Глава 3 ХЕРСОНЕС В ОСТАННІЙ ЧВЕРТІ ІП — ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ V ст.

Як уже зазначалося, з третьої чверті ПІ ст. почався новий етап в історії античних центрів Північного Причорномор'я. У зв'язку із загрозою нападу варварів, що прийшли з півночі, з третьої чверті III ст.

Велике значення для реконструкції історії Херсонеса пізньоан- тичного етапу його розвитку має розповідь Константина Багряно­родного, яка базується на даних місцевих хронік чи літописів, що датуються не пізніше V ст. [Const. Porth., De adm. imp., 53]. Кон­стантин Багрянород ний повідомляє, що за часів правління імпера­тора Діоклетіана (284—305) боспорський правитель Савромат, зібравши велику армію варварів, які жили поблизу Меотиди, здій­снив похід у Лазику, а потім вдерся у межі римських володінь у Малій Азії. На прохання імператора херсонесити вдарили у тил Савромату і захопили Боспор. Це дало змогу Діоклетіану укласти з варварами мир на вигідних для імперії умовах. В нагороду за допо­могу імператор надав Херсонесу широку «свободу» і звільнив місто від податків. Згідно з джерелами, є підстави відносити ці події до 291—293 рр.^[1176].

За часів правління Константина Великого (306—337) Херсонес знову став у пригоді імперії, але тепер вже на Дунаї, де 322 р. за допомогою херсонеських військ варвари знов були розбиті. За ці дії Константин підтвердив «свободу» і звільнення від податків, надані місту його попередником, а також подарував свою золочену статую і встановив виплату тисячі пайків, які повинні були використо­вуватися на утримання баллістаріїв.

Після подій на Дунаї, протягом короткого часу Херсонес вів ще дві переможні війни з правителями Боспору, внаслідок яких кордо­ни між цими державними утвореннями було встановлено спочатку біля Кафи, а згодом перенесено до Кіммерика. Одночасно херсоне- сити затримали у себе частину полонених з метою посадити їх на землю. Все це вказує на певне розширення територій, які контро­лював Херсонес, у східному напрямку. Саме такий розвиток подій пояснюється, з одного боку, ослабленням Боспору в IV ст. унаслідок війн, а з другого — дієвішим контролем римської адміністрації за його правителями.

Таким чином, можна зазначити, що наприкінці III — на почат­ку IV ст. Херсонес був не просто містом, а порівняно великим цент­ром, який контролював більш чи менш значний район Таврики. На території, що входила до сфери інтересів Херсонеса, зафіксована переважна більшість могильників, у яких простежено обряд трупо- спалення.

Питання про етнічну належність цих могильників ще не ви­рішене остаточно, але поява нового обряду поховання, нехарактер­ного для Таврики попереднього періоду, переконує, що вони нале­жали населенню, яке входило до складу готського союзу племен^[1177]. Необхідно звернути увагу й на те, що це гетерогенне населення осіло в околицях Херсонеса, на мисі Ай-Тодор і в районі сучасної Алушти — там, де свого часу було дислоковано римські залоги. Це, мабуть, не можна розглядати як випадкове явище. Найімовірніше, це населення, з'явившись у Тавриці після «скіфських» війн, осіло тут завдяки заходам римської адміністрації, які було узгоджено з дружнім Херсонесом. Якщо це так, то населення, яке залишило могильники з трупоспаленням, слід розглядати як якусь частину «готських» дружин і як квазіфедератів імперії. У зв’язку з цим слід зазначити, що наприкінці IV — на початку V ст. у Південній Таври­ці простежується нова міграція населення, яку є підстави пов'язу­вати з розселенням тут значної групи федератів, що утримувалися на римські кошти^[1178]®. Не виключено, що у цей час римською адмі­ністрацією Східної Римської імперії продовжувалась політика рані- шого часу, коли у Південно-Західному та Південному Криму після «скіфських» війн було розселено якусь частину представників «гот­ських» дружин, що стали квазіфедератами імперії^[1179].

Протягом пізньоантичного етапу сталися певні зміни у системі оборони Херсонеса. За часів правління імператора Галліена (253— 268) у зв'язку з різким загостренням обстановки на Дунаї з Таврики було виведено римські залоги. Війни, що вела імперія на Дунаї, потребували концентрації значних військових сил. Це і примусило центральну адміністрацію замінити безпосередню римську військо­ву допомогу грошовими й натуральними субсидіями, які мали ви­користовуватися на утримання херсонеської залоги. Про це, зокре­ма, свідчать звернення по допомогу Діоклетіана і Константина Ве­ликого не до командира римських військ у місті, а до херсонеситів, а також відсутність згадки про римську залогу в Херсонесі у Notitia Dignitatum.

Херсонеська залога, яка комплектувалася тепер з місцевих жи­телів, офіційно не належала до римської армії. Її було організовано на зразок легіону баллістаріїв і вона, по суті справи, була міською міліцією, що утримувалася на кошти римської адміністрації. Рим­ським військовим командуванням вона розглядалася як своєрідний допоміжний військовий контингент і в разі потреби така міліція могла бути залучена до участі у бойових діях, як це сталося, на­приклад, за часів боротьби з Савроматом і на Дунаї. Утримання херсонеської залоги за рахунок римських субсидій спричинилося до того, що за нею здійснювався контроль з боку пізньоримського вій­ськового командування. Про це в епіграфічних пам'ятках Херсо­неса свідчать згадки про протектора й військового трибуна.

Деякі дослідники, спираючись на дані про припинення карбу­вання херсонеської монети, вказували на те, що буцімто за часів правління імператора Діоклетіана місто втратило «свободу» і було перетворене на один з провінційних центрів Східної Римської імпе­рії^[1180]. Однак з цим погодитись не можна, бо такий висновок супе­речить розповіді Константина Багрянородного про правовий статус міста й такому важливому джерелу, як Notitia Dignitatum, де немає згадки ні про римську залогу в Херсонесі, ні про саме місто.

Аналіз будівельного напису 383—395 рр., проведений останнім часом, показав, що згаданий у ньому Евферій був не комітом, а пер­шим архонтом і одночасно епонімом [IOSPE, І², № 450]^[1181]. Отже, зараз є підстави стверджувати, що в Херсонесі до кінця IV ст. функ­ціонувало міське самоврядування, на чолі якого, як і раніше, стояв перший архонт.

Відсутність згадок про Херсонес у Notitia Dignitatum є підста­вою для припущення, що місто формально не входило до складу імперії і його взаємини з адміністрацією Східної Римської імперії будувалися на іншій основі= За Константином Багрянородним, ім­ператор Константин Великий у нагороду за допомогу римським вій­ськам на Дунаї підтвердив одержану за часів правління Діоклетіана «свободу» і звільнення від податків. Це дає змогу стверджувати, що, як і раніше, відносини з центральною адміністрацією були союз­ницькими і немає ніяких причин говорити про пряме підпоряд­кування міста імперії. Однак, на відміну від попереднього часу, Херсонесу надавалася не пряма військова допомога, а політична й матеріальна підтримка, причому остання, вірогідно, здійснювалася в основному за рахунок коштів, які йшли від збору мита у місті. Право порядкувати саме цими грішми, мабуть, і було милостиво надано херсонеським магістратам, але воно контролювалося рим­ською адміністрацією.

Певна зацікавленість імперії у тісних стосунках з Херсонесом пояснюється його вигідним стратегічним положенням у Північному Причорномор’ї, звідки неодноразово варвари загрожували її кор­донам. Допомога, яка надавалася Херсонесу, перетворила його на важливий форпост, що міг бути використаний не тільки для спосте­реження за варварським населенням регіону, а й у разі потреби для збройної відсічі ворогові. Враховуючи, що у Південно-Західній Тав- риці жила певна частина «готів», які, вірогідно, були федератами, тісні взаємостосунки імперії з Херсонесом були життєво необхід­ними як для імперії, так і для населення міста.

Вивчення археологічного матеріалу, передусім дані про функ­ціонування на Гераклейському півострові до пізньоантичного часу господарства, основою якого була антична власність на землю, дають змогу зазначити, що кінець античної епохи в історії Херсо­неса слід відносити до другої половини V ст.

У другій половині III — середині V ст., як і раніше, на Гераклей­ському півострові кількісно переважали невеликі ділянки землі. Незважаючи на наявність тут великих господарств, все ж можна говорити про явну перевагу невеликих і середніх землеволодінь у масштабах Херсонеса.

З другої половини III ст. на Гераклейському півострові збіль­шується питома вага тваринництва, що свідчить про зміни у стук- турі сільськогосподарського виробництва. Однак не можна говори­ти про повну заміну ним зернового господарства. Збільшення обся­гів ввезення хліба в Херсонес зумовлювалося не тільки внутріш­німи потребами, а й зменшенням його надходження з Південно-За­хідного Криму. За умови повного переходу до тваринництва це мало б несприятливо позначитися на зовнішньоекономічних зв'язках. Але цього не спостерігається. Тому можна говорити про те, що в цей час не відбувається якихось кардинальних змін у структурі сіль­ського господарства.

За матеріалами археологічних досліджень зараз можна конста­тувати, що земельний фонд на Гераклейському півострові більш- менш інтенсивно використовувався до середини — другої половини

V ст. Тобто й у пізньоантичний період основою економіки Херсонеса залишалося сільське господарство, яке давало засоби для життя багатьом жителям міста. Продовжувало розвиватися також вино­градарство і виноробство^[1182]. Тільки після припинення широкого ви­користання на Гераклейському півострові господарств античного типу можна робити висновок про якісні зміни в економіці міста. Крім сільського господарства, в пізньоантичний час високого рівня досяг розвиток промислів, зокрема соляного і засолювання риби.

Наприкінці III—IV ст. продовжували розвиватися традиційні ремесла. Слід звернути увагу, що занепаду в цій галузі виробництва не простежується ні у V, ні навіть у першій половині VI ст.^[1183].

Не простежуються серйозні кризові явища і в галузі торгівлі. Мали місце лише деякі зміни у напрямках торговельних зв'язків або обсягах операцій. Так, у другій половині III — першій половині

V ст. Херсонес підтримував економічні зв'язки переважно з насе­ленням гірських долин і Південного берега Криму^[1184]. Поряд з цим, скорочення обсягу надходження продукції сільськогосподарського виробництва з Південно-Західної Таврики, що зумовлювалося змі­нами в розміщенні населення, призвело до коливань у зовнішньо­економічній діяльності й деякого спаду в торгівлі з південнопричор- номорськими центрами, а також зменшення питомої ваги посеред­ницької торгівлі в економіці міста.

Вірогідно, що скорочення обсягу вивозу сільськогосподарської продукції з Херсонеса призвело до збільшення експорту солі і соло­ної риби. Однак наявність господарств, що функціонували на Ге­раклейському півострові принаймні до середини V ст., і значна кон­центрація населення в Інкерманській долині, де в основному жили хлібороби, не дають змоги применшувати роль експорту сільсько­господарської продукції й робити висновок про занепад зовнішньої торгівлі.

Усе сказане добре узгоджується з даними нумізматики. При­пинення карбування власної монети у третій чверті III ст., яке було пов'язане з упорядкуванням грошового обігу в Римській імперії, не є підставою для припущення, що в цей час зменшилася питома вага товарного виробництва й відбувалася натуралізація господарства. Навпаки, знахідки великої кількості римських і боспорських монет свідчать про значну потребу в них та розвинутий грошовий обіг, який після припинення місцевого карбування задовольнявся за ра­хунок привозної монети^[1185].

Таким чином, наведені дані свідчать, що зараз немає підстав говорити про глибоку економічну кризу, яку буцімто переживало місто у другій половині III — середині V ст. Можна лише зазначити, що в цей час здійснювалася певна перебудова господарства і відбу­валися деякі зміни у напрямках зовнішньоекономічних стосунків. Однак вони, як і раніше, були важливим чинником розвитку міста. Причому слід підкреслити, що усі ці нові риси були пов'язані не з кардинальними змінами внутрішнього соціально-економічного роз­витку, а диктувались зовнішньополітичними обставинами, що склалися навколо Херсонеса у другій половині III — середині V ст.