Глава 1 СПЕЦИФІКА ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ ПІВНІЧНОПРИЧОРНОМОРСЬКИХ ДЕРЖАВ У V-I ст. до н. е.

Ні під час заснування, ні пізніше грецькі поліси на Північному Понті не прагнули до єдиного державного об'єднан­ня. Автономія кожного з них була основою політичної і етцічної самосвідомості.

Навпаки ж, північно-західна понтійська амфіктіонія, створена також під сакральною егідою Аполлона Спасителя, куди входили міста від Аполлонії Понтійської до Керкінітиди, скоро розпалася, певно, через прагнення великих міст до лідерства в регіоні. Проте консолідаційні тенденції у розвитку кожного з них ще тривалий час виявлялись у поширенні своїх полісних монет і окремих культів. Але, врешті-решт, тільки Ольвії із запровадженням календарних панеллінських свят на честь Ахілла на своїй території — Тендрів- ській косі — з дозволу дельфійської Піфії вдалося виступити ліде­ром понтійської єдності еллінів у сфері релігії до кінця існування античних міст.

Загалом міжполісні зв'язки мали мирний характер. Завдяки ксенам і евергетам між окремими містами налагоджувались тісні контакти, що знаходило вияв у наданні проксеній і політій, з допо­могою яких вони отримували право на безмитну торгівлю та інші привілеї. Варто зазначити, що в Північному Причорномор'ї найтри­валіші й найміцніші відносини склалися між Ольвією і Херсонесом Таврійським^[551].

Вважаючи себе прямими спадкоємцями Еллади, громадяни ан­тичних міст у Північному Причорномор'ї завжди виявляли^ інтерес до її культурних надбань і відповідно до передових центрів і панел- лінських святилищ в Егеїді. Ставши з самого початку політично незалежними від своїх метрополій, вони, проте, підтримували з ни­ми постійні, передусім торгово-економічні, контакти. Вплив метро­полій на всебічний розвиток дочірніх полісів загальновідомий. Але не менш важливими для життя метрополій були і їхні колонії, звід­кіля надходили різноманітні продукти й сировина і де громадяни завжди могли знайти притулок у разі небезпеки. Причому саме мет­рополії були більше зацікавлені в цьому, ніж колонії, які мали чимало резервів для самостійного економічного самозабезпечення. Так, вдруге складена політія між Ольвією і Мілетом в останній тре­тині IV ст. до н. е., знайдена в метрополії, найімовірніше, була вста­новлена з ініціативи мілетян. Згідно з політією, мілетяни корис­тувались у своїй колонії всіма правами. В списку 18 міст, з якими Ольвія ще й у II ст. н. е. підтримувала зносини і представники яких жили тут, значиться і Мілет. Це може свідчити про те, що він упро­довж віків виступав надійним захисником ольвійських інтересів у міжнародній політиці. Проте не постійними були такі відносини між іншими метрополіями та їхніми колоніями.

Окрім метрополій античні міста протягом багатьох віків спіл­кувались з численними містами Егеїди і Понту. Залежно від полі­тичних ситуацій і економічного розвитку тих чи тих держав тор­говельно-економічні зв'язки періодично змінювались. У VI ст. до н. е. основна роль належала іонійським і острівним центрам — Mi- лету, Клазоменам, Xiocy, Самосу, Родосу, а також Коринфу і Афі­нам. У V—IV ст. до н. е. після розгрому іонійських міст персами головну роль в політиці, економіці і культурі всіх без винятку пів- нічнопонтійських держав починають відігравати Афіни. Зі створен­ням могутнього морського союзу, до якого входили деякі міста, Афіни зайняли провідну роль у всіх сферах життя полісів з очевид­ним пропагуванням своєї ідеології і культурних цінностей. В уся­кому разі демократичні настрої простежуються в усіх великих міс­тах. Завдяки афінській політиці демократична форма правління встановилась у Ольвії і Tipi. Одночасно підтримувались зв'язки з Хіосом, Мендою, Самосом, Гераклеєю і Синопою.

В елліністичні часи на міжнародну арену вийшли Олександрія Єгипетська і Родос, почалася конкурентна боротьба за ринки збуту зерна. За Мітридата VI Євпатора північнопонтійські держави було втягнуто в ареал малоазійсько-понтійських відносин. Уперше поси­лився інтерес до грецьких колоній в Колхіді. Можливо, через посе­редництво торговців і феорів зав'язались окремі контакти з грець­кими емпоріями на території Великої Греції.

В цілому політичні, економічні й культурні процеси, які від­бувались в Егеїді і на північній периферії античної ойкумени (тут швидко реагували на зміни і сприймали різноманітні досягнення), відповідають визначеним історичним віхам.

Окрім того, схожі риси в розвитку Bocnopy й елліністичних мо­нархій сприяли виникненню теорії протоеллінізму не лише стосов­но першого, а й стосовно інших периферійних держав, хронологічні межі якого визначаються значною частиною IV ст. до н. е. Автор теорії В. Д. Блаватський намагався аргументувати таку схожість різними ознаками, серед яких важливе значення мали змішаний елліно-варварський характер держави і культури, різноскладова в етнічному й соціально-економічному аспектах структура їх елемен­тів, приплив населення з метрополії, значний розквіт містобудів­ництва та ремесла^[554]. Однак хронологія протоеллінізму на Bocnopi не узгоджується із загальноприйнятою хронологією формування еллі­ністичного світу після завоювань Олександра Македонського на Сході. До того ж боспорську своєрідність історичного розвитку не можна поширювати на всю грецьку периферію, де неоднаково скла­дались відносини між еллінами й сусідніми племенами.

Справді, в багатьох регіонах на фоні загальних тенденцій еволю­ції полісів простежуються й певні особливості. Це стосується перед­усім тих полісів, що знаходилися на окраїнах античної ойкумени. При цьому подібні риси все ж таки генетично й еволюційно різні. У IV ст. до н. е. почався новий етап у розвитку античного суспільства, який характеризувався прагненням кожного поліса вийти за існу­ючі територіальні, економічні й політичні межі^[555], що можна просте­жити навіть у Херсонесі й Ольвії.

Загалом у Північному Причорномор'ї можна простежити спіль­ні риси й типологічні особливості у формуванні основних держав­них структур, які найбільшою мірою виявились як у полісних, так і в надполісних утвореннях. Полісні тенденції еволюції державності й духовної культури були характерні для всіх причорноморських апойкій. Найтиповішим грецьким полісом на Понті була Ольвія. Саме тут полісна модель демократичного типу досягла найвищого рівня, проіснувавши до кінця античності. В Ольвії тривалий час зберігалися найтиповіші для полісної демократії форми правління й морально-етичні принципи громадянської общини, вирішальне значення останньої у політичному житті держави. ₍

Унаслідок складних політичних й економічних процесів лише на Боспорі, починаючи з V ст. до н. е., виявились надполісні тенден­ції у розвитку державності, які назавжди виокремили його з-поміж усіх інших полісів. Тут встановився незмінний автократичний ре­жим влади. Консолідація всіх полісів в єдину державу, приєднання до неї територій, населених варварськими племенами, постійна екс- пансійна політика Спартокідів створили всі умови для організації сильної спадково-тиранічної держави, яка поступово перетворилася на монархію елліністичного типу.

Хоч Боспорське царство не було зовсім оригінальним у грецькій державній практиці^[557], проте довготривале панування фракійської за походженням династії боспорських царів над грецькими полісами вражає своєю політичною гнучкістю і практицизмом, численністю змішаних шлюбів, хитрістю дипломатичних стосунків з номадами і землеробськими племенами, що, безумовно, є феноменальним яви­щем у політичній історії грецьких полісів. Така форма державної влади на Боспорі, як династична автократія з паралельним існуван­ням інституту співправління (найчастіше батько і два сини) визна­чила особливу роль придворної знаті й столичної керівної верхівки у соціальній структурі всього населення.

Звичайно, надполісні тенденції в елліністичний час виявились не лише на Боспорі, а й у Херсонесі Таврійському, який підкорив Керкінітський поліс, а також деякою мірою в Ольвії і, напевно, Tipi. Херсонес був територіальним полісом зі строго дисципліно­ваним, напіввійськовим укладом його общини, яка досягла найви­щих успіхів в організації аграрної зони^[558]. Прагнення до розширення полісних кордонів і економічної експлуатації були властиві й оль- віополітам, які у другій половині IV — першій половині III ст. до н. е. освоїли величезні території від Дніпра до Одеси^[559]. Цілком мож­ливо, що в кризові періоди своєї історії Ольвія деякою мірою підпо­рядковувала собі нижньодніпровські городища, які могли забезпе­чувати її продовольством. Слід підкреслити, що водночас полісні тенденції у розвитку боспорських міст знайшли вияв у тривалому існуванні громадянських колективів, які зберігали свою єдність, етнічну чистоту й прихильність до полісних культів і традицій.

У Північному Причорномор'ї, як і в усьому античному світі, політичний, економічний і культурний розвиток визначали великі міста — столиці держав (Пантикапей, Херсонес, Ольвія, Tipa). Саме міські верстви населення, насамперед громадяни, складали у дер­жавах впливовий соціальний прошарок. їхні політичні прагнення та ідеї, особливо в демократичних полісах, релігійні погляди й ху­дожні смаки значно впливали на розвиток усієї ідеології і куль­тури. В громадянських колективах значне місце посідала духовна еліта як поборник еллінських традицій і поширювач нових загаль- ноеллінських досягнень. Під її впливом перебували царі і їхні при­хильники, магістрати демократичних держав. В елліністичні часи відбувся інтенсивний розвиток малих міст Боспору і поселень на сільськогосподарських округах Херсонеса та Ольвії. Однак незва­жаючи на урбаністичні тенденції, однією з особливостей античних держав залишалась надзвичайна прихильність до збереження традицій.

У VI ст. до н. е. в Північному Причорномор'ї зіткнулись інтере­си греків і варварів, двох різних світів, а в V ст. тут вже взаємодія­ли кілька великих політичних об'єднань^. На прибережній порів­няно неширокій смузі впевнено утверджували своє право на життя високоорганізовані еллінські поліси. На політичній йрені в степовій смузі активну роль почали відігравати кочові скіфи. Саме вони надовго сконцентрували в собі ту зовнішньополітичну силу, від якої залежала доля як еллінів, так і багатьох дрібних варварських об'єднань.

Періодично, залежно від взаємин зі скіфським царством, північ- нопонтійські держави розширювали свої територіальні володіння не лише шляхом приєднання незайнятих земель, а й заселених зем­леробськими племенами чи тих місцевостей, що перебували під контролем номадів. Постійні взаємовідносини з варварським світом упродовж віків накладали своєрідний відбиток на суспільне і со­ціально-економічне життя та культуру північнопонтійських міст. Особливих успіхів елліни досягли в організації своєї оборонної системи і військової справи, оскільки мали справу з войовничим народом, який увесь час намагався збагатитися за їхній рахунок. Значний вплив оточуючих племен, зокрема сіндо-меотів і скіфів простежується на Боспорі, де можна виявити синкретичні риси в багатьох формах культури і організації державної влади. Роль пле­менного світу помітна в автономних полісах, де громадянські общи­ни дуже рідко приймали до свого складу іноземців, а тим паче вар­варів, і надто велике значення надавали етнічній чистоті. В історії Ольвії V—І ст. до н. е., наприклад, відомий лише один факт надан­ня прав громадянства іноземцям грецького походження'[Macrob., Saturn., І, 11, 33].

Але за наявності в кожному з полісів змішаних шлюбів, коли греки брали жінок з варварського середовища, певно, не забороня­лось їхніх синів вважати повноправними громадянами. В усякому разі нічого не відомо про введення закону, подібного до Періклово- го, за яким громадянином міг бути тільки той, у кого і батько і мати афіняни. Зрозуміло, що соціально-етнічна структура населення всіх міст, а особливо поселень, у розглядуваний період не була одно­рідною, хоч усюди найчисленнішу групу складали греки: іонійці — у мілетських колоніях, дорійці — в Херсонесі. В боспорських міс­тах на відміну, скажімо, від Ольвії, проживала дещо різноманіт­ніша грецька спільність, де було менше мілетян, а більше вихідців з різних іонійських чи еолійських областей Малої Азії. Окрім того, в дорійському Херсонесі перебувала незначна кількість іонійських греків, а в іонійських містах — дорійських, зокрема родосців. Ви­хідці з різноманітних куточків Егеїди і Понту часто з тих чи інших причин прибували в ці міста, а деякі з них назавжди залишались на постійне проживання, хоч і не мали громадянських прав.

Окрім того північнопонтійські держави мали з початку засну­вання локальні особливості залежно від соціального складу першо- поселенців у містах, політичної діяльності аристократів, впливу тих епойків, яким вдалося захопити провідне становище. Не менше значення в постійних етносоціальних змінах мали взаємовідносини з місцевими осілими племенами та номадами. Лише деякі риси вар­варської культури простежуються в античних містах та поселен­нях, найбільше на Боспорі, де навіть соціальна верхівка за своїм походженням належала до варварів (фракійців, сіндо-меотів, скі­фів)!¹. у містах, і особливо на поселеннях, мешкали вихідці з різ­них етносів: у Tipi і її окрузі — гети і фракійці, в Ольвії і її окрузі — представники лісостепових племен, скіфів, в меншості — фракій­ців, у Херсонесі і його периферійній зоні — таври, скіфи, на Боспо­рі — сінди, меоти, скіфи, таври та інші менш відомі етноси, зго­дом — різні сарматські племена. Певно, еллінізація варварського населення відбувалася так швидко, що етнічні вияви в духовній культурі міст, за винятком поховального ритуалу, малопомітні. Грецька мова назавжди стала основною у спілкуванні різних верств населення.

В античних державах на Понті яскраво простежується процес майнової та соціальної диференціації. Причому в північно-західно- понтійських полісах цей процес був дещо повільніший, ніж на Бос­порі. Проте і тут дуже помітну роль відігравав вищий прошарок аристократії, яка найчастіше займала провідні місця в управлінні державою. Добре розвинуте сільське господарство, тим паче у V— IV ст. до н. е., коли попит на його продукцію, зокрема хліб, наба­гато зріс не лише в Афінах, а й у багатьох інших містах Серед­земномор'я, потребувало значних людських ресурсів. Але власне греками воно не могло бути забезпечене. Отже, можна дійти ви­сновку, що тут постійно відбувався приток робочої сили ззовні — тобто з варварського середовища. Але їх соціальний статус у кож­ному конкретному випадку залишається маловідомим, бо така соці­альна категорія, як раби становила, вірогідно, хоч і неоднаковий, але незначний відсоток у населенні всіх держав^{[560] [561]. Цілком можливо, що на краю грецької ойкумени в таких тісних контактах з варвар­ським світом також складались відносини, які дещо нагадували колонатні.}

Незважаючи на те, що в степовій частині Східної Європи постій­но відбувались демографічні зміни й міграційні процеси у середо­вищі кочовиків, їх періодичні грабіжницькі вторгнення на аграрні території і данницькі побори, жодна з античних держав не була повністю завойована чи знищена до середини І ст. до н. е.— періоду гетської навали на Tipy та Ольвію. Близьке спілкування з раніше незнаним варварським світом збудило в свідомості греків надзви­чайний інтерес до північного краю, викликало появу різноманітних легенд і нових божеств. З допомогою робочої сили, яка'прибувала до античних держав з навколишніх племенних угруповань, греки змогли швидко підняти свій економічний потенціал і досягти вели­ких успіхів у веденні аграрного, зокрема зернового, господарства, що прославило їх у всьому світі. Неважко зрозуміти відтак, чому при розвитку в основному мирних взаємовідносин почався найбіль­ший розквіт як грецьких міст, так і Скіфії. Благополуччя кожного з них залежало від розуміння вигідності для обох етносів саме еко­номічних контактів, а не військових конфліктів.

Переважно миротворча політика античних полісів, їх висока культура, тісні контакти з варварами сприяли швидкому форму­ванню державності і соціального розвитку останніх. Є підстави вважати, що під безпосереднім впливом нижньобугських еллінів у другій половині VII—V ст. до н. е. почався інтенсивний розквіт городищ лісостепових землеробських племен. У їхній структурі і соціальній організації є багато спільного з полісною системою арха­їчних греків: центр плюс сільськогосподарська округа, оборонна система, землянкові житла, об'єднання населення під сакральною егідою певних культів, можливе створення громад і т. ін. Цей по­мітний імпульс у розвитку лісостепових племен відбувався за при­сутності греків, про що свідчить Геродот [IV, 108]. Можна думати, що якби не поява войовничої скіфської кочової орди, яка грабувала ці племена і заступила їм шлях до постійних зв'язків з греками, на­селення цього регіону могло б досягти великих успіхів у створенні своєї державності та культури. Завдяки співдружності ольвіополітів і різноетнічного населення в Нижньому Подніпров'ї створено своє­рідну мережу аграрних поселень, в організації і культурі яких, без­умовно, дуже помітна еллінізація. На прикладі цих поселень і Неа­поля Скіфського можна говорити про їхній розвиток під знаком еллін­ської культури, із прагненням сприйняти її прогресивні елементи.

Античний світ Північного Причорномор'я порівняно менше уві­брав у себе матеріальних і духовних традицій навколишніх племен. Більш того, складається враження, що він намагався протистояти варварським впливам в усіх сферах культурного життя і пропа­гувати свої досягнення й ідеологію у середовищі варварів. Значна кількість різноманітних творів мистецтва і побутових речей з доро­гоцінних металів надходила до варварського населення, в основно­му сіндо-меотської та скіфської кочової знаті, різними шляхами: як посольські й шлюбні дарунки, сплата данини, в результаті торго­вельних операцій і грабіжницьких нападів, за допомогу у військо­вих перемогах тощо. Можливо, що створення сильної держави на Боспорі значною мірою блокувало експансійно-войовничі наміри кочовиків.

Визначна роль північнопонтійських держав у економічному роз­витку як Еллади, так і Південно-Західного Понту, полягала перед­усім у активній хлібній торгівлі, зокрема Боспору, який був най­більшим постачальником зерна в V—IV ст. до н. е. [IG, II², № 212]. Афіни й деякі інші міста Егеїди з високорозвинутими ремеслами забезпечувалися продуктами аграрного господарства, які безпере­бійно доставлялися сюди з північнопричорноморських міст. Суттє­ву роль у розширенні контактів відігравали прагнення еллінів з цього віддаленого краю ойкумени до прогресу, осягнення політич­них і культурних надбань основних еллінських центрів, загальна тенденція еволюції суспільного і культурного розвитку із запози­ченням нових елементів у соціальній організації і ідеології. Антич­ні держави Північного Понту збагатили світогляд еллінів новими географічними, екологічними й етнографічними відкриттями, що також сприяло розвитку загальноеллінської науки і мистецтва.

Історія північнопонтійських держав у період класики та еллі­нізму була надзвичайно складною і багатоплановою, тому конкрет­ні її аспекти розглядатимуться нами окремо, адже кожна з держав мала свою специфіку та особливості в усіх сферах життя.