Сармати.
Сарматські племена становили значну частину населення тогочасної України (займаючи насамперед Степ і Лісостеп) в останньому, третьому, періоді епохи раннього заліза. Панування сарматів у Північному Причорномор'ї відносять до II ст.
до н. е.— IV ст. н. е.; в III ст. воно було підірване з приходом готів, а завершилося з гуннською навалою IV ст. Сарматів уважають північними іранцями, котрі жили спочатку на обширах від Дону до Західного Казахстану, але вже у другій половині IV ст. до н. е. почали з’являтися на захід від Дону. В II ст. до н. е., як відомо, вони воювали проти скіфів.Вочевидь, греко-римські автори — Геродот, Діодор, Пліній, Полібій та інші — спочатку уявляли собі сарматів як єдиний народ — савроматів. Лише з IV ст. до н. е. з'являється етнонім «Сарматія» й стають відомими окремі сарматські племена: царські сармати, язиги, роксолани, аорси, сираки, алани.
Майже єдиним типом сарматських пам'яток в Україні є кургани, поширені насамперед у Степу — Лісостепу, але розсіяні практично по всій території нашої країни. Ранні сарматські поховання були впускними до курганів попередніх епох. Поховальна споруда мала вигляд вузької прямокутної або овальної в плані ями, перекритої деревом, іноді — кам’яним закладом. Деякі ями мали підбої. Дно застилали дошками, підстилкою, зрідка ставили дерев’яну труну. Небіжчиків звичайно випростували на спині, іноді з перехрещеними ногами. Черепи деяких померлих були деформовані ще за життя внаслідок виконання спеціального обряду. Похованих орієнтували головою на південь або північ. Чоловіків супроводжували на той світ ножі, мечі, іноді посуд, шматки м’яса; жінок — найчастіше прикраси, прясла. Пізні поховання часто були основними в курганах; ями трансформувалися в неглибокі катакомби.
Унікальним є поховання сарматської жриці І ст. н. е. в Соколовій Могилі на Південному Бузі. її було покладено на дерев’яному помості на спині, з розкинутими руками, головою на захід.
Підквадратна в плані поховальна яма, перекрита дерев’яними колодами, була впущена в курган епохи бронзи. Одяг померлої та її покривало, виготовлені з прозорого серпанку й червоного шовку, прикрашали кольорове намисто, золоті бляшки, гаптування золотом; шкіряні чобітки були обшиті золотими бляшками. Дно могили й дерев’яний поміст посилані крейдою. Археологи знайшли на кістяку й біля нього прикрашені коштовним та напівкоштовним камінням головний убір із підвісками, три низки намиста, сережки, браслети, персні, коштовні предмети туалету, культові посудини, курушку, амулети, статуетки, оригінальне бронзове люстерко із срібним позолоченим держаком, багато інших речей. Предмети поховального інвентаря походили з Близького й Далекого Сходу, з античних міст. До цього ж поховання, як уважають, належало й поховання коня в насипу. Пишність заупокійного обряду, наявність предметів, відомих як символи не лише знатності, а й світської влади (булава, рештки штандарта), поховання коня — все це дає підстави стверджувати, що тут похована не жриця, а представниця «царського дому». Ще одним із найбагатших сарматських поховань є могила «цариці» в кургані Хохлач на Подонні. Вона відома як «Новочеркаський скарб», бо в ній було знайдено 700 золотих бляшок.Сарматські поховання відзначаються особливими предметами матеріальної культури: ножами з вузьким держаком, біконіч- ними та яйцеподібними пряслами, а також притаманною лише їм зброєю. У II—І ст. до н. е. сармати користувалися короткими мечами з кільцевим навершям і прямим перехрестям, а потім у них з’явилися довгі мечі; з І ст. до н. е. поширилися й залізні трилопатеві наконечники стріл. Основні форми посуду репрезентовані горщиками з кулястим тулубом, циліндричною шийкою, відігнутими вінцями; вони орнаментовані горизонтальними лініями, зигзагами. Пізніше з’явилися горщики з широким дном і високими вінцями. Вживалися також глеки яйце- й грушеподібної форм, із циліндричними шийками, а також бронзові казани з циліндрично-конічними ніжками. Менше знайдено місцевих мисок і зовсім мало — античного посуду. На відміну від скіфів, сармати дуже полюбляли фібули — заколки для- одягу.
Основу господарства переважної частини сарматських племен становило, очевидно, кочове тваринництво. Стадо складалося передусім із коней, овець, великої рогатої худоби. Частина сарматського населення займалася землеробством.
Сарматська культура зникла на тлі загальної кризи суспільств раннього залізного віку, коли загинув античний світ. На цьому епоха раннього заліза закінчилася.