Археологічні пам'ятки па­леоліту.

Палеоліт поділяють на два основні періоди: ранній (3/2,6 млн — 40/33 тис. років тому) та пізній (40/33 — 10 тис. років тому). Відповідно до особливостей техніки оброб­ки кам’яних знарядь, характе­ру суспільного виробництва, соціального устрою тощо палеоліт поділяють і на дрібніші пе­ріоди (або епохи).

Епохи пізнього палеоліту — ориньякська, солютрейська та мадленська — мають переважно локальний характер.

Палеоліт почався з виникнення найдавнішої людини та най­давніших знарядь праці, а закінчився з поширенням культур із мікроінвентарем, що включає в себе мікроліти. Протягом ран­нього палеоліту людина пройшла шлях від зародження її як біо­логічного виду до сучасного фізичного типу.

Появу людини, нагадаємо, зафіксовано за першими кам’яними знаряд­дями, котрі визначаються за певними рисами. Так, вони мають правильне огранення зовнішньої поверхні, що утворюється при послідовних сколюван­нях. На відщепах є ударний бугорок (від якого розходяться хвилі) та удар­на площадка, особливо помітна на знаряддях із кременю та обсидіану; на поверхні ударного бугорка спостерігаються вищербини. «Відщепи», утворені природним шляхом, відрізняються від знарядь, виготовлених людиною (зо­крема, природні «відщепи» мають непропорційно велику «ударну площад­ку»). На знаряддях помітна низка систематично направлених відколів. їхня поверхня менш латинізована (чистіша), ніж поверхня, наприклад, гальки, бо пізніша за часом виникнення.

Кообі-Фора (Кенія).

1—4 — чопінги; 5 — відщеп

В олдувайську епоху (культуру габілісів) знаряддя були примітивними, виготовленими неточними ударами. На стоянці Кообі-Фора серед виготовлених із застиглої вулканічної лави 139 знарядь практично всі були відщепами та сколами й лише кілька — чоперами (галька з однобічним оббиванням). Основною пам’яткою цієї епохи є Олдувайська (так звана пачка І та ниж­ні шари пачки II на ній). Серед знайдених тут знарядь 70% становили чопери та чопінги (камені або гальки, оббиті з обох боків; вони мали загострений край, упоперек досягали 6—10 см; використовувалися як універсальні знаряддя й прототип ручного

Обробка кам’яних знарядь раннього палеоліту:

1 — ашельське рубило; 2 — оббивання рубила кам’яним відбійником; 3 — відділення від нуклеуса відщепів; 4 — обробка мустьєрського наконечника та кістяному ковадлі

рубила; існували до епохи мустьє). Ще одним знаряддям були поліедри — оббиті в різних напрямах шматки каменю або галь­ки, що нагадують чопери або чопінги, але товсті на всі боки. Очевидно, за метальні знаряддя правили сфероїди — камені округлої форми, оббиті з усіх боків (і поліедри, і сфероїди з’яви­лися досить пізно — лише з верхніх шарів пачки І). Деякі сфе­роїди та чопери, мабуть, були нуклеусами — каменями, з яких збивали відщепи, щоб використати ці відщепи як знаряддя. Час­тина сфероїдів вживалася при обколюванні каменів як відбій- ники та «ковадла». Відщепи цього часу мають неправильну форму. Вони дрібні (завдовжки 5—10 см), але грубі, з розташо­ваним, під тупим кутом ударним бугорком.

Стоянки олдувайської культури поширені в Африці; знаряд­дя, що нагадують олдувайські, відомі в Південній Азії; риси олдувайських знарядь притаманні знаряддям архантропів Bep- тешселеша, Чжоукоудяня, Діринг-Юраха, Улалінки, Азиха.

В ашельську епоху домінували архантропи. В ранньому аше- лі до 90 % знарядь становили відщепи, але поступово з чоперів розвинулося ручне рубило — універсальне знаряддя, яке відріз­нялося від чопінгів тим, що оббивалося з двох боків багатьма дрібними сколами.

У мустьєрську (неандертальську) епоху перемогла техніка левалуа: від нуклеуса почали відбивати один-два відколи не паралельними ударами, а радіальними — від країв до центру. Основна частина знарядь виготовлялася на відщепах за допомо­гою ретуші. їх існувало понад 60 типів: гостроконечники, скреб­ла, зубчасті знаряддя для обробки дерева. З’явилися перші ви­роби, властиві пізньому палеоліту (подовжені пластини, про­колки, скребки з опуклим лезом). Ознаками виробничої спеціа­лізації є досліджені археологами стоянки-майстерні, довгочасні поселення та ін.

Характерною рисою мустьє стала поява довгочасних жител (очевидно, в районах значного похолодання). Таке житло розкопане, наприклад, у По­дністров’ї, на поселенні Молодова І. Його основу становила овальна в плані огорожа, складена з кісток мамонта (12-ти черепів, 34-х лопаток і тазових кісток, 15-ти бивнів). Вона охоплювала площу 8?5 м, на якій збереглося коло з 15-ти вогнищ. За реконструкцією О. П. Черниша, житло нагадувало курінь, вкритий поверх жердин шкурами. Люди могли сидіти попід стінами на мамонтових зубах, що правили за «лави».

У пізньому палеоліті на зміну дисковидному нуклеусові при­йшли призматичні або конусоподібні, 3 них сколювали правиль­ні довгі пластини, частина яких одразу ставала знаряддями. З’явилася нова ретуш — віджимна (за цієї техніки вищербинки могли цілком укривати поверхню якогось виробу, наприклад, кремінний наконечник списа). Кількість типів знарядь досяг­ла 100. Великого значення набуло використання кістки, почали вживатися перші знаряддя зі вкладишами (так звані складні знаряддя). Була винайдена списометалка. Найвідомішими сто­янками цього часу на території України є Межиріцька, Мізин- ська, Добраничівка та ін. Поширилися кілька типів жител (у то­му числі продовжували існувати й подібні молодовським).

План (а) і реконструкція (б) мустьєр- ського житла з Молодови:

/ __ вогнище; 2 — великі кістки; 3 — каміння

Основним заняттям палеолітичного населення було колектив­не загінне полювання, коли тварину намагалися загнати до ями, болота, урвища й там забити. Поширення слідів використання вогню, знахідки предметів для його одержання на мустьєрських стоянках дають змогу припустити, що людина навчилася видо­бувати вогонь в епоху мустье або пізнього па/леоліту.

На території України налічується близько 1 тис. відомих на сьогодні пам’яток палеоліту. В їх дослідження особливо вели­кий внесок зробили С. М. Бібіков, Г. А. Бонч-Осмоловський, П. Й. Борисковський, В. М. Гладилін, П. П. Єфименко, Ю. Г. Ко­лосов, О. П. Черниш, І. Г. Шовкопляс та ін. До ранньопалеолі­тичних відносяться близько 200 пам’яток, найдавніші з них — ранньоашельські.

Найважливіші пам’ятки раннього палеоліту України:

10 — Королеве; 19—20 — Молодова I, V; 52 — КІЇк-Коба.

З-поміж ЗО розташованих в Україні археологічних об’єктів ашельського часу унікальним є Королеве (Закарпаття), де ви­явлені не лише ранньо-, середньо-, пізньоашельські, а й мустьєр- ські та початку пізнього палеоліту шари, найдавніший із котрих датується періодом гюнцського льодовика (близько 1 млн ро­ків тому). В ашельських шарах знайдені кілька десятків тисяч предметів із різних порід каменю. На них простежена еволюція знарядь від чоперів, проторубил до скобелів, скребків та гостро­конечників. Стоянки ашелю відомі і в інших районах південної частини України: Рокосове в Закарпатті, Лука-Врублівецька в Подністров’ї, Лабушне на Одещині, Амвросіївка в Донбасі, близько 15 пам’яток у Південно-Західному та Південно-Східно­му Криму (Бодрак І—III та ін.). Пам’ятки цього часу неодно­рідні. Добре вирівнюються два варіанти, які можна вважати найдавнішими археологічними культурами України: протягом усього ашелю існувала королевська культура, а в пізньому аше- лі — ще й бодрацька. Перша має аналогії на Балканах та в Чехо-Словаччині, друга — в Німеччині. Таким чином, поява ашельських пам'яток України, можливо, пов'язана з кількома хвилями переселень із Близького Сходу через Балкани та Цент­ральну Європу.

Близько 150 тис. років тому (наприкінці рисського зледенін­ня) на території України з'явилися й пам'ятки мустьє. Нині їх відомо до 200. Вони складають вісім територіальних груп — кримську (Кіїк-Коба, Заскельна V, Чокурча), закарпатську (Ко­ролеве, Рокосове), прикарпатську (Молодова І і V, КорманьІУ), житомирську (Житомирська, Рихта), деснянсько-дніпровську (Вовниги V), донецько-приазовську (Антонівка І—II)—та по­діляються на сім локальних варіантів і близько 10 культур. Із мустьєрських пам'яток походять найдавніші для України кістки впольованих тварин (сайгака, бика, оленя — велетенсько­го та благородного, коня, віслюка, барана, вовка, борсука, сло­на, мамонта, шерстистого носорога, ведмедя, цапа), а також птахів. Також уперше саме на мустьєрських стоянках (Кіїк- Коба, Чокурча II, Заскельна V) простежені рештки вогнищ, по­пелу та деревного вугілля.

Мустьєрські пам’ятки нашої території входять як складова частина до двох зон мустьєрських індустрій Близького Сходу та Європи. До південної зони відносяться тогочасні старожитності Закарпаття, Подністров’я, Захід­ного Криму, Приазов’я (можливо, цю зону слід уважати «змішаною»), а до північної — інших районів України. Як і в часи ашелю, сюди прибували переселенці з Балкан і Центральної Європи, але відчутними були й місцеві ашельські традиції. Так, кримські стоянки мають аналогії на території Ру­мунії, Німеччини (зберігаючи при цьому виразні генетичні корені в бодра- цькій культурі), закарпатські — Угорщини, Чехо-Словаччини, житомирські — Німеччини, Донеччини, донецькі — Німеччини, Житомирщини, Криму, дніп­ровські— Криму (а також на стоянці Ільська на Кубані), деснянські — суміжних районів Росії.

Палеолітичні знаряддя:

РП—ранній палеоліт України: І — ашель (/—2 — ручні рубила; 3 — скребло); II — мустьє (1—2 — гостроконечники; 3—4 — скребла-ножі). ПП — п і з « ній палеоліт України: 1 — скребок; 2 — ніж; 3—4 — різці; 5 — кістяний спис

'Пізньопалеолітичним часом на території України датуються близько 800 розкритих на сьогодні пам’яток, які поділяються на п’ять груп: закарпатську (Королеве, Берегове II), дністров­ську (Молодова V, Комрань IV), волинську (Городок І—II), середньодніпровську (Мізин, Межиріч, Добраничівка), степову (Сюрень І, Амвросіївка). Розвиток їх відбувався протягом трьох основних етапів: раннього (ориньяко-солютрейський час), се­реднього (ранньо- та середньомадленський час) і пізнього (піз- ньомадленський час). Для раннього етапу характерні, зокрема, пережитки мустьерської техніки обробки знарядь, одинарні та подвійні симетричні вістря, вістря з бічною виїмкою, вістря з пласкою ретушшю, найдавніші наконечники списів і дротиків із кістки та рогу, кайлоподібні знаряддя, подовжні кістяні та ро­гові держаки для великих крем’яних вкладишів. На середньому етапі вдосконалювалися знаряддя з великими крем’яними вкла­дишами (зокрема, кайлоподібні), виникли двобічні подовжні держаки, рогові молотки, вістря з кістки та рогу з одним про­різом для вкладишів (а згодом — із’двома прорізами); зростало число мікролітичних знарядь. Матеріальній культурі пізнього етапу притаманні риси мезолітичних пам’яток (поширення плас­тинок із притупленим краєм, поява рогових сокироподібних зна­рядь). Кожен із цих етапів відповідав істотним змінам природ­ного середовища, а отже, й рослинного і тваринного світу. На сьогодні вже очевидно, що для прильодовикової смуги України на ранньому етапі пізнього палеоліту характерним був пізньо- мамонтовий, а на середньому та пізньому — оленячий (із пере­важанням решток північного оленя) фауністичний комплекс.

Особливо виразно це демонструють багатошарові пам’ятки Подністров’я. Тут знайдені також кістки носорога, коня, зубра, бика, лося, північного та благородного оленів, птахів (на ранній стоянці Сюрень І відкриті кістки 40, а на пізній стоянці Новгород-Сіверськ—17 видів птахів), риб (на різних стоянках збереглися рештки 15 видів риби). Це засвідчує не лише подальшу спеціалізацію господарства, а й кризу палеолітичного полювання. Вказаному відповідають знахідки на стоянках стулок молюсків і цілої серії розтираль­ників для рослинної їжі. Новою рисою пізньопалеолітичної епохи стало й виникнення господарсько-побутових комплексів, що складалися зі стоянок (на них розташовувалися житла), іноді — кількох заглиблених у грунт ді­лянок, де обробляли кремінь, кістку, ріг, а також Із ям-сховищ і вогнищ за межами жител. Залежно від умов місцевості житла розташовувалися або в ряд, або колом. У центрі комплексу зводили довгочасне житло або якусь іншу спеціальну споруду (для релігійних церемоній?). Унікальним явищем кінця пізнього палеоліту є знахідка на Амвросіївській стоянці (Донеччина) решток більш ніж 1 тис. зубрів. Тут або забили під час великого полю­вання ціле стадо тварин, або влаштували звалище кісток, або приносили звірів у жертву духам.

Найважливіші пам’ятки пізнього палеоліту України:

/ — Пушкарі; 4 — Мізин; 17 — Кирилівська (Київ); 18 — Межиріч; 31 — Королеве; 75 — Молодова I—V; 91 — Анетівка; 109 — Амвросіївка; /// — Сюрень І

Пізньопалеолітичні пам'ятки України виникли на місцевому мустьєрському грунті, розвиваючись у постійних контактах із синхронними їм пам'ятками сучасної Європи, Зокрема, пам’ятки Закарпаття мають виразні аналогії на території Східної Словач­чини та Румунії.

* * *

Підіб'ємо деякі підсумки. Найдавніша людина — презин- джантроп — з'явилася на Землі, найімовірніше, в олдувайську епоху (близько 3 млн років тому). Першими гомінідами на те­риторії нинішньої України були люди пізнішого типу — архант­ропи ашельської епохи (близько 1 млн років тому). Вони при­йшли сюди, можливо, з Близького Сходу. Найдавніші відомі на сьогодні рештки людей на українських землях відносяться до неандертальського часу, тобто до епохи мустьє (150—40/33 тис. років тому). Територія України в палеоліті належала до висо- корозвинутих районів світу. її населення підтримувало тісні зв'язки з населенням сусідніх територій, однак уже з ашель­ської епохи визначальними стали місцеві традиції розвитку культури.

Рекомендована література

Алексеев В. П. Становление человечества. M., 1984.

Археологія Української PCP: У 3 т. K., 1971. Т. 1. Археология Украинской ССР: В 3 т. K., 1985. Т. 1. Борисковский П. И. Древнейшее прошлое человечества. Л., 1979. Бромлей Ю. В., Першиц А. И., Шнирельман В. А. История первобытного общества: Эпоха первобытной родовой общины. M., 1986.

Величко А. А. Природа у колыбели человечества // Природа. 1985. № 3. Джохансон Д., Иди М. Л. Истоки рода человеческого. M., 1984.

Елинек Я. Большой иллюстрированный атлас первобытного человека, Прага, 1982.

Констэбл Д. Неандертальцы. M., 1978.

Ламберт Д. Доисторический человек: Кембриджский путеводитель. Л., 1991.

Палеолит СССР. M., 1984.

Upudo Т. Кроманьонский человек. M., 1979.

Природа и древний человек. M., 1981.

Смирнов С. В. Становление основ общественного производства (матери­ально-технический аспект проблемы). К., 1983.

Уайт Д., Браун Д. М. Первые люди. M., 1978.