ПРАДАВНІ ВАРТОВІ РІДНОЇ ЗЕМЛІ
І. Саратов
Пам’ять про віковічну боротьбу руського народу з кочівниками збереглася в піснях, билинах і казках, у яких чорні сили чужинців зображені у вигляді лютого і нещадного Змія.
Змієборство - традиційна тема українського епосу. З глибин століть дійшли до нас билини про боротьбу руських богатирів Добрині Нікітіча із Змієм Гориничем на ріці Почайні неподалік від Києва й Альоші Поповича з Тугарином Змійовичем, уже не кажучи про пісні і сказання, в яких святий Георгій на коні вбиває списом Змія. І не випадково за часів Ярослава Мудрого це зображення трапляється на князівських печатках і на монетах.Про єдиноборство зі страшним Змієм розповідають численні перекази, в яких героями є брати-ковалі Кузьма і Дем’ян. Цікава легенда про Кирила Кожум’яку. Перемігши у важкій битві Змія, Кирило запріг його у плуг, проорав ним борозну через увесь світ - від сходу до заходу сонця - і так визначив кордони земель руських. Після цього втопив Змія у морі. Звершивши святе діло, Кирило повернувся до Києва і продовжував свою чинбарську справу... Борозна ж Кирилова й тепер помітна на степових просторах. Простягнулася вона на тисячі кілометрів глибоким ровом і високим валом. Називають той вал Змійовим. Довкола орють землю, сіють хліб, та борозни Кирилової не чіпають, зберігають її як пам’ять про захисника рідного краю. А місце на Подолі в Києві, де Кирило м’яв шкури ще й донедавна називали Кожум’яками.
Так розповідають у народі про появу Змійових валів, що на кілька тисяч кілометрів простяглися на просторах України із сходу на захід.
Змійові вали... Що це таке?
В дев’ятому томі останнього (третього) видання БСЭ (Большая Советская Энциклопедия) на сторінці 547 про них сказано: „Змійові вали - народна назва прадавніх оборонних земляних споруд, що пролягали південніше Києва, по обох берегах Дніпра, вздовж його приток. Назва пов’язана з легендою про те, як руські богатирі, перемігши змія, запрягли його в плуг і проорали велетенські борозни.
Залишки Змійових валів збереглися по рр. Віті, Красна, Стугна, Трубіж, Сула, Рось та інших, досягають місцями декількох десятків кілометрів завдовжкиі до 10 м заввишки. Схожі споруди були відомі також на Придніпров’ї. Час спорудження Змійових валів не встановлено. Деякі дослідники вважають, що вони були зведені землеробськими племенами в І тисячолітті до н. е. для захисту від скіфів. Існує також припущення, що Змійові вали споруджені в XXI ст. у Київській державі за князя Володимира Святославовича і його наступників для оборони від печенігів і половців”.. Хто ж будував гігантські вали, об’єм яких на території України сумірний з об’ємом усіх єгипетських пірамід? Київські князі чи їхні далекі пращури?
Наведена в енциклопедії нотатка є скороченим передруком статті про вали, вміщеної в попередньому виданні БСЭ двадцять років тому. Деякі видання взагалі потрапили в «полон» прихильників версії «київських князів», які нібито зводили ті вали. Зрештою, питання це настільки складне, що вимагає зусиль ще багатьох дослідників. У прадавні часи такі оборонні споруди, як рови і вали, були досить поширеним засобом захисту територій у багатьох народів.
В Європі на початку нової ери оборонні вали споруджували римляни. Для укріплення довжелезної прикордонної лінії Римської імперії були збудовані Задунайські і Зарейнські вали, які називали «германськими кордонами». Вони перетинали всю Німеччину по діагоналі з південного сходу на північний захід. Незначні рештки цих споруд збереглися дотепер, у народних переказах їх називають «Чортовими стінами».
На початку ІІ ст. н. е. римський імператор Адріан для захисту своєї провінції Британії од войовничих готів наказав спорудити оборонну лінію, що перетнула всю Англію з заходу на схід від берегів Ірландського моря до берегів Північного моря. Лінія складалася з рову, стіни заввишки 6 м і башт через кожні півтора кілометра, викладених з великих кам’яних брил. Ця 117- кілометрова оборонна лінія отримала назву Адріанових валів. Пізніше Марк Аврелій розширив володіння Римської імперії, і за Британією виникла нова провінція - Валевція, на північному кордоні якої було споруджено оборонну лінію, так звані «вали Антоніна».
Такі ж лінії та вали будували і на східних кордонах Римської імперії. На території сучасних Румунії, Угорщини, Болгарії і Югославії в різні часи зводили цілі системи валів, частина яких стала називатися «римськими». Однак хронологію їхнього будівництва не встановлено. Спроби деяких дослідників вважати, що будували їх тільки римляни, зустрічає заперечення тих, хто вагомо доводить, що великі системи цих споруд розташовані за межами колишньої Римської імперії, у Східній Європі.
Найбільш яскраво виражені і протяжні системи валів, розташовані на території сучасних України і Молдавії, де вони відомі під назвою Троянових, або Траянових, і Змійових.
Нині найбільшого поширення набула версія про те, що назва Троянові вали започаткувалася від імені римського імператора Траяна (53 р. - 117 р.), який провадив численні війни на сході Римської імперії, приєднуючи нові і зміцнюючи кордони старих провінцій на території, де тепер розташовані Болгарія, Югославія, Угорщина і Румунія. За часів Траяна було споруджено чимало гаваней, зрошувальних систем, мостів, доріг і оборонних валів. Деякі з цих споруд стали всесвітньовідомими, як, приміром, римський водопровід, міст на Дунаї коло Залізних воріт, римські пантеон і форум із 39-метровою колоною, прикрашеною рельєфними зображеннями сцен із даккійських походів Траяна, та ін.
Троянових валів багато. За межами Радянського Союзу вони збереглися коло чорноморського узбережжя Румунії. В цьому місці знаходиться укріплена лінія довжиною 60 км, яка перетинає перешийок між Дунаєм і Чорним морем поблизу міст Чернавода та Констанца і складається із трьох валів: двох земляних і одного кам’яного. Висота їх коливається від 3 до 6 м.
На землях нашої країни найбільша оборонна лінія Троянових валів розташована в Молдавії і на півдні Одеської області - так звані Верхній і Нижній Троянові вали. Верхній бере початок на правому березі Дністра, за 12 км південніше від Бендер, і тягнеться безперервною стокілометровою лінією через низини і вододіли на захід до міста Леово, що на ріці Прут.
Звідси починається другий вал, який простягся на південь вздовж лівого берега Пруту до селища Вадалуй-Ісакі. Але це ще не нижній Троянів вал. Він бере початок біля річки Прут і ламаною лінією з’єднує ріку з північними краями дунайсько-чорноморських озер-лиманів: Ялпуги, Катлабуга, Китаю і Сасика.Друга група Троянових валів збереглася в Подністров’ї - у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській і Львівській областях. Загальна довжина їх становить понад 400 км. Ці вали, між іншим, як і решта валів на Україні, вивчені недостатньо. І хоча багато дослідників схильні вважати, що їх вибудувано за часів Траяна, існує ціла низка факторів, які заперечують цю гіпотезу.
Стратегічна схема оборонних валів завжди передбачала розташування рову попереду валу так, щоб нападники спершу змушені були б опускатися в рів, а тоді вже долати вал. Між тим в оборонній лінії коло міста Констанца, яка складається з трьох паралельних валів, з південного боку найменшого валу, що вважається найдавнішим, і помітні залишки рову. Така схема свідчить про те, що захищалися не римляни, а від римлян, або цей вал було споруджено за інших часів. До того ж деякі вали, які називають Трояновими, розташовані за межами колишньої Римської імперії. Немає й твердої впевненості в тому, як правильно називати ці вали - Трояновими чи Траяновими. БСЭ називає їх Трояновими, хоча одразу зазначає, що правильніше буде називати їх Траяновими. Ім’я Трояна досить часто трапляється в древньоруських літературних пам’ятках. Так, у «Слові й одткровені Св. Апостола», видрукованому відомим істориком російської літератури професором Н. С. Тихонравовим, знавцем рукописів XVI ст, сказано: «мняще боги многы Перуна й Хорса, Дыя й Трояна й иные многы»; в апокрифі «Хождение Богородицы по мукам» (XII або XIII ст.): «от камени ту устроя Трояна, Хорса, Велеса, Перуна»; в пам’ятнику XII ст. - «Слові о полку Ігоревім» - ім’я Трояна згадується чотири рази... В усіх цих творах ім’я Трояна є символом божества часів прадавнього язичництва.
Справді, в стародавній слов’янській міфології існувало божество, що стояло в одному ряду з Велесом, Хорсом, Перуном, Диєм і називалося Триглавом, Трояком або Трояном. Очевидно, вшанування Трояна існувало на найбільш ранніх етапах слов’янського язичництва, тому-то й відомостей про нього дійшло до нас значно менше, ніж, скажімо, про таких язичницьких богів, як Святовит, Дажбог, Дий, Яровій, Білбог, Лада та інших.Пізніше про язичницьке божество Трояна забули, а видатна будівельна, військова і політична діяльність імператора Траяна надовго залишилася в народній пам’яті. Звичайно, Траян будував оборонні вали, але спорудити всі, названі цим іменем, він, звичайно, не міг.
Щось схоже відбулося і під час пошуків історії виникнення Змійових валів. Правда, в цьому випадку будівництво валів приписують не одній особі, а династії Рюриковичів, починаючи від Володимира Святославовича. Прихильники цієї версії вважають, що на спорудження тисячокілометрових валів потрібні були десятиліття і зусилля величезної кількості людей, - таке можливе лише у великій централізованій державі, якою була Київська Русь. А ще, мовляв, стародавні рукописи розповідають, що князь Володимир Святославович - Красне Сонечко з метою захисту звелів побудувати міста вздовж кордонів своєї держави. Про це свідчить, зокрема, лист католицького місіонера Брунона до імператора Генріха II (1008 р.), в якому описано прощання князя Володимира на кордоні Київського князівства. Прощання відбулося коло воріт валу, яким, за свідченням Брунона, Володимир обгородив своє князівство.
Аргументам прихильників цієї версії можна протиставити інші, більш доказові. Наприклад, руські літописи, описуючи події 980, 1033, 1095, 1146, 1149, 1151, 1169, 1223 років, вісім разів згадують про вали і рови. Але як! Вони згадують їх тільки як орієнтири на місцевості, де відбувалися описувані події. І жодного слова не сказано ні про час спорудження, ні про використання їх з оборонною метою.
Київський учений А. С. Бугай, досліджуючи вали, багато разів знаходив деревне вугілля, яке потрапили туди під час зведення цих споруд.
У Геологічному інституті АН СРСР і в Інституті геології та фізики мінералів АН УРСР для визначення віку зразків вугілля було виконано радіовуглецевий аналіз. Результати паралельних аналізів збіглися і засвідчили, що вік вугілля досить солідний - від 2100 до 1200 років (точність аналізу ± 50-70 років). Отже, обстежувані вали будувалися в період з II ст. до н. е. до VH ст. н. е., тобто задовго до виникнення Київської Русі.Змійові вали - це величезні споруди, довжина яких у декілька разів більша за Троянові вали, і трапляються у будь-якому куточку Лісостепу України від Львова до Харкова. Тільки на Київщині загальна протяжність великих і малих валів перевищує 800 км. І якщо припустити, що частину їх побудували київські князі, то в інших районах України прадавність Змійових валів можна довести документально. На Харківщині, між верхів’ями річок Коломак і Мож, збереглися вали, що перетинали так званий Муравський шлях. Вони стали невіддільними од цієї місцевості, під час заселення Слобідської України в середині XVII ст. чимало сіл отримали назви Валки, Старі Валки, Валковий, Перекоп тощо.
Будівництво валів провадилося до монгольського нашестя, тому що татаро-монголи в цих краях тільки грабували і руйнували, нічого не споруджуючи. Не могло бути такого будівництва і за часів Київської Русі. Князі Святослав Ігоревич (942-972) і Володимир Святославович (950-1015) на рубежі І тисячоліття н. е. воювали з печенігами буквально на околицях Києва. Походи Володимира Мономаха і його сина Ярополка, а потім Ігоря Святославовича до Сіверського Дінця були походами вглиб половецьких земель. Важкі міжусобні війни удільних князів після смерті Володимира Мономаха, половецькі наскоки на руські землі значно ослабили могутність Київської Русі. Певна річ, що в той період Русь не мала змоги споруджувати велетенські Змійові вали - для цього не вистачило б людських ресурсів.
Першобудівничих цих диво-споруд треба шукати в більш глибоких пластах давньоруської історії. Сама назва їх - Змійові вали - спонукає до цього. І хоча тема змієборства - одна з найдавніших і найпоширеніших у світовому фольклорі (згадаймо індійські Веди, єгипетський міф про боротьбу Гора з Сетом, Зігфріда в старогерманському епосі та ін.), на півдні Русі ця тема набуває обрисів цілком конкретних подій, що відбувалися тут дуже давно.
Тож зовсім неспроста для наших давніх пращурів усі наступні часи образ страшного Змія уособлював не менш страшного завойовника. Зображення змія пов’язане зі стародавнім культом предків - родоначальників скіфів. Змієногу богиню - «напівжінку-напівзмію» - мати Скіфа, родоначальницю скіфського племені, часто зображували на щитах, сагайдаках і обладунках скіфських воїнів та їхніх коней. Аріан, видатний грецький письменник, історик і географ, який жив на початку II ст. н. е., писав, що військовими емблеми скіфів були опудала змій і драконів, виготовлених з різниокольорових клаптиків і припасованих до високих жердин. Під час руху опудала надувалися вітром і звивалися, наче живі істоти, подаючи при цьому різкий свист.
Для землеробських племен народ зі «звіриним стилем» прикрас (драконами, грифонами, зміями і змієподібними богинями) був зміїним народом і зображувався у вигляді Змія, що вимагав данини і жертв. Для захисту від агресивних сусідів довелося будувати величезні багатокілометрові вали, які були не тільки оборонними спорудами, а й умовним кордоном.
Пам’ять про ті часи зберегло і місто Зміїв (нині Готвальд), вік якого понад тисячу років. На початку VIII ст. на місці Зміїва була кам’яна фортеця, що входила до системи укріплень верхів’я Сіверського Дінця (фортеці Салтівська, Чугуївська, Мохнацька та ін.). Всі вони були споруджені творцями Салтівської культури на місці стародавніх городищ, огороджених валами і ровами. Відомий історик С. А. Плетньова називає їх скіфськими. Чи так це насправді, можна дізнатися лише після ретельних досліджень валів, які ще збереглися.
Журнал «Прапор», 1981, № 11, с. 116-119.