АЛЬОША ПОПОВИЧ ЯК ГЕРОЙ СОКОЛИНОЇ ЮНОСТІ
...Кто веслом так ловко правит Через аир и купырь?
Это тот Попович славный,
Тот Алеша-богатырь! За плечами видны гусли, А в ногах червленый щит, Супротив его царевна Полоненная сидит...
Погремок, пестрец, и шильник, И болотная заря
К лодке с берега нагнулись Слушать песнь богатыря [15].
О. К. Толстой
Діяльність Альоші Поповича пов’язана з новим історичним періодом Русі (кінець XI — початок XII ст.), коли за князювання Володимира Мономаха були одержані перемоги над ханами Шаруканом Старим, Bo- няком Шолудивим, Атраком, Сугрою, Тугорханом, Ітларем. Про них розповідається в билинах як про Тугарина Змійовича, Скурлу, а Ітлара співці переробили на «Ідолище Погане», вбите в князівському палаці.
В билинах, як і на картині В. М. Васнецова, богатирі діють одночасно і навіть перебувають у складних взаємозв’язках один з одним: Ілля Муромець, Добри- ня Микитич, прототипи яких жили в X ст., і Альоша Попович, хоч реальний прототип його був сучасником Аіономаха на рубежі XI—XII ст.
Утворення билинної тріади разом з богатирем Альошею Поповичем значною мірою умовне, але естетично виправдане. 'Спершу гуслярі, а потім і художник В. М. Васнецов, хоча й в різні часи, прагнули до єдиної високої мети — відтворення на рівні образу- символу побратимства богатирів мужніх і мудрих.
Якщо Ілля Муромець перемагав ворога силою і досвідом, Добриня Микитич діяв розумом і силою, то юний богатир Альоша Попович — соколиною швидкістю натиску, з якою він накидався на супротивника. Сміливий до необачливості, Альоша майже ніколи не зважав на небезпеку. Ілля АІуромець про нього каже: «Силой не силен, очень напуском смел» [24, с. 291]. Коли супротивник — якесь незбориме чудище, Альо-
ша діє ще й хитрістю: відвертає увагу ворога і водночас завдає йому смертельного удару. Не зупиняється Попович і перед розправою із сплячим супротивником.
Сюжет про перемогу над Тугарином включає вбивство сонного Неодолища із «Кам’яної землі, Золотої Литви»:То не вітри по полю розвівалися,
То не дрібні піски та розсипалися, І не хмари по небу розбігалися — То їздив Альошенька, Попович син, Він шукав собі поєдинщика... [ЗО, с. 46].
Натрапив богатир на багатий намет у чистому полі. Довго роздумував, а потім все ж зайшов до сонного і знешкодив Неодолйще. Голову його настромив на довгий спис і привіз до Києва.
Кияни поскаржилися юному богатирю ще на одного незваного гостя./
«Ви не бійтеся, не турбуйтеся,
Я спробую з ним потягатися».
При зустрічі заброда так сказав про себе:
«Я з Кам’яної землі, із Золотої Литви,
І мені ніде- немає поєдинщика.
Зі мною міг потягатися тільки той Неодолище;> Котрий зараз в чистому полі» [ЗО, с. 48].
Альоша пропонує зухвалому Сокольнику подивитися на відрубану голову Неодолища. Тут у супротивника «очі кров’ю налилися». Тоді Альоша пропонує «вести бій один на один». Ця умова йому стає в пригоді. В чистому полі, де мав відбутися поєдинок, юний богатир знову вдається до хитрощів, кажучи:
«Подивись назад, Сокольничку,
За тобою йде рать — сила великая,
Ти ж навіщо мене обдурював?»
Тут Сокольник обернувся Поглянути на силу невідомую, А Альошенька Попович саме В ту пору самую '. ∣
Вдарив шаблею гострою,,
По шиї Сокольничка
І хитрістю відрубав йому буйну голову [ЗО, с. 49].
Значний подвиг Попович здійснює в самому Києві, знешкоджуючи Тугарина Змійовича прямо в княжому палаці; в інших варіантах — по дорозі до Києва. Академік Б. О. Рибаков доводить, що за літописними джерелами Тугарин убитий під Переяславом (1096 р.), що був тоді одним з форпостів Київської Русі. За.ко-’ помірно, адже саме тут відродилася бгілинна’традиція, бо Володимир Мономах зумів організувати відсіч З*. &
половцям, в тому числі і Тугорханові, Боняку та ін. Билина розповідає і про участь Альоші у звільненні Києва від загарбників [108, с. 156]..
Коли Володимир відмовляє переможцеві в -богатирських почестях, приїжджає Ілля Муромець і примушує князя прийняти Альошу Поповича як належить.
В цілому вимальовується билинний образ молодого богатиря, сміливого, життєрадісного, загонистого, зрідка легковажного, але готового грудьми стати на захист вітчизни. Поетичне узагальнення в образі Альоші Поповича мало і непрямо спирається на факти, але усталилося в історичній пам’яті народу і продовжило своє життя в новому епосі уже міжнаціонального побратимства: в думі «Буря'на Чорному морі» він — заводій козацького товариства [96, с. 300—378]. Дещо споріднені між собою дума про козака Голоту та східнослов’янська билина про те, як Альоша Попович убиває нападника:Ще було в граді Києві,
Ще у ласкавого князя Володимира,
Ja було то на дворі три богатирі.
На заклик старого козака. Іллі Муромця побратими виїжджають в чисте поле. До вечері нічого не заполювали і полягали в наметі з полотна білого на відпочинок. На ранок кінь Іллі Муромця відчув наближення ворога:
Як ударив його кінь правим копитом
Та у ту ж матінку сиру землю
І все оте каміння сіреє.
Пробудився Ілля від міцного сну...
Він джерельною водою умивається, тонким рушничком утирається, аж бачить:
Там їде татарин на доброму коні, Величиною той татарин [16], як бугор; Він їздить, собака, похваляється: «Я приїду ж, приїду до білих наметів, Відрубаю, відсічу я буйні голови, Розкидаю, розмечу я по полю чистому. Я лише боюсь старого старійшини [17], Я боюсь того Іллі Муромця...»
Старий козак Ілля Муромець сам на герць не поспішає, а посилає Альошу Поповича, аби показати, що богатирському роду нема переводу:
Переміг тут Альошенька Попович млад,
Та й упав тут нападник на сиру землю —
Не доїхав до города до Києва,
Не доїхав же, собака, він до князя до Володимира
[24, с. 265].
Билини розповідають, як Альоша розправляється з Тугарином — то по дорозі з Ростова-Суздальського до Києва, то в самому стольному граді. В першому поєдинку богатир бере хитрістю: прикидається глухую ватим і підманює Тугарина якнайближче до себе. В другому — Альоша демонструє свій талант музйки- скомороха.
Пісеньками та репліками він доводить супротивника до шалу. Це єдиний випадок, коли в героїчному епосі східних слов’ян* застосовані їдкі співомовки.«Та була ж у нас, у дядечка, корова старая, Да й охоча корова та по куховарах ходить, Да й охоча корова яловичину їсти: Да яловичини корова обіжралася.
Да і тобі, Тугарине, буде така ж смерть» [24, с. 250].
Змійович нервує, похваляється, втрачаючи в гніві рівновагу, а Попович сидить на припічку та над Тугарином збиткується:
«У нас, у дядечка, була собака старая,
Охоча дуже по бенкетах ходить,
Та й подавилася собака кісткою. ; ;
І тобі, Тугарине, випадає така ж смерть».
Доведений до нестями, Тугарин вискакує з-за стола дубового і викликає Альошу в чисте поле. Попович не з полохливих, та ще й винахідливий; він знищує Тугарина, вдаючись до хитрості.
«Уже ти гой єси, Тугарине да Змійовичу! Оглянься назад: там стоїть полк богатирів». Послухався Тугарин Змійович же. А в ту пору Альошка приткий був, Ухватив він шаблю гострую Да і зрубав у Тугарина буйну голову [24, с. 251].
Дуже важливим твором про юного богатиря є билина, в якій Ілля Муромець вимагає від князя Володимира вибачитися перед визволителем Києва Альо- шею Поповичем та покликати на свято, перемоги у стольний град. Млад богатир одержав від батька в Ростові благословіння і з дружиною хороброю доїжджає до Києва, обложеного ворогами:
«Не поїдемо ми тепереньки на Київ-град,
А напустимося на рать-силу великую,
На того Василя Прекрасного,
І відвернемо біду від красного1 Києва стольного;
І довідається про нас старий козак Ілля Муромець, Ілля Муромець, син Іванович,
Як забачить нас старий — уклінно привітає» [24, с. 259].
Так і сталося. Тільки Альоша Попович звільнив стольний град, Ілля Муромець з’явився у дворі Володимира' і став докоряти князеві за те, що він не оцінив як належить подвиг богатиря. Стольно-київський князь послухав старійшину побратимства богатирів. Посилають до Альоші дипломата Добриню.
Попович так відповідає на запрошення:«По приїзді гостя не шанував,
На від’їзді гостя не задобрити» [24, с. 261].
Гордовита відмова підкреслює, що він усвідомлює свій подвиг як патріотичну дію, спрямовану на захист рідної землі, а не князівської влади. І тільки коли Добриня послався на те, що його запрошує товариство на чолі з Муромцем, тоді Альоша погодився.
Виходив тут на ганок старий козак
Із князем Володимиром, з княгинею Апраксією.
І став князь за звичаєм жалувати визволителя селами з присілками, городами з пригородами, казною необмеженою. Та навіть суперечливому за вдачею Альоші Поповичу, названому брату Муромця і Добі рині, було принизливим одержувати за патріотичні вчинки з княжих рук панські розкоші.
І говорив Альоша таке слово:
«Не потрібні мені села з присілками,
Не потрібні мені города з пригородами,
Не треба обдаровувати мене золотою казною,
А дай мені воленьку погуляти по Києву» [24, с. 269].
Разом з побратимами Альоша гуляє в стольному граді, зокрема на Подолі. А як нагулялися—
І сідали молодці на добрих коней, Поїхали далеко-далеко в чисте поле, У роздолля широкеє [24, с. 263].
Наспів у билині, де Альоша Попович виступає головним героєм, короткий, з мінливою протяжністю фраз, декламаційного характеру. В поемі про Добриню і Альошу наспів — строфічний, в основному дво- віршевий, розспівно-декламаційного характеру; в донських записах помітне членування кожної музичної фрази на дві частини, що підкреслюється розспівами і поділом вірша вставними складами «е-ой» і «ой». Орнаментовані розспіви в кінцівках уподібнюють билину до протяжної ліричної пісні [ЗО, с. 521, 527, 568].