ПРО ЧАС ПОЯВИ НАЙРАНІШИХ ЗРАЗКІВ СКІФСЬКОГО ЗВІРИНОГО СТИЛЮ НА ЗАХОДІ УКРАЇНИ
Масандрівський
Питання про ймовірність перебування скіфів у західних зонах Лісостепу нерозривно пов'язане з усією проблематикою скіфської експансії у Центральну Європу. Особливе місце в даному контексті посідають західні терени нашої держави — Придністровське Поділля і Розточчя, де у різний час було знайдено ряд предметів, виконаних у своєрідній художній манері, яку прийнято називати „скіфським звіриним стилем”.
До останнього часу ці знахідки не були темою окремої публікації, хоча з огляду на свою унікальність для даного регіону (Східна Галичина), безсумнівно заслуговують на таку увагу.На сьогодні ми диспонуємо відомостями про п’ять предметів, які презентують деталі кінської упряжі ранньоскіфського часу. Чотири з них є бронзовими пряжками-пронизками, що з’єднували перехресні ремені оголів’я і прикрашали вуздечку (рис. 1,2-4); п’ятий предмет — кістяне навершя псалія щойно вводиться до наукового обігу (рис. 1,/).
Перша з пряжок-пронизок походить з кургану 1 біля с.Братишева Тлу- мацького району Івано-Франківської області, котрий був розкопаний r7poφ. Львівського університету Т.Сулімірським у червні 1934 року1. Пряжка представляє собою стилізовану голівку хижого птаха (рис. 1,2). Нижня частина оформлена у кубик з двома парами поперечних наскрізних отворів в бічних гранях і одним „глухим” отвором знизу2. Ще дві бронзові пряжки-пронизки подібної форми знайдено в минулому столітті біля с. Городниця Городенківсь- кого району Івано-Франківської області3. Одна з них опублікована (рис. 1,3)’, місцезнаходження іншої — невідоме5.
Четверта пряжка-пронизка походить із с.Переведова Сокальського району Львівської області (рис. 1,4). Від попередніх відрізняється інакше вимодельо- ваним дзьобом, який ніби „виростає” зі втулки6.
Кістяний наконечник псалія — єдиний, покищо, на теренах заходу України, знайдений на початку 1990-х років мешканцем с.Нівра Борщівського району Тернопільської області В.Руданом при його садибі.* Кістяне навершя має розміри 3,3х 2,9 см, вирізане з кістки, поверхня старанно зашліфована (рис.1, /).
Верхня частина виробу оформлена у вигляді міфічної істоти — грифо-ба- рана, який має великий загнутий донизу дзьоб, прикрашений трьома парами сегментоподібних ліній. Очі у нього великі, круглі із зіницями-крапками по центру. Є також пара баранячих рогів, кожен з яких йде півколом, починаючи від потилиці істоти, рельєфно огинаючи її око знизу. Кінці рогів підняті* Висловлюю щиру подяку директору Борщівського історико- краєзнавчого музею М.Сохацькому, який звернув мою увагу на цю знахідку.
345
Рис. I.
Кістяні і бронзові вироби скіфського звіриного стилю із Західної
України:
1 — кістяне навершя псалія із с.Нівра Бортівського району;
2 — бронзова пряжка-пронизка з кургану №1 біля с.Братишева Тлумацького району;
3 — бронзова пряжка-пронизка з Городниці Городенківського району;
4 — бронзова пронизка з с.Переведів Сокальського району.
догори і закінчуються ратицями, які напрочуд виразно модельовані. Поверхня краще збереженого рогу прикрашена густою сіткою крапочок — імітацією гофрованої поверхні справжнього баранячого рогу. Поверхня другого рогу дуже стерта, а це може свідчити, що саме цим боком псалій був звернений до морди коня.
Переходячи до аналізу речей, слід вказати, що пряжки-пронизки з Городниці, Братишева і Переведова мають близькі аналогії у поховальних комплексах ранньоскіфської доби як на території Українського Лісостепу (на Посуллі — Полівка курган №9), так і у більш віддалених районах — Передкавказзі, Північному Кавказі та Іранському Курдистані (околиці Зівіє). Західноукраїнські екземпляри пряжок-пронизок можуть датуватися в межах другої половини VII- поч. VI ст. до н.е.
Рис.la. Кістяне навершя псалія з Ніври (Західне Поділля).
Прямі паралелі до кістяного навершня псалія з Ніври знаходимо лише на двох пам’ятках: в Українському Лісостепу на Пороссі (Реп’яховата Могила) та на Передкавказзі (Келермеські кургани №№ 1,2).
Наприклад, в похованнях №1 та №2 Реп’яховатої Могили знайдені зотлілі дерев’яні чи рогові псалії з кістяними наконечниками у вигляді голівки коня і грифо-барана. Згідно останнього передатування (за Г.Косаком) комплекс Реп’яховатої Могили відноситься до другої половини VII ст. до н.е.7 (рис. 2).У другій зі згаданих пам’яток — славнозвісному келермеському кургані № 1 (в якому з двох боків центральної гробниці знаходилося 24 коня), крім звичайних для того часу залізних стрижнеподібних псаліїв із загнутим кінцем і трьома петлями, було знайдено також „... псалії, очевидно, виготовлені з дерева із кістяними навершями у вигляді голівок барана на одному кінці і копитцями біля другого”8. Також і в другому келермеському кургані поряд з кіньми виявлено дерев’яні псалії з кістяними навершями”. Три з них, як бачимо, зображають такого ж грифо-барана, що й на наверші з Ніври. Г.Косак датує келермеські кургани №1 та №2 приблизно другою чвертю VII ст. до н.е., беручи інвентар за основу для виділення 2-го (ранньокелермеського) етапу у ранньоскіфській культурі9.
Келермеські навершя і навершя з Ніври за функціональним призначенням аналогічні. І тут, і там для закріплення кістяної насадки на псалій використовували муфтову систему із стрижнем-фіксатором. Різниця між галицьким і передкавказькими екземплярами лише в тому, що отвір для фіксатора 347
на келермеських навершях знаходиться на бічній стороні втулки, а на навер- ші з Ніври — з тильного боку (рис.І,/). Манера зображення також різниться лише у деталях. Перше, — око грифо-барана з Ніври „посаджене” внизу завитка рогів, тоді як у Келермесі — посередині або вгорі. У пам'ятках ранньо- скіфського часу лісостепової України подібно роміщене око (в нижній частині рогів) має лише грифо-баран на кістяному псалії з кургану №2 у Вовківцях на Посуллі (розкопки С.Мазаракі 1886 р.). Друге, — баранячі роги на галицькому наверші спеціально поцятковані луночками, щоби надати їм у такий спосіб більшої подібності зі справжніми рогами.
На келермеських зразках (не лише псаліях, але й на численних кістяних пронизках, які з точністю до окремих деталей копіюють все той же канонізований образ грифо-барана) поверхня рогів додатково не прикрашалася і не увінчувалася зображеннями ратиць. Винятком у цьому є мабуть лише псалій зі Старшої Могили, на кінцях рогів якого чітко модельовані копита. Увесь комплекс Старшої Могили зараз синхронізується з 2-м (ранньокелермеським) етапом ранньоскіфської культури10. Третє, — очі на наверші з Ніври з’єднані між собою тонкою лінією, до якої в середній частині приєднана ще одна — перпендикулярна,що у свою чергу, опускаючись на потилицю, роздвоюється і плавно переходить у рельєфний вигин рогів. Аналогів до такої манери зображення (чи, радше — майстерного поєднання різних іконографічних елементів), ми не знайшли. Четверте, — звичай прикрашувати дзьоб грифо-барана парами круто вигнутих ліній — річ звична до того часу і практикувалася для оздоблення як пряжок-пронизок, так і пса- ліїв. Близькою аналогією в цьому плані до навершя з Ніври є все те ж кістяне навершя з Келермесу. На келермеських зразках навіть повторюється такий елемент декору, як закінчення ліній у вигляді „хвоста ластівки”. Цікаво, що таке ж завершення ліній бачимо на дзьобі грифоподібної істоти з основного поховання на Темир-Горі в Криму”. Оскільки, в комплекс кургану на Темир-Горі входила родосько-мілетська ойнохойя класу Камира, яка датується другою чвертю-серединою VII ст. до н. е., то, очевидно, що і кістяна голівка грифоподібної істоти звідси, а відтак — і похідні від неї за манерою виконання знахідки в інших районах можуть датуватися цим часом12.Цікаві паралелі до західноукраїнських зразків скіфського звіриного стилю знаходимо серед матеріалів еталонної пам’ятки у Вірменії — міста Тейшебаїні (Кармир-Блур)13. Наприклад, на скелеті коня, який загинув під час штурму цієї фортеці, знайдено дві пряжки-пронизки такого ж типу, що й виріб з Переведо- ва. В одній з винних пивниць Тейшебаїні знайдено вуздечку скіфського типу, до складу якої (крім залізних вудил і псалій) входили бронзові пряжки-пронизки, в т.ч.
три у вигляді орлиної голівки і одна — голівки барана. В одному з приміщень головних воріт цитаделі була виявлена т.зв. „кімната воротаря”, де лежали заготовки з оленячого рогу та вирізана з кістки голівка грифо-барана. Крім того, в приміщеннях цитаделі знайдено не менше п’яти вирізаних з кістки голівок орла, барана та грифо-барана. Одна з цих голівок лежала біля роз- пиляних заготовок14.Слід особливо підкреслити, що навершя з Ніври — друга в Україні знахідка кістяних (рогових) псаліїв роз’ємного типу з насадками (перша — в по-
Рис.2.
Місцезнаходження КІСТЯНИХ зооморфних навертів псалІЇв початку ранньоскіфського часу та аналогії' до них:
1- Нівра;
2- Матусів, Реп'яхова- та Могила;
3- Келермес;
4- Тейшебаїні (Кармир- Блур);
5- Зівіє (Іранський Курдистан).
хованнях Реп’яховатої Могили на Пороссі). В цілому, кістяні псалії типові для культури ранньоскіфського часу лісостепової України (наприклад, лише на По- суллі, за даними В.Ільїнської, виявлено не менше 120 пар кістяних трьохпе- тельчастих псалїів, оформлених у традиціях скіфського звіриного стилю). Однак, абсолютна більшість з них датується VI ст. до н.е. (а тепер, з урахуванням переглянутої хронології PCK, можливо, і кін. VII ст. до н.е.). Між тим, найраніші зразки кістяних псаліїв із зооморфним завершенням відомі в Закавказзі і Передній Азії, де вони відносяться до часу скіфських походів VII ст. до н.е. (Тлі, Самтавро, Кармир-Блур, Зівіє)15.
Ця обставина може вказувати на те, що кістяні псалії розглянутого типу входили до складу найбільш давньої, власне скіфської вузди, що використовувалася під час передньоазіатських походів скіфів. На цій підставі появу подібних псаліїв в лісостепових районах окремі дослідники схильні пояснювати перш за все скіфськими впливами із степової зони16.
Отже, беручи до уваги приведені аналогії, час створення та використання кістяного навершя псалія з Ніври може укладатися в межі 2-го (ранньоке- лермеського) етапу ранньоскіфської культури, що відповідає приблизно другій чверті VII ст.
до н.е.Образ грифо-барана у скіфському мистецтві, як прийнято вважати, з’явився під впливом мистецтва Стародавнього Сходу та мистецтва Малої Азії. На скіфському грунті він зазнав певних формальних змін, оскільки замість вух з’явилися роги, і рогатий грифон став типовим зразком скіфського мистецтва.
Подібної думки дотримувався свого часу М.Артамонов, який також вказував на зв’язок грифо-барана з хетським, урартським і греко-іонійським грифом17.
* Висловлюю щиру подяку С.Махортих і Ю.Полідовичу за допомогу у підборі літератури з цього питання.
На сьогоднішній день з території Лісостепу відомо 40 зображень голівок фантастичних тварин, які походять з 13 комплексів* Із них до пізньоархаїч- ного часу можна твердо віднести, на думку О.Шкурка, лише 6 зображень18. Таким чином, голівка грифо-барана з Ніври є сьомою у цьому списку. Можемо звузити навіть і цей перелік, оскільки кістяних навершів псаліїв найранішнього типу в Україні сьогодні відомо лише два: із Старшої Могили і Ніври. Саме такі псалії (із зооморфним завершенням) І.Медведська приймає за хронологічний показник 1-го та 2-го етапів ранньоскіфської культури.
Мабуть, є всі підстави вважати, що навершя псалія з Ніври було привнесене на Придністровське Поділля ззовні. Про його інокультурний (за відношенням до місцевого матеріалу) характер свідчить технічне виконання. Це — справжня фаховість, причому найвищого гатунку, якої неможливо було осягнути, наслідуючи чиїсь „чужі за духом” зразки. Навершя, а відтак мабуть і весь псалій, зробила особа, яка не лише мала тривалий досвід у виготовленні подібних речей, але й жила світом скіфської архаїки, мислила і творила його категоріями.
За яких обставин могли з’явитися на східногалицьких теренах кістяне навершя і пряжки-пронизки ранньоскіфського зразка? Почнемо з того, що, за матеріалами з Келермесу та інших передкавказьких комплексів (біля ст.Крим- ська, хут.Красне Знамя, с.Нартан та ін.) в середині VII ст. до н.е. розпочалося інтенсивне освоєння скіфами меотських і кобанських земель. Це сталося, як вважають дослідники, внаслідок відтоку частини кочівницьких контингентів покоління Ішпакая-Партатуа із Передньої Азії в перші десятиліття правління Ашшурбаніпала, не пізніше 660 року до н.е.19. Власне тому у Передкавказзі значно раніше, ніж у Північному Причорномор’ї з’являються численні типи вуздечного спорядження (кістяні зооморфні пронизки, наконечники дерев’яних псаліїв та ін.).
Оскільки найближчі паралелі до навершя псалія з Ніври походять власне з Передкавказзя (Келермес), а не з території ранньоскіфських груп Українського Лісостепу (що, зрештою, було б логічним і загалом очікуваним), то в такому разі напрошується здогад про привнесення цього навершя на Галицьке Поділля вихідцями із Кубані під час одного з маршових військових походів на захід, в Центральну Європу. Були це пізні кіммерійці чи ранні скіфи, які щойно повернулись з переди ьоазіатських воєнних експедицій, — сьогодні важко щось певне сказати. Не слід виключати можливості участі в цих кампаніях і нескіфського автохтонного населення — меотів.
Зазначимо, що певний вплив із середовища передкавказьких культур населення Східної Галичини зазнавало ще на початку ранньозалізного віку. Так, у носіїв висоцької культури на чорногорівському етапі з’являються кам’яні бойові молотки і кам’яні круглі булави (Висоцьке, Лугове, Золочів), прямі аналогії яким численно представлені в давньомеотських похованнях Північного Кавказу і в похованнях VIII-поч. VII ст. до н.е. степової зони Північного При-
Чорномор’я20. Цим, вже торованим в попередні віки шляхом і могло бути привнесене на Західне Поділля навершя з Ніври.
Особливо цікавим є те, що час появи ніврського навершя — друга чверть VII ст. до н.е., передує основній масі західноподільських курганів ран- ньоскіфської доби. Тобто, пов’язувати це навершя із західноподільською групою, яка датується в основному кінцем VII-V ст. до н.е., є дуже мало підстав. Якщо ж використати культурно-хронологічну шкалу місцевих культур, розроблену Т.Сулімірським (1938), то навершя з Ніври потрапляє в перший період, коли місцева культура ще продовжувала лінію розвитку фрако-кіммерійсь- кого періоду, зберігаючи семигородські елементи (нагадаємо, що 2-ий період на Західному Поділлі за Т.Сулімірським — це, власне, час поширення культури „понтійсько-скіфського масиву”)21. З початком 2-го періоду можемо пов’язувати появу бронзових пряжок-пронизок з Городниці, Братишева, Переведова. * Сам факт появи передкавказького навершя на Західному Поділлі наприкінці фрако-кіммерійського періоду (остання стадія якого відповідає ранньокелер- меському етапу PCK), підтверджує схему Л.Крушельницької, яка виділяє для цього часу п’ятий етап активізації культурних та етнічних змін на Прикарпатті та Західній Волині22.
Якщо вже синхронізувати час появи на наших землях навершя з Ніври з котроюсь із добре датованих тутешніх пам’яток, то в першу чергу слід співставити його з часом укриття золотих Михалківських скарбів, тобто серединою VII ст. до н.е.23 Правомірність такого порівняння стає більш очевидною, коли взяти до уваги, що відстань між с.Нівра і с.Михалкове всього 14 кілометрів. Можливо, реальна військова загроза, яку становили прийшлі в той час на Західне Поділля передкавказькі номади (одним з яких і був, мабуть, власник псалія з Ніври), змусила місцеву жречеську верхівку чи аристократію заховати свої скарби в землі. Той факт, що ті 7,5 кілограмів коштовностей так і залишилися недіткнутими до кінця XIX ст. поблизу сучасного с.Михалкове, свідчить, напевне, про якусь зміну ситуації, яка тут таки відбулася. Не вважаємо однак, що мова повинна йти про винищення чи витіснення місцевого західно-подільського населення прийшлим. Малоймовірною є й асиміляційна гіпотеза. Скоріш за все, для Східної Галичини це був час кількох активних, але — епізодичних і короткохвилевих (в історичному вимірі), військових набігів номадів, які не порушили етнічний стан на місцях.
Зрештою, детальне вияснення всіх обставин, за яких з’явилися на Західному Поділлі згадані зразки скіфського ужиткового мистецтва — справа майбутнього.
Література
1. Sulimirski Т. Scitowie па Zachodniem Podolu. — Lwow, 1936. — S.48, tabl.VΠI,6-d.
2. Зберігається у Львівському історичному музеї, інв. №38766.
3. Kopemicki J. Dalsze poszukiwania archeologiczne w Horodnicy nad Dniestrem / / ZWAK. — Krakow, 1884. — T.8.— S.ll; Sulimirski T. Scitowie... — S. 100,134.
4. Зберігається у Львівському історичному музеї, інв. № 38765.
5. До другої Світової війни зберігалась в Музеї НТШ.
6. Гребеняк В. Нові археологічні знахідки на території Східної Галичини / / Записки НТШ. — Львів,1915. — Т.122. — табл. 2√. Зберігалася у Музеї Дідушицьких у Львові. — Цит. за: Sulimirsci Т. Kultura Luzucka a scytowie / / Wiadomosci archeolo- giczne. — Warszawa, 1939. — T.XVI. — S.77.
7. Kossak G. Von den Anfangen des Skythoiranichen Tierstils / / Skythika. — Miin- chen, 1987. — S.71-83; Kossak G. Zaumzeug aus Kelermes / / Hallstatt koloquium Veszprem. — Budapest, 1986. — S. 130-134;378,tab. 1.
8. Ильинская BA, Тереножкин АИ. Скифия VII-IV вв. до н.э. — К., 1983. — С.63.
9. Kossak G. Von den Anfangen... — S.84.
10. Kossak G. Zaumzeug ans Kelermes... — S.377,tab.7,∕5.
11. Ильинская BA Некоторые мотивы раннескифского звериного стиля / / CA. — M., 1965. — №1. — С.102; Ильинская BA Современное состояние проблемы скифского звериного стиля / / Скифо-сибирский звериный ’стиль в искусстве народов Евразии. — M., 1976. — С.23-24.
12. Копейкина Л. Родосско-ионийская ойнохойя из кургана Темир-Гора / / ВДИ. — M., 1972. — №1. — С. 147; Яковенко Э. Предметы звериного стиля в раннескифских памятниках Крыма // Скифо-сибирский звериный стиль... — 128, С. 130, рис.1.
13. Поблизу цього селища, як відомо, знаходилося місто Тейшебаїні (місто бога Тей- шеби) — один з найбільших адміністративних центрів північної частини Ванського Царства. Тейшебаїні зазнало цілковитого спустошення на початку другої половини VII ст. до н.е. внаслідок штурму, в якому брали участь і скіфські загони (серединою VII ст. до н.е. датують тотальний розгром Царства Урарту також німецькі дослідники Кроль С. та Зайдль У.). Таким чином, знахідки, виявлені в шарах цього міста, є добре датованими і мають першорядне значення при порівнянні з матеріалами інших пам’яток. Див. також: Ильинская BA, Тереножкин АИ. Скифия... — С.34.
14. Пиотровский Б. Скифы и Древний Восток / / CA. — M., 1954. — №19. — С. 142; Пиотровский Б. Город бога Тейшебы (Кармир-Блур) / / CA. —M., 1959. — №12. — С.242.
15. Мурзин В.Ю. Скифская архаика Северного Причерноморья. —К.,1984. — С.81.
16. Там само. — С.81.
17. Артамонов М.И. Происхождение скифского искусства / / CA. —M., 1969. — №4. — С.27.
18. Шкурко А. Фантастические существа в искусстве лесостепной Скифии / / Археологические исследования на Юге Восточной Европы. — 4.11. — Труды ГИМ. — М.,1982. — Вып.54. — С.З.
19. Галанина Л. К вопросу о кубанском очаге раннескифской культуры / / ТД Международной конференции „Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья”. — Запорожье, 1994. — С.50-51.
20. Бандрівський М. Скринькові поховання висоцької культури в межиріччі Збруча і Стрипи. — Львів, 1994. — С.128.
21. Sulimirski Т. Die thrako-kimmerische Periode in Sudostpolen / / Wiener Prahisto- rische Zeitung. — 1938. — t.17. — S. 151.
22. Крушельницька Л. Взаємозв’язки населення Прикарпаття і Волині з племенами Східної і Центральної Європи. — K., 1985. — С.149.
23. Там само. — С.134.