Пшеворська культура (від м. Пшеворськ, Жешувського воєводства в Польщі, де в 1905 р. були відкриті перші пам’ятки).
Пам’ятки цієї культури охоплюють майже всю територію Польщі, межиріччя Вісли та Одера, західні райони України. Спершу відкриті тут пам’ятки пізньолатенської — ранньоримської доби одержали назву венедських, пізніше були виділені пшеворська та оксивська культури.
Серед пам’яток чимало великих могильників і стаціонарних поселень відкритого типу, великих ремісничих центрів.
На поселеннях переважають однокамерні житла (але зустрічаються й двокамерні), заглиблені в землю, з вогнищами.
Господарські будівлі й залишки виробництва представлені спорудами як наземними, так і заглибленими, є ями-погреби, прибудови до жител. Нерідко на поселеннях поряд з житлами знаходять виробничі залишки, найчастіше — залізоплавильні горни.
В культурному шарі поселень знайдені також залізні сошники, круглі жорна, серпи та інші сільськогосподарські знаряддя.
Археологічні культури першої половини І тис. н. е. та архаїчні гідроніми на території України та Молдови:
І — зона поширення балтських гідронімів; культури: II — зарубинецька; III — черняхівська- IV — липицька; гідроніми: V — слов’янські; VI — балтські; VII — фракійські; VlII — германські; IX — іранські
Серед палеоботанічних знахідок багато польових культур: жито, пшениця, ячмінь, просо, овес, гречка, горох, коноплі. Остеологічні знахідки свідчать про розведення корів, коней, свиней, овець, кіз, собак.
Окрему категорію знахідок становлять імпортні речі, що свідчить про існування зовнішніх зв’язків з римськими провінціями (бронзові та скляні вироби, амфори, скляні буси, деякі предмети озброєння, римські монети). Спостерігається вплив кельтської культури.
Могильники — грунтові, без зовнішніх ознак, великі за розміром. Характерні для пшеворської культури протягом усього періоду її існування (II ст.
до н. е.— IV ст. н. е.). Переважає обряд трупоспалення. Хоча зустрічається зрідка й обряд інгума- ції, перш за все в пізньопшеворському періоді. Змінюється з часом співвідношення ямових та урнових поховань. На пізньому етапі з’являються так звані «пластові» поховання, коли рештки спалення тонким шаром розсипалися по дну ями. В похованнях зустрічається супроводжуючий інвентар, кількісний і якісний склад якого досить різноманітний, що дозволяє виділити чотири соціальні групи серед похованих: 1) поховання рядового населення; 2) поховання воїнів (зі зброєю), серед яких виділяються поховання з мечем і без меча; 3) поховання з острогами— воєнних ватажків, вершників (майбутніх дружинників); Л4) «князівські» поховання — найбільш багаті. Останні відомі як на територіях нинішньої Сілезії і Словаччини, так і України (Рудка Терноп. обл. та ін.).Виділяються й поховання ремісників, перш за все ковалів. Так, у могильнику в Весульках (Каліш) в одному з поховань знайдені молоти, кліщі, пробійники та інші речі, зв’язані з ковальською справою.
У керамічному комплексі переважає ліпний посуд. Гончарний з’являється лише в пізньопшеворський час. Характерною є лискована поверхня, геометричний орнамент та меандр.
Протягом періоду існування пшеворської культури зовнішній вигляд, профіліровка, орнаментація кераміки змінюються. На середньопшеворському етапі з’являється посуд з «хроповатою» поверхнею, пальцевим вдавленням, зустрічаються біконічні вази і миски. На пізньому етапі поряд з ліпним виготовляють і гончарний посуд. Асортимент залізних предметів дуже великий: знаряддя праці, зброя, прикраси, фібули, платівки тощо.
Зброя. В похованнях зустрічаються переважно мечі, списи і щити. Наконечники стріл трапляються рідко. Мечі нагадують римські гладиси — короткі, двосічні (є також односічні); наконечники списів — листовидні, ребристі, є двошипові. На склад речового комплексу пізньоримського часу вплинули кельтські традиції.
На території України пам'ятки пшеворської культури відомі на Західному Бузі і Верхньому Подністров'ї, кілька поховань пшеворської культури відкриті на Середньому Подністров'ї, Поділлі і Закарпатті.
Розкопані могильники в Гриневі (Львів, обл.), поселення в Підріжжі на Волині. Досліджено і планування поселень: забудовувались схили берегів річок, житла ставились відокремлено, поблизу жител — господарські споруди. Житла зустрічаються заглиблені й наземні, опалювальний устрій — відкрите вог- нище чи глинобитна піч. У житлах робились перегородки з материкових виступів, що вирізалися уздовж стін; робились лежанки, лави; стіни були стовбові, каркасні або зрубні.
Поховання переважають урнові, в деяких випадках накриті умбонами від щитів чи фрагментами кераміки. Зустрічаються також впускні поховання в курганах. Для поховань характерний супроводжувальний інвентар: кераміка чи її фрагменти здебільшого перепалені у вогні.
Серед унікальних знахідок слід назвати фрагмент піхов для меча з могильника Гринів. На лицьовому боці бронзової обкладинки орнамент у вигляді чеканного зооморфного і антропоморфного зображення (вовк, який роздирає жертву, грифон, сцена священного шлюбу героя, озброєний вершник). Вся композиція відображає міфологічний сюжет походження роду. Піхви походили з придунайської провінції і належали вождеві пшеворського племені.
Спираючись на результати досліджень пам’яток, вчені визначили періодизацію місцевої пшеворської культури (Д. Н. Козак). Виділено три періоди. Для першого з них характерна типова пшеворська пізньолатенська кераміка, аналогії якій маємо в Польщі (І ст. до н. е.— середина І ст. н. е.). Другий період характеризується появою ранньоримських форм пшеворського посуду поряд з липицькими формами (І—II ст. н. е.). Для третього періоду характерна пшеворська традиція переважно у виготовленні горщиків. Разом з тим широко розповсюджується за- рубинецька кераміка (II—III ст.) і з'являються гончарний посуд провінційно-римського типу, амфори. До цього ж часу відноситься велика кількість поховань зі зброєю, сконцентрованих уздовж середньої течії Дністра і верхів’їв Західного Бугу.
Таким чином, на території України розвиток пшеворської культури привів до утворення особливого культурного прояву, який характеризується переплетенням пшеворських і зарубинець- ких елементів.
Дальший розвиток цієї спільності було перервано, коли в II ст. тут з’явилися пам’ятки вельбарської культури, які пов’язують з готами. Щодо етнічної інтерпретації пшеворських пам’яток та їх пізнішого пшеворсько-зарубинецького прояву, то на підставі типологічного збігу з пізнішими слов’янськими пам’ятками вони визначаються як слов’янські. Інакше оцінюються поховання зі зброєю з Подністров’я. їх пов’язують з просуванням озброєних загонів германців на південний схід.Хронологічно пшеворська культура відповідає середньому етапу в розвитку слов'янської мови, для якого характерна взаємодія з мовами інших етносів. Багато запозичень, зокрема, з німецької мови.
Серед дослідників довгий час переважала точка зору, що пам’ятки пшеворської культури належать венедам-слов’япам (К. Ю. Костжевський та його школа). Однак останнім часом ші- була поширення інтерпретація пшеворської культури як культури германських племен лугіїв (К. Годловський). На думку деяких дослідників, пшеворську культуру не можна вважати в етнічному плані «древньослов’янською», хоча серед її носіїв виступають і слов’яни (В. В. Седов). Звертається увага на свідчення античних авторів про те, що поряд з венедами-слов’янами між Прибалтикою і Карпатами проживали й германські племена. Окремі риси матеріальної культури і поховального обряду пшеворців притаманні останнім. Цей культурний тип представлений в урнових похованнях з предметами зброї. Виділяється також «слов’янський комплекс»: перш за все ліпний посуд, дуже близький за формами до слов’янського (празького) посуду, та ямні поховання. їхнє походження пов’язується з посудом культури підклошевих поховань, яка є одним з основних етнокультурних субстратів пшеворської культури.
Картографування цих та інших пам'яток дозволило виділити західний і східний варіанти пшеворської культури, які, вірогідно, відповідають двом етноісторичним масивам населення — носіям пшеворської культури: германському (лугії) і слов'янському (венеди),