НА СЛУЖБІ СПАРТОКІДІВ

В елліністичні часи територію по обидва боки Керченської протоки займало Боспорське царство під владою династії Спартокідів. Її військова могутність також базувалася на найманих військах, які вербува­лися переважно серед місцевих племен Приазов’я та Північного Кавказу.

Щити подібної овальної форми у грецькому світі мали назву тюреос, тобто «подібний до дверей». Вони дій­сно були масивними й за розмірами мало поступалися дверям, маючи заввишки 110 см і завширшки 40—60 см. Тюреос виготовлявся з дощок, зазвичай дубових, і мав

‘Виноградов Ю.А.

"Там закололся Митридат...”: Воєнная история Bocnopa Киммерийского в доримскую эпоху

(VI—I вв. до н. э.)

СПб., 2004,

С. 116—121.

²Rapin А.

Uarmement

Les Celtes,

P., 2001,

Р.323.

Боспорське царство — елліністична держава, що виникла на основі об’єднання грецьких колоній північно-східної частини Причорномор’я під вла­дою царської династії Спартокідів. Територія Боспорського царства охоплюва­ла Керченський півострів у Криму, Таманський півострів з протилежного боку Керченської протоки і значну частину Східного Приазов’я та Кубані. Столицею Боспорського царства був Пантикапей. Іншими важливими містами були: Німфей, Горгіпія, Фанагорія, Феодосія, Танаїс. Економіка Боспорського царства базувалася на експорті зерна до Малої Азії та Греції. Підтримувалася актив­на торгівля з сусідніми варварськими племенами. Після 14 р. до н. е. Боспорське царство потрапляє в залежність від Римської імперії.

Модифікації кельтських щитів типу тюреос

'Zygulski jun. Z.

Bron Starozytnia Warszawa₁ 1998, S. 166.

²Сокольський Н.

O боспорских щитах Краткие сообщения Института истории материальной культуры, 1955, Вып. 58, С. 23—24.

форму овалу або еліпса. Ззовні по вертикальній вісі щит укріплювався дерев’яним ребром, можливо, захищеним зверху металевою стрічкою. Щит обтягували шкірою, на яку наносилися малюнки — фігури тварин або орна­мент. Посередині ребро й дошки скріплювалося заліз­ним умбоном у вигляді скоби. Умбон був найміцнішою, а тому найважливішою частиною щита — він оберігав руку воїна від поранення й сам щит від розколювання під ударами супротивника. Тож у бою воїн намагався приймати удари саме на умбон. Центральна частина умбона, яка обгортала дерев’яне ребро, була овальною, за формою нагадуючи ячмінне зерно. З протилежного боку до щита майже горизонтально кріпилися ручка й петля для утримування². По краю щит іноді обкову­вався металевими смугами, що дозволяло не тільки збільшити міцність щита, але й за необхідності вико­ристовувати його як зброю ударної дії¹.

Тюреос був винайдений кельтами й становив основу захисного озброєння кельтського воїна. Він був макси­мально пристосований для тактики розсипного строю, яку застосовували кельти, і був майже ідеальним для рукопашного двобою. Великі розміри щита дозволяли легко відбивати удари супротивника, спрямовані у будь- яку частину тіла воїна. У цьому полягала його перевага над круглим щитом, який використовували майже всі супротивники кельтів до III ст. до н. е. Він добре захи­щав верхню частину тіла, однак змушував воїна нахиля­тися для того, щоб уберегтися від удару по ногах. Цей недолік не могли виправити ані металеві поножі, які по­кривали ногу від ступні до коліна, ані спеціальні фарту­хи, якими іноді намагалися обладнати круглий щит².

За цих умов не дивно, що кельтський тюреос став справжньою революцією у військовій справі стародав­нього світу. Його перейняли майже всі народи, з якими кельтам доводилося стикатися. Так, тюреос був при­йнятий на озброєння римською армією невдовзі піс­ля розгрому на Алії й сплюндрування Риму. Пізніший римський скутум, який мав прямокутну форму й був пристосований для бою в зімкнутому строї плече до плеча, був нічим іншим як подальшим розвитком кельтського тюреоса. У греків використання такого щита вперше зафіксоване на воїнському надгробку 281 р. до н. е. Поширився тюреос і серед варварських народів — насамперед гето-даків та германців. Тож чи пов’язані боспорські зображення тюреосів саме з кель­тами? Для того, щоб відповісти на це питання, мусимо

Інвентар поховання кельтського «військового лікаря»

До комплексу входять: меч, умбсн щита, наконечник списа, хірургічні інструменти.

Мюнхен-Оберменцінг, Німеччина.

Ill ст. до н. е.

поглянути на історичні обставини появи цих щитів на берегах Боспора Кіммерійського.

Наприкінці IV ст. до н. е. Боспор являв собою регіо­нальну наддержаву. Цар Евмел, який переміг своїх бра­тів у боротьбі за владу й почав правити у 309 р. до н. е., підкорив сусідні з Боспором варварські племена, поши­рив сферу свого впливу на південне узбережжя Понту Евксінського (Чорного моря) й очистив саме море від піратів. Його син і спадкоємець Спарток III, очевидно, втратив частину здобутків батька, але спокійно правив упродовж 20 років, з 303 по 283 рр. до н. е. У свою чер­гу, його наступник Перісад II, який правив Боспором близько чотирьох десятиліть, розгорнув активну дипломатичну діяльність. Проявилася вона насампе­ред у зав’язуванні дружніх стосунків з птолемеївським Єгиптом. Перісад II направив до Єгипту посольство, яке прибуло в Александрію між 258 та 254 рр. до н. е. За різними версіями науковців, візит мав на меті або вре­гулювання питань, пов’язаних із конкуренцією Єгипту та Боспору на хлібному ринку Греції¹, або сватання одні­єї з дочок Птолемея за старшого сина Перісада II, май­бутнього царя Спартока IV².

Посольство, очевидно, досягло своєї мети: незабаром до берегів Боспору Кіммерійського прибула розкішна єгипетська трієра «Ісіда». Військовий корабель по до­розі до Пантикапею здійснив зупинку в місті Німфей, де на стінах місцевого святилища єгипетський художник зобразив «Ісіду». Над високим бортом корабля, ближ­че до корми, намальований ряд з чотирьох кельтських щитів типу тюреос. Це перша поява подібної зброї на території Криму. Навряд чи вона була зображена

Конструкція кельтського щита типу тюреос

‘Зубаръ В., Русяева А.

На берегах Боспора Киммерийского

K., 2004,

С. 113.

²Ahoxuh В.

История Боспора Киммерийского

K., 1999,

С. 80.

Фреска з зображенням єгипетської трієри «Ісіс» (Ісіда) на стіні святилища в м. Німфей

•Грач Н.

Открытие нового исторического источника в Нимфее (предварительное сообщение) Вестник древней истории, 1984, №1, С. 82—85.

²Treister М.

The Celts in the north Pontic area: a reassessment Antiquity. 1993. Vol. 67, No. 257, P. 790— 791.

³Ahoxuh B.

История Боспора Киммерийского K., 1999, С. 87—88.

з суто символічною метою, адже автор фрески над­звичайно реалістично зобразив усі деталі оснащення військової трієри¹. Тож немає підстав сумніватися в тому, що разом із посольством до Боспору прибув невеликий загін кельтських найманців. Знаючи про славу, якої зажи­ли кельтські найманці на той час, Птолемей II явно на­магався справити враження на боспорських партнерів не тільки потужним кораблем, але й його залогою.

Пізніше зустрічаємо ще одне ймовірне свідчення пе­ребування кельтських воїнів на Боспорі. Зображення типового кельтського тюреосу з’являється на реверсі мідної монети, карбованої у Пантикапеї в останні деся­тиліття III ст. до н. е. Характерно, що на аверсі цієї ж мо­нети зображений меч, який за формою руків’я дуже на­гадує антеноподібний меч кельтських вождів².

Левкон II був братом Спартока IV, молодшим си­ном Перісада II. Легенда повідомляє, що Левкон зажа­дав дружину свого брата, красуню Алкатое, можливо, ту саму дочку єгипетського царя. Він убив свого брата й сам став правителем Боспору. Проте згодом він за­гинув від руки Алкатое, яка помстилася за смерть пер­шого чоловіка. Левкон II правив десь між 225 та 215 рр. до н. е. Цей час позначився певними військовими по­діями — адже на всіх левконових монетах, включно з тими, на яких зображений кельтський щит, викарбувана зброя³. Подробиці невідомі, але цілком правомір­но припустити, що на службі у Левкона II перебував якийсь кельтський контингент. Адже на той час кель­ти все ще знаходилися на вершині своєї могутності, а їх служба елліністичним царям була цілком звичним явищем.

Поява кельтської зброї на монетах Боспору може бути пов’язана і з міжнародними подіями. На роки прав­ління Левкона II припала війна між островом Родос та Віфінією з одного боку та грецьким містом Візантій — з іншого. Війна спалахнула внаслідок намагання Візантія, який панував над чорноморськими протоками, обкла­дати митом усі кораблі, що прямували до Понту. За сло­вами Полібія, це загрожувало вивозу з Чорноморського басейну риби та рабів. Військові сили союзників були досить обмеженими, тож вони намагалися залишити Візантій у міжнародній ізоляції. Війна затягувалася, аж раптом у неї втрутився Кавар — цар кельтів з Тиліса у Фракії. У 219 р. до н. е. він виступив у ролі посеред­ника, підійшов з військом до стін Візантія і зажадав припинення військових дій. Під його тиском грома­да Візантія була змушена укласти мир і, серед іншого, гарантувати режим вільної торгівлі у протоках Босфор та Дарданелли¹. Який стосунок до цих справ мало Боспорське царство?

Ясно, що будь-яка дестабілізація у протоках, а тим більше намагання однієї з держав монополізувати там­тешній транспортний коридор, загрожували інтересам Боспорської держави, адже її основний прибуток над­ходив від експорту хліба в басейн Егейського моря.

Монета боспорського царя Левкона Il (225-215 рр. до н. е.) із зображенням кельтської зброї

Державний історичний музей, Москва.

Типи боспорських щитів овальної форми

‘Polybius, IV, 45—52.

69

Статуетка кельтського найманця Єгипет.

Кінець Ill ст. до н. е

Статуетки воїнів

Боспор.

Теракотова статуетка божества або воїна у рогатому шоломі Середземноморський м'язовий панцир доповнює

овальний щит тюреос.

Цере, Північна Італія.

Il ст до н. е.

‘Пругло В.

Позднеэллинистические боспорские терракоты, изображающие воинов Культура античного мира,

M., 1966,

С. 207.

Подальші сліди кельтського впливу на Боспорі пов’язані зі знахідками своєрідних виробів місцевого грецького мистецтва — теракотових статуеток зі щита­ми. Це були невеликі, до 10 см заввишки, фігурки, які зображували чоловіка, хлопчика та божество кохання Ерота. Загалом на території Пантикапею та Мірмекія знайдено 7 екземплярів подібних статуеток. Датують їх у межах II—І ст. до н. е. Для статуеток воїнів характерна поза — чоловік стоїть, схрестивши ноги й спираючись на щит, під зігнутою у лікті рукою тримає згорнутий плащ. Різні персонажі статуеток об’єднані єдиною спільною деталлю — великим овальним щитом з ребром посе­редині, окуттям та характерним умбоном у вигляді яч­мінного зерна. Це типово кельтські щити без будь-яких змін, внесених до конструкції тюреоса іншими народами у пізніший час. Кельтський тюреос є єдиним предметом озброєння боспорських воїнів зі статуеток. Він завжди докладно зображений і композиційно становить клю­чову деталь, яка одразу впадає у вічі. Як слушно зазна­чає В. Пругло, у грецькому образотворчому мистецтві тюреос відігравав роль цілком визначеної етнічної емб­леми, якою позначалися саме кельтські воїни¹.

З огляду на це, боспорські статуетки можна було би беззастережно вважати зображеннями кельт­ських найманців, якби не деталі одягу персонажів. На торсах деяких статуеток воїнів рельєфно зобра­жені м’язи, але своєрідна стрічкова «спідниця», яка прикриває їхні стегна, дозволяє судити, що насправді воїни вдягнені у бронзовий т. зв. м’язовий панцир. Внизу до нього зазвичай кріпилися широкі шкіряні стріч­ки. Невідомі на Боспорі, але широко використовувані

Щити з боспорських теракотових статуеток

у греко-римському Середземномор’ї, такі кіраси вкрай рідко застосовувалися кельтами. Подібне поєднання античної та кельтської зброї відоме на рубежі нашої ери з зображень воїнів-кельтів, що входили до складу допо­міжних римських військ. А отже, не можна виключати, що й варвари-найманці елліністичних володарів могли застосовувати грецький захисний обладунок. Одяг ін­ших боспорських статуеток воїнів викликає ще більше запитань. З одного боку, він типовий для воїна-варвара й складається зі штанів, довгої сорочки та плаща. Проте головний убір дуже нагадує так звану «фракійську шап­ку» з відігнутою наперед верхньою частиною, яка для кельтів характерною не була.

У боспорських статуетках воїнів дослідники вба­чали і кельтів, і фракійців, і навіть персів. Але цілком ймовірно, що вони є алегоричним зображенням воїна- найманця або радше найманця-іноземця. Дивне поєд­нання елементів грецького, кельтського та фракійського обладунку теракотових воїнів може пояснюватися праг­ненням показати багатоетнічний склад боспорсько- го воїнства. З іншого боку, боспорські статуетки во­їнів з овальними щитами мають численні аналогії у творах грецької коропластики, які зображують саме кельтських воїнів¹. Серед них одна статуетка кельт­ського найманця з птолемеївського Єгипту дуже нага­дує тип боспорських статуеток з м’язовими панцира­ми. Композиційно єгипетська теракота майже тотожна боспорським: овальний тюреос, який воїн тримає в руці, становить центральну деталь зображення. Єгипетський «кельт» з оголеним торсом вдягнений у плащ і підпере­заний поясом з коротким мечем². Появу цієї статуетки

Боспорська статуетка воїна з овальним щитом Одеський археологічний музей.

¹Bienkowski Р.

Les Celtes dans les arts mineurs Greco-Romaine

Cracovie, 1927,

P. 127—140.

²Cunliffe В.

The Ancient Celts

Harmondsworth, 2000,

P. 181.

Зображення варвара-найманця на надгробку з Ахтанизівського лиману Малюнок з оригінального зображення та реконструкція.

Статуя, що ймовірно зображує командира кельтського допоміжного підрозділу римських військ

Авіньйон, Франція

І ст. до н е

¹ Толстиков В.

Надгробие воина с Ахтанизовского лимана Вестник древней истории, 1976, №1, С. 80—90.

пов’язують з війною Єгипту проти Сирії, КОЛИ у скла­ді птолемеївського війська діяв 6-тисячний загін кельтів та фракійців (!), з яких 2 000 були новобранцями. Розпочалася війна у 217 р. до н. е., що збігається з ран­ньою датою початку виготовлення боспорських статуе­ток у Пантикапеї. Таким чином, боспорські теракотові воїни найвірогідніше зображують кельтських або радше кельто-фракійських найманців, але історичні обставини їх появи тут залишаються не до кінця зрозумілими.

Овальні тюреоси трапляються й на інших витворах боспорського мистецтва, зокрема на надгробних сте­лах. Дуже колоритна постать зображена на надгробку з Ахтанизівського лиману кінця II—І ст. до н. е. Це воїн зі списом та щитом-тюреосом. Щит має вертикальне ре­бро й закриває більшу частину фігури. Воїн вдягнений у плащ, його голова непокрита, а на обличчі чітко виді­ляються довгі вуса й коротка борода¹. Ясно, що зобра­жений на надгробку — варвар-найманець, але деталей, які б дозволяли чітко визначити його етнічну прина­лежність, недостатньо.