Початок вивчення матеріальних пам’яток старовини.
Археологія України з 1654 р. поєднувалася з російською археологією, хоча й зберігала свої особливості. В XVII ст. Оружейна палата в Москві стала першим музеєм у Росії, а після переносу столиці імперії до Санкт-Петербурга Петро І створив (у 1714 р.) Кунсткамеру.
До неї потрапляли цікаві старовинні речі, знайдені в різних кутках країни. В 1707 р. до Петербурга надійшли східні монети, виявлені в Києві. Сюди ж привезли й так званий «Полтавський ритон» із срібла (IV ст. до н. е.), знайдений на березі Дніпра в 1746 р. козаками Кропивнянської сотні Переяславського полку. Поворотним моментом в організації археологічної справи в Росії вважають указ Петра І 1718 р. про закупівлю старовинних знахідок до Кунсткамери. В цьому указі була закладена ціла програма зі збереження пам’яток археології: «Якщо хто знайде в землі або в воді будь-які старовинні речі, а саме: камені незвичайні, кістки людські або скотячі, риби або птаха, не такі, які зараз бувають, але й такі, що дуже великі або малі порівняно із звичайними; також старовинні написи на каменях, залізі або міді, або якась стара та незвичайна зброя, посуд та інше все, що дуже старе та незвичайне,— також приносити, за що буде прийнятна платня».Поза сумнівом, на розвиток археології в Росії справляли великий вплив археологічна наука та музейна справа в Європі. На початку XVIII ст. в Італії почалися розкопки римських міст Геркуланума й Помпеї, які загинули при виверженні Везувію. Західні землі України стали ареною інтересу перших любителів старовини Австро-Угорської імперії. Так, ще в 1726 р. в коледжі ім. Бетелена в м. Надьєньєд (сучасне м. Аюд у Румунії) була зібрана найстаріша в регіоні колекція історичних раритетів. Перші наукові розкопки в Україні були здійснені поблизу с. Кучерівка (нині Знам’янського району Кіровоградської області), де в 1763 р. за наказом Новоросійського губернатора О.
П. Мельгунова розкопали скіфський курган VII—VI ст. до н. е. Щоправда, його культурно-хронологічну оцінку було зроблено неправильно. Навіть академік Г. Ф. Міллер припустився помилки, кваліфікувавши старожитності з цього кургану як угрські. Зображення половецьких кам’яних баб зі степів Украї- ни були наведені в «Записках Василя Зуева» (1787), що їх він вів на шляху від Петербурга до Херсона в 1781—1782 рр. У 1771 р. російський Сенат дав вказівку землемірам відмічати на топографічних планах залишки старовинних курганів, руїн, валів тощо, завдяки чому багато археологічних пам’яток було документально зафіксовано ще у XVIII ст. Велике значення мала також організація «вчених подорожей», у тому числі й по Україні. Результати таких подорожей відбиті, наприклад, у публікаціях академіка П. С. Палласа (їздив по Криму в 1793— 1794 рр.), англійської письменниці Марії Гюртрі, що побувала в Південній Україні, у творах «Дозвілля кримського судді» П. І. Сумарокова (1803—1805), «Подорожі по Тавріді в 1820 р.» L М. Муравйова-Апостола (1823). У XVIII — на початку XIX ст. в Україні було виявлено чимало археологічних об'єктів, почали створюватися перші колекції, були започатковані спроби наукової інтерпретації та охорони деяких пам'яток старовини.