Глава 2 БОСПОР У СЕРЕДИНІ — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ VI CT.
У середині III ст. Боспор увійшов в орбіту так званих готських, або скіфських війн. Так, за Рескупорида IV [242/ 243—276/277 рр.] близько 253/254—254/255 рр., коли на боспор- ському престолі, крім Рескупорида IV, з'явився цар Фарсанс, готи на деякий час захоплюють Боспор і починають використовувати боспорський флот для грабіжницьких походів на римські провінції у Малій Азії [Zosim, І, 31, 1—2].
Судячи з імені Фарсанса, він був сарматського походження і, ймовірно, узурпував владу. Цілком можливо, що Фарсанс захопив європейську частину царства. Однак Рескупориду IV через деякий час вдалося позбутися узурпатора і знову об’єднати державу.У другій половині 60-х років III ст. на Боспор із заходу і півночі знову вдерлися варвари, які зруйнували міста й сільські поселення, а також захопили флот[1159]. У цій навалі брали участь борани і їх союзники. Варвари 267 р. з території Боспору здійснили ще один похід у Малу Азію і Грецію, а 275 р. через Меотиду і Понт дійшли до берегів Кілікії [Zosim, І, 63]. Всі ці події призвели до певного занепаду Боспору. На боспорському престолі між 267 і 275 рр. фіксується цар Хедосбій, який, мабуть, теж був узурпатором і захопив владу у непевні часи. Савромат IV 275 р. відновив карбування бос- порських статерів, і того ж року почав карбувати свої монети його спадкоємець Тіберій Юлій Тейран (275—278 рр.).
В останніх десятиліттях III ст. і на початку IV ст. царем Боспору був Фофорс (286—308 рр.). Вірогідно, що за часів правління цього царя, як про це сповіщає Константин Багрянородний, варвари, що мешкали десь біля Меотиди, вдерлися в JIa зику і загрожували римським володінням у Малііі Азії. На прохання імператора Діокле- тіана, херсонеські війська захопили Пантикапей, що дало змогу римлянам укласти з варварами вигідну мирну угоду. У зв'язку з цим слід звернути увагу на напис 306 р. з Пантикапею, який було поставлено Аврелієм Валерієм Согом, начальником Феодосії [КБН, 64].
У цьому написі Боспор зветься не царством, а провінцією, а сам Аврелій Валерій Cor стверджує, що «він відомий Августам» і удостоївся шани з боку Діоклетіана, а також Максиміна. Як видно, йдеться про Боспор після херсонесько-боспорської війни і укладення миру з Діоклетіаном. Причому цікаво, що ще в одному написі 307 р. [КБН, 1051] Пантикапей і Фанагорія названі так, як їх іменували у І ст. за часів правління Августа — Кесарія і Агріппея.Стосовно 322 р. Зосим повідомляє, що варвари на чолі з царем Равсимодом вдерлися у Паннонію, але після зіткнення з римськими і херсонеськими військами десь на березі Істру їх було розбито [Zo- sim, II, 21]. Показово, що ім'я Равсимод співзвучне імені боспор- ського царя Радамсада чи Радамсадія, який правив на Боспорі між 309 і 322 р. і якого на престолі змінив Рескупорид V (318/319— 336/337 рр.)[1160]. Це уможливлює припущення, що 322 р. на Дунаї римляни зустрілися з якимись північнопричорноморськими варварами, очолюваними колишнім боспорським царем. Після подій на Дунаї, згідно з Константином Багрянородним, протягом кількох років Херсонес вів ще дві війни з Боспором, унаслідок чого територія Боспору значно скоротилася. Таким чином, у першій половині IV ст. Боспор був дуже послаблений, що, вірогідно, дало змогу римській адміністрації провадити щодо його правителів більш активну і цілеспрямовану політику.
У період готських війн сталися певні зміни у складі правлячої династії. З середини III ст. серед царських імен з’являються Інін- фімей, Фарсанс, Тейран, Хедосбій, Фофорс, Радамсадій, походження яких не зовсім ясне. Якщо брати до уваги слова Зосима про те, що до влади на Боспорі прийшли «недостойні й ганебні люди» [Zo- sim, І, 31], то у цих царях слід вбачати узурпаторів, які скинули з престолу представників правлячої династії Тіберіїв Юліїв і захопили владу за часів готських війн. Однак через певний час династія Тіберіїв Юліїв знову зайняла боспорський престол і, як і раніше, продовжувала у своїй зовнішній політиці орієнтуватися на Східну Римську імперію[1161].
До останнього часу вважалося, що гунською навалою наприкінці IV ст. завершується історія античного Боспору[1162]. Однак результати розкопок, проведених протягом останнього десятиліття, дають можливість спростувати це твердження[1163].
Розгромивши аланський союз племен і державу Германаріха близько 375 р., гуни пішли далі на захід. При цьому міста Bocnopy залишилися незайманими. Цілком можливо, що гуни обмежилися воєнно-політичним підкоренням боспорських міст, які не могли становити для них серйозної загрози. Основна маса гунів з'явилася на Bocnopi не раніше середини V ст., коли після битви на Ката- лаунських полях 451 р. і смерті Аттіли 454 р. гунська держава у Подунав’ї розпалася і гуни були змушені повернутися у Північне Причорномор’я. Однак і в цей час вони не руйнували боспорські міста, а лише влилися у склад їх населення, про що яскраво свідчать поховання з речами «поліхромного стилю».
За часів правління імператора Юстина (518—527 рр.) Bocnop звільнився від гунського протекторату і зміцнив свої зв'язки зі Східною Римською імперією. Далі гунський царевич Горд чи Грод, який прийняв християнство у Константинополі, був посланий імператором Юстиніаном у свою країну, що знаходилася десь поблизу Меотиди, із завданням охороняти Bocnop. А у саме місто Bocnop (колишній Пантикапей) було введено візантійський гарнізон. Однак унаслідок змови гунських жерців Горда було вбито. Після цього гуни захопили Bocnop і знищили візантійських солдатів. Усі ці події відбувалися у другій чверті VI ст., а точніше 527/528 чи 534 р.[1164] В цей час руйнується більша частина міст і поселень[1165]. Міста азіатської частини Bocnopy також, мабуть, були зруйновані сусідніми варварами і ця подія хронологічно передувала підкоренню Bocnopy владі імператора Юстиніана, що сталося після 534 р.
Імператор Юстиніан надіслав на Bocnop війська, які вигнали гунів і відновили владу імперії у цьому районі. Юстиніан відбудував оборонні споруди Bocnopy.
З діяльністю цього імператора пов'язано також будівництво базиліки у Тіритаці, а також якихось громадських споруд у Пантикапеї і Гермонассі[1166]. З цього часу і до тюркського розгрому Bocnop перебував у складі Східної Римської імперії. Саме у цей час на Таманському півострові будується фортеця біля с. Ілліч, залога якої мала статус федератів імперії.Не призвела до остаточної загибелі Bocnopy і тюркська навала 576 р. Події, що мали місце після неї, свідчать, що після розпаду тюркського каганату Візантія знов поширила свій вплив на Б о спор. Причому, судячи з напису 590 р., він був підпорядкований імперії через Євпатерія, дуку Херсона[1167]. Тільки після утворення в середині VΠ ст. Великої Болгарії і появи у Північному Причорномор'ї наприкінці VΠ — на початку VIII ст. хозар закінчується пізньоантична або ранньосередньовічна історія Bocnopy і починається період класичного середньовіччя[1168].
Після бурхливого періоду, пов'язаного з готськими війнами, в економіці Bocnopy відбулися певні зміни. Наявність на території Пантикапею рибозасолювальних цистерн, виноробень і значної кількості зернових ям вказує на певну натуралізацію господарства і рустифікацію міста[1169], що було пов'язано передусім з несталою воєнно-політичною обстановкою навколо Боспору. Однак масштаби цього процесу навряд чи були значними, бо, незважаючи на скорочення у III ст. обсягу торгівлі з південнопонтійськими центрами, економічні зв'язки з ними підтримувалися й у ΓV ст.[1170]. Після подій другої половини III ст. Боспор відновив карбування своєї монети, яке остаточно припинилося лише за правління Рескупорида V (318/ 319—336/337 рр.)[1171]. Однак це не означало якихось катастрофічних подій в історії Боспору. Мабуть, з цього часу засобом платежу тут були не тільки місцеві монети більш раннього часу, а й римська мідь, серед якої найчисленнішими були монети періоду правління імператорів Ліцинія і Константина[1172].
Незважаючи на певні труднощі, які переживала держава, її економіка функціонувала досить стабільно. Саме це дало змогу її правителям здійснювати будівництво оборонних споруд на Таманському півострові, а також відрядити 362 р. послів до імператора Юліана з обіцянкою за допомогу сплачувати імперії щорічно данину[1173] [Amm. Мате., XXII, 7, 10]. Вірогідно, певну допомогу Боспору було надано, про що свідчить напис Тіберія Юлія Діуптуна «друга цезаря і друга римлян»[1174] [КБН, 67].Після подій середини — другої половини III ст. частина населення, яке входило у поліетнічний готський союз племен, осіла у боспорських містах. З другої половини III ст. особливо помітною в історії Боспору стає роль аланських племен. Проте до IV ст. немає ніяких даних, які б свідчили, що негрецьке, сарматське населення складало більшість мешканців царства[1175]. Саме з цього часу можна говорити про поступову варваризацію населення Боспорського царства і, зокрема, його міст. З процесом варваризації і підвищенням мобільності населення був пов’язаний також занепад боспорської культури і мистецтва у пізньоантичний період.