Спосіб життя

У мезоліті більша частина Європи вкрилася густими лісами, де панував своєрідний спосіб життя лісових мисливців на нестадних копитних: тура, лося, оленя, косулю, кабана. Детальніше про життя цього суспільства дізнаємося завдяки дослідженню етнографами лісових мисливців сибірської та канадської тайги: хантів, мансі, селькупів, евенків, юкагирів, орочів, алгонкінів, атапасків та ін.

Лісову зону первісним мисливцям удалося освоїти завдяки поширенню таких транспортних засобів, як лижі, ручні нарти, човни. Люди мешкали в до­линах річок, які завдяки появі човнів стали головними транспортними ар­теріями. Основою господарства мезолітичних мисливців було полювання. Чо­ловіки полювали на великих копитних. Зайців, птицю промишляли зрідка, в голодні пори року, головним чином підлітки, жінки, літні люди.

Традиційними способами полювання були гін, загін, скрад та примітивні пастки (ловчі ями, петлі). Гін — переслідування тварини мисливцями до знемоги жертви. Особливо результативним гін був узимку, коли тварина не могла швидко бігти по глибокому снігу і мисливці на лижах наздоганяли її (рис. 22). Під час загінного полювання ланцюг загінників гнав тварин у на­прямі засідок, з яких досвідчені мисливці били дичину стрілами чи списами (рис. 20). Загнана в болото тварина втрачала рухливість і її добивали мислив­ці (рис. 23). Скрад — вистежування тварини чи полювання зі схованки. Нап­риклад, мисливець міг чекати на здобич у кущах, неподалік звіриної стежки. Ловчі ями копали, а сільця розвішували поруч із такою стежкою, періодично перевіряючи влаштовані пастки.

Рибальству належала допоміжна, порівняно з полюванням, роль. Лише зі зменшенням чисельності промислових копитних у лісі наприкінці мезоліту значення рибальства зросло, досягши максимуму в наступну, неолітичну добу.

В мезоліті знали чотири основні способи риболовлі: лучіння, заколи з вер­шами, ставні сітки та гачкові снасті.

Рис. 22. Полювання на лося в мезоліті

(реконструкція Л. Л. Залізняка та П. В. Корнієнка)

нижньому, ставили вертикально у воду вздовж берегових заростей, прив’язав­ши попередньо до увіткнутих у дно жердин. Двічі на добу рибалки на човні оглядали сітку, вибираючи з неї рибу, що заплуталася (рис. 23). Гачки з при­манкою тяглися на мотузці за човном при пересуванні по річці.

Продукти збиральництва (ягоди, горіхи, гриби тощо) відігравали незначну, допоміжну роль у раціоні лісових мисливців.

Через рухливий спосіб життя великих запасів не робили, тому більшу час­тину м’яса з’їдали невдовзі після полювання, часто в сирому вигляді. М’ясо могли засмажувати на рожні чи варити в дерев’яному посуді, куди кидали роз­печені на вогнищі камені. Внаслідок м’ясного раціону пили багато рідини (бульйон, трав’яний чай), які виводили з організму шкідливі азотисті сполуки.

Основним типом житла була кругла у плані, конічна конструкція з жердин, укрита шкурами або корою берези (берестою). Вона нагадувала чум корінних народів Сибіру чи тіпі індіанців Північної Америки. Взимку таке житло для утеплення обкладалося дерниною, а підлога дещо заглиблювалася в землю.

Одяг лісових мисливців складався зі своєрідної куртки, виготовленої зі шкури оленя (парки), поли якої зв’язувалися спереду поворозками (рис. 22). Нижня частина одягу комплектувалася зі шкіряних трусів, ноговиць (шкіря-

Puc. 23. Полювання на тура в мезоліті (реконструкція Л. Л. Залізняка та П. В. Корнієнка за матеріалами стоянки Ігрень 8 (Надпоріжжя))

них холош, що надягалися на ноги і поворозкою прив’язувалися до пояса, та примітивного шкіряного взуття (так званих поршнів).

Літо лісові мисливці проводили в общинних таборах на берегах великих річок, харчувалися рибою та впольованими у прирічкових лісах копитними. На осінь перебиралися подалі в ліс, де будували заглиблене в землю тепле зимо­ве житло. З початком зими полювали на копитних, переслідуючи їх по глибо­кому снігу на лижах (рис. 22). Навесні перебиралися ближче до річки, пе­речікуючи повінь на підвищеному місці. З приходом літа пливли човнами до минулорічного літнього стійбища на березі річки.

Такий спосіб лісового життя надзвичайно поширився в мезолітичній Європі. Адже континент у цей час був укритий густими лісами. Разом із тим завдяки природній специфіці півдня України, де поряд із лісовими масивами збереглися степи, у Кримських горах та Карпатах, у Дніпровському Над- поріжжі спосіб життя мезолітичних мисливців мав певну своєрідність.

Зокрема, у лісостепу лісова модель мисливського суспільства включала в себе елементи степового господарства, наприклад промисел диких коней. У Надпоріжжі поряд із полюванням на копитних (насамперед тура) значну роль відігравало рибальство (рис. 23). Мисливці та рибалки Дніпровського Над- поріжжя взимку жили у великих (до 10 м у діаметрі) землянках, на літо пере­селяючись у курені на березі річки. Гірські мисливці Криму зимували в пече­рах передгір’їв, а на літо піднімалися слідом за оленями та іншими тваринами на високогірні пасовиська (яйли).

Суспільства мезолітичної доби принципово не відрізнялися від суспільств кроманьйонців кінця льодовикової епохи (див. тему 4). І ті, й інші мали три основні соціальні підрозділи: сім’я, община, плем’я. Разом із тим мезолітичним суспільствам властива більша індивідуалізація способу життя, проявом чого була певна господарсько-побутова відособленість сім’ї від общини, зумовлена поширенням ефективної індивідуальної мисливської зброї — луків та стріл.