Софіївська група

Пам'ятки цієї групи концентруються на території сучасної Київської області. Зброя знайдена переважно у двох могильниках софіївського типу — Софіївському [Захарук, 1952; Самойловський, 1952] та Краснохутірському [Даниленко, 1956].

Вістря стріл. Кременеві вістря стріл складають найбільш чисельну категорію знахідок у софіївських могильниках. Всього їх було знайдено 121 екземпляр. (Можна порівняти: у Чернінському могильнику — 28 шт., у Софіївському — 32 шт., у Красному Хуторі — 48 шт., у Завалівському — 13 шт.). Вони досить різно­манітні, серед них переважають вироби трикутної форми з рівним або дещо про­гнутим низом (типи 22111—22112 за Я. Будзішевським [Budziszewski, 1995]).

Видовжено-трикутні стріли з рівним низом (трипільський тип) знайдені в похованнях Софіївка 5, 6, 7 та Чернін 43 (рис. 12: 1, 2). Вістря рівнобічно- трикутні з рівним низом — походять з території могильників Чернін, Софіївка, з поховань Чернін 63 та Красний Хутір 75 (рис. 12: 3—5). Видовжено-трикутні стріли з прогнутим низом трипільського типу — з території могильників Софії- вка та Красний Хутір, поховання Красний Хутір 130 (рис. 12: 6—8). Рівнобічно- трикутні з прогнутим низом — з території могильника Софіївка, з поховання Красний Хутір 119 (рис. 12: 9—11). Новими для Трипілля є маленькі вістря у вигляді рівнобічного трикутника (типи 22121—22122 за Я. Будзішевським) та обробка на трикутних вістрях з прогнутим низом виділених кінцівок граней із наданням їм вигляду шипів. Така техніка є типовою для культури лійчастого посуду Центральної Європи.

Унікальним є велике листоподібне вістря з невеликою виїмкою на низу, знайдене у похованні Красний Хутір 126 (рис. 12: 12). Його можна вважати про­тотипом стріл типу “Межановиця”, характерних для культур “шнурової кераміки” Межановицької і Стжижовської та для Інгульської катакомбної культури (див.

Мідне вістря стріли (?) гостролистої форми з широким коротким черешком було знайдене в похованні Красний Хутір 145 (рис. 12: 13). Ймовірно, воно є імі­тацією кременевих наконечників із рівним або дещо прогнутим низом. Виготов­лення наконечників стріл з металу є досить рідкісним явищем для доби пізнього енеоліту — ранньої бронзи. Усі ці вироби наслідують форми та розміри кам'яних прототипів.

Крім поодиноких стріл, що походять практично з усіх поховань софіївських могильників, у деяких з них знайдені цілі сагайдачні набори. Так, у похованні Чернін 40 було 10 екземплярів, а в могилах 42 та 63 по 3 стріли. У похованнях 2 та 3 Завалівського могильника знайдено по 2 вістря. Дослідження могильника в Красному Хуторі надають таку інформацію: поховання 119 — 7 штук, поховання 80 — 5 вістер, а в похованнях 75 та 134 — по 4 екземпляри. Вістря в цих наборах різнотипні. Якихось закономірностей у підборі типів у межах одного набору не виявлено. На території України така кількість стріл в сагайдаках (за матеріала­ми поховань) характерна для пам'яток ямної культури та раннього етапу катако­мбних культур. Лише в похованнях пізньокатакомбних та пізньошнурових кіль­кість стріл у сагайдачних наборах зростає до 15-20 штук.

Вістря дротиків. Мідне листоподібне вістря з досить довгим черешком знай­дене на території Софіївського могильника (рис. 12: 14). Такі вироби епізодично зустрічаються в пам'ятках III тис. до Р.Х. Старого Світу. Їх досить часто тракту­ють як ножі, але мені здається, що у даному випадку визначальним критерієм є довжина черешка: у ножів вона менша.

Пласкі сокири. Симетричні трапецієподібні кременеві сокири з полірованим лезом, іноді з закругленим верхом — Софіївка, поховання 19; 43; 67 (рис. 12: 17­19) (пізньо-трипільський тип). У похованні 128 могильника Красний Хутір знай­дено маленьку асиметричну сокирку (рис. 12: 16), подібну до сокирки з поселення культури лійчастого посуду Яструбичі 7 на Львівщині (див. попередній розділ).

Мідна пласка сокира, що походить із поховання Софіївка 3 (рис.

Сокири-молоти. Виготовлені з м'яких (сланців) та твердих (гранітоїди) по­рід каменю, сокири-молоти з лискучою поверхнею, просвердленим провухом — були знайдені у софіївських могильниках у значній кількості. Поверхня їх добре зашліфована, отвори просвердлені за допомогою свердла з кременевою насад­кою (отвори циліндроподібні). Колекція кам'яних сокир-молотів налічує 29 ек­земплярів, з них у Софіївці знайдено 15, Красному Хуторі — 13 та у Чернінсь- кому могильнику 1 [Videiko, 1995]. Вони поділяються на два типи за формою та походженням.

Тип “Софіївка”: Варіант “А” — короткий, з виділеним витягнуто-грибоподіб- ним обухом — Софіївка, поховання 44, 64, 111, 112, 115 і знахідки на поверхні (рис. 13: 1-8); Красний Хутір, поховання 127 (рис. 13: 9, 10). Варіант “Б” — корот­кий, з виділеним обухом-бойком — поховання Софіївка 8, 34, Красний Хутір 33, 105, 119, 123, 167 (рис. 14: 1-7). Більшість із цих сокир мають імітації ливарного шва. Одна сокира, з Красного Хутора (поховання 12), має фасеточний тулуб (рис. 14: 8). Варіант “С” — видовжений, з виділеним обухом-бойком — поховання Софі­ївка 11-12 (рис. 14: 9).

Сокири-молоти типу “Софіївка” найбільш яскраво репрезентують нетрипіль- ські традиції у “софіївському” озброєнні. Вважалося, що сокири-молоти типу “Со­фіївка” є типовими для пізнього Трипілля [Захарук, 1952].

Другий напрямок пошуків походження сокир-молотів типу “Софіївка” — це порівняння їх з центральноєвропейськими кам’яними сокирами. На уявній лінії, що її утворюють центральноєвропейські бойові сокири культур лійчастих кубків та шнурової кераміки, матеріали типу “Софіївка” треба розміщувати між типом Х [Jazdzewski, 1936; Herfert, 1962 — “die flachen Knaufhammeraxte"] та пан’євро- пейським типом А [Struve, 1955]. Близькість до форм культури лійчастого посуду особливо виявляється у пропорціях горизонтальної проекції та в симетрії профі­лю. Треба підкреслити, що на сокирах типу Х культури лійчастого посуду теж іно­ді зустрічається імітація ливарного шва [Herfert, 1962, 1106 — ⁱⁱBranderburgischer Typ Variante mit Mittelrippe"]. Проте, ареали розповсюдження таких сокир знахо­дяться досить далеко від Подніпров’я — на захід від Одеру. Імітації ливарного шва та випадки асиметрії профілю сокир мають аналогії на сокирах типу А куль­тури шнурової кераміки.

Викликає зацікавлення той факт, що недороблена сокира софіївського типу була знайдена М.М. Шмаглієм на пізньотрипільському поселенні Троянів на Во­лині. Звідти ж походять і глиняні модельки сокир софіївського типу [Археологія УССР, 1971, рис. 54]. Подібні модельки сокир відомі також у південно-східних групах культури лійчастого посуду [Babel, 1980, с. 19-23; Guminski, 1989, 109­113]. Тож, можливо, що сокири типу “Софіївка” виникли у зоні контактів культу­ри лійчастого посуду та шнурової кераміки. Такі гіпотетичні контакти повинні були відбутись не пізніше 3150-2900 ВС. Ця гіпотеза наближує місце походження софіївських сокир до північно-західних Карпат, а час їхнього виникнення — до часу існування софіївських могильників, але не дає пояснення щодо появи іміта­ції ливарного шва на кам’яних сокирах цього регіону. На мою думку, повинні бу­ли існувати металеві прототипи цих сокир, котрі ще не знайдені. Пізніше форми сокир-молотів типу “Софіївка” (варіанти В і С) знайшли продовження в формах сокир-молотів Інгульської катакомбної культури.

Тип “Балкани”: човникоподібні сокири (дві — з Софіївки, поховання 19, 83 та одна — з Красного Хутора, поховання 120) (рис. 15: 1-3). Вони є пізнім варіантом широко розповсюдженого в Трипіллі типу бойових сокир-молотів та клювців, по­в’язаних своїм походженням із балканським неолітом [Збенович, 1975]. Сокири- молоти цього типу з софіївських могильників відрізняються від ранньотрипільсь- ких тим, що є більш короткими.

Молоти. Тип “Софіївка” — кам’яні молоти, котрі нагадують у плані боби (тоб­то бобоподібні чи квасолеподібні) (2 екземпляри з Софіївки, поховання 65 та 88) (рис. 15: 4, 5). Ці вироби є подальшим продовженням ранньотрипільської тради­ції рогових та кам’яних молотів. Цілком можливо, що кістяний молот із похован­ня 80 Чернінського могильника був близький за формою та призначенням до кам’яних молотів, проте фрагментарність цього виробу утруднює типологічну та функціональну ідентифікацію.

Кам’яні молоти є досить рідкісним типом зброї, що епізодично зустрічається у неолітичних пам’ятках Європи. Подібні до софіївських молоти походять із пізньо- трипільського могильника Вихватинці — поховання 16 [Дергачев, Манзура, 1991, 230], а також із “серезліївських” та степових “постмаріупольських” похо­вань. Значна концентрація таких форм зафіксована у колі центральноєвропейсь­ких культур шнурової кераміки та тих дунайських ранньобронзових цивілізацій, що їх наслідували. Молоти з Софіївського могильника належать до типу, що його описують, як “булкоподібні молоти з симетрично розташованим отвором, овальні у перетину” [Kosko, 1979, 38-39; Zaorski, 1989, 111 (type 24)]. У східній частині Балтійського регіону (у басейнах рік Одер та Вісла) відомі чотири знахідки мо­лотів цього типу (Гочалков Горний, воєводство Вальбжиг; Збезжин, воєводство Зелена Гура; Скарбеніце, воєводство Бидгощ; Сарняк, воєводство Хелм), проте, усі вони точно не датуються [Klochko, Kosko, 1995, 233]. Видається цілком мож­ливим припустити, що походження цих молотів пов'язане з регіоном, котрий був географічно та культурно близький до території, де виникли сокири-молоти ти­пу “Софіївка”.

Кинджали. Мідні ланцетоподібні ножі-кинджали, лінзоподібні в перетині, з широким язикоподібним черешком були знайдені в Софіївському могильни­ку (один — з поховання 19, два з території могильника Софіївка II) (рис. 15: 6— 8). Ці вироби відносяться до найдавніших в Європі металевих ножів, що наслі­дували своєю формою кременеві зразки. Найдавніші такі знаряддя відомі в могильнику Пуштайстванхаза культури Бодрогкерештур [Vajsov, 1993; Matu- schik, 1998], вони є прототипами софіївських, відрізняються більш довгим ле­зом. Подібні до софіївських ножі-кинджали знайдені в могильниках групи Лажняни в Словаччині — Себастовіце і Барка [Siska, 1972, 140-143, taf. 35: 1­4]. с. Шишка вважає, що такі ножі типові для культури Бодрогкерештур. Про­те всі інші дослідники відносять ножі варіанта “Софіївка” типу Бодрогкереш- тур-Пуштайстванхаза (я пропоную закріпити за ними таку назву) до більш пізнього часу.

Кинджали з трикутним лезом та пазами для кріплення руків'я за допомогою заклепок на “п'ятці” леза (тип “Красний Хутір”). Три таких знаряддя знайдено в могильнику Красний Хутір, поховання 127, 134, 167 (рис. 15: 9-11). Вони анало­гічні малим усатівським кинджалам, які, як зазначалось вище, скоріше за все мають центральноєвропейське походження. Форма цих виробів, витоки якої мож­на побачити у кременевих прототипах, виявилась досить раціональною для вті­лення в металі. Подібні кинджали представляють один із найдавніших видів ме­талевої зброї у Старому Світі.

Скоріше за все металеві вироби із софіївських могильників є продукцією мі­сцевого виробничого центру, в якому дотримувались як місцевих трипільських технологічних традицій, так і карпатських, і північнопричорноморських (степо­вих). Таке злиття традицій могло відбутись лише при безпосередньому контакті майстрів — носіїв усіх трьох технологічних та культурних традицій [Клочко, 1994; Klochko, 1995].

Підсумовуючи сказане, треба зазначити, що центральноєвропейські культур­ні центри зробили значний внесок у розвиток форм зброї пізньотрипільської культури Подніпров'я. Таким чином, у софіївських могильниках представлена зброя і старих трипільських типів (вістря стріл, човникоподібні сокири-молоти типу “Балкани”), і така, що пов'язана своїм походженням із Карпатським регіо­ном (сокири-молоти типу “Софіївка”, молоти типу “Софіївка”, вістря стріл у ви­гляді рівнобічного трикутника, вістря дротика, ножі-кинджали типу Бодрогке- рештур, кинджали типу “Красний Хутір”). Звертає на себе увагу як кількісна, так і якісна перевага нових для Трипілля типів зброї. Це вказує на синкретичний характер пам'яток софіївського типу, на нові для цього регіону культурні елемен­ти, що брали участь у їх створенні.

Комплекс озброєння цієї групи реконструюється таким чином: лук, кам'яні сокири-молоти та пласкі сокири (основні категорії) та мідні кинджали (зрідка).

Загальна кількість знахідок зброї у софіївських могильниках досить велика. Це дозволяє припустити, що вони належали громадам, які перебували у стані перманентної війни, пов'язаної з завоюванням нових територій.