СЛОВ'ЯНО-ДАВНЬОРУСЬКІ ПАМЯТКИ в околицях БІЛЬСЬКОГО АРХЕОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ СКІФСЬКОЇ ДОБИ

Cухобоков О.В., Юренко С П.

Багаторічні польові дослідження визначного фахівця з галузі археології доби раннього заліза на Лівобережній Україні проф. Б.А.Шрамка та наукова інтерпретація їх наслідків, що втілилися у численних публікаціях вченого, ар­гументовано довели ідентифікацію широко відомого Більського комплексу ук­ріплених поселень та курганних могильників з геродотовим Гелоном¹.

Район, де розташований величезний Більський археологічний комплекс, у просторово-географічному відношенні є вузловим місцем сполучення річко­вих систем Дніпра на Дону, а також давніх суходільних шляхів, на що звернув увагу ще Г.Боплан, а на сучасному рівні розвитку історичних знань, добре по­казав Б.А.Шрамко². Це не могло не сприяти як виникненню, так і подальшому розвитку унікального міста часів раннього залізного віку на території Східної Європи, а саме в межах сучасної України. І зовсім невипадково слов’яни — ці опосередковані нащадки лісостепових племен скіфського часу — майже через 1000 років після них належним чином поцінували всі вигоди цього ландшафт­ного мікрорегіону, використавши його для своїх поселень.

Так, за даними польових обстежень останніх десятиріч (з 1970-х років ), що проводилися силами загонів та експедицій головних археологічних установ Росії та України, а також співробітниками з музеїв і вищих учбових закладів міст Лівобережної України, нині в окрузі Більського комплексу (радіусом 25-30 км) виявлено низку ранньослов’янських та давньоруських пам’яток. На деяких з них проводилися стаціонарні розкопки, але більшість відома лише з розвідко- вих обстежень.

У безпосередній близькості від Більського комплексу на півночі знахо­диться давньоруське городище на пд. сх. околиці с.Куземищ яке розташоване

на мисі, орієнтованому за лінією пн. зах. — пд. сх., виступаючому далеко у заплаву Ворскли. Майданчик городища має в плані форму видовженого три­кутника; від плато відокремлений оборонними спорудами у вигляді серповид­ного вала та рову (висота вала 1,0-1,5 м, глибина рову становить близько 1,0 м). Площа майданчика нерівна, з чітко помітними заглибленнями на поверхні від жител; схили круті, залишків ескарпування непомітно. Площа укріпленої ділянки становить у довжину до 120 м при ширині 40-50 м. За даними П.М.Третякова, який вперше обстежив пам’ятку, культурний шар має потуж­ність 0,4 м. Під час обстеження городища у 1971 р. встановлено, що була за­селена і прилягаюча до укріплень частина плато, де на площі 120x70 м у борознах плантажного розорювання виявлені керамічні залишки давньорусь­кого часу з поодинокими уламками роменських горщиків, в той час, як на вла­сне городищі переважають останні³. •

Давньоруський комплекс пам’яток знаходиться біля с.Журавне Охтир- ського району Сумської області, що лежить на відстані 15 км на пн. від Більсь- ка. Він складається з двох — простого і складного — городищ, селища та ве­ликого курганного могильника.

Журавне-1 є простим укріпленим поселенням мисової топографії, розта­шоване на пн. околиці села в ур.Демидів Бугор на відстані 150 м від садибних ділянок. Зайнятий городищем майданчик має витягнуто-овальну форму, орієн­тований за лінією пн.-пд., розмірами за довгою віссю 115 м, за короткими 35 та 60 м, висота над рівнем Ворскли становить ЗО м.

Журавне-П ~ складне городище останцевої топографії знаходиться в 2,0 км на пн. сх. від села, де займає три останця корінного берега Ворскли, що відокремлені один від одного глибокими ярами, проте в цілому становлять єдине укріплене поселення, яке в джерелах XVII ст. згадується як Немирівсь- ке городище. Воно неодноразово обстежувалося.

Найбільший з останців має розміри 160x260 м і знаходиться посеред двох крайніх, які всі разом орієнтовані за лінією пн.-пн.зах.—пд.-пд.сх. Май­данчик середнього (висота до 30 м) має круті схили, додатково ескарповані на висоту від 5-7 до 9-12 м. З коротких боків останця схили більш приступні зав­дяки природньому зниженню майданчика; з пн. боку по ярку (залишки рову­?) проходить доріжка на верх останця.

Північний останець (площа 60x50 м) відділений від середнього вузьким та неглибоким ярком, інші схили неприсутупні; на стороні майданчика, що зверну­та до середньої частини поселення, є вал довжиною 3540 м при висоті 1,5-2,0м.

Рис.1.

Археологічні пам’ятки ран­ньо слов’янського та давньо­руського часу в окрузі геродо- тового Гелону.

Умовні позначення:

1 - укріплення Більського археологічного комплексу;

2 - селища;

3 - городища;

4 - курганні могильники давньоруського часу; о - безкурганні поховання з трупоспаленням.

Пд.-сх.

Під час обстеження 1971 р. було знято глазомірний план; в 1986 р. всі частини городища були прошурфовані експедіцією IA НАНУ, що дало змогу виявити культурні відкладення потужністю 0,3-0,7 м, в яких репрезентовані матеріали роменської та давньоруської культури, при чому не виявлено жод­них перерв життя на городищі протягом IX-XIII ст.⁵.

Журавне-Ш є відкритим поселенням, яке розташоване біля підніжжя трьохчастинного городища в 1,0 км на пн. від села. Площа, на якій зустрі­чаються культурні рештки у вигляді уламків роменського та давньоруського посуду становить 350x150 м. У 1986 р. тут було закладено 5 шурфів, що доз­волило встановити потужність культурного шару (від 0,2 до 0,6 м) і підтвер­дити культурно-хронологічну належність пам’ятки, як поселення роменської та давньоруської культур⁶.

Журавне-IV е курганним могильником, розташованим в 1,3 км на пн. від села, і за 0,3 км на захід від нього. Він безпосередньо прилягає до городи­ща Журавне-ІІ і складається з невисоких (0,5-3,0 м) насипів напівсферичної форми. За уточненими даними (1986 р.) на плані помітно 5 курганних груп, в яких нараховується 1282 насипи. Тоді ж було розкопано ЗО курганів, в яких виявлено поховання з трупоспаленням (№7) та трупопокладенням (в насипу, на горизонті, неглибокій ямі) з додержанням деяких деталей християнського ритуалу.

На південь від Більського комплексу, на відстані 0,8 км від його півден­ного краю, знаходиться городище в пн.-сх. частині сТлинське (Зіньківський район Полтавської області). Воно розташоване на трьох останцях корінного, берега Ворскли, витягнутих за лінією зах.-сх. Один від одного вони відрізані ярами, а від плато — рукавом заплави; загальна довжина становить близько 350 м. Два крайніх останця мають форму трикутника і майже однакові розмі­ри (західний: 60x47; східний: 67x44 м); на обох — залишки валів та ровів, для останніх були використані природні заглиблення. Висота валів в середньому становить 0,7-1,5 м, за периметром — не більше 0,7 м. У найбільш високій частині насип перерізано в’їздом. Середній останець має трапецієподібну фор­му (розміри 130x110 м); його схили більш приступні, проте залишків ескарпу­вання не простежується, непомітно й інших оборонних споруд. В’їзд на май­данчик прокладено на більш похилому західному схилі. Культурний шар на майданчиках поселення становить 0,5-0,7 м, що досить добре помітно з від­слонень по краях. Городище відомо з початку XX ст. і неодноразово обстежу­валося. Зібрані керамічні уламки репрезентують роменську та давньоруську культури, що дає підстави датувати його VIII-cep. XIII cτ.^s.

Ще південніше, в 7 км від Глинського, знаходиться відоме Опішнянське городище, розташоване на пн.-сх. околиці сучасного селища міського типу. Во­но займає останець корінного берега Ворскли, відрізаного від плато широкою заплавою р.Тарапуньки (в 1,7-2,0 км на пн. зх.). Останець має видовжену серпо­видну форму (150-160x55 м); на похилих сх. та пн.-сх. ділянках помітні залишки оборонних споруд. Городище відоме з документів XVII ст., неодноразово обсте­жувалося, розкопувалося І.І.Ляпушкіним (1940,1957 рр.) та О.В.Сухобоковим (1975 p.). На розкопаній площі (близько 4 тис.кв.м) виявлено в цілому 26 жит­лових та близько 40 господарських споруд, здійснено розріз оборонної лінії, яка складалася з трапецієподібного в перетині рову (завширшки 6,5 м при глибині 2,0м) та стіни дворядного тину, що був вкопаний у підсипку з материкової гли­ни (висота стіни до 1,5 м, ширина основи близько 8,0 м). Простежено рештки двох будівельних горизонтів.

Всі житла відносяться до напівземлянкових споруд прямокутної форми з каркасно-стовповою конструкцією стін; печі вирізалися в материкових останцях, вогнища — в поодиноких випадках. Знайдено значну кількість кераміки, побу­тового інвентаря, прикраси.

У свій час І.І.Лялушкіним поселення було віднесено до роменської куль­тури. Проте архаїчність і нерозвиненість фортифікації, відсутність на посуді ти­пового роменського орнаменту, поряд з аналізом індивідуальних знахідок, доз­воляють відносити укріплення до числа пізньоволинцевських пам’яток і дату­вати з середини VIII ст.н.е.⁹. Отже, є підстави вважати Опішнянське поселен­ня пам’яткою волинценського етапу єдиної волинцевсько-роменської культури (BPK), яка нині датується з кінця VII до середини XI ст.¹⁰.

У пн.-пн.-сх. напрямку від Опішнянського городища, на відстані 3,2 км від нього, в ур.Сені (садиба зруйнованого хутора), на незадернованому бугрі правого берега Ворскли у II заплаві виявлено залишки багатошарового по- селеня на площі 160x120 м. У підйомному матеріалі представлені уламки ке­раміки доби пізньої бронзи, раннього залізного віку, черняхівської культури, роменського типу та часів давньоруської держави. Остання кількісно перева­жає".

На схід від Опішні, в 16 км від неї, на правому березі р.Мерла, поблизу с.Мар’єве було виявлено низку багатошарових поселень з матеріалами архе­ологічних культур ранньослов’янського часу. Марєве-1 знаходиться у заплаві ріки, на відстані 0,5 км від перших садиб, займаючи пісковий незадернований бугор в 250 м. Воно перерізане польовою дорогою на дві нерівні частини, одна з яких зайнята посадкою сосняка. На поверхні і в борознах від плантажного плуга знайдено багато різнокультурних уламків кераміки. Під час шурфування виявлено культурний шар потужністю 0,6 м, в якому представлена переважно кераміка скіфської доби, а в верхніх горизонтах — уламки гончарного посуду черняхівської та пеньківської культури, окремі фрагменти салтоїдого посуду поряд з синхронною до нього амфорною тарою. Культурні рештки розповсюд­жені на площі 100x40 м.

Поселення Мар’єве-П виявлене за 1,5 км від першого в центральній час­тині села, за 300 м від дренажної канави. Залишки селища черняхівської куль­тури займають площу 70x70 м. Шарфування виявило культурний шар потуж­ністю 0,7 м, в нижніх горизонтах якого присутні уламки скіфського посуду, в той час як у верхніх переважають фрагменти чорнолискованого кружально-го посуду черняхівської культури.

Поселення Мар'єве-Ш знаходиться праворуч від дороги на с.Капранське, на відстані 1,5 км від попереднього вверх по р.Мерлі. Воно займає невелике підвищення у заплаві в 150 м від пресихаючого струмка, на садибі Кулика О.Г. Тут зібрано кераміку переважно скіфської доби разом з уламками черняхівсько- го кружального посуду. Під час шурфування виявився досить потужний куль­турний шар (0,6 м), у верхніх відкладеннях якого переважають рештки черня­хівської культури разом з невиразними уламками ранньослов’янського посуду (пеньківського типу-?) поряд з поодинокими черепками салтоїдної кераміки. Пло­ща, зайнята культурними рештками, становить 70x30 м.

Поселення Мар’єве-IV розташоване поблизу с.Капранського Краснокут- ського району Харківської області, на відстані 1,6 м від Мар’євого-Ш, де займає ділянку першої надзаплавної тераси. Культурні рештки зібрані на пло­

щі 100x200 м. Шарфуванням виявлено культурний шар 0,6 м значної насиче­ності, у верхніх відкладеннях якого репрезентовані переважно уламки пеньків- ського посуду характерних біконічних форм, а у нижніх —кераміка доби піз­ньої бронзи¹².

Котельва (правий берег р.Котельви). На пн.-сх. околиці райцентра, поб­лизу МТФ, на відстані 50 м, знаходиться багатошарове поселення, у підйом­ному матеріалі з якого репрезентовані пізня бронза, доба раннього залізного віку та раннє середньовіччя. При шурфувані виявлений потужний шар 0,8 м, в якому на глибині 0,2-0,4 м від поверхні переважають фрагменти чорно- та сі- ролискованої кружальної кераміки поряд з невеликою кількістю уламків пень- ківського посуду. Культурні рештки розповсюджені на площі 130x70 м¹³.

Вверх по р.Котельві на пн. сх. від райцентра (5 км), поблизу с.Чернеч- чина Котелевського району, в 0,5 км на пн. сх. від села виявлено поселення з’ матеріалами черняхівської культури, поодинокими уламками пеньківського ти­пу, та керамікою XVII-XVIII ст. Площа поселення становить 140x60 м¹⁴.

У 4 км на пн.сх. від с.Чернеччина, на пн. околиці с.Сидоряче того ж району, розташовані два поселення. Одне з них Сидоряче-1 виявлено на пн.­сх. околиці села, на відстані 50 м від моста через р.Котельву, де на площі 50х 30 м зібрані уламки черняхівської чорно- та сіролискованої кераміки, окремі фрагменти посуду доби бронзи та раннього залізного віку. Сидоряче-2 також виявлене на пн. околиці села, на відстані 450 м від попереднього, на садибі Борківець Л.М. Тут були зібрані уламки посуду багатопружкової кераміки, скіфського часу. Разом з тим трапляються уламки ліпного посуду пеньківсько­го типу поряд з салтівською керамікою та фрагментами амфорної тари. Пло­щу, на якій розповсюджені культурні рештки, встановити виявилося немож­ливим¹⁵.

Менш багатим на ранньослов’янські пам’ятки видається західний сектор округи Більського археологічного комплексу. Це багатошарове поселення поб­лизу хут.Вовки з матеріалами київської культури та волинцевського етапу BPK, відкрите і частково досліджене Є.О.Горюновим. Воно розташоване на правому березі р.Грунь, в 2 км вище с.Пилипенки, де займає широкий мис зниженого корінного берега та частину надзаплавної тераси (висота 2,5-5,5 м). Культурні рештки знайдені на площі близько 300 м вздовж берега. При роз­копках було виявлено напівземлянкові житла та господарські приміщення, в яких переважає кераміка волинцевского типу, які автор досліджень датував VlII-IX ст.¹⁶.

До ранньопеньківських пам’яток відносяться два селища поблизу с. Лютенські Будища на правому березі р.Ташань у місці впадіння в неї р.Грунь. Вони розташовані на відстані 28 км на захід від Більська і були вияв­лені також Є.О.Горюновим, який на підставі підйомного матеріалу визначив їхню культурну належність і датував V-VII ст.¹⁷.

За 13 км на пн.зах. від Більська в ході розвідки Є.О.Горюнова виявлені ба­гатошарове поселення та могильник черняхівської культури в околицях с.Ступ- κu_t на правому березі р.Грунь. Автор відзначає наявність кераміки V-VII ст. на черняхівському поселенні. Матеріали неопубліковані¹⁸.

143

Ще вище по р.Грунь, на відстані 3,5 км від попереднього, поблизу с.Дуб’я- ги, знаходяться три поселення з аналогічними матеріалами. Частково опубліко­вані Є.О.Горюновим та Г.О.Усовою¹⁹.

Нарешті, слід згадати і залишки пеньківських поселень на Східному го­родищі безпосередньо Більського комплексу, що були виявлені під час дослід­жень Б.А.Шрамка на ділянках розкопів 28 та 33 і частково опубліковані²⁰.

Таким чином, в окрузі Більського археологічного комплексу доби ран­нього заліза виявлено понад 20 пунктів з матеріалами київської, черняхівської, пеньківської, волинцевсько-роменської культур та давньоруського часу. Безпе­речно, цей реєстр не є повним, та й автори не ставили собі такої мети, маючи на увазі показати досить щільну заселеність геродотового Гелону осілим сло­в’янським населенням принаймі з середини 1-го тис. н.е. Можливо, саме це населення, згодом утворило одне з „малих племен” поворсклинської групи — одну зі складових частин сіверянського племінного союзу.

Література

1. Шрамко БА. Крепость скифской эпохи у с.Бельск — город Гелон / / Скифский мир. — K.: Наук, думка, 1975.

2. Шрамко БА. Бельское городище скифской эпохи (город Гелон) — K.: Наукдум- ка, 1987. — С.20-24.

3. Кучера М.П., Сухобоков О.В., Беляева CA. и др. Древнерусские поселения Среднего Поднепровья. — К.: Наук.думка, 1984. — С. 169 (далі — ДПСП).

4. Моця А.П., Орлов Р.С., Покас П.М. Отчет о работе Днепровской древнерусской экспедиции в с.Журавное в 1986 г. / / НА IA НАНУ, — Ф.е. — 1986/30. — №№ 22024-22027. — С. 1-3.

5. ДПСП. — С. 168; Моця О.П. та ін. — Вказ.звіт. ∙— С.3-5.

6. Кучера М.П., Сухобоков О.В. Звіт про роботу Лівобережного розвідзагону IA АН УССР за 1971 р. // НА IA НАНУ. — Ф.е. — 1971/17-а. — №№5994-5996. — С. 12-14; Моця О.П. та ін. Вказ. звіт. — С.5-6.

7. Лянушкин И.И. Днепровское Лесостепное Левобережье в эпоху железа / / МИА. — M., Л., 1961. — №104. — С.225; Моця О.П. та ін. Вказ. звіт. — С.7-17.

8. Кучера М.П., Сухобоков О.В. Вказ. звіт. — С. 14-15.

9. Ляпушкин И.И. Днепровское Лесостепное Левобережье... — С.268-304; Сухо­боков О.В., Иченская O.B,₁ Юренко С.П. Новые исследования ран неславянского поселения близ Опошни / / АО 1975 г. — M., 1976. — С.395-396; Сухобоков О.В., Юренко С.П. Керамический комплекс Опошнянского городища (втор. пол. VIII в.н.е.). / / АИП.— Полтава, 1990. — С.87-95.; Сухобоков О.В., Юренко С.П. Опошнян- ское городище. — Полтава, 1995.— Препринт. — Вып.6. — 80 с.

10. Сухобоков О.В. Дніпровське лісостепове Лівобережжя у VIII-XII1 ст. — К.:Наук. думка, 1992. — С.74-86.

11. Юренко С.П. Отчет о работе разведгруппы Левобережного отряда Среднедне­провской комплексной экспедиции Института археологии АН УССР в 1977 г. // НА IA НАНУ. — Ф.е. — 1977/П-в. — №№8381-8382. — С.7.

12. Юренко С.П. Вказ.звіт. — С.5-6.

13. Там само — С.5, рис.4.

14. Там само. — С.4, рис.2. — Табл. 1:2.

15. Там само. — С.4.

16. Горюнов Е.А. О памятниках волынцевского типа / / КСИА. — M., 1975. — №.144. — С.4-6.

17. Горюнов Е.А. Ранние этапы истории славян Днепровского Левобережья. — Л.: Наука, 1981. — С. 109.

18. Горюнов Е.А. Отчет о работе Днепровского Левобережного отряда ЛО ИА СССР в 1971 г. // НА IA НАНУ. — Ф.е. — 1971/57. — С.10-11, рис.21-23.

19. Горюнов Е.А., Усова Г.А. Два новых памятника Черняховской культуры в лево­бережном Поднепровье / / CA. — M., 1974 — №4. — С.275-279.

20. Шрамко Б.А. Ранньосередньовічне поселення в Більську / / Археологія. —∙ K.,

1980.— №35. — С.74-79. '