Пізнє Трипілля Західної Волині
Трапецієподібні, прямокутні симетричні та прямокутні асиметричні кременеві сокири в великій кількості знайдені на пізньотрипільських пам'ятках Західної Волині — Костянець-Листвениця [Пелещишин, 1998] та Листвин [Конопля, 1998].
Серед них вирізняються вироби як з пришліфованим лезом, так і з повністю зашліфованою поверхнею (рис. 16: 1—5). В цілому ці вироби суттєво не вирізняються серед трипільських пласких сокир, проте поява традиції повного шліфування поверхні може бути свідченням контактів із носіями культури кулястих амфор, для яких кременеві сокири з повністю зашліфованою поверхнею є своєрідним “паспортом” у археологічних визначеннях.Культура кулястих амфор
Практично одночасно з пізнім Трипіллям на Правобережну Україну розповсюджується культура кулястих амфор, її східний варіант, що займав території Поділля та Волині [Археологія УССР, 1985, 280-291; Szmyt, 1996; Kadrow, Szmyt, 1996; Szmyt, 1999]. Знахідки зброї в поховальних пам'ятках цієї культури нечисельні.
Вістря стріл. Оригінальне вістря стріли з Межиріччя — кременеве на пластині, листоподібної форми, асиметричне (рис. 16: 6).
Кременеві пласкі сокири є основним, відомим на сьогодення, видом зброї культури кулястих амфор. Типовими для неї є трапецієподібні досить великі сокири з доброю шліфовкою усієї поверхні, часто мають асиметричне закруглене лезо. Сокира з поховання біля с. Оздів на Волині може вважатись класичною [Мазурик, Панишко, 1998] (рис. 16: 7). У похованнях зустрічаються пари з великої та маленької сокир, наприклад, сокири з гробниці Товпижин на Рівненщині [Малєєв, Прищепа, 1998] (рис. 16: 8-9).
Кам'яна човноподібна сокира-молот з с. Суємці належить до трипільського типу, має закруглений обушок (рис. 16: 10).
“Доямні культури” українського степу
Пам'ятки доби пізнього енеоліту у степовій зоні, що передують ямній культурі, викликають досить багато суперечок.
До таких належать пам'ятки: “ново- данилівського типу” (за Д.Я. Телегіним), “нижньомихайлівського типу” (за О.Г. Шапошніковою), “постмаріупольські” (за І.Ф. Ковальовою). Ю.Я. Расамакін підрозділяє їх на Скелянську, Стогівську, Дереївську, Квітянську, Нижньо- михайлівську культури та Животилівсько-Вовчанську групу [Rassamakin, 1994], охоплюючи як безпосередньо “доямні” пам'ятки, так і більш ранні. Серед степових матеріалів “доямного” часу зброї досить мало, тому вони розглядаються разом в одній групі.Вістря стріл. Великі трикутні вістря знайдені у могильнику Кривий Ріг, поховання 2 (рис. 17: 1-3), проте, вони можуть бути і заготовками для подальшого виготовлення вістер стріл за допомогою віджимної ретуші або ж вістрями дротиків. Сагайдачний набір, що складався з п'яти стріл, знайдено в похованні Вербки 5.1.7, Павлоградський р-н на Дніпропетровщині [Ковалёва, 1985]. Три з них — видовжено-трикутні з неглибокими кутоподібними виїмками, одна — трикутна з неглибокою овальною виїмкою, а остання — трикутна асиметрична з однією видовженою гранню-шипом (рис. 17: 7-11). Усі ці стріли можна розглядати як прототипи ранньокатакомбних стріл, від яких вербківські стріли відрізняються перш за все розмірами.
Два видовжено-трикутних вістря стріл з глибокими аркоподібними виїмками знайдені в похованні Ковалівка 5.2 на Ізюмщині [Городцов, 1905] (рис. 17: 4, 5). Від пізньотрипільських ці стріли відрізняються не тільки більшою довжиною, але й набагато якіснішою “струйчастою” ретушшю. Такою стрілкою з глибокою куто- подібною виїмкою був поранений небіжчик у похованні Василівка 1.22 в Запорізькій області [Плєшивенко, Росомакін, 1994] (рис. 17: 13). Подібна ж стріла знайдена і в похованні 7.13 Олександрівського могильника [Братченко, Константине- ску, 1987] (рис. 17: 6).
У похованні Кічкас 7.Е. знайдене велике листоподібне вістря стріли з глибокою аркоподібною виїмкою [НА ІА НАНУ, Смолічев, Фонд ВУАК/ДП, n. 79] (рис. 17: 12) (прототип катакомбних — ?). У похованні Шахтарськ 2.9 в Донецькій області [НА ІА НАНУ, Шаповалов, Санжаров, Косіков, 1986/50] знайдені два невеличких вістря ранньокатакомбного типу — листоподібне з шипом та листоподібне з глибокою кутоподібною виїмкою (рис.
17: 14, 15).Дуже цікавий сагайдачний набір, знайдений у похованні “майстра-стрі- лочника” 116 могильника Госпітальний холм біля с. Залінійне Харківської області [Ковалёва, 1983, рис. 9], віднесений до доямного / ранньоямного часу [Братченко, 1996]. До нього входило 11 вістер кременевих стріл, з яких 8 мали видовжено- трикутну голівку та короткий загострений черешок (рис. 17: 18—26) (вістря типу “Залінійне”) а 2 — трикутні з трохи прогнутим низом, дуже близькі за формою та технологією виготовлення до пізньотрипільських наконечників (рис. 17: 16, 17). Вістря типу “Залінійне” знайдене також на поселенні Студенок-5 на Сіверському Дінці (рис. 17: 27). На мою думку, вістря типу “Залінійне” можна розглядати як подальший розвиток місцевих “дереївських” традицій черешкових стріл та як прототипи стріл “сейминського” типу доби середньої бронзи.
У похованні 9.40 Олександрівського могильника [Братченко, Константинес- ку, 1987] знайдено два прапорцеподібних вістря стріл майкопського типу, характерних для Майкопської культури Північного Кавказу (рис. 17: 28, 29). Майкоп- ські стріли — прапорцеподібна та трикутна з виїмками з боків (рис. 17: 30, 31) знайдені також у похованні біля с. Костянтинівка Мелітопольського р-ну Запорізької області [Нечитайло, 1991, 44-45].
Вістря дротиків. Трикутне вістря з рівним низом довжиною 8 см, подібне до неолітичних вістер з Дереївки, знайдене у похованні біля с. Завадівка Запорізької області [Отрощенко, 1971, 10-11] (рис. 17: 33); подібне вістря довжиною 6 см знайдене у похованні 1.9 Олександрівського могильника [Братченко, Константи- неску, 1987] (рис. 17: 32).
Списи. В унікальному похованні Джурджулешти 4, Молдова [Haheu, Kurciatov, 1993] були знайдені залишки двох великих знарядь (інтерпретованих авторами публікації як “культові”), зроблених із дерева та кістки, доповнених в одному знарядді кременевими вкладишами. Перше знаряддя (що лежало справа від небіжчика), я реконструюю як метальний спис-дротик з кістяним вістрям. Древко цього списа було прикрашене трьома кістяними обоймами (рис.
18: 2). Аналогічне кістяне вістря списа знайдене у Капулівському неолітичному могильнику [Телегин, 1991, рис. 19: 8] (рис. 5: 13). Друге знаряддя (що лежало зліва від небіжчика) я реконструюю як спис-меч (колючо-рубляча зброя типу алебарди) на довгому держаку. Він мав кістяне вістря з перехватом для прив’язування прикрас (хвоста?). Вістря з двох боків мало прорізи, в які були вставлені кременеві пластини, що створювали два довгих гострих леза. Нижче по древку такі ж пластини були вставлені в саме древко (яке, певно, було склеєно з двох половин та додатково скріплене кістяними “гвіздочками”). Таким чином було зроблене знаряддя з гострим колючим кінцем та довгим двосічним клинком, який в основі доповнювався кістяним руків’ям-обоймою (рис. 18: 1). Я вважаю, що це знаряддя мало довге древко, тобто древко не закінчувалось на кістяній обоймі-руків’ї, а було значно довше. Тільки з довгим держаком така зброя могла бути достатньо ефективною. На користь того, що у цього знаряддя був довгий держак, свідчить і те, що воно у могилі лежить трохи навскіс, по діагоналі. Таке положення можна пояснити тільки тим, що інакше його довге древко не вміщувалось у могилі.Палиці. В тому ж похованні Джурджулешти 4 знайдена палиця, виготовлена з рогу (рис. 18: 3). Ця знахідка може вказувати на те, що в цей час палиці, виготовлені з деревини (яка в похованнях практично не зберігається), були досить поширеним видом зброї.
Сокири-.молоти. Кам'яна сокира-молот, дещо подібна до сокир-молотів типу “Софіївка”, знайдена у похованні біля с. Завадівка Запорізької області [Отрощен- ко, 1971, 10—11] (рис. 19: 5). У похованні біля с. Костянтинівка Мелітопольського р-ну Запорізької області [Нечитайло, 1991, 44—45] знайдено човноподібну нефритову сокиру-молот типу “Балкани” (рис. 20: 6) дуже подібну до сокири-молота з поховання 19 Софіївського могильника (рис. 15: 1).
Молоти. Кам'яні молоти типу “Софіївка” знайдені у похованнях Кам'янка- Дніпровська 2.14.2 [НА ІА НАНУ: Отрощенко, 1986/11]; Вербки 5.1.7 [Ковалёва, 1985]; Соколове 1.6.6 на Дніпропетровщині [Ковалёва, 1978, 52, рис.
4]; Волове 1.7 біля Кривого Рога [НА ІА НАНУ: Мельник, 1978] (рис. 19: 1-4).Рогові молоти-клювці. Роговий клювець “трипільського” типу з просвердленим овальним провухом походить із поховання 15 могильника Виноградний Острів у Дніпровському Надпоріжжі (рис. 18: 5). І.Ф. Ковальова намагається інтерпретувати його як “псалій” [Ковалёва, 1993], але чисельні аналогії серед неолітичної зброї широкого кола європейських культур не дозволяють погодитись з такою інтерпретацією цієї речі. Рогові молоти-клювці походять із поховання Кам'янка-Дніпровсь- ка 2.12.2 [Отрощенко, НА ІА НАНУ 1986/11] та з ВСХІ (м. Луганськ) (рис. 18: 4).
Металева сокира-молот знайдена в Петро-Свистуново (рис. 20: 5). Вона є втіленням в металі кам'яної сокири-молота типу “Аккермень”, які характерні для ямної та катакомбної культур Нижнього Подніпров'я. Тож я відношу її до “доям- ного” часу умовно, за традицією, бо до цього часу її чомусь відносить більшість дослідників.
Кам’яні “скіпетри”. Ці зооморфні та абстрактні скульптурні вироби з твердих порід каменю традиційно пов'язують із духовно-релігійною сферою, що є досить ймовірним. Проте, особливості розмірів, форм та характер кріплення до руків'я цих речей (реконструкції Б. Говедариці та Е. Кайзер) (рис. 18: 6-8) дозволяють бачити в них одночасно з релігійною, ще й бойову функцію, а саме: розглядати їх як древкову ударну зброю типу бойових молотів. Таке поєднання воєнної та релігійної (або ж соціально-репрезентаційної) функцій у одному виробі є досить відомим явищем в історії зброї. Територія розповсюдження цих “скіпетрів” досить велика — від Аксіосу в Македонії до Волги. Вони знайдені як на поселеннях, так і в похованнях. Знахідки на поселеннях дозволяють датувати їх періодами Кукутені А2/3 — Кукутені В (приблизно 4200-3600 рр. до Р.Х.) [Govedarica, Kaiser, 1996]. На Україні абстрактний “скіперт” був знайдений на поселенні Березовська ГЕС у Кіровоградській області [Даниленко, Шмаглий, 1972, рис. 2: 4]. Аналогічна річ знайдена також на трипільському поселенні в селі Верхні Жори, Оргеєвський р- н, Молдова [Дергачев, Сорокин, 1986, рис. 6].
Зооморфний “скіпетр” був знайдений також у похованні Суворово, Ізмаїльський район Одеської області [Даниленко, Шмаглий, 1972, рис. 3: 20].В.М. Даниленко пов'язав походження цих скіпетрів із середньостогівською культурою та запропонував розглядати їх знахідки у Карпатсько-Дунайському регіоні як “свідчення” проникнення степових енеолітичних культур у цей регіон (“Перехід до патріархального етапу суспільного розвитку, приручення коня, виникнення вершництва та військової організації, експансія та дифузія на захід енеолітичних пастухів-вершників є важливою рисою етноісторичного розвитку усієї Південної Європи” — [Даниленко, Шмаглий, 1972]), пізніше цю теорію підтримав В.О. Дергачов [Дергачев, Сорокин, 1986]. Проте, новий детальний аналіз усіх відомих на сьогодні знахідок дозволяє пов’язувати їх походження з ареалом культур Кукутені-Трипілля [Govedarica, Kaiser, 1996], а це, в свою чергу, дозволяє розглядати їх подальше розповсюдження на схід, як проникнення в степове середовище трипільського культурного елемента.
Пласкі сокири. Невеличка сланцева шліфована асиметрична сокира гумель- ницького типу походить з поховання Джурджулешти 4 [Haheu, Kurciatov, 1993, pl. 8, 2] (рис. 20: 1). Подібні сланцеві, кременева та кременева шліфована пласкі сокири знайдені в похованні ВСХІ у м. Луганську (рис. 20: 2—4).
Мідні пласкі сокири. Мідні пласкі сокири-тесла типу “Альтхайм”, аналогічні сокирам з усатівських поховань та Софіївського могильника, знайдені у степових похованнях Сватово 12.1 та Петрівка, поховання 1 на Луганщині, Подокалинівка 5.5 на Херсонщині, Долинка, курган 4 в Криму [Нечитайло, 1991, 33—35]. А.Л. Не- читайло відносить їх до “кавказьких” типів, проте, на мою думку, їх слід співвідносити з пізньотрипільськими та центральноєвропейськими сокирами-теслами.
Металеві сокири. Свого часу всі найдавніші мідні обушкові сокири (класичні металеві сокири), що були знайдені в степовій частині України, відносили до “кавказьких” типів і пояснювали впливами з Північного Кавказу [Черных, 1967; Кореневский, 1974; Нечитайло, 1991]. Ситуацію змінили знахідки ливарних форм для відливання обушкових сокир у “постмаріупольських” похованнях біля с. Маївка Дніпропетровського району, курганна група XII, курган 2, поховання 10 [Ковалева, Волкобой і інші. 1977, 10-22, табл. XV, XVI] та острів Самарський біля с. Соколове Новомосковського району Дніпропетровської області, курган 1, поховання 6 [Ковалева, 1979, 64, рис. 6] (рис. 21: 3). Це на сьогодні є найдавніші у Європі поховання майстрів-ливарників, а знайдені в них ливарні матриці репрезентують найдавніші на Україні мідні обушкові сокири. Крім ливарних форм, такі мідні сокири знайдені біля м. Звенигородка Черкаської області та с. Балки Василівського району Запорізької області [Нечитайло, 1991, рис. 4: 4] (рис. 21: 1, 2). Знахідки ливарних форм у похованнях ливарників біля сіл Соколове та Маївка вказують на початок місцевого виробництва таких знарядь. За ними можна закріпити назву “сокири самарського типу” [Ковалева, 1995, 28-30].
Сокири самарського типу відрізняються від найдавніших північнокавказь- ких сокир майкопського типу більш довгим і вузьким тулубом. За конструкцією самарські ливарні форми близькі до найбільш давніх, відомих на сьогодні ливарних форм обушкових сокир з куро-аракських пам’яток Кавказу [Мартиросян, 1964, 25-28; Кушнарева, Чубинишвили, 1970, рис. 40: 4, 5, 9; Мунчаев, 1975, рис. 30: 4-6] та поселень доби ранньої бронзи в Болгарії — Езеро та Нова Загора [Че- рних, 1978, табл. 20: 6-8; 21: 10]. Але форма самарських сокир відрізняється від куро-аракських менш виділеним обухом, а фрагментарність болгарських ливарних форм не дозволяє достатньо точно реконструювати сокири, що відливались у них.
Походження найдавніших металевих обушкових сокир Кавказу та Балкан залишається незрозумілим. Ще Гордон Чайлд пояснював їх появу в цих регіонах зв’язками з Близьким Сходом. Але і досі ця теорія, за браком даних, залишається не розробленою. На сьогодні, спираючись на придніпровські знахідки, можна лише до регіонів найдавнішого розповсюдження таких сокир додати і Україну. Подальшим розвитком “самарської” традиції є сокири типу Баньябюкк, знайдені у скарбі Вільчелє, Румунія [Vulpe, 1970, taff. 1-3], в похованні кемі-обінської культури Долинка в Криму (рис. 21: 2) та на Північному Кавказі — ст. Андрю- ковська, курган 6; ст. Анастасьївська; аул Лакшукай; с. Пістинь; курган в м. Нальчик [Кореневский, 1974, рис. 8: 1-6]. Сокиру з Долинки разом з північнокавка- зькими знахідками С.Н. Коренєвський відніс до “майкопської групи 3”, в яку сокири із скарбу Вільчелє чомусь не зарахував. Але ж саме цей скарб, в якому було знайдено 32 сокири (!) цього типу і вказує на те, що традиція виготовлення таких сокир не є “кавказькою”. Територія розповсюдження сокир типу Баньябюкк охоплює степову зону від Нижнього Подунав’я на заході до Північного Кавказу на сході з центром у Нижньому Подніпров’ї. Пізніше, у часи ямної культури, ця лінія розвитку в Україні була представлена сокирами типу “Підлісся” (див. “Озброєння ямної культури”).
На території України відомі також випадкові знахідки сокир, власне північ- нокавказьких, майкопських типів: Балаклава в Криму, Верхньодніпровськ Дніпропетровської області [Кореневский, 1974, 18-21], сокира з НМІУ в Києві [Нечи- тайло, 1991, рис. 4: 1], з м. Звенигородка Черкаської області (Музей Київського університету), з колекції Гошкевича (No. 3864), знайдена на Альошкінських хуторах на півдні Херсонщини (рис. 21: 5-8).
Штики. До зброї я відношу великі мідні “шила”. Це знаряддя довжиною 35 см з круглою ручкою та чотиригранним гострим кінцем знайдене у похованні Джурджулешти 4 [Haheu, Kurciatov, 1993], подібний мідний виріб із кістяною ручкою знайдений у могильнику Кривий Ріг, поховання 1 [Rassamakin, 1994, fig. 1: 22] (рис. 18: 9, 10).
Кинджали. В похованні 7.13 Олександрівського могильника [Братченко, Константинеску, 1987] знайдений кременевий асиметричний кинджал північно- кавказького типу (рис. 17: 34).
Отже, озброєння степових племен “доямного” часу було дуже різноманітним і різнотипним, що відбиває різноскладові етнокультурні процеси того часу. В ньому переважають пізньотрипільські типи, характерні для усатівської та софіївсь- кої груп пізнього Трипілля (міграції чи інфільтрація землеробського населення в степ, що супроводжувалась трансформацією господарсько-культурних типів і пристосуванням їх до степових умов?), але є і окремі балканські та кавказькі (тільки зв’язки, чи теж міграції?) при збереженні деяких місцевих рис і традицій. Новацією для всієї території України є поява в степу провушних металевих сокир — нового виду зброї, яка пізніше у ямній та катакомбній культурах набуває подальшого розвитку.
Рис. 8. Пізній енеоліт. Усатово. 1-2,4. поселення Усатово; 3. Усатово 1.13; 5. Усатово, мог.5; 6. Усатово 11; 7. Маяки; 8. Ка- заклія; 9. Єрмолаївка 1; 10,16. Вихватинці; 11. Тараклія; 12. Ермолаївка 2; 13,14. Красне; 15. Пуркари; 17. Ольшанка.
13" class="lazyload" data-src="/files/uch_group74/uch_pgroup253/uch_uch7170/image/image013.jpg">
Рис. 9. Пізній енеоліт. Усатово. 1. Усатово 1.3; 2. Усатово 1.3.1; 3. Данку 1.3; 4. Ольшанка; 5. Усатово 1.12.1; 6. Пуркари 1.12.1; 7. Усатово 1.9; 8. Усатово 1.13.
Рис. 10. Пізній енеоліт. Усатово. 1. Альпійська глетчермумія; 2. Огородне 1.16; 3. Усатово 1.4.1; 4. Усатово 1.12.1; 5. Усатово
1.14; 6. Данку 1.3; 7. Нерушай; 8. Маяки 13; 9. Усатово 1.6.1; 10. Усатово 1.9.
Рис. 11. Пізній енеоліт. Усатово. 1. Пуркари 1.21; 2. Вихватинці; 3. Утконосівка; 4. Усатово 1.1.1; 5. Усатово 1.3.1; 6. Суклея 3.
Рис. 12. Пізній енеоліт. Софіївка. 1. Софіївка 5,6,7; 2. Чернин 43; 3.Чернин; 4,6,9,11,14. Софіївка; 5. Чернин 63; 7. Красний
Хутір; 8. Красний Хутір 130;10. Красний Хутір 119; 12. Красний Хутір 126; 13. Красний Хутір 145; 15. Софіївка 3; 16. Красний Хутір 128; 17. Софіївка 19; 18. Софіївка 43; 19. Софіївка 67.
Рис. 13. Пізній енеоліт. Софіївка. 1,2,5. Софіївка; 3. Софіївка 115; 4. Софіївка 112; 6. Софіївка 111; 7. Софіївка 64; 8. Софіївка 44; 9,10. Красний Хутір 127.
Рис. 14. Пізній енеоліт. Софіївка. 1. Софіївка 8; 2. Софіївка 34; 3. Красний Хутір 33; 4. Красний Хутір 105; 5. Красний Хутір 119;
6. Красний Хутір 167; 7. Красний Хутір 123; 8. Красний Хутір 12; 9. Софіївка 11-12.
Рис. 15. Пізній енеоліт. Софіївка. 1. Софіївка 19; 2. Софіївка 83; 3. Красний Хутір 120; 4. Софіївка 88; 5. Софіївка 65; 6. Софіївка 19; 7,8. Софіївка; 9. Красний Хутір 127; 10. Красний Хутір 134; 11. Красний Хутір 167.
Рис. 16. Пізній енеоліт. Пізнє Трипілля та культура кулястих амфор. 1-5. Листвин; 6. Межиріччя; 7. Озіїв; 8,9. Товпижин; 10. Суємці.
Рис. 17. Пізній енеоліт. Степ. 1,2,3. Кривий Ріг 2; 4.5. Ковалівка 5.2; 6. Олександрівка 7.13; 7-11. Вербки 5.1.7; 12. Кічкас; 13. Василівка 1.22; 14,15. Шахтарськ; 16-26. Залінійне; 27. Студенок 5; 28,29. Олександрівка 9.40; 30,31. Костянтинівка 1.1;
32. Олександрівка 1.9; 33. Завадівка; 34. Олександрівка 7.13.
Рис. 18. Пізній енеоліт. Степ. 1-3,10. Джурджулешти; 4. ВСХІ; 5. Виноградний Острів 5; 6. Орджонікідзе; 7. Суворове 2.1.7; 8. Касімча; 9,10. Кривий Ріг.
Рис. 19. Пізній енеоліт. Степ. 1. Соколово 1.6.6; 2. Кам'янка Дніпровська 2.14.2; 3. Волове 1.2; 4. Вербки 5.1.7; 5. Завадівка.
Рис. 20. Пізній енеоліт. Степ. 1. Джурджулешти; 2-4. ВСХІ; 5. Петро-Свистоново; 6. Костянтинівка.
Рис. 21. Пізній енеоліт. Степ. 1. Балки; 2. Долинка; 3,7. Звенигородка; 4. Соколово; 5. Верхньодніпровськ; 6. Альошкінські хутори; 8. НМІУ.