як і самі сінполітейні суспільства. Тому останнім часом все шир­ше такі реконструкції базуються на археологічних матеріалах ши­роко розкопаних пізньопалеолітичних поселень.

В Україні на сьогодні повністю розкопано такі палеолітичні по­селення, як Мізин, Радомишль, Добранічівка. Крім того, дослідже­но значні площі на Межирічському, Молодовському, Анетівському та інших поселеннях. Матеріали, здобуті на цих поселеннях, дають можливість як повністю реконструювати господарсько-побутові комплекси первісних громад того часу, так і розглянути деякі пи­тання їхньої структури.

Наявність мисливської здобичі на господарсько-побутових ком­плексах цих та багатьох інших Поселень (кістки мамонта, носоро­га, зубра, коня, оленів та інших великих стадних тварин) не зали­шає сумнівів, що полювання залишалося колективним промислом, який потребував спільних скоординованих зусиль усієї громади по­селення, а іноді, можливо, і сусідніх поселень. Етнологія засвідчує сукупне полювання на великих тварин мешканцями споріднених первісних громад. Археології відомі знахідки частин одного злама­ного знаряддя на різних поселеннях, що, ймовірно, також засвід­чує сукупність деяких моментів виробничої діяльності. Однак спільний характер основної діяльності по забезпеченню громади продуктами харчування не обов’язково спричиняв колективізм усіх аспектів побуту та виробництва.

Так, аналіз структури Добранічівського поселення показує, що воно складалося з чітко відокремлених господарсько-побутових комплексів, розташованих на відстані 16—25 м один від одного. Кожний з таких комплексів складався з житла, внутрішніх і зов­нішніх вогнищ, виробничих центрів, ям-сховищ ^{[13] [14].}

На думку С. М. Бібікова, І. Г. Шовкопляса та інших дослідни­ків, аналіз матеріалів господарсько-побутових комплексів поселень пізнього палеоліту передусім свідчить на користь існування тоді відносно самостійної парної сім’ї, котра була складовою частиною первісної громади, що об’єднувала всіх мешканців поселення у єдиний промисловий колектив.

Споріднені первісні громади в межах окремих екологічних ніш мали стійкі традиції у виготовленні знарядь праці і предметів по­буту, у спорудженні жител, сталий сімейний і суспільний побут, близькі форми і види пам’яток мистецтва. Напевне, між такими громадами існували тісні зв’язки не тільки в господарській діяль­ності, про що йшлося вище, а й у соціальних відносинах, пов’я­заних насамперед з родинними стосунками.

Така реконструкція структури первісного суспільства за часів пізнього палеоліту не є загально визнаною у науці. Вона більш розповсюджена у археологів. Деякі дослідники, найчастіше етноло­ги, за історичною радянською традицією вважають, що основою суспільних стосунків у пізньому палеоліті була родова організація (останнім часом родова громада), котра базувалася на кровній спо­рідненості, частіше всього по материнській лінії.

Не менш складними є питання власності та розподілу продуктів мисливства та збиральництва, які тісно пов’язані із структурою господарства та характером соціальних стосунків у первісній гро­маді.

Вище ми вже зазначали, що колективний спосіб промислу ве­ликих тварин припускає рівнозабезпечуючий розподіл продуктів полювання та колективну власність на здобич та промислову тери­торію.

Щодо рівнозабезпечуючого розподілу продуктів, то він, напев­не, був спричинений низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Справа в тому, що незважаючи на значний прогрес у виготовленні знарядь праці, пізньопалеолітична громада навряд чи могла за­безпечити всіх своїх мешканців більш ніж необхідним обсягом про­дуктів. Надлишки їх, що з’являлися завдяки вдалим полюванням, насамперед припасалися на майбутнє у ямах-сховищах або консер­вувалися, як то було у американських індійців, передусім тому, що саме мисливство як спосіб життєзабезпечення в основі своїй було значною мірою непередбачуваним. Нестійкий сезонний характер мало і збиральництво, яке до того ж зумовлювалося здебільшого примхами клімату. Така ситуація справді дає можливість як ймо­вірний припустити рівнозабезпечуючий розподіл продуктів усіх видів промислів — як колективних, так і індивідуальних.

Однак такий розподіл життєдайних ресурсів не означав, що у первісному суспільстві все і завжди розподілялося рівними части­нами між усіма членами громади. Громада, дотримуючись прин­ципу рівного забезпечення всіх мешканців поселення, виходила насамперед з потреб виробництва. Тому у випадках виробничої не­обхідності у надзвичайних обставинах останні запаси продуктів от­римували працездатні члени громади, тоді як їхні утриманці задо­вольнялися незначною кількістю продуктів або іноді навіть голоду­вали. В екстремальних випадках, як це ^засвідчено етнологією, первісна громада практикувала інфантицид, насамперед щодо дів­чат, або геронтоцид.

Розподіл продуктів виробництва тісно пов’язаний з формою власності.

Так, колективна власність на основні засоби виробництва, і пе­редусім на промислову територію, про яку мовилося раніше, не є загальновизнаною серед дослідників.,Одні з них визначають її ли­ше як власність на природні багатства, котрі безпосередньо вико­ристовуються в процесі праці, не визначаючи власність на саму те­риторію як простору, на якому відбувається сам процес жит­тєдіяльності. При цьому вони спираються як на спостереження ет­нологів, які засвідчують у деяких етнографічних народів (хадза Східної Африки, алакалуфи Південної Америки, окремі групи ескімосів) брак поняття власності на промислову територію, так і на той факт, що зміст цього поняття змінюється від епохи до епохи і тісно пов’язаний з розвитком продуктивних сил. Тому нібито в первісній громаді власність на основні засоби виробництва ро­зуміли лише як власність на промислових тварин, їстівні рослини, сировину для виготовлення знарядь праці і таке інше, не пов’я-

Інфантицид — знищення немовлят. Геронтоцид — знищення стариків.

зуючи її безпосередньо з обмеженою територією. До того ж первісні громади нібито постійно перебували у динамічній рухливості, що взагалі зумовлювало тимчасовий характер, власності у первісному суспільстві, і, природно, передусім це стосується промислової те­риторії.

Нам здається, що в такому розумінні власності щодо первісного суспільства припущена певна модернізація історичного процесу і поняття власності зокрема. Справді, пізньопалеолітичні громади перманентно змінювали свою дислокацію, поступово заселяючи вільні території. Про характер, зміст та обсяг цього процесу в Україні йшлося вище.

Поряд з колективною власністю на основні засоби виробництва у первісній громаді існувала індивідуальна власність на знаряддя праці. Кожен мисливець сам виготовляв собі всі необхідні знаряддя полювання: спис, лук, стріли, сильця, пастки тощо, а також зна­ряддя обробки мисливської здобичі: скребачки, різці, ножі та ін. Вони були найбільш ефективними, пристосованими до індивіду­альних особливостей мисливця. До того ж мисливець з часом зви­кав до свого знаряддя, пристосовувався до нього або сам пристосо­вував його до своїх звичних способів користування. Однак влас­ність на знаряддя праці та деякі речі побуту у первісній громаді не були основою налагодження суспільних відносин, тому що вони частіше за все і найефективніше використовувалися у колективно­му виробництві.

Таким чином, принципи розподілу життєдайних продуктів та предметів побуту і характер власності на основні засоби вироб­ництва не дають підстави для економічної диференціації та еко­номічного спошукання у первісній громаді. Проте “соціальна дифе­ренціація” у громаді існувала. Тут, мабуть, краще було б вико­ристати вираз “суспільна диференціація”, маючи на увазі індивіду­альну неоднорідність членів первісної громади.

У первісних колективах, безумовно, виділялися особи з певни­ми здібностями, такі, наприклад, як мисливці, яким найбільш щастить, вправні майстри по обробці каменю чи кістки, вольові лідери у полюванні, знавці різноманітних методів лікування, па­м’ятливі та дотепні оповідачі громадських переказів, різноманіт­них легенд та байок. Вони складали природний авангард соціаль­ного організму громади, не маючи ніяких економічних переваг. Особливо виразно це проявляється відносно прав на здобич серед вправних мисливців. Користуючись повагою і авторитетом серед своїх одноплемінників, вони навіть не брали участі у розподілі здо­бутої ними продукції, а тим більше не користувалися правом отри­мання кращої частини здобичі.

Аналіз фауністичних решток по окремих господарсько-побуто­вих комплексах Добранічівського поселення подає наочний при­клад характеру і принципу розподілу здобичі між мешканцями окремих жител. За даними складу решток окремих комплексів по­селення, щоправда, неможливо напевне встановити, в якому житлі мешкали більш-менш вправні мисливці або вольові лідери громади, але склад кісток у ямах-сховищах біля жител незаперечно свід­чить, що врешті-решт здобич на поселенні розподілялася рівномір­но. Не знаємо ми, коли і як, у якій послідовності попали кістки до ям-сховищ. Дослідники сперечаються, чи були це м’ясні припаси, чи сховища будівельного матеріалу та сировини для виготовлення знарядь праці і предметів побуту. Але зоологи довели, що у дослід­жених ямах знайдено кістки від різних кістяків, крім того, різні їхні частини. Складається враження, що мешканці жител “почер­гово” отримували ті чи інші частини туші тварин або згодом її рештки, що у даному випадку не має важливого значення.

Такий характер розподілу призводив до нівелювання матеріаль­ного забезпечення мешканців усіх господарсько-побутових комп­лексів, що виключало можливість економічної і соціальної нерів­ності серед них і не спричиняло передумов для виникнення еко­номічної залежності або примусу.

Однак з розвитком продуктивних сил наприкінці пізнього па­леоліту, що яскраво проявилося у виникненні лука та стріл, пер­вісні громади отримали можливість діставати не тільки більш- менш регулярно необхідні життєзабезпечуючі ресурси, а й здобува­ти значно частіше їхні надлишки, що поступово призвело до інди­відуалізації промислу, розпаду великих громад, ускладнення со­ціальних стосунків як у громаді, так і між громадами, появи між- громадського обміну і налагодженню ширших економічних і сус­пільних стосунків між громадами. Не виключена можливість, що здобич індивідуального промислу безпосередньо потрапляла у сі­мейний “бюджет”, тоді як продукти колективної праці продовжу­вали розподілятись рівномірно. Але виникнення економічної дифе­ренціації між членами громади поки що не простежується.

Соціально-економічні відносини в суспільстві того часу, напев­не, накладали своєрідний відбиток на матеріальну культуру взає­мопов’язаних громад, що відбилося в археологічних культурах, окреслених вище на археологічній малі України доби пізнього па­леоліту. Однак відтворення соціально-економічних стосунків за ма­теріалами цих культур — дуже складна і непереконлива справа.

У даному контексті стародавньої історії України, здається, не­має потреби викладати проблематичні й суперечливі спроби деяких дослідників підтвердити археологічними джерелами соціологічні схеми етнологів щодо структури первісного суспільства часів піз­нього палеоліту, тим більше що в цій проблемі немає єдності і се­ред самих етнологів.

Труднощі при соціально-економічній інтерпретації археологіч­них джерел полягають у тому, що вони є лише опосередкованими і вкрай узагальненими проявами взаємовідносин між людьми у пер­вісному суспільстві. Розглядаючи та вивчаючи малу пізньопалео- літичних поселень та археологічних культур, окреслених археоло­гами, треба пам’ятати, що вона не відображає одночасне синхронне існування поселень, мешканці яких спілкувалися між собою.

Археологічна культура — це відбиток послідовного накопичен­ня залишків життєдіяльності споріднених первісних громад протя­гом щонайменше кількох тисячоліть. Більше того, сучасні мали є лише випадковими вибірками цих залишків, які склалися в ре­зультаті польових археологічних досліджень. Археологічні культу­ри, таким чином, здебільшого складаються з окремих здобутків із довгого ряду хронологічних зрізів. Справжня картина розвитку на­родонаселення та його матеріальної культури, напевне, була значно складнішою, ніж це акумульовано в матеріалах археологічної куль­тури. Тому мала розташування споріднених археологічних пам’я­ток не відбиває конкретну структуру взаємовідносин первісних гро­мад, а є лише узагальненим відображенням суспільних стосунків у первісному суспільстві.

Щодо спроб деяких дослідників пов’язати на сучасному етапі вивчення археологічних культур палеоліту з конкретними струк­турними формами первісного суспільства (рід, фратрія, плем’я, шлюбні класи і т. ін.), які відтворюються етнологами, то, на наш погляд, вони є передчасними, тому що археологічна культура може бути відображенням життєдіяльності як племені, так і родової ор­ганізації або об’єднання декількох споріднених громад, які мали більш-менш тісні сімейно-шлюбні, економічні або суспільні сто­сунки. Доведення існування племінної організації у пізньому па­леоліті з усіма її атрибутами, включаючи екзогамію, нам здається надто ризикованим.