Причини зміни бронзового віку залізним.
В. В. Отрощенко, Я. П. Гершкович, М. М. Ієвлєв наголошуюсь, що перехід до раннього залізного віку на території України та сусідніх районів був зумовлений не тільки внутрішнім соціально-економічним розвитком, але й різкою зміною клімату, який наприкінці II тис.
до н. е. став надзвичайно посушливим. Про глобальний характер цього явища свідчить синхронна з ним (остання у голоцені) велика зміна берегової лінії Чорного моря. У Центральній Європі посушливий період тривав, можливо1, з 1300 до 800 (за іншими даними — з 1250 по 650) р. до н. е. Велика посуха XIII—XII ст. до н. е., неврожаї та голод у країнах Східного Середземномор’я засвідчені їхніми писемними джерелами. Деякі вчені пов’язують з цією екологічною кризою й загибель мікенської цивілізації. На території України особливо критична ситуація склалася у Степу, там стало неможливо займатися землеробством, а тваринництво могло існувати лише як кочове. У зв’язку з цим в регіоні різко зменшилася кількість населення.Можливо, саме цим пояснюється зникнення саба,тинівських поселень, а пізніше — поява меншої кількості поселень і землянок білозерської культури. Тоді ж зменшилося населення й на території Угорщини. Процеси міграції стали характерним явищем для степів Євразії. Разом з переселенням деяких народів Європи (у тому числі й України) старі економічні зв’язки були порушені, а в Україні відчувався брак привозних мідної руди та бронзових виробів, що спонукало розвиток місцевого залізорудного виробництва.
В ознайомленні племен пізньобронзового та початку ранньозалізного віку України із виробництвом заліза домінуючу роль відіграли, очевидно, країни Східного Середземномор'я та Малої Азії. Численні факти, приведені в працях англійської дослідниці Н. К. Сандарс, І. Т. Чернякова, В. І. Клочка, свідчать, що сабатинівські племена підтримували тісні зв'язки з країнами Східного Середземномор'я (насамперед, Мікенської держави) і, можливо, брали участь у походах так званих «народів моря», що почалися внаслідок глобальної кризи господарства та суспільного устрою племен пізньобронзової доби на ба-
гатьох територіях.
Ці походи охопили, передусім, усе Середземномор’я, у тому числі мікенську Грецію, східне узбережжя Малої Азії і навіть Єгипет, тобто країни, які на той час активно освоювали залізоробне виробництво. Хеттська держава загинула в результаті боротьби з навалою «народів моря» та «західних мушків» (чи «мусків») балканського походження. Не виключено, що серед них були й представники сабатинівських племен, культура яких являла собою східну ойкумену культур пізньобронзової доби Балкано-Карпатського регіону. У всякому разі знахідки великої кількості скляних намистин східноземно- морського походження у похованнях білозерської культури свідчать про інтенсивні економічні зв'язки племен рубежу бронзи та заліза Північного Причорномор'я з регіонами, для яких був характерним високий рівень розвитку чорної металургії. А„ С. Островерхое, спираючись на дані хімічних аналізів, висунув навіть думку про те, що у Північному Причорномор’ї сформувався свій, кіммерійський, центр виробництва скляних виробів. Певною мірою ці факти можуть свідчити І про можливість безпосереднього запозичення причорноморськими майстрами технології обробки заліза в центрі чорної металургії Східного Середземномор'я та Малої Азії.На думку авторів «Археології Української РСР», бронза та камінь на території Східної Європи були остаточно витіснені залізом на рубежі IX—VIII ст. до н. е., з завершенням панування кіммерійців. Тому ранній залізний вік тут настав з IX ст. до н. е. Однак В. В. Бідзіля стверджує, що ранній залізний вік починається з ранньочорноліської культури, бо саме тоді відбувся поділ на чорну та кольорову металургії як окремі галузі. Виходячи з датування цієї культури В. А. Ільїнською, О. I. Te- реножкіним та Г. І. Смирновою з 1050 р. до н. е., початком раннього залізного віку можна було б вважати й XI ст. до н. е.
На наш погляд, в Україні ознаки раннього залізного віку з’явилися з утвердженням нової економічної ситуації: коли при- селищне тваринництво у Лісостепу та Поліссі перетворилося на придомне й виникло стійлове утримання худоби, а в Степу — кочове скотарство.
Домінуючою галуззю Лісостепу та Полісся стало орне землеробство, що базувалося на залізних знаряддях (сокира, рало). Саме тоді зросла продуктивність сільського господарства і з'явилися значні надлишки продуктів, відбувалося їх нагромадження. Утвердилися не лише соціальна, а й майнова нерівність, що, насамперед, відбилося у поховальному обряді.Відбувся новий суспільний поділ праці: громадське ремесло відокремилося від сільського господарства і стало самостійним видом господарської діяльності із власними галузями (насамперед бронзоливарним та залізорудним виробництвом). Це було викликано необхідністю займатися цими видами ремесел протягом усього року (або більшої його частини), повністю звільнившись від сільськогосподарських робіт, масовим попитом на вироби із бронзи та заліза, підвищення їхньої якості.
Нерівномірний розвиток окремих народів та соціальних груп призвів до того, що війна стала своєрідним ремеслом для значної частини населення: похованих часто супроводжує зброя; предмети озброєння, як правило, є найбільш цінними та поширеними із залізних виробів; у світогляді (в тому числі й мистецтві) центральною фігурою став образ воїна. Таким чином, розвиток військової справи, так само як і сільського господарства, сприяв прискореному розвитку бронзоливарного та залізоробного ремесел. Посилення спеціалізації господарства та поява надлишкового продукту викликали пожвавлення обміну, про що свідчать неодноразові знахідки «скарбів» металевих предметів або форм для їх відливання.
Очевидно, переважна частина зазначених змін утвердилася до масового поширення залізних виробів, які (подібно до бронзових виробів епохи бронзи) були не першопричиною, а одним із проявів (а частково і наслідків) уже створеної системи раннього залізного віку. Отже, ці зміни відбулися ще в період панування бронзових виробів (коли залізорудне виробництво ще не набуло поширення в археологічних культурах цієї епохи).
В. І. Клочко вважає, що найпізніша бронзова зброя біло- грудівської, білозерської, бондарихинської культур та гальштат- ських племен Подністров’я належить до XII—XI ст.
до н. е.» а Кардашинський та Лойбоківський бронзоливарні центри Середнього Подніпров’я, пов’язані з сосницькою культурою, функціонували до XII ст. до н. е. На думку дослідника, це може означати, що з цього часу зброю почали виготовляти із заліза, а не бронзи. Адже у наступних — кіммерійських — пам’ятках було дуже багато предметів озброєння із заліза, які відзначалися вже розвинутими формами та технологією.На пам’ятках, які традиційно відносять до кінця бронзового віку, риси нової епохи (крім наявності «скарбів», виробів із заліза та поширення зброї) досить добре фіксуються й у інших проявах. Зокрема, у білогрудівських пам'ятках це насамперед: 1) утвердження землеробства як основи господарства (після тваринницької основи господарства попередньої тшинецької культури), а також поява найважливіших землеробських культів, у тому числі й зольників; 2) досить розвинене бронзоливар- не виробництво, криза якого, однак, уже почалася, оскільки значна кількість бронзових знарядь має вже не місцеве, а західне або південно-західне походження; 3) утвердження основних форм майбутнього скіфського посуду; у білозерських: 1) скорочення виробництва у землеробстві та тваринницві, перехід до кочового скотарства; 2) скорочення бронзоливарного виробництва; 3) значна соціальна та майнова нерівність за поховальним обрядом. Ці та інші особливості білозерської культури дозволяють, на думку В. В. Отрощенка, характеризувати її як епоху переходу від бронзового до залізного віку.
Ми вважаємо, що і білозерські, і білогрудівські, й інші синхронні їм пам'ятки слід відносити вже до залізного віку, а перехідними від епохи бронзи до епохи раннього заліза були пам'ятки останнього етапу сабатинівської культури (та синхронні їм пам'ятки інших культур), коли вже існували деякі риси і білозерської культури, і залізного віку в цілому.
Про обмеження епохи бронзи саме часом сабатинівських та синхронних їм пам’яток свідчать й деякі інші факти. Зокрема, починаючи з ранньоямних (з початку епохи бронзи) і закінчуючи зрубними пам’ятками, зберігаються не лише значні спільні риси поховального обряду, а й значна подібність схеми орнаменту посуду степових пам’яток, що виділяє начебто завершений цикл їхнього розвитку в межах однієї епохи — епохи бронзи.
Таким чином, початком залізного віку реально можна вважати початок XII ст. до н. е.Найяскравіші сторінки ранньозалізного віку України пов’язані із скіфами, а пізніше — з сарматами. Саме тому періоди цієї епохи мають назви: передскіфський (IX — перша половина VII ст. до н. е.), скіфський, або скіфо-античний (друга половина VII—III ст. до н. е.), сарматський (Ш/ІІ ст. до н. е.— IV ст. н. е.). Ми, як уже зазначалося вище, початок епохи заліза відносимо до початку XII ст. до н. е.
* «л *
Ранній залізний вік — один із найважливіших періодів світової історії. Саме в цей час на історичну арену виходять відомі з письмових джерел стародавні народи та племена, які були безпосередніми предками сучасних народів Європи. На території України зміна бронзового віку залізним на відміну від інших територій Східної Європи відбувалася наприкінці II тис. до н. е., завдяки тісним зв'язкам з стародавніми цивілізаціями Близького Сходу (Хеттська держава) та Східного Середземномор'я (Стародавня Греція). Початок раннього залізного віку на території України був пов'язаний з виникненням найдавніших великих племінних союзів та рабовласницьких держав (Кіммерія, Скіфія, античні міста Північного Причорномор'я), появою перших писемних відомостей про південну частину українських територій.
Рекомендована література
Артамонов М. И. Киммерийцы и скифы (от появления на исторической арене до конца IV в. до н. э.) Л., 1974.
Граков Б. Н. Ранний железный век. M., 1977.
Граков Б. Н. Старейшие находки железных вещей в европейской части территории СССР//Сов. археология. 1958. № 4.
Ельницкий Л. А. Киммерийцы и киммерийская культура // Вести, древней истории. 1949. № 3.
Ельніщкий Л. А. Скифия Евразийских степей. Новосибирск, 1977.
Монгайт А. Л. Археология Западной Европы (бронзовый и железный века). M., 1974.
Tереножкин А. И. Киммерийцы. К., 1976.
Шрамко Б. А., Фомин Л. Д., Солнцев Л. А. Начальный этап обработки железа в Восточной Европе (доскифский период)//Сов. археология. 1977. № 1.