Глава 1 МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА ТА ПОБУТ

Уже попереднє ознайомлення з картою мезолі­тичних пам’яток України вказує, що відомі тут з пізнього па­леоліту великі поселення з міцними житлами довгочасового кори­стування практично зникають.

Слід зауважити, що більшість мезолітичних пам’яток залягає неглибоко, частіше всього безпосередньо під орним шаром, а іноді просто в орній землі, на піщаних дюнах, видувах, ерозійних схи­лах, де залишки життєдіяльності їхніх мешканців зазнали багато­разових переміщень та руйнації. Все це ускладнює і багато в чому спотворює і без того складний процес реконструкції життєдіяль­ності мезолітичного населення.

Однак повернемося до розгляду археологічних мап. Суттєві зміни помітні передусім у структурі розселення первісних громад. На регіональних археологічних мапах чітко простежуються своє-

118

рідні кущі мезолітичних пам’яток, які невеличкими групами роз­ташовані по долинах малих річок, або поблизу у ярах. Кожен та­кий кущ (екологічна ніша) складається з одного поселення і де­кількох невеличких стоянок, якими окреслюється промислова те­риторія первісної громади.

Так, наприклад, у долині невеличкої річки Дракулі, в ме­жиріччі Дунаю і Дністра, поряд з базовим поселенням Мирне на відстані 3—5 км уверх і вниз по її течії дослідниками виявлено ще 4 тимчасові стоянки, промисловий інвентар яких був ідентичний знаряддям базового поселення. Невеличкі стоянки відкрито також у радіусі 90 км від Мирного по долинах пересохлих річок та в ярах. Така ж ситуація простежена і в долині річки Кучурган, лівої притоки Дністра, в середній течії якої розкопано поселення Гіржо- ве, а в радіусі 12 км, як у долині Кучургана, так і по схилах сусідніх річок та ярів, знайдено близько 20 малих місцезнаход­жень з аналогічним інвентарем.

Важливим уявляється ще один момент у розселенні мезолітич­ного населення на терені України. Сучасними дослідженнями дове­дено, що формування історичних спільностей доби мезоліту прохо­дило в Україні здебільшого шляхом розпаду і розселення місцевих пізцьопалеолітичних єдностей, хоча не можна заперечувати не-

Карта 3. Мезолітичні пам’ятки України.

Нобельський тип: 1 — Нобель; 2 — Переволока; З — Сенчинці; 4 — Дідівка; 5 — Мар’янівка; 6 — Котера; 7 — Корост; 8 — Шепетин; 9 — Сапанів; 10 — Княжівка; 11 — Березине. Дніпро-прип'ятська культура: 12 — Хильчиці; 13 — Гаї Лев’ятинські; 14 — Пти­че; 15 — Камінне; 16 — Корма; 17 — Вишгород-ДВС; 18 — Борки; 19 — Ірпінь; 20 — Українка; 21 — Олександрівна; 22 — Козинці-Загай; 23 — Коржі. Тип Народич: 24 — Hapo- дичі; 25 — Мілені; 26 — Чоповичі; 27 — Тетерів 3. Кудлаівський тип: 28 — Акулинка; 29 — Кажангородок; ЗО — Юр’євичі; 31 — Білосороки; 32 — Кузарі; 33 — Таценки; 34 — Онисів; 35 — Кудлаївка. Тип См’ячки: 36 — Грім’яч; 37 — См’ячка; 38 — Мезинський о-в; 39 — Мамакине; 40 — Федорівський край. Пісочнорівський тип: 41 — Грязьки; 42 — Крей­да; 43 — Пісочний Рів. Оселівський тип: 44 — Галич; 45 - Делятин; 46 — Оселівка; 47 — Атаки; 48 — Молодова 5; 49 — Кормань. Тип Білолісся: 50 — Костешти; 51 — Кантемир; 52 — Білолісся.

Гребениківська культура: 53 — Шеретьків Яр; 54 — Довженка; 55 — Орлівка; 56 — Гїржеве; 57 — Гребеники; 58 — Карпове; 59 — Доброжани; 60 — Царичанка; 61 — Мирне. Культура Кукрек: 62 — Фурмушика; 63 — Варварівка; 64 — Гарбузова Балка; 65 — Трапівка; 66 — Огрінь 8; 67 — о-в Кизлевий; 68 — Кам’яна могила; 69 — Кукрек; 70 — Фронтове.

Рис. 26. Загальний вигляд мезолітичного поселення Старуня І. Реконструкція Л. Г. Мацкевого.

значні міграції населення з сусідніх територій в Україну і навпаки. Наслідком цих процесів стало формування густої мережі мезолі­тичних пам’яток в усіх природно-кліматичних зонах. На архео­логічних мапах залишилося обмаль білих плям. Однак відсутність мезолітичних пам’яток в окремих регіонах Поділля, Полтавщини та Слобожанщини все-таки може свідчити про недослідженість цих територій, а не про їхню незаселеність в мезолітичні часи.

Дуже складно за даними археології відтворювати вигляд ме­золітичних жител та поселень. Частіше за все археолог зустріча­ється з дуже зруйнованими об’єктами. Залишки життєдіяльності на таких пам’ятках вкрай бідні і здебільшого суперечливі. Нижче зроблено спробу узагальнити сучасні дослідження з цього приводу.

Відчутні зміни природного оточення в мезоліті спричинили но­ву структуру поселень і жител, прототип яких почав складатися наприкінці пізнього палеоліту. На широкому просторі степу і лісо­степу, в фіналі палеоліту поселення і житла довгочасового кори­стування із кісток мамонта поступаються сезонним стоянкам. Подальшим розвитком поселення цього типу в голоцені стають не­великі стійбища і тимчасові стоянки з легкими житлами або зов­сім без них із господарсько-побутовими комплексами відкритого типу (рис.

Під час розкопок ранньомезолітичної стоянки Білолісся у Буд- жакському степу було розкрито чотири підокруглих скупчення із оброблених кременів і кісток тварин, розташованих в один ряд по­над правим берегом річки Сарата. У центрі трьох скупчень знайде­но залишки вогнищ діаметром 0,8—1,2 м, заповнені перепаленими кістками, деревним вугіллям та перепаленими кремінцями. Діа­метр скупчень — у межах чотирьох метрів. Відстань між скупчен­нями — 2—3 м. У південно-західному секторі поселення, на пів­день від скупчень, розкрито майданчик, на якому виготовляли мисливське знаряддя. Дослідники вважають, що розкопками в до­лині Сарати виявлено сезонне поселення первісних мисливців на коня, тура і сайгаків, яке складалося із чотирьох жител розмірами близько 12 м^[20] кожне. Аналогічне поселення з трьох жител (Вя- зовок 4а) розкопано на заплаві річки Сліпород на Полтавщині. Долівка двох жител була дещо заглиблена (“втоптана”) в землю. Дослідники вважають, що житла цього поселення були схожі на чум сучасних північних народів і тривалий час використовувалися як зимівники².

Мешканці короткочасних літніх мисливських таборів раннього мезоліту у холодні вітряні дні, цілком ймовірно, обмежувалися віт­ряним заслоном із жердин та гілок дерев. Іноді такі споруди укріп­лювали камінням або покривали травою. їхні залишки, як вважа­ють дослідники, розкрито розкопками стоянки Зимівники 1 (3) у Північно-Східному Приазов’ї ^[21]. На Прикарпатті та Поліссі житла цього часу поки що не знайдені. За аналогією з дослідженими бу­довами на сусідніх територіях можна припустити, що тут вони та­кож мали невеликі розміри і були схожі на чум^{[22] [23] [24].}

У пізньому мезоліті на деяких поселеннях споруджуються заглиблені у землю житла (землянки або напівземлянки). Таке по­селення — Ігрень 8 з глибокими землянками — досліджується на лівому березі річки Самара у Надпоріжжі. По краю піщаної тераси на ділянці 550—600 м розкопано 10 жител, розташованих трьома групами, відстань між якими 100—120 м.

земляні чуми-зимівники.

У гірському Криму в мезолітичний час люди продовжували ви­користовувати під житла печери та скельні сховища, які з поліп­шенням клімату вже додатково не утеплювалися. Так, у мезолі­тичних нашаруваннях печер та скельних сховищ вже не просте­жуються відомі тут раніше штучні споруди з каменю та жердин. Розкопками доведено, що скельні сховища використовувалися під житла здебільшого в осінньо-зимовий період, тоді як влітку первіс­ні мисливці та збирачі розселялися на яйлах та у степовій зоні, де на їхніх стійбищах досліджено залишки легких споруд, цілком ймовірно, наметів з гілля, вітрових заслонів і т. ін.^[25]

Короткий огляд поселень з житловими спорудами дає можли­вість поділити їх на два типи: зимівники та весняно-літні табори.

Перші — з житлами типу землянок, напівземлянок або міцних наземних куренів, ймовірно утеплених травою, хмизом, корою де­рев, а у деяких випадках і шкірами тварин. У непогожі дні в та­ких житлах зосереджувалася уся життєдіяльність громади: виго­товлялися знаряддя праці, одяг, прикраси, готувалася їжа, вирі­шувалися виробничі та побутові питання. По розповсюдженню на площі поселення залишків побуту археологи частіше всього і окре­слюють контури жител та відтворюють їхній зовнішній вигляд. У погожі дні мешканці поселення працювали на свіжому повітрі не­подалік від жител. Своєрідну структуру мали поселення у скель­них сховищах Криму, мезолітичні горизонти яких були щільно на­сичені черепашками слимаків Helix. Ретельним аналізом черепаш­кових товщ доведено, що вони є залишками сезонних господарсь­ко-побутових комплексів з традиційним плануванням, зумовленим особливостями збирання і приготування слимаків.

У центрі першого комплексу було розташоване велике (іноді до 2 м у діаметрі), добре упоряджене вогнище, навколо якого зосе­реджувалася основна життєдіяльність на поселенні (приготування їжі, обробка каменю, дерева та кості, виготовлення одягу і мис­ливського знаряддя та ін.). У Шан-Кобі каміннями навколо вогни­ща була відгороджена ділянка, на якій і виявлено більшість зна­хідок на поселенні. На думку дослідника поселення С. М. Бібікова, каміння навколо вогнища було водночас стільцями для мешканців, підвалинами для заслону-перегородки з жердин, ковадлом для роз­членування кременю.

Другий комплекс складався з пекарських ям, попільних плям та комори для зберігання слимаків. Приготування слимаків мало свої особливості. Справа в тому, що їх не можна було просто за­пікати у вогнищі, як традиційно готували свою їжу первісні мис­ливці, тому що від прямого опалювання черепашки розпадалися і слимак ставав неїстівним. Витягнути слимака з черепашки можна лише шляхом виварювання. Однак мешканці скельних сховищ у мезолітичний час ще не вміли виготовляти посуд, тому вони запі­кали молюсків у пекарських ямах, заливаючи їх попередньо водою^[26].

На жаль, археологи поки що не можуть вірогідно відтворити вигляд жител або інших укриттів на весняно-літніх мезолітичних таборах. Точніше, сучасні методи дослідження не дають змоги з цілковитою впевненістю тлумачити конструктивні залишки на роз­копаних літніх стійбищах. У таких випадках частіше всього до­слідники звертаються до етнографічного спостереження. Так, за аналогіями з житлами етнографічних мисливців та збирачів від­повідних екологічних зон висловлено припущення, що на літніх таборах мезолітичні мешканці України будували легкі наземні ку­рені, в яких не запалювали вогнищ, не працювали, а лише відпо­чивали або ховалися від холоду і дощу і від яких, зрозуміло, не залишилося помітних слідів. Влітку при сприятливій погоді пер­вісні мисливці легко обходилися взагалі без жител, обмежуючись вітровими заслонами та природними сховищами (скелі, гаї, дібро­ви, чагарники та ін.). У деяких випадках, цілком ймовірно, міцні довготермінові зимові житла використовувалися мешканцями про­тягом усього року, якщо не всією громадою, то певною її частиною (дітьми, жінками, стариками). Як писав відомий чеський археолог Карел Скленарж, багато в таких реконструкціях залежить від інди­відуальності дослідника, його досвіду, знань, зацікавленості і мето­дики дослідження.

Однак, незважаючи на труднощі у відновленні вигляду жител, у археологів є досить фактів для відтворення загального вигляду та функціонального призначення мезолітичних поселень. Вивчаючи розповсюдження на території поселення і його околиць жител, вогнищ, інших залишків життєдіяльності мезолітичної людини та функціональне призначення цих знахідок, дослідники впевнено відновлюють господарську і побутову структуру стійбищ, окрес­люючи на їхній території місця обробки кременю і виготовлення знарядь праці, центри утилізації мисливської здобичі, побутові комплекси, ритуальні центри. Наслідком такого аналізу став розподіл стародавніх поселень на такі основні типи: базові табори, короткочасні стоянки мисливців, місця утилізації мисливської здо­бичі, тимчасові укриття кочуючої сім’ї.

Найбільше різноманітних знахідок — залишків довготривалого мешкання первісних громад - зібрано на базових таборах. На та­ких поселеннях археологам іноді щастить простежити виразні гос­подарсько-побутові комплекси із залишками вогнищ, зрідка — жи­тел, скупчень розчленованого кременю, знарядь праці, кісток тва­рин, насіння їстівних рослин, а також кістяні вироби; прикраси з кісток, черепашок, різноманітних камінців та ін. Структура таких поселень складна, різноманітна й інколи виразно змінюється за природно-кліматичними зонами. Визначення функціонального при­значення кожної ділянки поселення, а також поселення загалом, дослідження всього комплексу виробничих та соціальних зв’язків на поселенні можливе лише при розкопці, всіх ділянок життєдіяль­ності, а це, частіше всього, в силу різних обставин, є нездійснен­ним завданням.

Однією з таких найбільш досконало досліджених пам’яток є пізньомезолітичне поселення Мирне у Нижньому Подунав’ї, і хоча тут і розкопана площа понад 1800 м², це складає ледве 75 % виз­наченої території поселення.

На широкій надзаплавній ділянці річки Дракулі на південно- західній околиці с. Мирне, що на Ізмаїльщині, розкопано 18 скуп­чень різноманітних артефактів, розташованих по краю поселення навколо центральної зони з вогнищами та пекарськими ямами.

На просторі центральної зони (близько 1000 м²) помітно пере­важають рештки роздріблених кісток тварин; лише зрідка трапля­ються мікроскупчення кременю та окремі знаряддя праці. Пе­карські ями і вогнища — це циліндричні заглиблення діаметром 60 см, глибиною ЗО—40 см, які розділяються між собою лише мірою прожарювання стінок та складом заповнення: вогнища мають міцні червоні обпалені стінки і заповнені попільною масою, а у пекарських ямах слідів обпалювання не виявлено. Частіше всього в них знаходять необпалені кістки тварин. У вогнищах, пе­карських ямах і поряд з ними містилися великі камені, за допомо­гою яких готували їжу. У вогнищах каміння розжарювалось, потім перекладалося у пекарські ями, де на нього накладали шматки м’яса або інші їстівні продукти, зрештою пекарська яма перекри­валася листям та землею. Такий спосіб приготування їжі широко описаний в етнографічній літературі. На просторі центральної зони вогнище і пекарські ями угруповані по три, іноді по дві. “Трійки” складалися з одного вогнища і двох пекарських ям. Площа такого мікрокомплексу складала в середньому 4—6 м². Такими мікроком- плексами вкрита вся площа центральної зони.

У скупченнях зібрана більшість виробничого інвентарю. Вивчення їхнього складу дає змогу розглядати скупчення як господарсько- побутові комплекси широкого призначення. На них здійснювалася обробка кременю і виготовлення знарядь праці, шиття одягу, виго­товлення речей побуту, прикрас. Знахідки в скупченнях роздрібле­них кісток тварин, насіння їстівних рослин свідчать про можли­вість споживання їжі на площі скупчень. Залишки відокремленого комплексу вогнищ і пекарських ям з рештками кісток тварин і по­одиноких знарядь праці з одного боку, і відокремлених скупчень з кременю та кісток, у більшості яких теж розкопано поодинокі вог­нища, з другого, дають можливість припустити, що на поселенні життєдіяльність тривала весь рік. Не виключено, що взимку над скупченнями могли будуватися легкі курені з жердин і гілля.

Надзвичайно цікаві результати дав аналіз складу крем’яного інвентарю окремих скупчень та їхніх груп. Доведено, що типо­логічний склад знарядь у скупченнях неоднорідний і поділяється на дві групи: одні скупчення мали склад знарядь, притаманний традиціям населення так званої гребениківської культури Нижньо­го Подністров’я, інші — традиціям поселення анетівської культури Нижнього Побужжя. Історія населення цих історичних спільностей буде розглянута у наступному розділі, але тут слушно підкреслити, що обидві традиції в обробці кременю і оформленні знарядь праці простежено “посмужно”. Така ситуація могла скластися лише як за умови індивідуалізації господарств, так і через налагодження широких соціальних зв’язків між різними громадами.

Сезонні, чи тимчасові, поселення окремих виробничих або со­ціальних груп мезолітичного населення були невеликих розмірів і складалися з 1—3 легких жител (частіше рештки житлових споруд зовсім не простежуються), невеликої кількості обробленого креме­ню та кісток тварин. На відміну від поліфункціональних базових таборів, тимчасові стоянки, частіше всього, мали певне призначен­ня. На них, крім споживання їжі та відпочинку, мисливці виго­товляли та ремонтували засоби полювання, розробляли стратегію пошуку здобичі, а також самого процесу полювання. Природно, на місцях цих стоянок археологи знаходять лише невелику кількість обробленого кременю та зламаних знарядь, дуже рідко роздріблені кістки тварин, іноді їм щастить розкрити попільні плями. При­близно такий вигляд мали і місця короткочасних зупинок мис­ливців для утилізації здобичі.

Підводячи підсумки вивчення побуту мезолітичного населення на терені України, хотілося б зауважити, що, незважаючи на всі складності процесу відтворення вигляду та обладнання житлових споруд і поселень того часу, загалом сучасні дослідження дають змогу з певною долею ймовірності уявити собі умови життя та діяльності первісних громад та структуру їхніх поселень і житло­вих споруд. Більшої виразності в цей час починає набувати поділ виробництва і побуту в просторі, що загалом є прогресивним явищем.