Природне середовище
Криза мисливства та лук зі стрілами, як визначальні особливості мезолітичної доби, поширилися в помірній зоні Євразії насамперед через різку зміну природно-кліматичних умов унаслідок деградації Скандинавського льодовика.
В останнє тисячоліття льодовикової доби (плейстоцену) на півночі Європи існувало Балтійське льодовикове озеро. Внаслідок наступу Скандинавського льодовика один із його язиків перегородив гирло Балтії в районі Данських проток. Утворилася своєрідна крижана гребля, що стримувала талі води з крижаного щита у Балтійському басейні, утворюючи величезне холодне озеро, рівень якого піднявся на ЗО м вище рівня Світового океану. Його північний берег утворювала крижана стіна, від якої відривалися айсберги. Плаваючи по озеру, вони додатково охолоджували водойму.
Холодний басейн на півночі Європи суттєво впливав на клімат континенту, в північній та середній смузі якого встановилися несприятливі кліматичні умови. Величезні обшири були вкриті холодними тундро-степами, на яких паслися численні стада північних оленів — об’єкт полювання мисливців наприкінці льодовикової доби.
Різке потепління клімату і швидка деградація Скандинавського льодовика пов’язані з так званою Білінгенською катастрофою. Ще у XIX ст. поблизу гори Білінген у Південній Швеції було виявлено величезну промоїну у гірсько-
Puc. 21. Крем’яні наконечники стріл у формі геометричних мікролітів (трикутників, трапецій, сегментів) та способи їх закріплення на древках стріл (за Д. Ю. Нужном)
му пасмі. З’ясувалося, що це слід прориву водами Балтії згаданої крижаної греблі. Протягом одного року рівень льодовикового водоймища знизився на ЗО м, і тепла, солона вода з Атлантики почала надходити в Балтійське озеро.
Встановлено й час Білінгенської катастрофи — 8213 р. до н.
е. Зроблено це шляхом підрахунку так званих стрічкових глин, які щорічно відкладалися на дні прильодовикових озер Скандинавії. Річ у тім, що біля підніжжя льодовика існувало безліч великих і малих озер, які щоліта наповнювалися талою водою з поверхні крижаного щита. Бурхливі літні потоки несли в озера щебінь та пісок. Узимку ж танення криги припинялося і на дно озер випадали мікроскопічні частинки, утворюючи тонкі прошарки глини на грубих літніх відкладах. Отже, щорічно на дні льодовикових озер утворювалося два прошарки відкладів — пісково-гравійний літній та глинистий зимовий, які легко порахувати. Вчені визначили перший засолений горизонт відкладів у водоймах Скандинавії, який фіксував момент надходження солоної океанської води після з’єднання Балтії з Атлантикою. Потім вони підрахували кількість річних стрічкових глин над ним, і в такий спосіб визначили дату Білінгенської катастрофи.Зникнення холодної, крижаної водойми на півночі Європи спричинило різке потепління клімату й зумовило встановлення сучасних кліматичних умов на континенті. Зміни були настільки радикальними, що стали рубежем між льодовиковою добою (плейстоценом) і геологічною сучасністю (голоценом), або між палеолітом і мезолітом за археологічною періодизацією.
Унаслідок потепління Балтії та стрімкої деградації Скандинавського льодовика над Європою встановлюється сучасна циркуляція повітряних потоків. Як уже зазначалося, в льодовикову добу дуже холодний і сухий клімат континенту формували потужні холодні вітри, що дули з крижаного щита на південь. М’який і вологий клімат сьогодення зумовлюють періодичні циклони з Атлантики — хвилі теплого і вологого повітря, які періодично, з інтервалом близько 10 днів, проходять над Європою у східному напрямку.
Деградація льодовика та поява теплих і вологих циклонів з Атлантики різко пом’якшили клімат Європейського континенту. Безмежні тундро-степи заросли спочатку сосново-березовими, а пізніше й широколистими лісами. Мешканці тундр — північні олені — змушені були відходити за тундрою, що швидко відступала далеко на північ Східної Європи.
Слідом за ними рухалися у північно-східному напрямі й згадувані у попередньому розділі свідерські мисливці на північного оленя, які протягом останнього тисячоліття льодовикової доби мешкали в Поліссі, басейні Німану, на Польській низовині. Саме вони в період раннього мезоліту у 8—7 тис. до н. е. заселили безкрайню східноєвропейську тайгу від Балтії до Північного Уралу.Заростання лісами колишніх прильодовикових тундро-степів зумовило поширення лісових травоїдних (лось, тур, благородний олень, кабан, косуля), які стали головним об’єктом промислу мезолітичних мисливців Європи. На відміну від мамонтів, північних оленів та бізонів ці лісові тварини ведуть не- стадний спосіб життя, який диктував форми полювання, що докорінно різнилися від колективних полювань палеолітичних мисливців. Найефективнішим засобом добування нестадних тварин у лісі виявилося індивідуальне полювання на них з луком і стрілами. Ця мисливська стратегія визначила спосіб життя мезолітичного населення Європи, а лук зі стрілами стали своєрідним символом й археологічним критерієм мезоліту як епохи (рис. 20, 21).
Роль лісової рослинності різко зросла по всій території України. Особливо це стосується північних регіонів, зокрема Поліської низовини, яка входила до смуги суцільних лісових масивів. Далі на південь утворилася лісостепова зона, а в Надчорномор’ї та Північному Криму простягалися степи з перелісками у річкових долинах. Своєрідне природне середовище властиве Карпатам та Кримським горам. Полювання з луком на лісових копитних поширилося в усіх регіонах України, але в кожному з них спосіб життя первісного населення в мезоліті мав певну специфіку.