ПРЕДМЕТИ ПОБУТУ, ВБРАННЯ І ВІЙСЬКОВЕ СПОРЯДЖЕННЯ ГОТІВ

Знахідки побутових речей готських племен Пів­нічного Причорномор’я допомагають нам краще зрозуміти і пізнати германців, які мешкали на наших територіях у період пізньої античності і раннього се­редньовіччя.

Готський речовий комплекс представлений різ­номанітними предметами щоденного вжитку, зна­ряддями праці, зброєю, рештками одягу та прикрас. До костюма належали застібки-фібули та пряжки, а також прикраси: намиста, різні підвіски, браслети, персні та шийні гривни.

Фібули виготовляли з мідних сплавів, значно рід­ше із заліза та низькопробного срібла. Корпус фібу­ли складався зі спинки та ніжки з голкоприймачем. Голка з пружиною кріпилася до корпуса за допомо­гою осі. Масові арбалетні фібули завдяки своїй кон­струкції були функціональними та простими у виго­товленні. Серед знайдених фібул найпоширенішими є бронзові короткі застібки з широким гребенем та розширеною ніжкою.

Найчисленнішими знахідками були бронзові та залізні фібули з округлою або напівкруглою голкою, ковані фібули з платівчастою голкою. Розповсю­дженими були також фібули підв’язної конструкції з реберчастими накладними кільцями. Досить часто трапляються «воїнські» фібули з суцільним прийма- чем-голкотримачем, фібули з високим приймачем (середина III — поч. IV ст.).

Значного поширення отримали спрощені (дво- Піхотинець зі списом і щитом, платівчасті) фібули, пружинний апарат яких був Автор Шаменков С. І. закритий напівкруглим щитком. Ці фібули часто використовувалися як прикраси. Розкішні срібні фібули типу «monstruoso» (масивні і важкі прикра­си) з накладними дисками, а також з кнопками на дужці й на кінцях пружин, найімовірніше, імпорту­валися до Північного Причорномор’я з Центральної та Північної Європи.

Танцівник зі зброєю.

Позолочена пряжка ременя з Кенту // Michael P. Speidel «Ancient Germanic Warriors.

Warrior styles from Trajan's

Column to Icelandic sagas»/ — London-New-York, 2004. — C. 107

Пряжки та інші деталі шкіряних ременів переваж­но були деталями пояса, значно рідше належали до портупеї або взуття. Литі та ковані пряжки мали дво­членну конструкцію з напівкруглою рамкою та язич­ком, зі щитком і без нього. Рідкісними знахідками є пряжки у вигляді здвоєних залізних кілець та окут­тя ременя, що складається з двох з’єднаних шарніром прямокутних платівок, зовнішні краї яких мають чо­тири зубчики з отвором для заклепок.

Двочленні форми типів «омега» і «D» та пряжки-кіль- ця відповідають центральноєвропейським виробам. Інколи для виготовлення ременів використовували інші металеві деталі — пластинки для кріплення тощо. Найчастіше траплялися наконечники у вигляді двох пластинок, скріплених заклепками, або у формі однієї пластинки, складеної вдвоє. Відомі також срібні нако­нечники, прикрашені гранню та загострені на кінцях.

Жінки у готському суспільстві, а втім, як і в будь- якому іншому, були не байдужими до прикрас. Во­ни залюбки носили різноманітні підвіски, намиста, персні, браслети, сережки, шийні гривни тощо. Дещо рідше такими виробами прикрашали себе чоловіки. Прикраси були не лише елементами вбрання, але й ін­дикаторами належності людини до певного прошарку суспільства, підкреслювали статус власника. Крім то­го, прикраси часто відігравали роль амулетів, оберегів.

Серед археологічних матеріалів представлено кілька типів кошикоподібних підвісок: циліндрич­них та конусних. Виготовляли їх переважно із заліза. Схожі на них за формою золоті підвіски прикрашали філігранню та зерню.

Широкого розповсюдження набули розеткопо- дібні, видовжено-конічні, трикутні залізні підвіски з бронзовою чи срібною обкладкою. Припускається, що підвіски такого типу слугували ємностями для ароматичних речовин.

Прикраси-амулети з кольорових металів, що мали форму півмісяця, називаються лунницями.

«Сокирки Тора» — підвіски трикутної форми, за­звичай з протягнутим у отвір кільцем, належали якраз до амулетів-оберегів.

Окрім усіх зазначених вище прикрас, германці но­сили дротові кільця-підвіски із зав’язаними кінцями, іноді з нанизаними на них намистинками. Популяр­ними також були пірамідальні підвіски з оленячого рогу висотою до 5-7 см, прикрашені циркульними колами, бурштинові грибоподібні підвіски та підві­ски з мушлі (імпортні, з’явилися не раніше середини IV ст.).

29

Поширеними були підвіски з іклів тварин, що сим­волізували силу й міць. Іноді трапляються також ім­портні скляні підвіски зі штампами у формі ікла, які слугували амулетами та медальйонами і з’явилися не раніше другої половини IV ст.

Іноді замість підвісок використовували не при­значені для цього речі — мініатюрні гребені, монети, бляшки від кінської збруї у вигляді тварин, відома на­віть підвіска, виготовлена з гральної кісточки.

Помітно виділяється серед прикрас золота S-подібна підвіска. її кінці прикрашені філігранню. Підвіску утворюють приварені одна до одної дужки у формі напівмісяця з вушком зверху. Посередині виступів є ямки, заповнені червоною емаллю, так само прикрашено заглиблення під нижньою дужкою у формі напівмісяця. На думку дослідників могиль­ника Дитиничі, підвіска належить до прикрас з виїм­частою емаллю, які з другої чверті І тис. з’являються на територіях між Середнім Подніпров’ям та Півден­но-Східною Прибалтикою.

Цікавою є підвіска, що складається з бронзової S-подібної колодки, до якої підвішена срібна моне­та Адріана на бронзовому кільці. Трапляються іноді підвіски, вироблені з фаланг пальців тварин.

Популярними і доступними були намиста — різні за формою та матеріалом. Більшість із них надходи­ли до Східної Європи як античний імпорт. Виготов­лялися намистини зі скла, сердоліку та корала й ма­ли округлу, сплощену, чотирнадцятигранну форму.

Решта прикрас не входили до ансамблю традицій­ного костюма: персні з бронзи (рідше зі срібла, золо­та і скла) були переважно простими за конструкцією. Вставки до перснів виготовляли зі скла, бурштину,

зо

Одяг готів

Зразки взуття германців, археологічні знахідки

сердоліку та яшми. Траплялися браслети з бронзи та оленячого рогу без орнаментації, з незімкнути- ми кінцями (іноді у формі зміїних голівок), рідше —- браслети із застібкою; сережки з кінцем, розклепа­ним в овальний щиток, шийні гривни з бронзового дроту із застібками. Усі ці прикраси носили ситуа­тивно — з нагоди якоїсь урочистої події або ж участі в культових заходах.

Наявні деталі одягу та їх розміщення в готських похованнях дають можливість реконструювати

Знатний германський воїн,реконструкція за матеріалами поховання германського вояка (Гоммерн-Gommern)

костюм. Чоловіки носили сорочки з довгим рукавом, іноді трапляються і з коротким. Поверх сорочки одя­гали прямокутний плащ, який скріплювали арбалет­ною фібулою. Вузькі штани були зазвичай довгими, але існують приклади носіння германцями і корот­ких брюк завдовжки до колін. Довгі штани були двох видів: з пришивною нижньою частиною-шкарпеткою та без неї. Додатково германці могли обмотувати но­ги тканиною від коліна до кісточки, на зав’язках чи з тасьмою. Неодмінним атрибутом вершників були

Ill ст. н. е.

Автор Шаменков С. І.

32

Давні маски танцюючих драконів-близнюків H Michael P.

New-York, 2004. — C. 110

шпори. Взимку, ймовірно, використовували капта­ни з хутром. В процесі контактів германців із рим­лянами одяг варварів набуває змін в орнаментиці: з’являються римські туніки з вишивкою у варвар­ському стилі. Відмінності в жіночому та чоловічому одязі визначаються слабо. Жінки носили одяг з льня­ного полотна, вовни. Тканина, з якої виготовляли одяг, мала саржеве переплетіння. Верхній одяг готів виготовлявся радше з хутра диких тварин. Це було зумовлено кліматичними умовами Північної Європи, де вони мешкали до переселення на територію Пів­нічного Причорномор’я. Попри очевидну різницю в кліматичних умовах, очевидно, пам’ять про Суво­рі умови життя і жахливий холод на прабатьківщині сформували у готів стійке переконання: краще одяг­тися тепліше, аніж замерзнути.

Жіноче вбрання могло включати одну або дві фібули чи навіть обходитися взагалі без них. Па­ри фібул могли з’єднуватися шнуром. Часто вони

Германські жінки. Реконструкція рельєфу колони Марка Аврелія в Римі // Буданова В. П. Варварский мир эпохи Великого переселения народов. — Москва, 2000. — С. 20

33

розташовувалися на плечах, пружинами вгору та вниз, а також на грудях. Поширеним був і «асиметричний» спосіб: одна фібула розміщувалася на плечі, друга — з протилежного боку між ребрами і тазовою кісткою.

Розташування фібул в області тім’я може свідчити про носіння накидок, якими покривали голову. На­кидки та хустинки розшивали намистинами.

Голову покривали шкіряним або вовняним голо­вним убором. Жодних знахідок або свідчень нара- тивних джерел про цей предмет немає. Відомо, що у готів ознакою вільної людини (на відміну від рабів) було довге волосся. Цим пояснюється широке розпо­всюдження гребенів.

Мало даних маємо і про взуття давніх германців. М’які чоботи шили, швидше за все, з одного шматка шкіри зі складками та центральним швом на підйомі. Поширеним було чоловіче та жіноче взуття на пряж­ках.

Чоловіки носили на поясі ніж, іноді кресало.

Бронзова зброя

// Michael P. Speidel «Ancient Germanic Warriors. Warrior styles from Trajan^,s Column to Icelandic sagas»/ — London- New-York, 2004. — C. 151

Готський вояк V ст. H. е., реконструкція з використанням знахідок із Криму (за матеріалами могильника Лучисте, чоловіче захоронения 5, склеп 88 та за візантійськими зображеннями).

Автор Шаменков С. І.

Жіноче вбрання доповнювала сумка-гаман для дрібних речей: швацького приладдя, гребеня, амуле­та тощо. Гаманці кріпилися на поясі та застібалися за допомогою бронзових кілець, ґудзиків і заклепок. Отже, жіночий костюм складався з верхнього одягу, як правило, сукні, підперезаної паском із пряжкою, на якому висів гаманець, плаща з однією або двома фібулами, накидки на голову, намиста й підвісок.

Нарешті ми підійшли до описання предметів озбро­єння гота, спорядження коня та вершника. З предме­тів озброєння на черняхівських пам'ятках археологи знаходять мечі та деталі піхов, кинджали, деталі щи­тів, сокири, наконечники дротиків, списів та стріл. Зі спорядження коня та вершника — шпори та вудила. Найближчі аналогії походять з пам'яток пшеворської культури. Таке ж озброєння мали і вельбарці, однак

Германський кіннотник, реконструкція за знахідками в болотах Данії та Шлезвіг- Гольштейні (Thorsberg in Schleswig-Holstein).

Автор Шаменков С. І.

Срібні ПІХВИ Vll ст. // Michael P. Speidel «Ancient

Germanic Warriors. Warrior styles from Trajan's Column to Icelandic sagas»/ — London- New-York, 2004. — C. 21

знахідки його трапляються рідше внаслідок особли­востей поховального обряду та малої кількості дослі­джених поселень.

Один з основних видів зброї германців — меч — мав кілька різновидів. Найдавніший — це меч, схо­жий на короткі римські «гладіуси» (II — поч. III ст.), викуваний з «пакетного» (зварного) металу, довжи­ною 70-80 см, з вузьким клинком (близько 4 см) і по­довженим загостреним кінцем, довжина руків’я — 18-22 см. Таким мечем воїн міг не тільки рубати, а й колоти.

Другий тип готського меча з’являється з другої по­ловини II ст. Це виріб завдовжки 80 см, завширшки 6 см, з довгим широким клинком і загостреним кін­цем. Клинок відділений від держака двома уступами, іноді на кінці руків’я трапляються пласкі шишечки. Такі мечі призначені переважно для рубання.

З середини III ст. і до кінця IV ст. розповсюджу­ється інший тип мечів римського зразка — «спата», довжина якого становила близько 80-95 см, довжи­на руків’я — близько 12 см. Уздовж леза з обох боків йшли по 2 неглибокі каннелюри (Компанійці). Шири­на меча — приблизно 5,2-5,5 см.

Меч третього типу має довжину 54 см, широкий клинок поступово звужується до гострого кінця. Клинок переходить у руків’я двома уступами. Кінець руків’я теж має пласку шишечку.

Піхви робили з дерева з наконечниками з оленя­чого рогу чи з металу на зразок римських (бутеролі).

Кинджали «меотського» типу мали двосічний клинок з вирізом біля п’яти леза. Довжина деяких екземплярів варіюється від 19 до 23 см, інші мають довжину від 34 до 44 см. Іноді таку зброю називають «коротким мечем». Кинджал міг служити допоміж­ною зброєю для лівої руки.

Щити мали різну форму: круглу, прямокутну, овальну. Основу щитів виготовляли з дощок завтовш­ки 1,5 см. їх обшивали товстою шкірою. Руків’я роби­ли з товстої жерсті з дерев’яною серцевиною. Деякі екземпляри руків’їв мали кінці, оформлені у вигляді віяла чи трапеції (знахідка у Компанійцях). Відомі та­кож щити, багато оздоблені срібними та бронзовими деталями. Зі щитами пов’язані численні знахідки ум- бонів. Умбон — це розташована в центрі щита мета­лева бляха напівсферичної або конічної форми, яка

Озброєний воїн верхи на коні.

Автор Шаменков С. І.

37

захищає руку воїна від ударів. Під умбоном — ручка, за яку воїн тримає щит. Науковці налічують чотири типи умбонів, притаманні озброєнню готів. Перший тип умбонів представлений виробами заввишки 9-10,5 см з гострим шипом, циліндричною шийкою, конічною верхівкою і широкими полями. До другого

38

типу належать умбони у вигляді високого, звуженого посередині і розширеного до кінця шипа заввишки від 11,5 до 13,5 см. Третій тип — це умбони з широ­ким рівним шипом заввишки близько 9 см. Вони ма­ють горизонтальні поля, циліндричну шийку і трохи увігнуту форму верхньої частини.

Четвертий тип має широкі поля, верхня частина напівкруглої форми без шипа.

Поширеним видом зброї готів були сокири. Якість ковальської роботи мала бути дуже високою. Розмі­ри сокир варіювалися приблизно від 7,5 до 18 см. Усі вони були однотипними, з прямим верхнім краєм та розширеним асиметричним лезом (тип «Компаній­ці»). Форма обуха переважно була прямокутною чи трапецієподібною. Сокири малого розміру (від 7,5 до 13 см) з тонким топорищем (бл. 2 см) використовува­ли як метальну зброю.

Дротики та списи належали до масових видів зброї і мали не тільки військове, а й мисливське призна­чення. Дротики — це легка метальна зброя, тоді як спис пристосований для колючого удару, зокрема з коня. Наконечники дротиків відрізнялися за роз­мірами та формою. Відомі досить великі екземпля­ри (завдовжки 22-33 см) з валиком по осі, ромбічні у розрізі, з ограненою втулкою, які, вочевидь, мали бойове призначення. Такі дротики можна вважати оригінальною германською зброєю, що, як це видно з описів битв, була досить ефективною.

До елементів військового спорядження належа­ли також довгі вузькі чотиригранні вістря-піки за­вдовжки від 12 до 34 см, що мали велику пробивну силу. Втулки таких наконечників були рівними, як правило, круглої форми, а також іноді у вигляді бага­тогранника, завдовжки від 6 до 14,5 см.

Для полювання призначалися інші наконечники дротиків. їхня довжина становила 8-22 см, більшість таких наконечників мали листкоподібну форму (ві­домі також двошипні), профіль лінзоподібний (рідше ромбічний).

Бойову зброю виготовляли з дуже якісної сталі, мисливську — виключно із заліза з помітними вклю­ченнями усіляких домішок і шлаку.

Лук та стріли були не надто поширеними, на що вказує досить мала кількість знахідок наконечників. Наконечники стріл були різноманітними: черешкові

Германський вояк, реконструкція за знахідками в болотах Данії. (Шлезвіг- Гольштейн, Thorsberg in Schleswig-Holstein.

Автор Шаменков С. І.

39

та втульчасті, з листкоподібним, ромбічним, двошип- ним пером, з однотипним пером і крученим стриж­нем. їх виготовляли з різних сортів металу з різними типами обробки: із низькосортного заліза та з м’якої сталі без домішок. Стріли з бронзовими вістрями, очевидно, були парадною чи ритуальною зброєю.

Серед предметів спорядження вершника трапля­ються шпори та вудила. Шпори зазвичай залізні, од­нак відомі також екземпляри, виготовлені зі срібла.

Остготський тяжко озброєний вершник V ст. н. е. Комплекс озброєння та кінського спорядження має відчутні кочовницькі впливи. Автор Шаменков С. І.

Типологія шпор спирається на відмінності у формі та типи фіксації. Шпори з плескатою, широкою по центру дужкою та довгим шипом фіксувалися за до­помогою ременів, які кріпилися за дві кнопки на кін­цях та гачок посередині. Інший тип характеризується відігнутими назовні гачками на кінцях, третя точка фіксації тут відсутня. Помітно виділяються шпори з масивною дужкою, розширеною в центрі, з пірамі­дальним шипом, іноді з кулею в основі. Ці шпори крі­пилися не тільки за кінці, але й за допомогою гачка посередині.

Вудила — простої двочленної форми з рухомими кільцями на кінцях або ж без них.

Отже, за своїм призначенням зброя черняхівців- готів представлена двома категоріями. Дротики, списи, лук та стріли належали до універсальних ви­дів, оскільки ними користувалися як для мислив­ської справи, так і для війни. Цією зброєю споряджа­ли ополчення рядових воїнів, для яких війна не була головним заняттям.

Мечі, щити, сокири були виключно бойовими ви­дами зброї. Успішно користуватися ними могли ли­ше спеціально підготовлені люди, що свідчить про

Знатний готсь­кий вершник

V ст. н. е.

Використані знахідки з Волніковського скарбу, шолом доби переселення народів з Гераклеї. Автор Шаменков С. І.

Озброєні вершники Vl ст.

// Michael P. Speidel «Ancient Germanic Warriors. Warrior styles from Trajan's Column to Icelandic sagas»/ — London- New-York, 2004. — C. 24, 144

41

існування соціальної групи воїнів-професіоналів. Це збігається зі свідченнями писемних джерел про загони з кращих воїнів (дружинників) при готських вождях. Деталі спорядження вершника мали не ли­ше бойове призначення — вони були також ранговою ознакою аристократів.

Перевага готів у військовій організації та озброєн­ні, яка закріплювалася у війнах, дала змогу готським вождям протягом майже півтора століття утримува­ти Ъелику територію від низов’їв Дунаю до Лівобе­режжя Дніпра.

У той період бойові (професійні) види зброї не були властивими для більшості осілих племен Пів­денно-Східної Європи. Така зброя на цій території з’являється і зникає разом із германськими племена­ми, у яких соціальні групи професійних воїнів сфор­мувалися значно раніше.

Основні групи побутових речей готів — господар­ський реманент, дрібні універсальні знаряддя (ножі, шила, голки), речі гігієнічного призначення та пред­мети домашнього вжитку.

Відомі знахідки речей, пов’язаних із прядінням, ткацтвом, пошиттям одягу (прясла, грузила).

Прясла різних розмірів виготовляли з очищеної глини, вони мали сіру з темним або світлим відтін­ком, рідше червону поверхню, часто були лощеними. За формою прясла переважно біконічні з гострим ребром; основи заглиблені або плоско зрізані. Деякі вироби були орнаментовані заглибленими горизон­тальними або вертикальними лініями, трикутними візерунками у вигляді ямочок.

Для натягування основи на вертикальний ткацький верстат використовували глиняні грузила, зазвичай погано випалені чи просто висушені, пірамідальної, округлої або бубликоподібної форми. Посередині грузила був отвір для нанизування на шнурок.

Знахідки великих кістяних гребенів пов'язують із розчісуванням пряжі.

Шила, проколки і голки використовували для по­шиття одягу й взуття. Шила виготовляли з округлого чи квадратного залізного стрижня. Робоча частина була гострою, черешок на кінці розклепаний. Інколи черешки від леза відокремлювалися квадратним по­товщенням. Голки зазвичай виготовляли з металу або кістки. За формою вони не відрізнялися від сучасних. Футляри для шил та голок робили з пташиних кісток. Проколки виготовляли з кістки; робоча частина була гострою, поверхня виробів сильно загладжувалася.

Універсальне господарське призначення мали но­жі. Найчастіше їх виковували з м'якої сирцевої сталі, рідше — з пакетного металу. Довжина клинка ста­новила 6-9 см, іноді досягаючи 15-17 см. Дерев'яне (або кістяне) руків'я кріпилося на короткому череш­ку за допомогою однієї заклепки.

З другої чверті І тис. вироби з чіткими уступами (одним чи двома), що відокремлювали лезо від че­решка, стають провідним типом. Ножі мали рівну спинку та звужувалися до вістря. Відомий також тип ножів з довгою тордованою рукояттю з петлею на кінці та тонким двосічним лезом.

Ножі, виготовлені з пакетного металу високої якос­ті, з циліндричною рукояттю та завершенням у ви­гляді шляпки, могли використовуватися як хірургічні інструменти чи правити за бритви. Мініатюрні ножі та пружинні ножиці, пінцети та копоушки з бронзи та срібла (трапляються переважно в чоловічих похо­ваннях) мали туалетне призначення. Великі залізні ножиці призначалися для господарських потреб.

З оленячого рогу виготовляли різноманітні гребе­ні. У I-II ст. поширеними були односкладові гребені з однієї платівки рогу чи з кількох платівок, з’єднаних поздовжніми штифтами. На рубежі II-III ст. на зміну односкладовим гребеням приходять більш складні трискладові.

43

Трискладові односторонні гребені, набрані з кіль­кох пластинок із зубчиками, закріплених бронзови­ми чи залізними заклепками між двома роговими платівками-накладками, поділяються на кілька типів:

1) гребені з напівкруглою спинкою: низьких про­порцій, підтрикутні форми або з високою спинкою у вигляді правильного півкола;

2) гребені зі спинкою у вигляді трапеції, трапля­ються екземпляри з підтрикутною спинкою;

3)гребені зі спинкою, що має виступаючу півкру- глу середню частину та низькі плічка. Найбільша концентрація знахідок припадає на черняхівську те­риторію, де цей тип і виник у IV ст.

Відомі також знахідки односкладових гребенів, виготовлених з однієї пластинки, які повторюють форму багатошарових. Гребені часто прикрашалися гравірованим орнаментом з циркульних кіл та ліній, рідше зображеннями тварин та птахів. Залізні гребе­ні першого типу з отвором у спинці могли вживатися у побуті або ж мати культове призначення. Супереч­ність в подвійному — як утилітарному, так і сакраль­но-магічному — значенні цих речей не вбачається.