Розвиток археології в повоєнний час.
Головним науковим осередком у вивченні проблем археології України в повоєнні роки залишався Інститут археології AH УРСР, до складу якого в 1956 р. включили Кримський філіал і заповідник «Кам'яна Могила».
Науково-дослідну діяльність Інституту в згадані роки можна поділити на два періоди: від 1944 по 1960 р. і від початку 60-х років до сьогоднішнього дня. Перший період характеризувався організацією сотень різних польових експедицій за участю науковців із Москви та Ленінграда. Починаючи з 1951 р. Інститут проводить широкомасштабні розкопки в зонах новобудов. Ці роботи набули особливого розмаху з кінця 60-х років, коли в Україні розгорнулося спорудження зрошувальних систем (зокрема в степовій частині). Другий період позначений не тільки різким збільшенням обсягу експедиційних досліджень, нагромадженням величезного фонду матеріальних джерел усіх історичних епох, а й успішними спробами узагальнити ті або інші наукові проблеми, все надбання розкопної науки, виробити за- гальноархеологічні періодизації, підготувати історію розвитку археології та спеціальну археологічну бібліографію післяреволюційного періоду в CPCP та Україні (так, І. Г. Шовкопляс дав огляд археологічних досліджень в Україні в 1917—1957 рр). В числі узагальнюючих праць з археології України насамперед згадаємо «Нариси стародавньої історії Української РСР» (1957), де було вперше зроблено загальну культурно-хронологічну періодизацію всіх древніх пам’яток. І. Г. Шовкопляс у 1969 р. видав працю бібліографічного характеру «Розвиток радянської археології на Україні (1917—1966)», а в 1978 та 1989 рр.— бібліографічні покажчики «Радянська література з археології України (1967—1975)» й «Археологія Української PCP (1918—1980)». Цьому ж дослідникові належить й один із перших навчальних посібників з археології України (1-е вид. 1964; 2-е вид. 1972).Значним досягненням в узагальненні здобутків археологічної науки в Україні стала 3-томна колективна праця «Археологія Української РСР» (1971—1975), удостоєна Державної премії УРСР за 1977 р.
У 1985—1986 рр. вийшло друком (російською мовою) друге, перероблене видання цієї книжки.Крім Інституту археології AH України, археологічні дослідження в нашій державі провадять й інші установи Академії наук: відділ археології Інституту суспільних наук у Львові, Комісія з вивчення четвертинного періоду при AH України, Інститут зоології AH України, Археологічний музей AH України (Київ), Одеський археологічний музей AH України, а також наукові колективи університетів, педагогічних інститутів, музеїв Міністерства культури України. Останніми десятиріччями до числа найзначніших археологічних центрів поряд із Київським та Одеським університетами увійшли дніпропетровські, донецькі, запорізькі, ужгородські, симферопольські, херсонські, миколаївські, вінницькі, чернігівські, полтавські, харківські вузи.
* * *
Підсумовуючи все сказане в цій лекції, передусім наголосимо на тому, що на відміну від інших земель Східної Європи розвиток знань про місцеві історію та археологічні пам'ятки розпочався на території нинішньої України дуже рано — ще в античний час. Це зумовлювалося її географічною близькістю до стародавніх писемних цивілізацій Східного Середземномор'я. Розквіт культури, зокрема літописання, в першій давньоруській державі — Київській Русі — сприяв поглибленню інтересу тогочасного населення нашої Батьківщини до минувшини рідного краю. Цей інтерес не згасав і в період пізнього середньовіччя. В XIX ст. в Україні сформувалися історична й археологічна науки. їхні зародження й розвиток відбувалися в якнайсприятли- віших умовах, адже українські землі винятково багаті на пам'ятки різних стародавніх народів — греків, кіммерійців, скіфів, сарматів, гуннів, слов'ян та ін. Незважаючи на те, що протягом багатьох десятиріч й аж до найостаннішого часу історія та археологія в Україні існували як складові частини систем суспільних наук Російської та Австро-Угорської імперій, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, CPCP, українські науковці зробили величезний внесок у вивчення древніх цивілізацій, зокрема першої землеробської культури — трипільської.
Були створені наукові центри й великі історичні та археологічні музеї в Києві, Одесі, Львові, Полтаві, Харкові, інших містах України. Багатющий творчий потенціал української археології, що його вдалося зберегти навіть у роки мертвотної сталінщини, служить запорукою дальших успіхів у дослідженні вітчизняною наукою старожитностей на території всієї Південно-Східної Європи.Рекомендована література
Арциховский А. В. Археология // Очерки истории исторической науки в СССР: В 3 т. M., 1955. Т. 1.
Бачинский А. Д. Викентий Вячеславович Хвойка (1850—1914)//Зап. Одес. археол. о-ва. 1960. Т. 1. (34).
Брайчевська А. Т. Археологія в житті і творчості Т. Г. Шевченка // Археологія. 1964. Т. 17.
Мезенцева Г. Г. Музеєзнавство. К., 1980.
Синицын М. С. Развитие археологии в Одессе//Зап. Одес. археол. о-ва. 1960. Т. 1 (34).
Формозов А. А. Очерки по истории русской археологии. M., 1961. Формозов А. А. Страницы истории русской археологии. M., 1986. Шовкопляс I. Г. Археологічні дослідження на Україні, 1917—1957: Огляд вивчення археологічних пам’яток. K., 1957.
Шовкопляс І. Г. Археологія // Історія Академії наук Української PCP: У 3 кн. K., 1967. Кн. 1.
Шовкопляс И. Г. М. Я. Рудинский (1887—1958)//Крат. сообщ. Ин-та археологии АН УССР. 1959. Вып. 8.