ДВІ ОБРАЗОТВОРЧІ ТРАДИЦІЇ В МИСТЕЦТВІ ДНІПРОВСЬКОГО ЛІВОБЕРЕЖНОГО ЛІСОСТЕПУ СКІФСЬКОГО ЧАСУ
Ю.Б.Полідович
Упродовж майже всього скіфського часу в мистецтві Дніпровського Лівобережного лісостепу існували як мінімум дві самостійні образотворчі традиції: глиняна зоо- та антропоморфна пластика і скіфський „звіриний стиль”.
Ця ситуація загалом добре відома та описана в літературі. Зокрема Б.А.Шрамко зазначав: „Археологічні матеріали Більського городища та пов’язаних із ним могильників показують, що розвиток мистецтва і релігії місцевого землеробського населення Лісостепу Східної Європи відбувався вже на початку скіфської доби у тісній взаємодії і під впливом скіфської релігії та звіриного стилю. Завдяки цьому у Лісостепу не лише широко використовуються металеві та кістяні вироби, оздоблені у звіриному стилі, але й образи останнього проникають у місцеву глиняну скульптуру. Сам звіриний стиль збагачується за рахунок нової трактовки образів відомих і раніше тварин та розповсюдження зображень місцевих тварин, особливо лося. Взаємопроникнення художніх образів, які мали культове значення, свідчить також і про зближення та взаємодію міфології степових та лісостепових племен, про існування у них загальних культів’”.Отже Б.А.Шрамко переносить проблему співіснування двох образотворчих традицій у мистецтві Лівобережного Лісостепу у площину міжетнічних контактів. Це і зрозуміло. Адже вже традиційним стало рахувати „звіриний стиль” надбанням перш за все саме степових скіфських племен, а появу його за межами Степу пояснювати скіфізацією місцевого населення. Глиняна пластика без всякого сумніву є суто місцевою і не знаходить бодай найменших аналогій серед степових пам’яток.
Але, як слушно зауважив Б.А.Шрамко, власне скіфи Причорноморських степів були далеко не єдиними творцями, носіями та розповсюджувачами „звіриного стилю”2. Значний внесок лісостепових племен у процес його творення підкреслювався багатьма дослідниками.
А завдяки знахідкам на Більському городищі остаточно встановлено, що лісостепові майстри виготовляли вироби, оздоблені у традиціях скіфського „звіриного стилю”3, отже також були його творцями.З часу виникнення „звіриного стилю” Дніпровський Лівобережний Лісостеп увіходить разом з Правобережжям, Степом, Прикубанням та Північним
339
Кавказом до єдиної образотворчої „провінції”. Зображення, що походять із зазначених регіонів, об’єднуються більш-менш єдиними стилістичними рисами; образи та мотиви, які тут побутували, мали спільні тенденції видозмінен ня, та й сам набір мотивів був загалом єдиним. Але кожен з регіонів, що складали єдину „провінцію”, мав свої локальні особливості.
Багатьма дослідниками відзначалися ті чи інші локальні відмінності лівобережного мистецтва, а О.!.Шкурко обгрунтував виділення Лівобережжя як самостійного локального варіанту скіфського „звіриного стилю”4. Основні відмінності, притаманні йому вже з архаїчного часу, такі:
1) широке розповсюдження кістяних псаліїв, кінцівки яких є зооморфно
оформленими. Знахідки у Більську напівфабрикатів цих виробів5 лише підкреслюють їх суто місцевий характер; •
2) особливості розробки образу хижака. Зокрема, пануючйм типом зображень окремих голів хижака було зображення із загостренним вухом, що стирчить догори, і тупою мордою, на якій вирізняються симетрично розташовані ніздрі та паща;
3) побутування образу лося. У Степу він з’являється лише у V ст. до н.е. На деяких же архаїчних виробах Лівобережжя навіть традиційний образ гри- фо-барана набуває рис „лося-барана”;
4) широке розповсюдження зображень коня і мінімальне — оленя.
Тобто, як на нашу думку, розповсюдження „звіриного стилю” на теренах Лісостепу не варто відносити лише на рахунок скіфського (= степового) впливу. Лісостепова образотворча традиція з перших, своїх кроків існує як оригінальне явище і надалі розвивається власними шляхами, хоча і в єдиних межах із степовою та прикубанською традиціями та в тісній взаємодії з ними.
Цілком імовірно, що „звіриний стиль” на Лівобережжі з самого початку існує як місцева традиція, як складова частина місцевого образотворчого мистецтва. Отже, поява і побутування „звіриного стилю” на Лівобережжі є не скільки проблемою міжетнічних контактів, стільки проблемою історії власне мистецтва Лівобережжя скіфської доби. Тим більше, що, в умовах традиційної культури, запозичення такого масштабу, яким є „звіриний стиль”, іноетнічним середовищем було практично неможливим. Широке розповсюдження „звіриного стилю” на Лівобережжі вже з перших десятиліть його існування, на нашу думку, могло бути лише за умови іраномовності тамтешнього населення, його етнічної спорідненості зі скіфами Степу..Іншою частиною цього мистецтва була глиняна"воо-г_орніто- та антропоморфна пластика. Вона значно відрізняється від „звіриного стилю”,^стилістично не маючи з ним нічого спільного. В якійсь мірі їх навіть можна назвати стилістичними антиподами: якщо вироби з металу та кістки характеризуються чіткою проробкою основних частин тіла тварин та акцентованістю на деяких з них, то глиняна пластика — умовна, в ній відтворюється лише загальний вигляд птаха або чотириногої тварини, що стоїть, і тільки іноді додається якась видова ознака (роги, грива тощо). Через це більшість скульптурок не піддаються однозначному визначенню. Хоча і можна стверджувати, що є зобра-
ження коня, цапа, хижака, бика, лося, досить чітко вирізняються з-поміж інших скульптурки фантастичного птаха. Репертуар „звіриного стилю” і глиняної пластики загалом також різний, бо хоча набір образів в обох традиціях майже єдиний, сюжетне їх відтворення — інше. Різниця у репертуарі ще більше посилюється присутністю у глиняній пластиці великої кількості антропоморфних статуеток, відомих за знахідками перш за все на Більському городищі, тоді як металопластика не тільки Лівобережжя, а й усього Північного Причорномор’я до IV ст. до н.е. майже взагалі не знала антропоморфних зображень.
Отже, дійсно „звіриний стиль” і глиняна пластика — це дві глибоко різні образотворчі традиції.
Одна з них, „звіриний стиль”, є безперечним надбанням скіфського часу. Інша своїм корінням сягає значної давнини, адже глиня-, на зоо- та антропоморфна пластика з’являється ще за часів кам’яної доби і спорадично зустрічається в тій чи іншій лісостеповій (і не тільки) землеробській культурі доби бронзи і передскіфського часу. Хоча наступність традиції глиняної пластики поки що лишається недослідженною. Тобто не виключено, що і глиняна пластика у тому вигляді, в якому вона існувала у скіфський час, є також надбанням свого часу. А це означає, що і „звіриний стиль”, і глиняна пластика виникають і оформлюються на Лівобережжі практично одночасово, хоча і мають різні витоки та різну передісторію. В культовому мистецтві скіфської доби вони виступають як дві рівноправні складові єдиного цілого.Ситуація, коли у одного народу функціонують декілька несхожих образотворчих традицій, в історії світової культури є скоріше типовою, аніж унікальною. Кочові скіфи Північного Причорномор’я поряд із „звіриним стилем” мали упродовж майже всього часу свого існування розвинуту традицію кам’яної антропоморфної скульптури. В античній культурі рівноправно співіснували кам’яна скульптура, як високохудожня реалістична так і гранично умовно- схематична, ювелірні вироби і коропластика зі своїми своєрідними принципами стилізації, і максимально схематизована глиняна пластика, відома за знахідками в Ольвії6. Подібні приклади можна навести з історії майже кожної культури. Пояснення цього феномену полягає в тому, що використання тих чи інших стилістичних груп виробів зумовлювалося конкретним контекстом культу або ж ритуалу, задля потреб якого вони і виготовлялися. Адже мистецтво традиційних культур майже в повному обсязі є мистецтвом перш за все релігійним, і саме цей його бік зумовлював формальні особливості окремих виробів7. Тому відомий римський архітектор Вітрувій рахував, що з точки зору ступеню доречності альтернативний вибір з-поміж доричного, іонічного та коринфського ордерів має визначатися характером божества, на честь якого споруджується храм8.
Аналогічну ситуацію ми маємо зі вживанням „звіриного стилю” і глиняної пластики. Принциповою різницею між ними у цьому відношенні було те, що зображення, виконані у „звіриному стилі”, були пов’язані з різноманітними предметами, які були ритуальними чи при потребі могли вживатися у певному ритуалі, виступаючи як декор, тоді як глиняні зоо- та антропоморфні
341
скульптурки були культовими предметами, за допомогою яких, або ж через посередництво яких, проводилися певні ритуали.
Знахідки предметів, оздоблених зображеннями, виконаними у „звіриному стилі”, на Лівобережжі походять як з поховань, так і з поселень. Але якщо предмети, знайдені у похованнях, вже безперечно зафіксовані як такі, що вжиті у поховальному ритуалі, а отже задіяні у культовій практиці, то на поселеннях їх знаходять, як правило, поза будь-якого контексту — культового або побутового. Це, щоправда, ще не дає приводу безперечно стверджувати, що „звіриний стиль” був пов’язаний тільки з поховальним ритуалом, бо в ньому могли бути задіяні речі загальноритуального призначення або ж навіть побутові. Але поки що ми не маємо жодного свідоцтва про вживання „звіриного стилю” у будь-якому іншому контексті, аніж поховальний ритуал.
Категорії предметів, з якими були пов’язані зображення, були досить різ номанітними. Це предмети озброєння (мечі, ножі, сагайдаки), кінська вузда, одяг та головні убори, дзеркала тощо. Семантичний контекст вживання того чи іншого зображення здебільшого нам не зрозумілий. Хоча для деяких з них, наприклад, для предметів озброєння, є слушним визначення Д.С.Раєвським зооморфних зображень як своєрідного зооморфного коду для позначення просторових орієнтирів у композиціях, пов’язаних з відтворенням міфологічної моделі світу9. Особливо характерними у цьому плані є мечі, які можливо співвіднести з так званим „світовим деревом” — універсальним міфологічним образом, що практично у всіх традиційних культурах символізує Всесвіт. Але функцією зооморфного коду, на нашу думку, не вичерпується все семантичне багатство „звіриного стилю”.
Зокрема, використання деяких комплектів зображень у кінській вузді ймовірно передбачало перевтілення верхового коня в якусь міфологічну істоту на кшалт пазирицького коня-оленя10. Досить складну і поки що не зрозумілу семантику мають зображення, пов’язані з одягом чи головними уборами, що могли бути виготовлені спеціально для поховального ритуалу, як це було прийнято у багатьох індоєвропейських народів.На відміну від „звіриного стилю” глиняні статуетки на поселеннях у більшості випадків знаходять в певному культовому контексті. По-перше, це знахідки у шарі зольників11. І хоча ці знахідки, як правило, не пов’язані з конкретними комплексами, що були залишками якогось певного ритуалу, та оскільки зольники є культовими комплексами, які, за визначенням дослідників, пов’язані перш за все з культами родючості та вогню12, можливо припустити й те, що статуетки, знайдені в них, мають якесь відношення до цих культів.
По-друге, це знахідки на святилищах13. Звичайно глиняні статуетки знаходять в ямах, розташованих на них, або ж навіть поблизу жертовників разом з іншими предметами безсумнівно культового призначення. Трактування подібних ям може бути різним: або це ями-сховища, в яких культові предмети зберігалися в міжритуальний час, або — ями-смітники, до яких викидалися культові речі після певного строку вживання. З огляду на етнографічні паралелі щодо умов зберігання культових предметів та стану знахідок у ямах, більш вірогідним уявляється другий варіант. За Б.А.Шрамком, вони могли слу-
гувати і для жертвоприношень14. Але у будь-якому разі глиняні статуетки, безсумнівно, перш за все були пов’язані з ритуальними діями, що відбувалися на святилищах. Доречі, оскільки зольники теж виконували роль своєрідних смітників, то не виключено, що статуетки туди потрапляли теж після їх функціонування в ритуалах, пов’язаних зі святилищами. Інші контексти знахідок глиняних статуеток нам поки що невідомі.
Яку роль відігравали статуетки у ритуалах — можна лише здогадуватися. Це могла бути і роль, властива зображенням у “звіриному стилі”, тобто символізація просторових орієнтирів. Але, найімовірніше, глиняні статуетки зображують лісостепових божеств або ж безпосередньо пов’язані з ними. Саме такими, напевне, є антропоморфні статуетки15, особливо з огляду на їх стилістично-типологічне розномаїття. Ймовірно, саме тому переважна більшість глиняних статуеток є схематичними і умовними. Адже властивим для первісного мистецтва є те, що найважливіші образи потрібно було не зобразити, а виразити, отже і трактувалися вони з цією метою в умовній манері16. Частина скульптурок, вірогідно, була призначена для ворожби17, а отже символізувала інші образи чи поняття.
Отже, як бачимо, глиняна пластика і „звіриний стиль” були різними явищами у багатогранній культовій практиці лісостепових племен. „Звіриний стиль”, перш за все, пов’язаний з поховальним обрядом, а його образи найперше. виступали як зооморфний код у зображенні моделі світу. Глиняні ж статуетки, вірогідно, здебільшого виступаючи як зримі образи божеств, були за- діяні в зовсім інших ритуалах і обрядах, що проводилися на родових або загальносуспільних жертовниках і святилищах. На нашу думку, вони не перехрещувалися у культовій практиці, завдяки чому власне і змогли сумісно побутувати в межах єдиного мистецтва Дніпровського Лісостепового Лівобережжя скіфської доби.
„Звіриний стиль”, як одна з образотворчих мов іраномовних народів Степу та Лісостепу, в загальних своїх рисах був єдиним і об’єднував ці два несхожі регіони. Тоді ж, як глиняна пластика була притаманна тільки лісостепови- кам і до певної міри була етновизначальною, тож і для степових племен етно- визначальною стала кам’яна антропоморфна скульптура18.
Література
1 Шрамко БА. Новые находки на Бельском городище и некоторые вопросы формирования и семантики образов звериного стиля // Скифо-сибирский звериный стиль в искусстве народов Евразии. — M.. 1976. — С.208.
2. Там само. — С. 194.
3. Там само. — С.195-198; Шрамко Б.А. Продолжение раскопок Гелона // АО 1979 г. — M., 1980. — С.354; Шрамко БА Вельское городище скифской эпохи (город Гелон). — К., 1987. —С.94,121.
4.IΠκypκo АИ. Звериный стиль в искусстве и культуре лесостепной Скифии (VII-III вв. до н.э.).: Автореф. дис.... канд. ист. наук. — M.,1975; Шкурко А.И. О локальных различиях в искусстве лесостепной Скифии / / Скифо-сибирский звери-
ный стиль в искусстве народов Евразии. — M.,1976.
5 Шрамко БА Вельское городище... — С.94.
6. Штительман Ф.М. Раскопки мастерской по обработке металла в Ольвии / / КСИА АН УССР. — К.,1955. — Вып.4. — С.63.
7. Художественная культура в докапиталистических обществах. Структурно-типологическое исследование. — Л., 1984. — С. 100-101; Топоров В.Н. Изобразительное искусство и мифология // Мифы народов мира. — M., 1982. — Т.1.
в. Арнхейм Р. Новые очерки по психологии искусства. — M., 1994. — С.281.
9.Раевский Д.С. Модель мира скифской культуры. — M., 1985. — С.77-108.
Ю.Руденко СИ. Культура населения горного Алтая в скифское время. — M.-JI.1 1953. — С.219. — Табл.LXXl,/; Кузьмина Е.Е. Конь в религии и искусстве саков и скифов // Скифы и сарматы. — К., 1977. — С. 104-105.
Н.Шрамко Б.А. Памятники скифского времени у с.Островерховка Харьковской области // КСИА АН УССР. — К.,1955. — Вып.4. — С.101; Ковпаненко Г.Т. Племена скіфського часу на Ворсклі. — К., 1967. — С. 127; та інші.
12. Шрамко БА Следы земледельческого культа у лесостепных племен Северного Причерноморья в раннем железном веке / / CA. — M., 1957. — №1. — С. 178-198.
13. Шрамко БА Исследования в Харьковской и Полтавской областях / / АО 1972
г. — M., 1973. — С.351; Шрамко БА. Раскопки на Бельском городище / / АО 1973
г. — M., 1974. — С.364; Шрамко БА. Раскопки на Восточном укреплении города Гелона // АО 1980 г. — M., 1981. — С.324; Шрамко БА Новые находки в городе Гелоне // АО 1981 г. — M., 1983. — С.334-335; Шрамко БА Раскопки Бельского городища / / АО 1983 г. — M., 1985. — С.373-374; та інші.
14. Шрамко БА Вельское городище... — С. 128.
15. Там само. — С. 129-134.
16. Художественная культура... — С. 101.
17. Шрамко БА Вельское городище... — С. 135.
18. Белозор В.П. Скифские каменные изваяния VII-IV вв. до н.э.: Автореф. дис.... канд. ист. наук. — К., 1986. — С.8.