Глобальна температурна депресія, зумовлена ос­таннім зледенінням, на рубежі 12—13 тис. років тому змінюється прогресуючим потеплінням, яке не було рівномірним та поступовим, а мало пульсуючий циклічний характер, коли інтен­сивні потепління змінювалися короткочасними похолоданнями.

Льодовикова ситуація в Східній Європі остаточно зникла біля 8—9 тис. років то­му. Найвідчутніший злам у розвитку природно- кліматичних умов відбувся близько 10300 років тому. Саме цей період багатьма дослідниками визначається як межа між плейстоценом та го­лоценом.

На початку голоцену, за періоду так званого половецького потепління (10000—10300 років тому), на півночі України зі зміною перігляці- ального тундростепу льодовикової епохи розпо­чинається масове розповсюдження лісних форма­цій, насамперед сосняків та березняків. Подеку­ди в цих місцях ще зберігаються вкриті травами та чагарниками заболочені галявини, які з часу переславського похолодання (9500—10000 років тому) знову розширюються, сягаючи місцями значних розмірів. Остаточно ліси опанували пів­ніч України у бореальному періоді (8000—9500 років тому). Поряд з домінуючими березою та сосною на північ у цей час проникають широко­листі ліси, котрі набувають особливого розвою в атлантичний період (8000—4600/4900 років тому).

Широкою смугою понад лісовою зоною на просторах Прикар­паття, Поділля, Середньої Наддніпрянщини, Полтавщини та Сло­божанщини формується в цей час лісостеповий ландшафт, що практично мало змінився до нашого часу. В ранньому голоцені західноукраїнський лісостеп був покритий островами соснових та березових лісів з невеликими ділянками смерек, в’язу та ліщини. У байраках та на заболочених ділянках траплялися верба, вільши­на, осика. Значні простори були зайняті луговою та степовою рос­линністю. Краєвид Поділля був дещо іншим. Піскові тераси річок тут займали соснові ліси з домішками берези, дуба, ліщини та вільхи. На значних просторах розляглися степи ксеротичного типу. Ліси лівобережного лісостепу складалися переважно з сосни та бе­рези з незначними домішками широколистих дерев.

Лише краєвид півдня України порівняно з попереднім часом залишився практично без змін. У ранньому голоцені в південно­українських степах переважає рослинність деревиннозлакових фор­мацій, яка поступово змінюється на різнотравозлакову рослин­ність. В цей час в степах подекуди трапляються невеличкі ліси з сосни, берези та вільшини. В атлантичний час із збільшенням во­логості у степах розповсюджується лугова рослинність, помітно зростають ділянки лісу, передусім по долинах річок та в ярах. Крім сосни, берези та вільшини з’являються невеличкі домішки широколистих дерев.

Карпати та Кримські гори в ранньому голоцені були вкриті хо­лодолюбними лісами. Полонини в горах заростали травою та ча­гарником. В атлантичний період шпилькові ліси тут змінюються на мішані.

Зміна клімату та рослинності на початку голоцену спричинили суттєві зміни в складі тваринного світу на території України, що сприяло докорінній перебудові мисливського господарства первіс­ної людини.

На початку голоцену цілком зникають або різко скорочуються деякі види стадних тварин (зубр, гидрунтиновий осел, сайгак), які були широко розповсюджені на безкрайніх просторах степової України за льодовикового періоду. На їхньому місці з’являються нові види, краще пристосовані до закритих ландшафтів. Фоновим видом у степах замість зубра стає тур — у майбутньому вихідна форма для свійського бика. На широких просторах степів повсюди розселюються такі промислові тварини, як козуля та кабан, не­відомі тут раніше. І лише стада диких коней, як і колись за льодо­викового періоду, залишалися незмінним компонентом степового краєвиду.

На території гірського Криму на початку голоцену різко змен­шується кількість степових видів тварин (сайгаків, бізонів, диких

коней, плейстоценових ослів), а в атлантичний час вони зов­сім зникають із складу мис­ливської здобичі на мезолі­тичних поселеннях.

У лісовій та лісостеповій зонах мамонтовий комплекс (мамонт, носоріг, вівцебик, зубр та ін.) змінюється до­мінуванням північного оленя. На мезолітичних пам’ятках Західної України у складі мисливського промислу поміт­но переважають північні та благородні олені, трапляються також кістки козуль, кабанів, коней та бізонів. Невеличкі озера та річки були багаті на рибу та птицю. Помірний та вологий клімат у мезоліті сприяв широкому розповсюдженню їстівних наземних молюсків Helix, Unio та ін.

Так, за даними сучасної науки, змінюється природне сере­довище на терені України в мезолітичний час, яке, звичайно, в межах окреслених зон (гори, ліси, лісостеп, степ) мало свої значні регіональні відмінності. Зміна ландшафтів та тваринного світу була динамічнішою, виразнішою, а також різноманітною. Значні корек­тиви в екологічну ситуацію, передусім у структуру промислового стада, вносили первісні мисливці. Так, не без їхньої “допомоги”, як вважають дослідники, в степах зникли бізони, а в лісостепах — мамонти.

Зі зміною природного оточення суттєво змінилося і життя ста­родавнього населення. Пристосовуючись до нових умов, людина змушена була удосконалювати знаряддя праці, вести пошуки но­вих засобів мисливства, збиральництва, змінювати зовнішній ви­гляд свого житла та поселення. Розпочиналося освоєння нових те­риторій. Якщо в пізньому палеоліті первісні громади розселялися переважно по долинах великих рік, то мезолітичні поселення, нав­паки, частіше розміщувалися віддалік великих річок, по долинах їхніх приток або просто у ярах на вододілах.

Археологічна традиція часто пов’язує мезоліт з широким роз­повсюдженням мікролітичної техніки обробки каменю, геометрич­них виробів та впровадженням у виробництво лука та стріл. У по­передньому розділі зазначалося, що мікролітична техніка, лук та стріли були широко розповсюджені вже у деяких культурах піз­нього палеоліту України. Однак безперечним є той факт, що свого найвищого розквіту мікролітична технологія досягла лише в ме­золітичних індустріях.

На думку багатьох фахівців, перевага мікролітичної техніки полягала в тому, що вона сприяла виготовленню стандартизованих форм вкладенів, які давали змогу замінювати загублені або зла­мані леза складових частин знарядь широкого господарського призначення, і передусім метальної мисливської зброї (рис. 24, 25). Крім того, мікроліти різних форм часто використовувалися без оправи, як голки, проколки, скребачки та ін. До того ж сам процес паралельного розчленування каменю і виготовлення з призматич­них платівок мікролітичних вкладенів був не таким уже й склад­ним. Все це сприяло широкому розповсюдженню мікролітів на значних територіях ойкумени. Ефективність мікролітичної техноло­гії достатньо переконливо простежена археологами на численних комплексах конкретних індустрій мезолітичних пам’яток і розці­нюється дослідниками як прогресивний етап розвитку вироб­ництва.

Більш досконалі і ефективні засоби виробництва, здобуті за до­помогою мікролітичної технології, спричинили можливість інди­відуального виробництва засобів існування, а водночас і зміну со­ціальних відносин у первісних громадах.