Початок залізного віку в Україні.
Початок залізного віку на території України, як і на сусідніх територіях Європи та Азії, був пов’язаний з величезними технічними та господарськими досягненнями. Населення пізнього бронзового віку України досконало асвоїло техніку лиття з бронзи не тільки в глиняних ливарних формах, але й в талькових кам’яних матрицях, які дозволяли виливати серійну продукцію по 200—300 штук одного й того ж виробу.
В процесі розвитку бронзоливарного виробництва виділились окремі металургійні центри (інгуло-красномаяцький, за- вадово-лобойківський та кардашинський). Однак для забезпечення населення необхідною кількістю предметів виробництва, зброї, прикрас потрібно було багато металу (міді та олова). На жаль, на території України, як і в багатьох інших країнах, запаси сировини для бронзового виробництва були обмежені. Використовувалися насамперед мідянисті піщаники Донбасу, можливо, руди Криворізького регіону та Придністров’я. Головними постачальниками металу у вигляді круглих зливків та бракованих або вже поламаних виробів, про що свідчать численні скарби бронзових виробів, були металурги з території Балкано-При- карпаття, Волго-Приуралля та Кавказу. Інтенсивна розробка покладів міді наприкінці бронзового віку та неефективність видобування більш глибоких її залягань призвели до кризи бронзоливарного виробництва. Так чи інакше розвиток бронзоливар- ної металургії у кінці бронзового віку став необхідним етапом для переходу до розвитку чорної металургії. Майстри-бронзо- ливарники професійно освоїли всі технології, пов’язані з металургією, яка потребувала навиків і різнобічних досконалих знань щодо будови горнів, керування процесом температурного режиму, металознавства. В надрах пізньобронзового віку виник прошарок професійних металургів, були винайдені необхідні компоненти для підтримання високих температур (деревне вугілля, тощо).Залізо — найпоширеніший у світі метал, і його пізнє освоєння людиною пояснюється лише тим, що воно у чистому вигляді не зустрічається. Крім того, чисте залізо дуже м’яке і потребує для виготовлення твердих знарядь і зброї вуглецювання. В старовину залізо добувалось із озерних, болотних покладів, бурих залізняків. Для стародавніх майстрів одержання рідкого заліза було пов’язане з великими труднощами, бо для цього потрібна дуже висока температура (до 1528°). Лише при температурі 1100—1350° досягався тістовидний стан заліза за допомогою сиродутного процесу, під час якого відбувалося відновлення залізної руди вуглецем. Це робилось у спеціальних печах з обов’язковим застосуванням ковальських міхів для інтенсивної подачі повітря. Після завершення процесу плавки на дні печі утворювалась криця — шматок дуже шпаристого тістоподібного заліза вагою від 1 до 8 кг, яке потім довго відковували, намагаючись ущільнити та видавити з нього жужелицю. І хоча кричне залізо було дуже м’яке, стародавні майстри ще в далеку давнину винайшли спосіб його гартування шляхом цементації або вуглецювання.