Роль природних умов у виникненні й розвитку людства.

Ви­рішальний вплив на олюднення мавпи й дальший розвиток люд­ської істоти справили природні умови. За О. О. Величком, цей вплив можна розкрити таким чином.

Найважливішою тенденцією кайнозойської ери (останні 70 млн років) є похолодання, що відбувається «стрибками».

Новий зсув природних компонентів відбувся вже в пізньому пліоцені (близько 2 млн років тому). Північний Льодовитий океан узявся кригою, й айсберги допливали аж до Північної Атлантики. Можливо, льодовик поховав під собою й Сканди­навію. Похолоднішало в Європі, на Середземномор’ї, Чорному морі. Від того' часу й донині обидва полюси Землі вкриті льо­дом. Середня температура січня в Центральній Європі була на 15—20°, а липня — на 3—5° нижча, ніж тепер. Зменшилася пло­ща лісів, поширилися степи. Переважно степовими стали й ра­йони, де знайдені кістки найдавніших гомінідів. У тваринному світі з’явилися представники сухих степів (субсахарська анти­лопа, травоїдний кабан). Внаслідок усього цього частина австра- лопітекових еволюціонувала до габілісів; при цьому обидві фор­ми нерідко співіснували в чистому вигляді, а габіліси винищу­вали деяких австралопітеків.

Таким чином, істотні зміни в природному середовищі стиму­лювали ті можливості й властивості, до розвитку яких живий організм був уже готовий. Різкі зміни екології ставали своє­рідними фільтрами, що їх у процесі антропогенезу були спро­можні подолати лише найорганізованіші групи тварин, а потім і гомінідів.

Наступний етап антропогенезу відбувся на підгрунті вже наявних біо­логічних передумов (які дозволяли створювати й нові чисто біологічні пе­редумови) з появою передумов соціального плану. Це питання Ф. Енгельс висвітлив у своєму широко відомому творі «Роль праці в процесі пере­творення мавпи в людину», котрий не втратив актуальності й посьогодні. Деякі дослідники надають виняткового значення різким змінам екологічної ситуації в давнину. Вони твердять, зокрема, що ряд морфофізіологічних рис людини не можна пояснити самою лише еволюцією від мавпи, адже з еволюційної теорії незрозуміле, наприклад, протиставлення великого паль­ця й долоні людської руки (на відміну від мавпячої лапи, на якій великий палець паралельний долоні). Такі нові риси могли з'явитися лише в ре­зультаті мутації того колективу мавп, який стояв біля витоків людського роду.

Під час існування найдавніших форм людини на Землі збе­рігалася тенденція пониження температури. Це відбивалося в періодичних наступах льодовиків (зледенінь), або гляциалів (часові проміжки між ними названі міжльодовиковими епохами, або інтергляциалами). Найпотужніший льодовик рухався з Пів­ночі, інші зсувалися з гір Північної півкулі. За їхнього макси­мального поширення крига вкривала до ЗО % земної поверхні (втроє більше, ніж тепер). По краях льодовиків утворювалися заболочені рівнини й тундри, на південь від них — холодні степи та лісостепи. Розталі води заливали величезні площі, перепов­нювали ріки, деякі з яких — наприклад, Дніпро, Дон — досяга­ли кількох десятків кілометрів завширшки. Під впливом зле­денінь змінювалися тваринний і рослинний світ, території,

Основні підрозділи четвертинного періоду та палеоліту обжиті людьми. Ці неодноразові, різні за інтенсивністю плане­тарні струси спричинювалися до утворення в межах великих природних смуг оаз зі своїм своєрідним мікрокліматом.

Найвідоміша та найчастіше вживана схема зледенінь розроблена на прикладі льодовиків Альп (із нею узгоджують й інші, локальні схеми). До­слідники виділяють п’ять зледенінь (названих за альпійськими річками, до яких сповзали льодовики: Дунай, Гюнц, Міндель, Рисе, Вюрм) та інтер- стадіали між ними. Періоди зледенінь загалом відповідають періодам па­леоліту.

До міндедьського зледеніння (до 500 тис. років тому) клімат Східної Європи був теплим. Тут жили теплолюбні слони, носороги, коні, верблюди, шаблезубі тигри, страуси. Становище погіршилося в міндельську епоху (500—375 тис. років тому), коли з півночі посунув льодовик. Він дійшов аж до широт Верхньої Оки та сучасної Казані (окське зледеніння). Щоправда, фауна при цьому лишилася майже недоторканою, лише по краях велетен­ського льодового поля з’явилися такі холоднолюбні тварини, як північний олень.

Під час рисського зледеніння (250—100 тис. років тому) площа криги досягла максимуму: льодовик уперше покрив значну частину нинішньої України, зупинившись на широтах Львова та Дніпропетровська (дніпровське зледеніння). Цього разу фауна зазнала великих змін: зникли або відійшли

Границі плейстоценових зледенінь:

1 — окське; 2 — дніпровське; 3 — московське; 4 — валдайське

на Південь теплолюбні тварини, а їхнє місце заступили мамонти, шерстисті носороги, тури, зубри, печерні хижаки — леви, ведмеді.

За останнього, вюрмського (валдайського), льодовика (80—10 тис. років тому) відбулося найсильніше похолодання, хоча площа льодовика не до­сягла навіть розмірів міндельського льодовика. Основним ландшафтом стала тундра, помережана смугами холодних степів. Маленькі за розмірами ланд­шафтні зони змішалися, внаслідок чого змішалися й фауністичні види: тоді співіснували бики, мамонти, північні олені... 10 тис. років тому почав уста­люватися сучасний природ но-кліматичний період — голоцен.

Величезну роль у житті стародавнього населення України відігравало Чорне море. В епоху палеоліту воно було озером, відокремленим від Середземного моря. Протока Босфор та Азов­ське море тоді ще не існували. Північний берег Чорного моря доходив до південного берегу сучасного Кримського півострова. В ті ж часи сформувалися й основні ріки України.

Деякі території — Африка, Південна Азія, Південна Амери­ка, Австралія — під льодовий панцир не потрапили. Вони пе­режили тільки періоди холодних дощів і не дуже різких змін клімату й фауни. По завершенні льодовикових епох почали на­бирати сучасного вигляду обриси континентів, виникли найбіль­ші острови, зокрема японські, британські та ін.