Населення першого періоду епохи раннього заліза.

Ранній період ранньозалізного віку традиційно обмежують ча­сом існування кіммерійських та чорноліських пам’яток. Вихо­дячи з того, що залізний вік почався з часу білозерської та білогрудівської культур, ми вважаємо існування цих культур першим етапом ранньозалізного віку (початок XII—X ст.

На першому етапі раннього періоду епохи раннього заліза Степ і Крим займало населення білозерської культури (на дру­гому етапі Гірський Крим — кизил-кобинської), Лісостеп, Ліво­бережжя, правобережні Лісостеп та частину Полісся до Сули, Ворскли, Сейму — бондарихинської, Лівобережжя між Дніпром та Десною — лебедівської, Лісостеп Правобережжя — білогру­дівської, Прикарпаття та Закарпаття — фракійського гальштату, верхню та середню течії Західного Бугу — лужицької культур.

Археологічні культури початку раннього періоду епохи раннього за­ліза України (XII—X ст. до н. е.) та сусідніх районів:

1 — білозерсько-тудорівська; 2 — кобяківська; 3 — висоцька; 4 — білогрудівська;

5 — лебедівська; 6 — бондарихинська; 7 — Бадабаг; 8 — Корлатені—Кишинів; 9 — Пшеничево; tθ — Інсула—Банулуй; 11 — голиградська; 12 — Гава; 13 — лужицька; 14 — субмікенська-протогеометрична; 15 — Жуто—Брдо—Чирни--Гирле Mape; 16- македонська; 17 — Троя VIIB; 18 — Фригія; 19 — міста Хеттії. А — межі культур, Б — території культур

Бондарихинські поселення розташовані на дюнах заплав та окраїнах надзаплавних терас (Шмарівка та ін.), а городища — на мисах. Останні з напольного боку захищені валами, ровами (Веселе та ін.). Житла були наземними, заглибленими, мали стовпову конструкцію. Померлих ховали переважно у грунто­вих могильниках (спалювали, рештки клали до ямок).

кладення у могильній ямі. Основна частина посуду — сірі та коричнюваті високі горщики з широким тулубом та маленьким дном, прикрашені круглими чи трикутними ямками. Існувало розвинуте бронзоливарне виробництво, на кількох поселеннях виявлено також вироби із заліза (ніж та кілька шил). Багато знарядь для обробки дерева, шкіри, землеробства виготовлено з каменю та кістки. Основу господарства складали тваринницт­во і землеробство. Бондарихинське населення виникло з мар’я- нівського й існувало весь ранній період ранньозалізного віку до скіфського населення.

Г альштатське населення України складало частину фракій­ського масиву, поширеного також на території Югославії, Угор­щини та Словаччини. Від нього залишилися неукріплені посе­лення (Магала) на берегових висотах, забудовані наземними каркасними та заглибленими житлами, з похованнями у мо­гильниках із спаленнями в урнах. Посуд здебільшого лискова- ваний, чорного та жовтого кольору: горщики, насамперед бан- коподібної форми, з наліпами-випуклинами та виступами, бі- конічні корчаги, миски, черпаки. Поширена група пам’яток — скарби. Унікальним для всієї гальштатської області є Михалківський скарб, що містив золоті вироби (діадеми, брас­лети, чаші, зливок золота тощо) загальною вагою 7,5 кг, а та­кож намистини із скла, пасти, янтарю. Скарб бронзової збруї знайдено у с. Голігради. Характерною прикметою предметів із скарбів були астральні та зооморфні символи. Основу госпо­дарства складали землеробство й тваринництво. Населення фракійського гальштату існувало весь ранній період епохи ран­нього заліза і змінилося скіфським.

Лужицька та висоцька культури (останню, можливо, слід вважати пізнім етапом лужицької) досліджені за поселеннями, розташованими на невисоких берегах річок та озер, з заглибле­ними каркасними житлами, й особливо — за поховальними па­м’ятками.

Епоха раннього заліза України:

РРЗ — археологічні культури, що виникли в ранньому періоді епохи: А — білозерсько-кіммерійська: / — білозерський період (1—2 — глиняний посуд; З — кістяний наконечник стріли; 4—5 — бронзові кинджали); // — кіммерійський період (1—2 — глиняний посуд; 3—4 — кістяний та бронзовий наконечники стріл; 5 — бронзові вудила); Б — білогрудівсько-чорноліська; І — білогрудівський період (1—2, 5 — глиняний посуд; 3 — глиняна статуетка; 4 — бронзовий кинджал); II — чорноліський період (1—3 — глиняний посуд; -/ — залізний кинджал із бронзовим держаком: 5 — залізне тесло); В — бондарихинська (1—2 — глиняний посуд; 3 — бронзовий кинджал; 4 — залізний ніж) прикраси (шпильки, гривни, браслети), рідше — знаряддя. Гос­подарство базувалося на орному землеробстві та тваринництві. Лужицька культура прийшла з території Польщі, висоцька ви­никла у басейні Західного Бугу. Проіснували вони, очевидно, весь ранній період епохи раннього заліза до поширення скіф­ської культури.

Білогрудівське населення жило в поселеннях, розташованих на берегах водойм (Велика Андрусівка, Інбек тощо) у заглиб­лених прямокутних великих житлах з дерев’яними стінами та обмазаною глиною підлогою. Померлих ховали в ямах у скор­ченому положенні під курганами та у грунтових могильниках. Відомі знахідки білогрудівських горщиків з рештками спалень. Характерною особливістю культури південних районів є чис­ленні зольники, розташовані не лише поблизу жител, а й дале­ко за межами поселень. Більшу частину посуду становлять тюльпаноподібні горщики, орнаментовані наліпним валиком, іноді з «вусиками». Дещо в меншій кількості зустрічаються бан­ки, миски, черпаки, а також кубки, прикрашені геометричним орнаментом.

Близьким до білогрудівського було населення лебедівської культури (що пояснюється у першу чергу його походженням в основному від тшинецького населення). Особливістю лебе- дівських пам’яток (в порівнянні з білогрудівськими) є відсут­ність зольників, грунтові могильники з рештками спалень у ям­ках та посуді, домінування тваринництва над землеробством. Лебедівці існували протягом усього першого періоду ранньо- залізного віку (до милоградсько-підгірцевського населення).

Таким чином, у системі культур України першого періоду епохи раннього заліза очевидна закономірність існування куль­тур протягом усього періоду; вважається, що лише білозерська та білогрудівська культури припиняють своє існування з се­редини раннього етапу першого періоду. Однак, враховуючи значну близькість білозерського та кіммерійського, а з іншого боку — білогрудівського та чорноліського населення, правомір­но припустити наявність двох єдиних культур (з двома етапа­ми розвитку) —білозерсько-кіммерійської та білогрудівсько- чорноліської. На нашу думку, це можливо ще й тому, що остан­нім часом зроблено висновок (наприклад, І.

. Чорноліське населення займало Лісостеп Правобережжя та басейн Ворскли. У розвитку його виділено два етапи (ступені), протягом яких залишалися домінуючими риси білогрудівської культури. На пізньому ступені поширилися городища на мисах у басейні Тясмина та верхів’ях Інгульця. Городища мали круг­лу форму (діаметром в 40—100 м), оточувалися валом з дере­в’яною стіною. В основу валу вміщувалися кліті з дерев’яних колод. Найбільшим вважається. Чорноліське городище (діамет­ром 1,5 км), оточене додатковими валами та ровами. Основна частина площі городищ була незабудована; в них, очевидно, знаходили захисток селяни під час воєн. Житла були наземни­ми або заглибленими, каркасної конструкції, з обшитими дош­ками стінами. Існували ремісничі центри: на Суботівському го­родищі виявлено залишки бронзоливарного виробництва, сліди обробки каменю, кілька скарбів з бронзовими та залізними предметами. Померлих спалювали, їхні рештки ховали в урнах у могильниках; у південних районах зустрічаються тілопокла- дення в курганах. Кінцем чорноліської культури вважають жа- ботинський тип пам'яток Південного Бугу. Його характерними рисами є, насамперед, лисковані черпаки-келихи з дугоподібною ручкою, орнаментовані смугою, заповненою прокресленими три­кутниками, курганні поховання знаті в дерев’яних гробницях, поховання воїнів, поширення кінської збруї та залізної зброї (меч, спис). Чорноліська культура змінилася скіфською.

Продовжуючи характеристику культур, зупинимося на рисах білозерсько-кіммерійських пам’яток.

Населення білозерської культури жило в поселеннях на не­високих надзаплавних терасах та берегах лиманів (Ушкалка II, Бабине IV, Кірове) в наземних глиняних, з кам’яними фунда­ментами та заглиблених, житлах, розташованих рядами вздовж берега.

вих членів громади ховали переважно в грунтових могильни­ках, а знать — у курганах. На поселеннях основну частину посуду становили товстостінні круглотілі горщики, часто орна­ментовані наліпним валиком з «вусиками», а в похованнях — кубки з циліндричними шийками та черпаки, орнаментовані канелюрами, шишечками. Порівняно з сабатинівською культу­рою зменшилася кількість поселень, скоротилося бронзоливарне виробництво (через нестачу імпортної руди бронзові вироби до­водилося знову переплавляти), але рівень його залишався до­сить високим. Розвивалося залізорудне ремесло (знайдено п’ять біметалевих та суцільнозалізний кинджали). Кризу кольорової та поширення залізної металургії засвідчує відродження виро­бів з каменю. Основою господарства було тваринництво, яке ставало кочовим (у Криму знайдено кістки верблюда). Менше значення мало землеробство. Більшість дослідників вважають, що білозерське населення походить від сабатинівського та зруб­ного. І. Т. Черняков, аналізуючи матеріали поселення Тудоро- ве І та істотні зв’язки західно-білозерських пам’яток із фракій­ськими культурами, припускає, що частина білозерського насе­лення походить з культур Подунав’я. Білозерська культура стала основою кіммерійської, яка є, можливо, пізньою части­ною білозерської.

Кіммерійцями традиційно називають степове населення пе- редскіфського часу — другого етапу, як ми вважаємо, першого періоду епохи раннього заліза. Підтвердженням цієї думки мо­же слугувати повідомлення Геродота (V ст. до н. е.) про те, що території, зайняті скіфами, належали раніше кіммерійцям. За Гомером (VIII ст. до н. е.), кіммерійці й скіфи проживали поряд в один і той же час. Про часткове співіснування цих двох народів свідчить також спільний для них термін «доярі кобил», яким Гесіод (VII ст. до н. е.) називав скіфів, а Каллі- мах (III ст. до н. е.) —кіммерійців. Геродот згадував могили царів кіммерійців, кіммерійські мури, кіммерійські переправи, Боспор Кіммерійський, область Кіммерію. За Страбоном, кім­мерійці також постійно проживали у Північному Причорномор’ї, на Боспорі Кіммерійському (Керченська протока). Існували місто Кіммерик, кіммерійські поселення, місто Кіммерій у гір­ському Криму.

За ассирійськими джерелами, у 722—705 рр. до н. е. кімме­рійцями були розгромлені Урарту та Ассирія. З 679 р. до н. е. почалася друга хвиля кіммерійських походів на Близький Схід,

Пам’ятки передскіфського часу України та Молдови:

/ — фракійський гальштат; II — висоцька культура; III — лужицька культура; IV — чор- ноліська культура; V — кіммерійська культура; VI — кизил-кобинська культура; VII — молдавська група фракійського гальштату. А — кургани, Б — могильники, В — селища, Г — городища, Д — скарби під час яких вони воювали проти Ассирії, Лідії, дійшли до Іонії. Лише з визволенням Лідії з-під кіммерійського ярма при царі Лідії Аліаті (615—565 рр. до н. е.), кіммерійці зникли з істо­ричних джерел. Друга хвиля походів була, очевидно, пересе­ленням кіммерійців (за Геродотом — всіх, за Плутархом — ли­ше їх частини) з Північного Причорномор’я під тиском скіфів, що прийшли з-за Волги (Араксу). Геродот писав, що кіммерій­ці тікали від скіфів через Кавказ до Малої Азії, де оселилися на Синопському півострові.

Кіммерійські пам'ятки представлено лише похованнями, як правило, курганними — впускними до курганів більш раннього часу, але іноді й основними похованнями; відомі й безкурганні поховання. Поширені вони від Дунаю до Волги. Виділено два ступені культури: чорногорівський та новочеркаський. На пер­шому ступені ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев’яним перекриттям (іноді з підбоями) у скорченому на боці положенні. Чоловіків супроводжували зброя (стріли з бронзовими та кістяними наконечниками, кинджал з бронзовою рукояткою та залізним лезом), збруя (часто стременоподібні ву­дила), а жінок — золоті та бронзові пронизки, намистини, гли­няний посуд. Посуд зберігав білозерські традиції, але зникли одноручні черпаки, поширилися лощені кубки та дерев’яні кубки із золотими пластинками. На новочеркаському ступені істотно змінився поховальний обряд: з’явилися глибокі ями, відомі пря­мокутні ями з дерев’яним дахом, поставленим на дерев’яні стовпи. Предмети стали класти й на перекриття. Поширилася цільнозалізна зброя, у тому числі й залізні наконечники стріл, замість стременоподібних — двокільчасті вудила. У посуді стали переважати кубки, подібні до жаботинських. Важливою рисою культури кіммерійців є стели, які хоча й не мають виразно відтвореної голови людини, але, як і людина, містять зображен-. ня одягу та озброєння. Деякі вчені намагаються довести, що ці стели походять від «оленних» каменів Сибіру. Але останні дослі­дження засвідчують значну близькість стел кіммерійців та брон­зового віку України. Кіммерійська культура частково розчини­лася у скіфській. Частина кіммерійців мігрувала на Близький Схід.