Глава 1 ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. ЛЮДИНА

Початковий етап становлення людського суспіль­ства на терені України не представлений. Воно й зрозуміло: ця те­риторія не входила, на відміну від Східної Африки, до зони олюд­нення мавпи.

Розселення найдавнішої людини в Європі збігається з утворен­ням гюнцського, міндельського й ріського льодовиків та з часом гюнц-міндельського та міндель-ріського міжльодовиків’їв, що від­повідають утворенню приазовського, мартоноського, сульського, лубенського, тілігульського, завадівського, дніпровського, кайдак- ського, тясминського горизонтів суглинків та викопних ґрунтів української стратиграфічної схеми.

Гюнцське і міндельське зледеніння були відносно незначними. Межа арктичного льодовика в Європі впиралася в гірські масиви Німеччини й тягнулася далі на схід північніше України до верх­ньої течії Оки й відмітки Казані. Холодне дихання льодовика по­чинає відчуватися далеко на Півдні.

Похолодання призвело до відчутних змін у природному середо­вищі. Протягом гюнцського і міндельського зледенінь в Європі, в тому числі на території України, ще утримувалися теплолюбні ви­ди тварин, таких, як південний та давній слони, етруський носо­ріг, великий гіпопотам, кінь Стенона, шаблезубий тигр, викопний бобер. Втім, у цілому флора і фауна поступово набувають тут змі­шаного характеру. В Європі, включаючи Україну, давні теплолюбні види співіснували з рослинами і тваринами, характерними для су­часної помірнокліматичної зони: широколистяними лісами, чагар­никами і трав’яними луками з притаманними їм мешканцями — дикими биками, кабанами, благородними оленями, лосями та ін. Кістяки цих тварин виявлено в давніх геологічних відкладах та на палеолітичних поселеннях в багатьох місцях Європи. Багаті ко­лекції доріської фауни зібрано в районах, прилеглих дЪ України: на Тамані й Дністрі поблизу Тирасполя (так звані таманський і ти- распільський фауністичні комплекси).

У науковій літературі знаходимо виразну реконструкцію при­родного середовища доміндельського і міндельського часу. Терито­рія України “...завдяки вологому й помірному клімату була вкрита багатою рослинністю, на півдні — виключно трав’яною, з лісовими ділянками по берегах озер та боліт, а далі на північ переважала лісова рослинність. На півдні по трав’янистих рівнинах, вірогідно, блукали слони й носороги південного типу, паслися табуни коней, посвистували біля своїх колоній ховрахи. В лісах знаходили собі притулок олені, косулі, лосі й бики, в кущах пробиралися їжаки. На річках, що протікали через ліси, будували греблі і домівки бобри, в берегах рили нори пацюки. Ведмеді, вовки, лисиці і росо­махи переслідували свою здобич, чатуючи її на шляху до водопою або нападаючи на пасовиська. Озера, оточені деревами та чагарни­ками, оживлялися зграями бакланів. Так минали тисячоліття, клімат ставав більш посушливим, трав’яниста рослинність широко розвинулася за рахунок лісової, на сухих степоподібних рівнинах з’явився характерний мешканець таких просторів — верблюд, роз­множилися гризуни” ^[3].

Ще значніші зміни природного середовища в Європі приніс із собою ріський льодовик. Із усіх четвертинних зледенінь ріське було найпотужнішим, тому його називають також максимальним. Дов­гий час невпинно зростаюча на півночі маса льоду почала рухатись на південь. Льодовий панцир вкрив майже половину Європи, де перед тим буяло життя. Південна межа льодовика простяглася від гирла Темзи на Британських островах до Середнього Уралу. В Ук­раїні вона проходила дещо північніше Карпат, різко відхиляючись у басейні Дніпра на південь, досягала відмітки Дніпропетровська, по­тім знову завертала на північ й залишала межі країни на захід від Сум.

Льодовик невпізнанно змінив європейський пейзаж. Просуваю­чись на південь, він згладив нерівності рельєфу, який став плос­кішим, менш розчленованим.

Льодовик змістив ландшафтні зони. Відразу ж за межею льодо­викового панцира тягнулася вузька смуга мохових тундр з пе­релісками дрібнолистяної верби та карликової берези, що тулились серед нескінченних трясовин та озер. Далі зростали хвойні ліси, за якими розкинулися безкраї холодні степи з осередками лісової рослинності в низинах та балках.

Тяжким випробуванням став час максимального зледеніння для тваринного світу Європи. На заході й у центрі континенту ще можна було зустріти останніх представників ранньольодовикової фауни — давніх слонів, носорогів Мєрка, навіть гіпопотамів, однак на сході, зокрема в Україні, склад тваринного світу став іншим. Давні теплолюбні тварини тут вимерли або ж змінилися, пристосу­вавшись до нинішніх більш суворих кліматичних умов. Місце ти- распільської фауни заступив хазарський фауністичний комплекс. Повновладними хазяями перигляціальних (прильодовикових) про­сторів стають ранні форми мамонтів та шерстисті носороги. В хо­лодних степах широко розселилися первісні зубри (бізони), дикі коні, осли й сайгаки. В скельних печерах знайшли притулок гієни, печерні ведмеді й леви.

Початок ашельської епохи збігається з появою людських істот, що стояли в своєму фізичному розвитку на щабель вище від гомінід попереднього олдувайського часу. Рештки їх в Україні не виявлені, проте знайдені в багатьох місцях Старого Світу: в Аф­риці, Південно-Східній Азії, в Західній та Центральній Європі, у Закавказзі.

Перші знахідки цих істот на о. Ява увійшли в науку під назвою “пітекантропи” (давньогрецьк. — “мавпо-люди”). Після від­криття подібних решток в інших місцях їх почали називати Homo erectus (лат.

При певній відміні в фізичній будові окремих індивідуумів їх об’єднує одне — поєднання рис мавпи та людини. Зріст особи дорівнював у середньому 170 см. За своїм об’ємом мозок яванських пітекантропів (у середньому 860 см³) поступався перед мозком су­часної людини (в середньому 1450 см³), але перевищував відповідні показники у Homo habibis. Пересувався пітекантроп вертикально на напівзігнутих ногах. Збільшення лівої півкулі мозку свідчить про його праворукість — особливість, яка відрізняє людину від усіх тварин, у тому числі людиноподібних мавп. Певне розростання нижньої ділянки лобної долі вказує на те, що пітекантроп володів зачатками мовних навичок. Водночас у зовнішності пітекантропа багато чого зберігалося від мавпи. Фігура його відрізнялася су­тулістю, ніс був коротким і широким, щелепи виступали наперед, підкреслюючи нерозвиненість підборідкового виступу. Па низькому похилому чолі виділялися масивні надбровні дуги.

Втім, яванський пітекантроп характеризує лише ранню стадію фізичного розвитку архантропів. В інших місцях Старого Світу було знайдено кістки більш розвинених істот, що засвідчує поступовий пе­рехід від архантропів до людини наступної, мустьєрської епохи.

Перші мустьєрські пам’ятки з’являються в Європі, в тому числі в Україні, ще наприкінці ріського зледеніння (тясминський гори­зонт української стратиграфічної схеми), співіснують деякий час з пізньоашельськими, які доживають тут до ріс-в’юрмського міжльо- довиків’я (прилуцький викопний ґрунт) і зникають у ранньому в’юрмі (бузький горизонт), десь близько 40 тис. років тому.

В ріс-в’юрмі клімат в Європі знову пом’якшав, став теплішим і вологішим за сучасний, тундра і хвойні ліси відступили на північ, їх змінили широколистяні діброви, трав’янисті луки, степи та суб­тропічні формації на півдні.

Просуваючись за льодовиком на північ, тварини лісу та степу знову заселили звільнені ним райони, життя знову завирувало там, де раніше простягалася мертва льодова пустеля.

Однак, відкотившись на північ, льодовик згодом знову почав наступ на залишені перед тим райони. Щоправда, він так і не досяг колишніх розмірів, захлинувшись далеко за північними межами України. Проте вплив в’юрмського льодовика на природний світ України був вагомим. Клімат у Європі, включаючи Україну, став різкоконтинентальним, більш холодним і посушливим, ніж навіть за часів ріського максимального зледеніння. Холодні пронизливі вітри обрушилися на безкраї перигляціальні степи.

За періоду останнього ріського зледеніння буденними гостями в Україні стають такі типові представники арктичної фауни, як північний олень, песець, копитний лемінг. У зимову пору року ці тварини заходили далеко на південь, де побутували мешканці сте­ну: мамонти, шерстисті носороги, бізони, коні, олені, лосі, сайга­ки, ведмеді, вовки, лисиці тощо.

Протягом останнього зледеніння в Європі було понад десять ко­роткочасних потеплінь — інтерстадіалів, що мають різні назви в різних країнах. Льодовик у ці проміжки починав танути, природа оживала, степовий пейзаж урізноманітнювався ділянками широко­листяних лісів й соснових борів. Потім накочувалася чергова хви­ля холоду, й знову морозні вітри ставали господарями степових просторів.

Творцями мустьєрської епохи були люди нового, більш розви­нутого фізично типу. За місцем першої знахідки їхніх залишків у долині Неандера в Німеччині вони отримали назву неандертальців. Останнім часом їх нерідко називають палеоантропами (лат. — “давня людина”).

Найдавніші неандертальці з’явилися ще за попередньої ангельської епохи. В мустьєрський час вони продовжували розви­ватися і еволюціонувати при переході до пізнього палеоліту в лю­дей сучасного фізичного типу — Homo sapiens (лат. — “людина розумна”), або неоантропа (лат. — “нова людина”).

На відміну від архантропів, решток яких на території України не знайдено, поховання палеоантропів тут відомі уже давно, з 20-х років нашого століття. Вони виявлені в Криму: в гроті Кіїк-Коба, під навісом у Старосіллі та на стоянці Заскельна-VL

Обсяг мозку неандертальців (у середньому 1350 см^[4]) набли­жається (а нерідко й перевищує) до відповідних середніх показ­ників сучасної людини.

Втім, не всі палеоантропи були однакові. Поряд з менш розви­неними спеціалізованими особинами, так званими неандертальця­ми типовими, або класичними, відомі неандертальці прогресивні, сапієнтні, що за своїми антропологічними особливостями стояли ближче до людини сучасного фізичного типу. В Україні типові не­андертальці представлені в Кіїк-Кобі і на стоянці Заскельна-VI. Співіснування типових та сапієнтних неандертальців пояснюється нерівномірністю розвитку різних груп давнього населення, склад­ністю еволюційного процесу, неоднаково інтенсивного у різних районах Старого Світу.

За таких мінливих природних і антропологічних умов відбува­лося первісне освоєння людиною теренів України.