Найдавніше населення на території України

Витоки історії України сягають часів первісно­общинного ладу, саме його першого, найдав­нішого етапу — палеоліту.

Палеоліт, або в перекладі з давньогрецької — стародавній кам’яний вік, тривав приблизно від З млн до 10 тис.

До періоду палеоліту сходять найважливіші культурно-історичні надбання людства. Саме тоді відбувся процес виділення людини з тва­ринного світу, були виготовлені перші знаряддя праці з каменю, дерева та кістки, виникли най­простіші трудові навички. За часів палеоліту сформувалися основи суспільної організації лю­дей, зародилися ідеологічні уявлення, мистец­тво. Це був період первісного розселення люд­ства: людина зробила перші кроки в освоєнні Східної Африки, поступово підкорила собі біль­шу частину Старого Світу й проникла на амери­канський континент.

В історії палеоліт був найтривалішим періо­дом — він майже в 300 разів перевищує всі на­ступні, разом узяті.

Час не лишив незмінними ні природне сере­довище первісної людини, ні її саму, ні її зна­ряддя праці.

Становлення і розвиток стародавнього людсь­кого суспільства відбувалися за мінливих при­родних умов останнього, так званого четвертин­ного періоду в історїї Землі.

Відповідно до основного історичного змісту — появи людини — четвертинний період ще називають антропоге­ном (від давньогрецьких слів “антропос” — людина та “генос” — походження).

Саме тоді вималювалися обриси материків, сформувався сучас­ний рельєф більшості регіонів, з’явилися близькі до сучасних види рослин та тварин. Втім, природне середовище тих часів багато в чому відрізнялося від сучасного.

Десь до середини четвертинного періоду клімат у південній час­тині Старого Світу був теплий та вологий. Не лише в Африці й Південно-Східній Азії, а й у Європі, включаючи Україну, зростали тропічні рослини й водились такі давно вимерлі теплолюбні твари­ни, як давні слони, гіпопотами, носороги, різні види мавп.

Поступово почалося похолодання. Серед вчених ведуться жваві дискусії щодо причин цього явища. Одні вбачають їх у піднятті сухо­долу, інші — у зменшенні сонячної активності, у зміні нахилу вісі Землі до площини земної орбіти, деякі вчені пояснюють похолодання одночасною дією багатьох, у тому числі названих вище, чинників.

Нема в науці також єдиної думки щодо конкретних проявів четвертинних похолодань. Найбільш поширеною є так звана гля- ціальна, або льодовикова, теорія, згідно з якою похолодання спри­чинилося утворенням на півночі, в субарктиці, потужних льодо­виків. Арктичним зледенінням відповідали зледеніння гірських масивів на материках. Протягом четвертинного зледеніння було кілька гляціалів, що розділялися більшими чи меншими проміж­ками часу (потепліннями) — міжльодовиків’ям, або інтергляціала- ми. Короткочасні потепління (інтерстадіали) простежуються також в середині зледенінь, між окремими їхніми стадіями.

Характер перших четвертинних похолодань багато в чому ли­шається нез’ясованим. Наступні чотири хвилі холоду ототожню­ються в різних країнах з різними місцевими проявами зледенінь і мають різні назви.

Класична схема льодовикових епох розроблена на матеріалах давніх зледенінь в Альпах. На початку XX ст. тут було простежено сліди чотирьох давніх зледенінь. Відповідно до назв місцевостей, де були виявлені рештки льодовиків, їх стали називати гюнцським (приблизно 1 млн — 800 тис. років тому), міндельським (500 тис. — 400 тис. років тому), ріським (300 тис. — 110 тис. років тому) та в’юрмським (70 тис. — 10 тис. років тому), а проміжки між ни­ми — гюнц-міндельським (800 тис. — 500 тис. років тому), міндель-ріським (400 тис. — 300 тис. років тому), ріс-в’юрмським (110 тис. — 70 тис. років тому) міжльодовиків’ями.

Останнім часом для України набула поширення своя, місцева стратиграфічна ехема, побудована на особливостях різних за по­ходженням відкладів в геологічних нашаруваннях: лесоподібних суглинків та викопних ґрунтів, які формувалися відповідно у хо­лодні та теплі проміжки часу *^[1].

Похолодання викликало значні зміни в рослинному та тварин­ному світі.

Багаторазові зміни природного середовища в четвертинному періоді відіграли неабияку роль у становленні і розвитку стародав­нього суспільства. За умов пригніченого, залежного від природи існування первісних людей значення природних факторів в істо­ричному процесі було досить великим. Не випадково суттєві зру­шення в матеріальній культурі й фізичному типі палеолітичної людини збігаються із значними природними катаклізмами.

Відповідно до відмінностей у знаряддях праці та анатомічній будові людини палеоліт поділяють на два періоди: ранній (давній, нижній), що тривав приблизно від 3 млн до 40—35 тис. років тому, та пізній (верхній), який припадає на час від 40—35 тис. до 10 тис. років тому. В свою чергу, кожен з цих періодів поділяється на більші або менші відрізки часу — епохи. Так, у ранньому палео­літі виділяються три епохи: олдувайська (близько 3 млн — 1,5 млн років тому), ашельська (1,5 млн — 150 тис. років тому) та мустьєр- ська (150 тис. — 40—35 тис. років тому). Іноді мустьєрську епоху виділяють в окремий період — середній палеоліт.

Три послідовні епохи (оріньякська, солютрейська, мадленсь- ка) були виділені в пізньому палеоліті. Зрештою, однак, з’ясува­лося, що пам’ятки, які відносили спочатку до двох перших епох, насправді існували паралельно. Тому стали говорити про єдиний оріньяксько-солютрейський час. Зараз терміни “оріньяк”, “солют- ре”, “медлен” застосовуються здебільшого не як хронологічні, а як культурні поняття.

Серед речових залишків суспільно-економічних формацій ми­нулого пам’ятки палеоліту є найдавнішими і тому виключно важ­ливими для відтворення початкового етапу людської історії.

Назви епох походять від місцезнаходжень кам’яних- знарядь праці, прита­манних цим епохам (Олдувайська ущелина в Східній Африці, містечко Сент- Апіель та грот Мустье у Франції). В західноєвропейській археологічній літературі раніше виділялась шельська, або абевільська, епоха, котра згодом злилася з ашельською як її початкова стадія.

Також названі за місцезнаходженнями у Франції.

лишки палеолітичного часу виявлені сьогодні в різних місцях Старого й Нового Світу. Давня ойкумена людини окреслюється тепер від Північного Уралу до південного узбережжя Африки й Азії та від Бри­танських островів на Заході до американського континенту на Сході.

В цьому широкому ареалі найдавніших слідів людини тери­торія України постає як один з найбільших і найяскравіших осе­редків палеолітичної культури ^[2].

Втім, якими б цікавими не були початкові сторінки історії України, вони не можуть бути належно прочитані без урахування даних, накопичених світовою наукою в галузі становлення людсь­кого суспільства на Землі: багато які абзаци та параграфи на цих сторінках не дійшли до нас і можуть бути відтворені лише на опо­середкованих, порівняльних відомостях, що зберегли інші сторінки книги минулого людства.