СУХАН — БОГАТИР ТРАГІЧНОЇ ДОЛІ

Я гадаю, що на цьому ступені розвитку з’яви­лось поняття «він», але ще не могло скластися «я», бо колектив не мав у ньому потреби. Роди об’єднувалися в племена—• образи героїв злива­лись в образ героя племені.

Максим Горький

Сухан — трагічний образ київського богатиря з тюр­комовних племен, тобто з чорних клобуків. Історичний зміст билин про Сухана (Сухматого), що означає «князь ріки» (су-хан), стає зрозумілим завдяки неза­перечним фактам з історії оборони Переяславської землі, а також Поросся.

У другій половині XII ст. заслоном Русі від полов­ців були поселені на південноруських степах між Стуг- ною і Россю тюркомовні племена. До 40-х рр. XII ст. вони оформляли свої відносини з Київською Руссю договорами про спільні дії на прикордонні, а коли утворилося об’єднання чорних клобуків, куди увійшли і торки, і берендеї, і частково печеніги, вони стали ва­салами Русі. Торкські хани командували великими з’єднаннями кінноти на службі в руських князів. Зв’яз­ки між слов’янами і чорними клобуками настільки по­глибилися, що в діалект південної зони (на грунті якого пізніше утворилася українська мова) почали проникати торкські слова, наприклад «билинч» — вість (переказ по гарячих слідах події), «кощей» — слуга, «чага» — рабиня, «сайгат» — дари тощо [108, с. Ї67].

Прототипом героя билини, пов’язаної, очевидно, з пе­ремогою над Коб’яком (1184 р.) і Кончаком (весною 1185 р.), міг бути хан Контувдей. Він протягом довгих років служив руським князям, а під кінець життя був тяжко ображений Святославом Київським. Та худож­нє узагальнення, звичайно, набагато ширше за реаль­ну його конкретизацію.

Автори билини про Сухана ставили своїм завдан­ням оспівати в епіко-героїчному плані заслуги бога­тиря з середовища тюркомовних племен, котрий бага­то зробив для Руської землі і несправедливо був об­ражений князем. Заступилися за Сухана, як і треба було чекати, Ілля Муромець і Добриня Микитич, у по­братимстві яких прагнення справедливості і добра мало провідне значення.

Сюжет билини будується на осуді сваволі князя і готовності побратимства богатирів їй протидіяти. Князь, підтриманий боярами, несправедливо посадив Сухана у погріб глибокий. Від імені своїх побратимів і всього люду Ілля Муромець дорікає стольно-київсь­кому князю за образу Сухана і водночас висловлює готовність повстати проти князя і збройно звершити «справу великую»:

«Ой же ти, ласкавий князю Володимире стольно-київський, Немалу ти витівку утнув, князю:

Котрий богатир служив тобі вірою-правдою,

Захищав твій славний Київ-град,

Як тебе рятував, князя із княгинею,—

Нині гине богатир задаремно;

Те, що ти мориш його смертю голодною,

Це богатирям дуже не подобається. •

Не виправиш своїх витівок, то сам узнаєш все,

Ми візьмемось за цю справу великую,

Визволимо богатиря з неволеньки» [24, с. 414].

Неважко помітити, що князь і бояри-наклепники по­соромлені, а богатир Сухан звеличений; він фігура трагічна уже тому, що свідомо прискорює смерть, щоб відстояти гідність і довести ціною життя свою чес­ність:

Тут пішов, пішов Сохматий, син Сохматович,

Він вийшов із славного Києва,

Він пішов, пішов до матінки Дніпра-ріки, Перейшов він, переїхав славний Дніпр-рІку, Він пішов, пішов у поле чистеє, У чистеє він вийшов у роздолля.

Він здирав, здирав листочки малинові

Із своїх кривавих ран.

Сам раночкам своїм сказав усе: ’

«Ви ж мої рани кривавії,

Ви ж всі пролиті, раночки кривавії,

Ви за славний город, за Київ-град,

За ласкавого князя за Володимира.'

Він забув, забув всю милість великую...»

Рвонув він, рвонув рани кривавії, Вимовив він же, сказав він їм: «Течи, течи, біжи, кров гарячая...» [24, с. 416].

Трагічний образ Сухана свідчить про появу в епосі нового героя, справедливістю славного; сила ще не на його боці, але за ним — щира правда. Співпереживан­ня трагічній загибелі героя викликало гостру нена­висть народу до винуватців і породжувало готовність слухачів перенести дію на арену подвоєної боротьби, тобто не лише проти загарбників, а й «своїх» князів- та «кособрюхих».

Відзначимо, що в билині про Сухана життєва осно­ва охоплює чимало конкретних подій, але нам важли­во знати і те, що билинну славу Києва множили та­кож богатирі з торків, берендеїв та споріднених а ними тюркомовних племен: «У всіх випадках, коли по­ловці збираються «пакостити» руським землям, вони, стикаються з широким берендеївським заслоном по* Росі і під Переяславом», — пише Б. О. Рибаков [107_r с. 141]. На його думку, основа билин про Сухана скла­лась в русько-берендеївському середовищі і включен­ня її до героїчного епосу Київського циклу є законо­мірним. Заслуговує на увагу також думка російських істориків XIX ст. про те, що «торки і берендеї імену­вались черкасами, називалися і козаками: що деякі з них, не бажаючи підкорятися ні монголам, ні Литві, жили як вільні люди на островах Дніпра, оточених, скелями, непрохідними очеретами та болотами, при­ймали до себе багатьох руських, котрі втікали від гні­ту, родичалися з ними і під йменням козаків складали один народ, який став цілковито руським (тут мається* на увазі — українським. — А. К.) тим легше, що пред­ки їх, з десятого століття живучи на Київщині, вже самі були майже руськими» [47, с. 101].

Подібну точку зору поділяв і М. В. Гоголь в істо­ричному дослідженні «Взгляд на составление Мало­россии» («Арабески», ч. І). Здавалося, цього народу ніколи не зменшувалося: вбиті, потонулі заступалися іншими. Таке привільне життя, пише Гоголь, манило- кожного. Тоді була та поетична доба, коли все до­бувалося шаблею, коли кожний, в свою чергу, праг­нув бути дійовою особою, а не спостерігачем, гляда­чем.

Більша частина цього товариства складалася все ж із корінних мешканців півдня Давньої Русі. До­каз — в мові. В ній, незважаючи на чималу кількість слів татарських, польських, зберігалася східнослов’ян­ська основа, дуже близька до російської мови.

В цих людей не було жодної фортеці, жодного* укріплення. Землянки, печери, тайники в дніпровських ущелинах, часто під водою, на дніпровських островах, в гущавині степових трав, служили їм захистом. Шаб­ля і плуг здружилися — їх мав кожен селянин. Це бу­ло різнолике товариство найвідчайдушніших людей багатьох прикордонних національностей. Волелюбний дух таких побратимів поширювався між селянством та ремісниками.

Степи в цих місцях кипіли родючістю, на них випа­салися отари сайгаків, оленів, диких коней, що броди­ли в різнотрав’ї.

Наспів билини про Сухана має стійку метроритміч- Hy структуру. Він типовий для північного регіону (Ме­зень). Марфа Крюкова мала цей сюжет з іншою ме­лодією. При виконанні билинники надають звучанню трагічного відтінку: зумовлено це тим, що характер ге­роя близький до баладних [123, с. 571]. А балади, як відомо, розвинулися в східнослов’янському середовищі дуже давно.