Глава 5 ДУХОВНА КУЛЬТУРА

З усіх видів культури в ранньопервісному сус­пільстві за археологічними джерелами краще за інші вивчено обра­зотворче мистецтво. Різноманітні прояви цієї творчості, її ма­теріальні зразки одержали узагальнюючу назву “палеолітичне мис­тецтво”.

Знахідки палеолітичного мистецтва в Україні пов’язані здебіль­шого з північною перігляціальною зоною. За технікою виконання вони поділяються на скульптуру, барельєф, гравіровку, живопис.

Стилізовані безликі жіночі статуетки з Мізина, Добранічівки, Межиріччя мають форми, що легко впізнаються, або знаки-симво- ли (кути вершиною донизу; трикутники, інколи заштриховані), що відзначають статеву приналежність зображення (рис. 19, 2, 4, 5, 6).

На противагу їм, плоске антропоморфне зображення людини з бивня мамонта, можливо, є чоловічим. На ньому позначено очі та рот (рис. 19, 1). Найбільшу кількість жіночих зображень знайдено в Мізині — близько 20 ^[15]. Вони виготовлені з бивня мамонта. Ці статуетки (рис. 19, 5, 6) переважно 5—10 см заввишки. Крайні розміри — 2,3—14,5 см. Статуетки різного розміру, можливо, відображають віковий склад жінок громади: дівчата, жінки, літні господині та берегині дому. Об’ємні, стилізовані орнаментовані скульптурки мають двомірну композицію, що відображає торс та гіпертрофовані форми тазу. Інші типи фігурок, навпаки, відрізня­ються надмірно великим торсом порівняно з тазом.

На деяких скульптурках у техніці гравіровки позначено, крім статевого знаку, груди та руки, що розташовані на череві під грудьми.

Дві об’ємні статуетки з Добранічівки відрізняються матеріалом. Одна, заввишки 9 см, зроблена з бурштину (рис. 19, 4); друга, менша, — з пісковику. Фігурки за формою нагадують мізинські, але без орнаменту. Схематизовану об’ємну статуетку жінки (?) знайдено також у третьому шарі Молодого V. Вона заввишки біля 9 см. Виготовлена з мергелю. Дослідник пам’ятки О. П. ЧерниШ бачить у ній фігуру в одежі з капюшоном.

У техніці рельєфу виконано зображення людини на “жезлі” з 2-го шару Молодово V. Рельєфно передана безрука однонога фігура (13,5 х 2,7 см) зі скошеними плечима. На обличчі позначено очі, ніс та рот, на голові — волосся. По боках “жезла” ритмічні пара­лельні нарізки.

Другий “жезл” з цього місцезнаходження оформлено у вигляді зооморфного образу.

На стоянці Мураловка знайдено гравіроване зображення люди­ни заввишки близько 8 см. Воно прорізане впевненими чіткими та глибокими (1 мм) лініями на поверхні лощила з пластини рогу оленя. Добре впізнаються тулуб (корпус) і ноги. В районі ніг по краях лощила нанесено поперечні нарізки. В заглибленнях різьб­лення видно червону вохру.

Але гравірування головним чином використовувалося для оформ­лення орнаментальних композицій, часто дуже складних.

Широко відомий мізинський браслет з бивня (рис. 20, 1, 2), гптттттто декорований зигзагами і меандром. У відношенні генетич­них коренів мізинського зигзагоподібного і меандрового орнаментів висловлено дві дотепні гіпотези В. І. Бібікової (1965) та П. Й. Bo- рисковського (1972), які вбачають за можливе шукати їхні витоки в малюнках структури поперечного зрізу бивня мамонта і поверхні мушель деяких видів молюсків, у тому числі викопних, з території басейну Дніпра.

Надзвичайно цікаву знахідку було зроблено В. В. Хвойком на Кирилівському поселенні за 120 м від основного розкопу в невели­кій групі культурних решток.

У складній гравірованій композиції із заштрихованих полів, зигзагів, хвилястих ліній, “рахівних лінійок”, драбинок деякі до­слідники вбачають зображення води, черепахи, голови мамонта із вписаною в неї головою птаха типу лелеки або журавля. Цей сю­жет оцінюється як відображення трьох сфер природи, що оточува­ли первісну людину: земної, повітряної, водної.

Не менш складний сюжет вигравірувано на уламку бивня з Межиріча. Дехто вбачає в ньому зображення чотирьох жител посе­лення, інші — запис результатів спостережень за зміною сезонів та циклів місяця.

Велику групу стилізованих і реалістичних пізньопалеолітичних зображень на конкреціях пісковику виділив В. М. Даниленко на

Рис. 19. Зразки стилізованого палеолітичного мистецтва:

1 — чоловіче (?) зображення; 2, 4, 5, 6 — жіночі зображення; 3 — зображення вогню на че­репі мамонта (за І. Г. Підоплічком) (1, 2, З — Межиріч, 4 — Добранічівка, 5, 6 — Мізин).

Рис. 20. Зразки палеолітичного мистецтва:

1,2 — браслет з бивня мамонта (Мізин); 3 — кістяні підвіски; 4 — стилізоване гравіроване зображення на бивні мамонта з Кирилівського поселення; 5 — кістяна флейта з Моло- довського поселення.

Рис. 21. Ударні музичні інструменти з Мізинського поселення (за С. М. Бібі- ковим).

відомій пам’ятці первісної культури — Кам’яній Могилі в За­порізькій області. Окрему групу гравірованих каменів дослідник визначив як чуринги, що за уявленнями стародавньої людини означає вмістилище душі.

Розвиток живопису на території України в палеолітичний час йшов шляхом, відмінним від тих регіонів, де зафіксовано вищі зразки поліхромних витворів палеолітичного мистецтва.

Яскраві зразки орнаментального живопису зафіксовано в Мізи- ні, де в одному з жител знайдено компактну групу кісток мамонта (лопатка, дві нижні щелепи, стегнова, тазова, уламок лобної час­тини черепа), котрі були розписані червоною вохрою (рис. 21). Основні елементи розпису — хвиляста лінія, зигзаг, кут, пара­лельні прямі та похилі лінії.

Подібно виконано стилізоване зображення вогню (багаття) на черепі мамонта біля виходу в перше Межиріцьке житло (рис. 19, 3).

Крім вохри різних відтінків, від темно-вишневого до світло-ро­жевого, використовувалися жовта вохра, чорна фарба (окис мар­ганцю і сажа) і біла фарба (мергель).

Чорною фарбою пофарбовано в Мізині деякі скульптурки і браслет.

Зафіксовано інструменти для розтирання фарби (пести, розти­рачі) та своєрідні “олівці” — брусочки й багатогранники вохри, що були огранені в процесі розтирання і використання.

Так званий настінний живопис знайдено тільки в одному місці. Це Баламутівська печера на правому березі Дністра Чернівецької області ^[16]. На стінах цієї карстової печери відкрито близько 60 груп стилізованих монохромних малюнків, зроблених сажею. Розміри зображень невеликі — до 25 см. Розрізняються три групи сюжетів: антропоморфні зображення, зооморфні, лінійно-геометричні. Впі­знаються образи рогатих людей з піднятими руками, зображення лучників. Печера датується епіпалеолітичним часом.

Порівняно з сучасною народною творчістю в палеоліті можна виділяти прикладне мистецтво. Це, насамперед, прикраси різного роду: намисто, підвіски (рис. 20, 3), браслети, діадеми тощо. Брас­лети з бивня мамонта, у тому числі такі, що складаються з декіль­кох частин — “шумові”, відомі з Мізина. Намисто робилося з кісток та бурштину. Були широко розповсюджені підвіски із зубів та намисто з них. Відомі підвіски із різців благородного оленя і бобра з Сюрені І та підвіска з фрагменту ведмежої щелепи з іклом з Гінців (рис.

Останніми роками виявлено фактичні джерела, які дають мож­ливість простежити появу в пізньому палеоліті архітектури як специфічного виду діяльності людини та розглядати її в контексті первісного мистецтва. Ознаки архітектури простежуються на чет­вертому житлі Межиріцького поселення.

Залишки житла представлені скупченням кісток мамонтів у формі видовженого овалу розмірами 5,8 х 4,6 м. Довга вісь скуп­чення орієнтована із заходу на схід. Висота скупчення 0,6 м над рівнем давньої поверхні.

Це скупчення — четверте на площі Межиріцького поселення — являє собою розвал споруди, основним матеріалом конструкції якої були кістки мамонта. Ця споруда відрізняється від попередніх ха­рактером зовнішньої обкладки. В першій споруді вона складалась в основному з нижніх щелеп, які вставлялися одна в одну, утворюю­чи “сосенки”. Зовнішній бік другого житла був обкладений ви­ключно трубчастими кістками. В північному секторі третього жит­ла виділяється група трубчастих кісток, укладених у формі трьох концентричних дуг.

У зовнішній обкладці нового житла є черепи, нижні щелепи, трубчасті та плоскі кістки (лопатки, тазові). Таким чином, у ній наявні елементи конструкції всіх попередніх жител.

Найхарактернішими особливостями четвертого житла є чітко виражені симетрія і ритміка в розташуванні кісток зовнішньої об­кладки.

Рис. 22. Симетричні та ритмічні групи кісток мамонта в стінах четвертого Me- жиріцького житла:

I — симетрична група: в центрі — череп молодого мамонта бивнями догори (√); ліворуч — лопатка (S)_t лопатка (2), тазова кістка (І); праворуч — лопатка (5), лопатка (б), тазова кістка (7);

II — ритмічна група: череп бивнями донизу (I)₉ колонка хребців (2), череп (3), колонка хребців (4)₉ череп (5); III — симетрична група з нижніх щелеп: у центрі — велика щелепа підборіддям догори (3); ліворуч — дві колонки з щелеп підборіддям донизу (1, 2)∙₉ право­руч — дві колонки з щелеп підборіддям донизу (4, 5).

Рис. 23. Подібні групи кісток з південного та північного боків житла:

І — південна група: трубчасті кістки (1 ), череп (2}_t дві плоскі кістки (З, 4); II — північна група: трубчасті кістки (І), череп (2), дві плоскі кістки (3, 4).

підборіддям донизу (“сосенкою”), ліворуч — по три щелепи в ко­лонці, праворуч — по дві.

Праворуч від цієї групи (з південно-західного боку споруди) розташована друга симетрична композиція, центром якої є череп молодого мамонта, встановлений бивнями догори (рис. 22, І). Ліво­руч від нього послідовно розміщені: лопатка — лопатка — тазова. Праворуч — аналогічна серія: лопатка — лопатка — тазова. В цій групі добре простежується порядок укладання кісток — справа ліворуч (проти часової стрілки) — таким чином, що кожна наступ­на кістка частково перекриває попередню.

Ліворуч від симетричної групи нижніх щелеп (з північно-за­хідного боку споруди) розташована ритмічна група кісток (рис. 22, II), в якій чергуються череп — колонка хребців — череп — колон­ка хребців — череп.

Симетрія в розташуванні кісток зовнішньої обкладки просте­жується не тільки по окремих ділянках периметру споруди, а й по всій окружності. Таким чином, однакові групи кісток розташовані на протилежних боках споруди і протистоять одна одній. У східній половині скупчення по лінії північ-південь одна одній протистоять дві групи трубчастих кісток. Причому праворуч від кожної з груп трубчастих кісток послідовно розташовані череп та дві плоскі кістки (рис. 23).

За межами житла по лінії схід-захід у горизонтальній площі лежать два великих бивні, опуклою стороною в бік житла на відстані 1,2—1,7 м від нього. Обидва бивні пов’язані з зовнішніми ділянками господарських ям.

Основні напрями дослідження жител “з кісток мамонтів” спря­мовувалися досі на вивчення функцій кісток як будівельного ма­теріалу, для чого пропонувалися графічні, макетні й натурні ре­конструкції з метою встановлення місця початкового положення окремих кісток у стінах і на покрівлі споруд. У даному випадку найбільший інтерес у четвертому Межиріцькому житлі становлять симетричні і ритмічні групи кісток, які простежені в його кон­струкції. Значення такої симетрії і ритміки, ймовірно, розрізняєть­ся залежно від місця її розташування. Вона може мати естетичний характер або зумовлюватися виробничими чинниками. Наприклад, з південного і північного боку споруди розташовані виробничі цен­три, які корелюються з групами трубчастих кісток.

Культові і світоглядні аспекти використання четвертого Me- жиріцького житла ще потребують подальшого вивчення та інтер­претації. Водночас вони є тим необхідним фоном, на якому можна розглядати доступніші розумінню естетичні аспекти використання залишків мисливської здобичі у житті палеолітичної людини.

Ритміка і симетрія в положенні кісток зовнішньої обкладки не зв’язані з несучою та покровною функцією кісток як будівельного матеріалу, але свідчать про архітектурну фантазію стародавньої людини та її естетичні смаки. Канони класичної архітектури пе­редбачають, щоб кожна споруда відповідала трьом вимогам: ко­ристь, міцність, краса. До цього часу основним напрямом у вив­ченні палеолітичних споруд був аналіз утилітарних та інженерних аспектів. Тепер ми можемо казати також про естетичні аспекти у житлобудівництві палеолітичної людини. На цій підставі можна дійти висновку про те, що архітектура як самостійний вид людсь­кої діяльності існує вже з пізнього палеоліту.

З палеолітичними житлами пов’язані також джерела вивчення музичної творчості палеолітичної людини. Широко відома інтер­претація С. М. Бібіковим одного з жител Мізинського поселення, дослідженого І. Г. Шовкоплясом, у вигляді дому, який було при­стосовано до культових дій. У ньому збереглися згадані вище роз­писані червоною вохрою кістки мамонта, які використовували як ударні музичні інструменти (рис. 21), а також атрибут ритуальних танців — шумовий браслет. Тут було знайдено велику кількість вохри — звичайного компоненту культу палеолітичної людини. Ко­лективні обрядові дії тоді мали синкретичний характер примітив­них лицедійств, які природньо об’єднували пантоміму, танок, спів, музику.

Мізинський ансамбль — не єдине свідчення музичного мис­тецтва стародавньої людини. В Подністров’ї (Молодове IiV, Ата­ки І) знайдено кістяні та рогові сопілки (рис. 20, 5).

Житла з кісток мамонтів також дають матеріал для уточнення картини світу в світогляді стародавньої людини. Як уже відмічало­ся, положення двох груп трубчастих кісток у четвертому Me- жиріцькому житлі відповідає лінії південь-північ. Лінія схід-захід фіксується двома великими бивнями, котрі лежать за межами житла в горизонтальній площині і звернені опуклими боками до споруди. Таким чином, споруда має чітке орієнтування в просторі по сторонах світу.

Існує думка, що уявлення про чотири сторони світу сформува­лося тільки у землеробів енеолітичної доби (трипільців), де число чотири займало вагоме місце в трипільському орнаменті, але не стільки саме по собі, скільки як визначення чотирьох напрямків ^[17]. Водночас, як свідчать пам’ятки палеолітичного мистецтва, число чотири як складова частина семирахункової системи (3 плюс 4) відоме людині вже з пізнього палеоліту. Чітке орієнтування чет­вертого Межиріцького житла переконливо свідчить про знання па­леолітичною людиною сторін світу, що природно і необхідно для орієнтування у просторі мисливців-збирачів, які мали систематич­но здійснювати маршрутні походи по території свого мешкання. Формування уявлення про чотири сторони світу, за думкою О. П. Окладникова, відноситься до мустьєрської доби.

Орієнтування у просторі природно передбачало усвідомлення порядку руху основних небесних тіл та знання прийомів підрахун­ку часу. Цій темі присвячено чимало наукових робіт. Більшість дослідників погоджується, що палеолітична людина використову­вала місячний та сонячний календарі й володіла прийомами їхньо­го запису. На території України про це свідчить згадана вище ре­конструкція О. Маршаком складної гравіровки на уламку бивня мамонта з Межирічів та обидва браслети з Мізина. Числова форму­ла гравіровки цих браслетів відображає місячний та місячно- сонячний календар ^β.

Значно частіше трапляються прості зразки “рахівних лінійок”. До їхнього числа належать два уламки бивня з нижнього шару Ки­рилівського поселення, відкритих В. В. Хвойком. На одному з них прокреслено лінію, від якої під прямим кутом відходять 23 по­перечні короткі рисочки, що разом утворюють щось подібне до лінійки. На другому уламку вирізьблено дві майже паралельні лінії довжиною 7 і 7,4 см. Від однієї з них у напрямку другої відходять дев’ять поперечних штрихів, утворюючи в сукупності візерунок, що нагадує драбину. Подібний до них уламок бивня ма­монта з “рахівною лінійкою” знайдено в Гінцях. Тут групи корот­ких рисочок розділено довгими. В Сюрені фрагмент ребра благо­родного оленя орнаментовано кількома зігнутими лініями та чо­тирма рядами коротких, ритмічно розташованих насічок. Кількість подібних прикладів можна збільшити, ритміка насічок утворює стійкі групи по 3—5 одиниць та суми з різних комбінацій цих цифр. Простежується, зокрема, система рахування сімками (3 + 4) як чверть повного місячного циклу.

Особливістю археологічних джерел дослідження пізнього па­леоліту України є брак залишків поховань стародавньої людини: відомі лише нечисленні та розрізнені фрагменти людських кіс­тяків, знайдених у масі побутових решток поселень. Це передусім фрагменти черепних кісток (Чулатово І, Новгород-Сіверська, Ане- тівка II), зуби (Мізин і Пушкарі 1), уламки плечових кісток (Нов­город-Сіверська, Кормань IV). Найзначніша знахідка — кістки лі­вої ноги молодого індивідуума в анатомічному порядку, знайдені в 20-тих роках на поселенні Городок (Волинь).

Незважаючи на нечисленність та фрагментарність знахідок, во­ни досить інформативні. По-перше, звертає на себе увагу розташу­вання кісток. Вони ніяким чином не виділені з загальної маси по­бутових відходів. По-друге, більша частина знайдених кісток об­роблена. Черепні кістки з Чулатово І, Новгорода-Сіверського обрі­зано по краю. Це дало змогу І. Г. Підоплічку припустити, що вони є фрагментами чаш із черепів. Надріз має також зуб з Мізина. Одна з трубчастих кісток кінцівки з поселення Городок була роз­бита на зразок того, як розбивалися кістки тварин для вилучення мозку, що є ймовірним свідченням канібалізму. По-третє, спостері­гається певний відбір людських кісток: черепи, зуби, кістки кін­цівок. Все це свідчить про те, що в даному випадку ми маємо спра­ву не з залишками поховань. Навпаки, частина людських решток якимось чином була включена в господарський обіг, у повсякденне побутове життя членів первісної громади. Етнографічні відомості свідчать про те, що таке ставлення могло поширюватися на кістки як ворогів, так і родичів.

Брак пізньопалеолітичних поховань має щонайменше два пояс­нення. Перше — такі об’єкти поки що не знайдено. Друге — на нашій території тоді переважав такий поховальний обряд, який не залишав або залишав дуже мало слідів. Цікаво співставити ці відомості з територіальним розповсюдженням поховального обряду в попередню мустьєрську епоху. Поховання неандертальців на по­селеннях відомі в Криму. Тут знайдено також поховання мезолі­тичної доби. Мезолітичні могильники виявлено і в степовій зоні України, близькій до Кримського півострова. Водночас на конти­нентальній частині країни поодинокі кістки неандертальців, як і пізньопалеолітичних кроманьйонців, які знайдено не в зв’язку з похованнями, мають випадковий характер. Можливо, в цьому спо­стерігається якась історична традиція.

⅛ ⅛ ⅛

Однією з найскладніших проблем первісної істо­рії є реконструкція світогляду апополітейних суспільств. Тради­ційно цей розділ духовної культури стародавньої людини ре­конструювався на відповідних джерелах сінполітейних суспільств, тоді як археологічні джерела репрезентувалися лише для ілю­страції створених таким чином моделей. Справді, етнологічні дже­рела свідчать про відповідність матеріального компоненту обряду певним світоглядним уявленням. Однак, як засвідчує досвід, залу­чення етнологічних джерел завжди здійснюється на користь запро­понованих реконструкцій, що не робить останні більш вірогідними. Водночас археологічні джерела по цій проблематиці фрагментарні та неоднозначні, а різні форми стародавнього світогляду можуть мати близькі прояви у матеріальній культурі — і навпаки, що не дає можливості напевне реконструювати світогляд первісних лю­дей. Тому під час реконструкції обрядових церемоній первісних суспільств особливого значення набуває контекст археологічних фактів.

Світогляд на початковому етапі свого розвитку оформився в первісних культах, які в палеолітичний час не чітко вичленовані з повсякденного життя громади. Відокремлені культові місця в чис­тому вигляді ще не набули розповсюдження, але культові ділянки простежуються в межах поселень, особливо в південній зоні.

Цікавий комплекс, пов’язаний з обрядово-театралізованими мис­ливськими святами, що відображають світосприйняття первісної людини, відкрито на пізньопалеолітичному поселенні Анетівка II. Розкопана частина поселення (понад 1500 м²) поділяється на два різноструктурних блоки: розлоге (близько 500 м²) макроскупчення кременю та фауни разом із значною кількістю кістяних виробів у східній частині поселення, а також ділянка, на якій було виявлено близько 40 відокремлених мікроскупчень — у західній. Вивчення структури та змісту мікроскупчень свідчить, що за період існуван­ня поселення вони були місцями білування туш бізонів.

На південній околиці макроскупчення знайдено коло, викладе­не 9 щелепами бізонів та густо пофарбоване в яскраво-червоний колір. Площа та ділянка макроскупчення з північного боку наси­чені кістяними виробами, кременем та фауністичними уламками. В одному метрі на північ від кола лежав череп бізона, пофарбова­ний вохрою. Між черепом і колом у масі кісток знайдено чотири лопатки бізона. Ще три пофарбованих вохрою черепи бізона було виявлено в одному метрі на південний схід та у півтора метрах на схід від кола. Два перших черепи лежали близько один від одного, останній (окремий) був зруйнований і менш пофарбований. Між цими черепами і колом серед уламків кісток містилися лопатки та великі трубчасті кістки бізона. В трьох метрах на північний схід від кола в брекчії кісток і кременю без наочних слідів поховальної споруди знайдено фрагмент жіночого черепа (15—17 років). Інших людських кісток на поселенні не виявлено.

Відносно відокремлений комплекс з трьох малопофарбованих черепів бізонів, розташованих півколом на відстані 0,5 м один від одного, розкопаний в п’яти метрах на південний схід від кола. По­одинокий череп бізона, інтенсивно пофарбований вохрою та “зами­тий” кременем і дрібними уламками кісток, розчищено в дев’яти метрах на північний захід від кола в межах макроскупчення. Уламки черепів, щелеп, окремі зуби й інші частини кістяка голови бізона було знайдено у всіх мікроскупченнях, але тут вони не були пофарбовані та не завжди подрібнені. Непофарбовані уламки чере­пу, щелепи та зуби також виявлено у великій кількості в брекчіях східного скупчення.

Особливий інтерес становить округла у плані ділянка діаметром близько 4,5 м, розташована між макро- і мікроскупченнями. Вона була інтенсивно пофарбована каоліном у білий колір. Тут же зібра­но уламки каоліну, які в суміші з жиром могли використовуватися для фарбування тіла людини. Щільність знахідок на пофарбованій ділянці відносно невелика. Поряд з уламками каоліну знайдено шматочки вохри та відколки перепалених кісток.

Описані залишки ритуального комплексу на поселенні Анетів- ка II є матеріалізованими фрагментами складних за змістом обря- дово-театралізованих мисливських свят.

Наведемо лише одну з можливих реконструкцій обрядової це­ремонії. Пофарбовані вохрою голови бізонів на невеличких кілках, або, скоріше, на лопатках чи трубчастих кістках, були підняті над землею. В центрі пофарбованого вохрою кола на підпорках підніма­лася пофарбована голова бізона, котра в процесі руйнування па­м’ятки впала по ходу зливного водотоку. Лопатки та великі кіст­ки, знайдені разом з пофарбованими черепами, без сумніву, не є випадковими, хоча вони могли виконувати й інші функції під час церемоніальних дій.

Білування туш бізонів здійснювалося на західній ділянці посе­лення, де в мікроскупченнях знайдено великі камені — нако- вальні, крем’яні сокири, розробочні ножі та інші знаряддя праці, необхідні для цієї процедури. На ділянці, пофарбованій каоліном, ймовірно, фарбували тіла учасників церемонії. До атрибутів обряд­ності, мабуть, слід також віднести зігнуті у профілі сплощені, мало придатні для промислу кістяні наконечники, знайдені в безпосе­редній близькості від пофарбованих черепів. Поїдання туші бізона супроводжувалося подрібненням кісток, які згодом збирали та скидали уламки навколо пофарбованих черепів. Це спричиняло утворення великих куп кісток навколо піднятих над землею че­репів бізона. Велике макроскупчення утворилося пізніше з цих куп внаслідок руйнування поселення зливними потоками.

Анетівка II могла бути центром обрядово-театралізованих свят для груп палеолітичних поселень долини р. Бакшали, де впродовж 10 км знайдено близько 20 пізньопалеолітичних пам’яток, частина з яких, очевидно, була синхронна нашому поселенню. Можлива інша інтерпретація описаних знахідок та реконструкція обрядової церемонії, однак сутність останньої при всіх варіантах єдина. Ці церемонії, без сумніву, пов’язані з відображенням у людській свідомості складних взаємовідносин людини з природою, усвідом­лення їхньої єдності.

Виникає природне питання, чи є згадані рештки ритуальних церемоній лише відображенням культу бізона, привабливого об’єк­та полювання, і через те суб’єкту промислової магії? Відповідь не може бути однозначною. Не можна виключити й інший варіант інтерпретації решток ритуальних церемоній на Анетівці II, які відображають більш складне світорозуміння стародавньої людини, пов’язане з усвідомленням єдності людини і природи, у тому числі і в вужчому розумінні, за Ю. І. Семеновим — усвідомленням єд­ності людської громади.

Зрештою, згадаймо про знахідку черепа дівчини, який, за В. П. Алексєєвим, аборигени Анетівки II недбало кинули в купу кісток бізона поблизу фарбованих черепів. Ця знахідка завершує основну тріаду розумної свідомості неантропа (символи звіра, ак­тивних дій і жінок)^[18]. Щоправда, в контексті обрядово-театралізо- ваних свят аборигенів Анетівки II “символ жінки” проявляється у негативному плані. На аналогічній пам’ятці — Амвросіївському костищі — його взагалі бракує. Невідомі й фігурки або будь-які інші образи жінок на всіх досліджених палеолітичних стоянках степової зони. Йдучи за концепцією А. Д. Столяра, пояснення ане- тівської ситуації можна знайти в багатолінійності “гносеологічної теорії”, що дає змогу неоантропу пояснити своє походження як частини “спорідненого колективу”, де це пояснення йде не через символ жінки, а через символ звіра. Негативне відношення до че­репу дівчини може свідчити про формування патріархальних від­носин серед мисливців на бізона.

Святилище, пов’язане з культом бізона, вивчене також на те­риторії Амвросіївського костища.

У північній зоні до числа пам’яток культового призначення від­носиться, ймовірно, місцезнаходження Семенівка в Баришівському районі Київської області. Тут у процесі розкопок розкрито два скупчення кісток, ізольованих від поселення. У складі скупчень відсортовані кістки мамонта і ведмедя. З останнім пов’язана зна­хідка граветоїдного вістря, що нагадує ритуальну картину вбивства тварини в ході ведмежого свята, добре вивченого етнографами.

Останніми роками пожвавилися спроби інтерпретувати житлові споруди з кісток мамонтів як культові місця. Причиною цього є те, що вони відрізняються яскравою монументальністю та парадок­сальною насиченістю кістяними рештками. Пошуки в цьому на­прямі стимулюються також оригінальною інтерпретацією С. М. Bi- біковим вторинного використання мізинського житла як місця відправлення колективних культових дій.

Визначенню житлових споруд як культових місць на перший погляд не суперечить і те, що на їхній підлозі знайдено залишки вогнищ та побутові предмети, що є звичайним явищем. Таким чи­ном, виявляється, що сам по собі факт наявності в спорудах із кісток мамонтів вогнищ, побутових предметів та предметів мис­тецтва не є достатнім для того, щоб визначити цю споруду тільки як житло. Для такої його атрибуції, як виявляється, потрібні до­даткові аргументи. їх можна знайти, якщо аналізувати структуру культурного шару всього поселення в плані. Тоді з’ясовується, що поруч з основним скупченням кісток мамонтів, які інтерпретують­ся як житла, постійно присутні ями з культурними рештками, скупчення кісток меншого обсягу, вогнища, місця для обробки ка­меню і кістки, місця білування дичини та вживання їжі; Все це разом відображає побутовий характер культурного шару, утворює господарсько-побутовий комплекс, у якому розташування великих куп кісток відповідає саме житлам.

Аргументи на користь житлового характеру споруд з кісток мамонтів не виключають використання їх також для відправлення культових дій. В умовах синкретизму мислення первісної людини побутові та релігійні аспекти його життя і мислення ще не були чітко розмежовані. При цьому слід підкреслити допоміжний ха­рактер культового використання об’єктів, що розглядаються. Ве­ликі скупчення кісток мамонтів на поселеннях є саме залишками житлових споруд з елементами культу, а не культових місць з елементами побуту, тому не можна виключити можливість риту­ального призначення симетричного і ритмічного розташування кіс­ток у спорудах. Л. А. Яковлева звернула увагу на взаємозв’язок мотивів архітектурного орнаменту (малюнок укладки кісток у зовнішній обкладці жител) та гравіровок на скульптурках жінок. Спільними у них є кути, зигзаги і паралельні прямі лінії, що свідчать, на її думку, про відображення ідеї жінки як господині житла, а житла, з іншого боку, як “утробного” світу його меш­канців.

Образ жінки — одна з основних тем у мистецтві палеолітичної людини північної зони. Семантика жіночих зображень, їхні функ­ції за даними етнографії та виходячи з контексту археологічного культурного шару визначаються як помічниці при пологах; матері- охорониці, вмістилища жіночого пращура; матері прародительки; такими, які керують душами родової громади; посібницями пло­дючості.

Особливої уваги заслуговує синкретичний образ жінки-птаха, відображений в мізинській скульптурі. Це міфологічна істота, яка з’єднує реальний та потойбічний світ, а також є, можливо, то­темічним пращуром.

Свідоцтвом, ймовірно, тотемічних уявлень є також знахідки черепів тварин, які розміщуються на покрівлях жител. Наприклад, мізинське житло з кісток мамонтів було увінчане черепом вовка.

З культом тварин та магічними обрядами по їхньому відтво­ренню в північній зоні може бути пов’язана частина симетричних груп кісток в обкладці жител. Такий висновок можна зробити, ви­ходячи з аналізу симетричної групи з нижніх щелеп мамонта. За визначенням Н. Л. Корнієць, масивна центральна щелепа, орієнто­вана підборіддям догори, яка утворює центр групи, належить сам­цю, тоді як решта щелеп, орієнтованих підборіддям донизу і ор­ганізованих у групи по дві колонки праворуч і ліворуч від цент­ральної щелепи, належить самкам. Навряд чи таке чітке сортуван­ня кісток за статевою ознакою можна вважати випадковим.

Культові місця, присвячені тваринам, у південній зоні та жит­ла з елементами культу в північній є, як бачимо, місцями прове­дення мисливських та інших обрядів, які мають насамперед репро­дуктивну спрямованість — примноження числа людей і тварин як основи їхнього існування.

Частина обрядів здійснювалася під час ініціацій, пов’язаних з оформленням переходу людини від молодшої вікової групи до старшої, що принципово змінювало її громадський статус. З іні­ціаціями, ймовірно, пов’язані “різновікові” жіночі фігурки на півночі та чуринги Кам’яної Могили на півдні.

В обрядових культах палеолітичної людини простежується коріння п’яти форм релігійних уявлень людини ранньопервісного суспільства та встановлюється зв’язок з ними: культ черепа і ще­лепи, що зароджується ще в ранньому палеоліті, — з культом предків і фетишизмом, поховання — з анімізмом, черепа на жит­лах та жінки-птаха — з тотемізмом, культові дії — з магією. Анімізм, тотемізм, культ предків розглядаються як ранні форми релігії і елементи первісного світогляду. Фетишизм і магія утво­рюють обрядову форму релігії. При цьому спостерігаються тери­торіальні відмінності в обрядовості давньої людини. В північній зоні це обряди, пов’язані переважно з образом жінки, в півден­ній — з образом тварини (бізона).