Список географічних назв

Адріанополь (Едірне) — головне місто турецького Адріано- польського вілаєту (38400 км², 1082 тис. жителів) в Румелії, 81 тис. жителів. У 378 р. римський імператор Валент в околицях А.

Антіохія — стародавня столиця Сирії на р. Оронті, заснована 301 р. до н.д. Селевком Нікатором, резиденція Селевкидів, 0,5 млн. мешканців. Центр грецької християнської ученості (Антіохійська школа), місце проведення багатьох Вселенських соборів. У 538 р. А. було зруйновано Хозроєм. У 1098 р. А. завоювали хрестоносці, і її зайняв Боемунд Тарентський (князь Антіохійський). 1268 р. А. зруй­новано сарацинами. Тепер — м. Антак’я, 156 тис. жителів (2003 р.).

Боспор Кіммерійський — грецька назва Керченської протоки, пов’язана з назвою стародавніх мешканців Північного Причорно­мор’я — кіммерійців.

Галатія — область у Малій Азії, за назвою галатів, тобто кельтів, які населяли її, починаючи з 278 р. до н.д. Помпей дарував прави­телеві (тетрарху) Г. титул царя. У 25 р. до н.д., після смерті царя Амінті, Г. перетворено на римську провінцію з головними містами Анкірою і Пессінунтом.

Галлія — історична область Європи, що включала території між р. По та Альпами (Цизальпинська Г. — Gallia Cisalpina), а також між Альпами, Середземним морем, Піренеями та Атлантичним океа­ном (Трансальпинська Г. — Gallia Transalpina) — на землях сучасних

⅜

Вся

Північної Італії, Франції, Люксембурга, Бельгії, частин Нідерлан­дів та Швейцарії. Територія Г. з VI ст. до н.д. була заселена кельта­ми, яких римляни називали галлами (звідси й назва — Галлія). Близько 220 р.

Гіпаніс (старогрец.) — Південний Буг, річка на південному заході України. Довжина 857 км (до лиману 792 км), пл. бас. 63,7 тис. км². Бере початок на Волино-Подільській височині, впадає в Дніпров­сько-Бузький лиман Чорного моря. У верхів’ях тече в широкій до­лині з невисокими положистими схилами та заболоченою запла­вою. Багато ставків. Нижче Нового Костянтинова долина звужується. Найбільш мальовнича ділянка річки — від м. Перво- майськ до с. Олександрівка (понад 70 км); там високі (до 90 м) кру­ті скелясті береги, вузьке русло, багато порогів. Крім того, назву Г. вживали також стосовно р. Кубань під час і після гунської навали.

Данапр — давня назва р. Дніпро (грец. — Борисфен). Цю назву приписують варварам, однак, найпевніше, вона скіфського похо­дження. Д. — третя за розміром річка Європи, протікає територія­ми Білорусі, Росії та України. Довжина 2285 км, пл. бас. 503 тис. км². Бере початок на Валдайській височині, впадає в Дніпровський ли­ман Чорного моря. Основні притоки: праві — Березина, Прип’ять, Інгулець, ліві — Сож, Десна, Псел, Ворскла.

Данастр — давня назва р. Дністер (старогрец. — Tipac). Проті­кає територіями України та Молдови (частково — по лінії кордону між цими країнами). Довжина 1362 км, пл. бас. 72 100 км². Бере по-

чаток на північних схилах Карпат, на висоті близько 900 м.

Данпарштадт — столиця готського князівства Рейдготаланд. За легендами, розташована на р. Дніпро. На думку українських уче­них, Д. знаходився коло с. Башмачка Дніпропетровської обл. Був зруйнований Гунами в IV ст. н.д.

Данубій — Icmp, Дунай, друга за довжиною та повноводістю (після Волги) річка Європи. Збирає води з території кількох дер­жав: Німеччини, Австрії, Словаччини, Угорщини, Хорватії, Сер­бії, Чорногорії, Болгарії, Румунії, України, на незначних ділян­ках — Швейцарії, Італії, Словенії, Боснії і Герцеговини, Польщі, Чехії. Довжина 2850 км, пл. водозбору 817 тис. км². Бере початок на схилах Шварцвальду, де утворюється злиттям двох гірських рі­чок — Бреге та Брігах; впадає у Чорне море, утворюючи велику дельту. Поділяється на 3 ділянки: верхня течія — від верхів’я до м. Відень, середня течія — від м. Відень до Залізних Воріт, нижня течія — від Залізних Воріт до гирла. Приймає 34 судноплавні при­токи.

Іллірія — велика область у Європі, вздовж східного берега Адрі- атичного моря, на північ від Enipy і на захід від Македонії та Мезії. Пізніше частково ввійшла до складу Австрійської (Австро-Угорсь- кої) імперії, частково — до Європейської Туреччини. Тепер І. нази­вають тільки ту її частину, що раніше належала Австрії. Територія І., належна Туреччині, називається Албанією.

Ерак — річка, згадувана в Йордана під час опису загибелі ост­готського короля Вінітарія від руки гунського вождя Баламбера. Дослідники вважають, що йдеться про нижню течію р. Дніпро.

Істр — р. Дунай у нижній течії.

Каппадокія — стародавня область у центральній частині Малої Азії. Найдавніше населення К. називало себе хаттами. У середині III тис. до н.д. у К. із північного заходу почали вторгатися індоєвро­пейські племена; до XVIII-XVII ст.. до н. д. завершилося їхнє змі­шання з частиною хаттів (народність, утворена внаслідок цього, ві­дома як хети). У XX-XIX ст. до н. д. у К. існували ассирійські торгові колонії. У 80-х рр. XIX ст. на землях колишньої К. було знайдено каппадокійські таблички з архіву давньоассирійської ко­лонії Канес (у районі Кюль-Тапа, тоді — Османська імперія, нині — Азербайджан). На території К. у II тис. до н. д. містилося основне ядро Хетського царства. На Початку VI ст. до н. д. К. була завойова­на Мідією; з 2-ї пол. VI ст. К. — частина перського царства Ахеме- нідів. Тепер К. називають область у центральній частині Туреччини.

Кілікія — стародавня гірська країна у Малій Азії (з XVI ст. — складова Османської імперії, лежить на півдні центральної частини сучасної Туреччини). К. поділялася на дві частини: К. Сувора (гори Тавра) і К. Рівнинна (територія, що примикає до Середземного мо­ря). У 333 р. до н. д. К. завойовано Александром Македонським. У 297—190 рр. до н. д. перебувала під владою Селевкидів. У 102 р. до н. д. К. завойовано Римом, причому остаточно підкорено в 67 до н. д. Близько 200 р. н. д. К. поділено на 2 провінції. У середні віки стала об’єктом боротьби між Візантією, арабами й сельджуками. З 1088 по 1375 рр. у К. існувала Кілікійська вірменська держава (правління династії Рубенідів), наприкінці XIV ст. захоплена мам­люками. У 1515р. К. завойовано турками.

Коданська затока — ймовірно, Ботнічна затока Балтійського моря.

Македонія — історична область (у V-II ст. — стародавня держа­ва) на Балканському півострові на північ від Фессалії, розташована у басейнах р. Галіакмон (Бистриця), Аксій (Вардар) і Стримон (Струма); південним кордоном був Олімпійський та прилеглі до нього гірські масиви, східним — Егейське море, західним — Іллірія, на півночі кордон змінювався.

сленні родовища мінералів. Населення — іллірійські та фракійські племена, до яких пізніше приєдналися еллінські. Головні міста — спочатку Едесса, потім Пелла, а за римських часів — Фессалоніки. Внаслідок Балканських воєн 1912—13 рр. Македонію (з XIV ст. по­неволену турками) розділено між Сербією (власне історична область, Вардарська Македонія, м. Скоп’є), Грецією (північ і пів­нічний схід; Егейська Македонія, м. Салоніки) і Болгарією (півден­ний захід; Піринська Македонія, м. Благоєвград).

Мезія — стародавня країна між Нижнім Дунаєм і Балканами, на­селена фракійськими племенами (мези, гети, бесси та ін.). На захо­ді кордоном М. була р. Дріна, на сході — Чорне море, на узбережжі якого в VII-VI ст. до н. д. виникли грецькі колонії Каллатія (нині — Мангалія, Румунія), Томи (нині Констанца, Румунія), Істрія (нині - території Румунії) та ін. У 29—27 рр. до н. д. захоплена Римом. Тоді ж Західна (Верхня) М. перейшла під юрисдикцію римлян і не пізніше 15 р. до н. д. стала римською провінцією; Східна (Нижня) М. увій­шла до складу залежної від Риму Фракії й була приєднана до провін­ції М. у 46 р. н. д. У 86 р. н. д. М. знову розділено на 2 провінції — Верхню М. та Нижню М. Наприкінці III ст. Верхня М. увійшла у діо- цезію М. (разом з Македонією, Епіром, Ахаєю й о. Крит), а Ни­жня М. — у діоцезію Фракія. У IV ст. Верхня М. входила в діоцезію Дакія. Тоді ж, у IV ст., у М. осідають готи, у VI-VlI ст. там оселяють­ся слов’янські племена. Нині землі історичної М. — це території су­часної північної Болгарії (від Балканських гір до пониззя р. Дунай), Сербії, а також східної Румунії (сучасне м. Добруджа).

Меотіда — старогрецька назва ( VII ст. до н. д. — ΓV ст. н. д.) Азовського моря, походить від назви народу меотів, які, за перека­зами, жили в цій місцевості. Згодом назва М. поширилася на все уз­бережжя Азовського моря.

Меотійське озеро (болото) — ще одна давня назва Азовського моря (можливо, М. б. — Сиваш).

Ойум — міфічна заповітна країна, куди прагнули переселитися готи, вирушивши в похід від узбережжя Балтійського моря.

Ольвія — античне рабовласницьке місто-держава, розташоване на правому березі Дніпровсько-Бузького лиману; інша назва — Бо- рисфен (від давньогрец. назви р. Дніпро). Руїни О. знаходяться біля сучасного с. Парутіно Очаківського р-ну. Миколаївської обл. О. бу­ло засновано на початку VI ст. до н. д. вихідцями з грецького м. Mi- лет. Місту належали землі на обох берегах Дніпровсько-Бузького лиману з численними сільськими поселеннями. Сама О. розташо­вувалася на двох річкових терасах (Верхнє та Нижнє міста); у період розквіту (V—III ст.. до н. д.) займала площу близько 50 га. У II ст. н. д. в О. стояв римський гарнізон, а на початку III ст. місто було включено до складу римської провінції Нижня Мезія. Мешканці покинули O., найпевніш, у IV ст. н. д.

Паннонія — римська провінція, утворена в VIII ст. н. д. внас­лідок поділу римської провінції Іллірії на дві частини: Верхню Іл­лірію — Далмацію і Нижню Іллірію — П. Займала західну частину території сучасної Угорщини, північну частину сучасної Юго­славії та східну частину сучасної Австрії. Назва походить від пан- нонців — групи іллірійських племен. Упродовж 400-річного рим­ського панування П. було дуже романізовано. Домінування сільського населення, яке збільшувалося за рахунок оселення в П. варварів, зумовило сільськогосподарський характер економі­ки провінції. Постійні війни протягом II-V ст. із прикордонни­ми племенами (квадами, маркоманами, сарматами, готами, Гу­нами та ін.) призвели до падіння римської влади в П. на початку V ст.

Понт Евксинський (буквально — Гостинне море) — старогрец. назва Чорного моря.

Рейдготаланд — остготська держава на землях Наддніпрянщи­ни. Згадується в скандинавському епосі, тому вважається напівмі- фічною. Столицею Р. була фортеця Данпарштадт.

Скандза — міфічний острів, батьківщина готів, звідки вони ні­бито прийшли в Європу. Багато дослідників вважають, що С. — це Скандинавський півострів; побутує також думка, що це острів Гот­ланд у Балтійському морі.

Танаїс — старогрец. назва р. Дон, а також назва античного мі­ста — мілетської колонії в гирлі р. Дон (III ст. до н. д. — V ст. н. д.). Протягом перших століть нової доби Т. входив до складу Боспорсь- кої держави. Розкопками розкрито житлові квартали, оборонні му­ри, вежі, міську браму, поховання та ін. Нині недалеко від древньо­го T., на лівому березі р. Дон, за 7 км від місця, де вона впадає в Азовське море, знаходиться м. Азов Ростовської обл., Росія. У I-III ст. н. д. на території сучасного Азова було поселення меотів. На місці античного міста T у XIII ст. виникло м. Азак, контрольо­ване Золотою Ордою, у XIV ст. — венеційська та генуезька колонії Тана, з 1471 р. — турецька фортеця. У 1696—1711 рр. та з 1739 р. ці землі входять до складу Росії.

Фракія — історична область у східній частині Балканського пі­вострова, між Егейським, Чорним і Мармуровим морями. У старо­давні часи територію Ф. населяли племена фракійців. У 46 р. н. д. перетворена на римську провінцію, з 395 р. входила до складу Ві­зантійської імперії. У VI ст. територію Ф. було заселено слов’янами. Відповідно до Лозаннського мирного договору 1923 р. Східна Ф. з м. Адріанополь (до р. Маріца) відійшла до Туреччини, Західна Ф. за­лишилася Греції, Північна Ф. підпала під юрисдикцію Болгарії. Ці кордони збереглися й після Другої світової війни (1939—45 рр.).