Глава 1 «СКІФСЬКІ» ВІЙНИ Й АНТИЧНІ ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я
У середині ■= третій чверті Ш ст. почався новий етап в історії античних держав Північного При* Чорномор’я. Він був пов’язаний з соціально-економічною і політичною кризою Римської імперії, яка ускладнювалася варварськими навалами, що отримали назву «скіфських», або «готських» війн.
Масове пересування варварських племен у Подунав’ї, Північно-Західному і Північному Причорномор'ї призвело до значних етнокультурних змін і було основною причиною загибелі багатьох античних міст та сільських поселень цих регіонів.Письмові джерела дають змогу простежити різні напрямки варварських походів і виокремити три основні етапи в їх історії[1141]. На першому етапі (232—251 рр.) вістря ударів варварів було спрямовано проти римських провінцій. Не виключено, що після походу 250—251 рр. якась частина його учасників могла осісти у Південно- Західному Криму. Північно-Західне і Північне Причорномор'я згадуються у джерелах стосовно другого (252—266 рр.) і особливо третього (267— 270 рр.) етапів цих війн[1142]. До другого етапу «скіф* ських» війн треба відносити загибель Танаїса і перші морські походи варварів на східне і південне узбережжя Чорного моря[1143]. Мабуть, у подіях війни 250—251 рр. взяла участь якась частина тубільного населення Криму. Не виключено, що після її закінчення певна частина учасників війни могла осісти у Південно-Західному Криму, про що свідчить скарб римських монет з фібулою західного типу, знайдений біля с. Долинного[1144].
Після морських походів 255—256 та 257 рр., коли основна маса варварів рухалася з Меотиди на Кавказ і до Трапезунду, організацію власного флоту почали народи придунайського регіону. Очевидно, приводом до цього стали два вдалі походи вздовж східного узбережжя Понту [Zosim, І, 34, 1]. Будівництво кораблів, вірогідно, почалося ще восени 257 р., причому, створюючи свій флот, варвари використали знання полонених і купців, які перебували поблизу місця концентрації їхніх сил [Zosim, І, 34, 1].
Про район, де будувався флот і збиралися дружини для нового походу, стародавні автори нічого не пишуть, але, з огляду на загальноісторичну ситуацію, 0. М. Ременников вважає, що це було гирло Дністра. Тут, за межами кордонів римських провінцій, розташовувалася зручна гавань. Крім того, варвари могли використати знання та ресурси населення Тіри[1145]. Важко сказати, де збиралися варвари напередодні походу 263 р., але є підстави стверджувати, що і цього разу при підготовці походу було використано гирло Дністра[1146].Археологічні дослідження на території Тіри та Ольвії, проведені останнім часом, показали, що є всі підстави відносити загибель цих античних центрів і сільських поселень в околицях Ольвії до третьої чверті III ст.[1147]. Не буде великим перебільшенням припустити, що сталося це в другій половині 50-х років III ст., бо сумнівно, щоб, грабуючи міста на території римських провінцій, варвари залишили незайманими невеликі грецькі центри, які знаходилися у безпосередній близькості від основного району концентрації їхніх сил.
Якщо про похід 266 р. проти Гераклеї Понтійської точних даних немає[1148], то такі дані є про похід 267—268 рр. Згідно з письмовими джерелами, під час походу 267—268 рр. флот герулів та остготів вийшов з Меотиди, пройшов Понт і увійшов у гирло Істру [Zosim, І, 35; Dexipp., 21; SHA, Gallien, 13, 6—10]. Тут вони, об’єднавшись з візіготами і пограбувавши околиці, вирушили до Боспору Фракійського, але після поразки від римських військ відійшли в Малу Азію і розгромили міста провінції Ахайї. Трохи пізніше, після нового зіткнення з римськими військами на кордоні Македонії і Фракії, варвари перейшли Дунай і залишили територію імперії[1149]. 269 р. вони знову напали на римські провінції. Як і раніше, похід почався з гирла Дністра, але за своїми масштабами він відрізнявся від попередніх, бо варвари, і серед них готи, мабуть, хотіли оселитися на території імперії [Zosim, І, 42, 1]. Однак і цей похід закінчився невдачею, 270 р.
їх було розбито. Після цих подій обстановка на Дунайському кордоні імперії стабілізується. Це було пов'язано, з одного боку, з активізацією воєнних дій римлян, які залучили до боротьби значні військові сили, а з другого — зі зміною характеру взаємовідносин імперії з варварами на північ від Дунаю. Якщо до рубежу 60—70-х років III ст. для них були характерні військові конфлікти, то після 269—270 рр. римська адміністрація почала практикувати розселення частини варварів, в тому числі готів, уздовж правого берега Дунаю[1150].З короткого огляду заключного етапу «скіфських» війн випливає, що коли походи 258, 263 та 269—270 рр. були пов'язані з гирлом Дністра, то під час походу 267—268 рр. у подіях брали участь варвари, які мешкали не тільки в Західному Причорномор'ї, а й у районі Меотиди. Отже, наприкінці 60-х років III ст. у Північному Причорномор’ї утворилася велика коаліція варварських народів, які об'єднали свої зусилля для грабунку провінцій Римської імперії. Причому факт використання під час походу 267—268 рр. боспорських кораблів дає змогу стверджувати, що в цей час варвари тією чи іншою мірою повинні були контролювати Боспор і його цар Рескупорид IV не мав змоги дати їм рішучу відсіч. Інакше кажучи, напередодні походу 267—268 рр. «скіфи», або «готи» повинні були закріпитися не тільки в гирлі Дністра, а й на Боспорі.
Наслідки нападів варварських дружин у третій чверті III ст. археологічно зафіксовані не тільки в Tipi та Ольвії, а й у інших районах Північного Причорномор’я[1151]. До цього часу слід відносити пожежі та руйнування на Неаполі Скіфському, інших пізньоскіф- ських городищах Південно-Західного Криму[1152]. Із заключний етапом життя населення в цих регіонах пов'язані поховання, відкриті у верхніх шарах пізньоскіфської столиці та інших городищ цієї частини півострова[1153]. Т. М. Висотська цілком слушно пов'язує загибель пізньоскіфських городищ у передгірських районах з навалою варварів, метою яких наприкінці третьої чверті III ст.
було захоплення Bocnopy[1154]. Показово, що саме в цей час гинуть пізньо- скіфські поселення на території між Неаполем і Феодосією, які розташовувались поблизу східних кордонів Боспорської держави[1155]. На відміну від центральних і східних районів Криму, Херсонес і ціла низка поселень у гірських долинах Південно-Західного Криму залишилися осторонь основного напрямку пересування варварів, що добре ілюструється топографією могильників з похованнями III— IV ст. До цього ж-часу І. Т. Кругликова відносить загибель міст і сільських поселень Європейського Боспору. Матеріали археологічних досліджень і скарби свідчать, що в цей час варвари вдерлися на Боспор саме із заходу, бо античні поселення, розташовані на Ta- манському півострові, не постраждали[1156].Підсумовуючи, слід підкреслити, що в третій чверті III ст., імовірно, напередодні походу 258 р., варвари розгромили Tipy й Ольвію, а частину населення і ресурси цих центрів було використано для підготовки до морських походів уздовж Західного узбережжя Понту. Трохи пізніше, близько середини 60 років III ст., гинуть пізньоскіфські городища в Центральному і Східному Криму та населені пункти Європейського Боспору. Найімовірніше з цими подіями слід пов'язувати припинення 268 р. боспорського монетного карбування[1157], що разом з археологічними матеріалами свідчить не тільки про силу ударів варварів, а й про важке становище Боспорської держави. Цілком можливо, що саме до цього часу слід відносити напис царя Хедосбія, який за шрифтом датується другою половиною III ст. [КБН, 846][1158]. Цей цар, який, вірогідно, стояв на чолі варварів, на певний час міг захопити владу над європейською частиною Боспору і, використавши ресурси боспорців, здійснив похід 267—268 рр.