ДО ПИТАННЯ ПРО TAK ЗВАНЕ КАРАТУЛЬСЬКЕ ГОРОДИЩЕ

М.В. Роздобудько, ДА.Тетеря

Система Переяславських валів з часу введення цих пам’яток у науковий обіг М.О.Максимовичем (1869 р.) викликає дискусії відносно доби їх споруд­ження та призначення.

Б.О.Рибаков, обстеживши переяславські вали в 1945 р., визначив їх як скіфське городище на зразок Більського. Його думку розвинув Б.А.Шрамко, який в 1966 р. провів розвідувальні роботи на території, обмеженій переяслав­ськими валами. Він прийшов до висновку, що це — залишки величезного го­родища ранньоскіфського часу. Основою послужили окремі знахідки скіфсь­кого періоду на території, обмеженій валами, а також конфігурація та просто­рове розміщення останніх, зафіксовані на окремому плані, складеному дослід­ником. Цей план, що вважається найбільш точним з існуючих, дозволяє про­водити аналогії з відомими скіфськими городищами. До цього додавалось прос­торове суміщення з Трахтемирівським городищем, продовженням якого на­чебто були переяславські вали на протилежному боці Дніпра. За назвою села, розміщеного в центрі системи валів, лівобережне городище дістало назву Ka- ратульського.

Ця версія без суттєвих змін у фактологічній частині існує і донині. В зводі пам’яток скіфського часу Лісостепового Лівобережжя (Фиалко, 1994 р.) подано й Каратульське городище, зображене за планом Б.А.Шрамка, але з деякими неточностями.

Версія скіфського городища не давала переконливого пояснення вели­чезній території останнього, що в десятки разів перевищує площу відомих го­родищ, і, зокрема, в 6 разів — Більського.

В'останні роки вивченість прилеглої до валів території значно зросла. Ек­спедицією Переяслав-Хмельницького історико-культурного заповідника прово­дились суцільні розвідки цієї площі у 1988-1993 рр., де в ході досліджень були виявлені десятки нових пам’яток, в основному поселень, від епохи бронзи до Київської Русі.

В 1995 р. археологічною експедицією заповідника проводилось картогра­фування та дослідження переяславських „змійових” валів. Картографування,

що спиралось на топооснови 10000 та 50000 масштабу з нанесенням на них окремими фрагментами укріплень, дозволило значно уточнити окомірні плани валів. Картографування показало, що вали не створювали суцільної системи кільцевих дуг, замкнутих довкола певної території, як це характерно для горо­дищ. Вони складаються з окремих прямолінійних (Великий, Каратульський, Перехресний та Ташанський вали), і дугових відрізків (Малий і зовнішній ва­ли) які, спираючись кінцями на елементи рельєфу та гідрографії, перекривали певні напрямки. В просторовому фокусі цієї системи ешелонованої оборони знаходився давньоруський Переяслав, напрямки ймовірного просування до якого з боку степу, в поєднанні з природними перешкодами й мали блокувати вали. На дальніх підступах споруджені дуги Малого валу та Перехресний вал, що, ймовірніше, були не лініями оборони, а передовими здставами. Ближні підступи до Переяслава прикривав Великий вал, який двома прямолінійними відрізками перегороджував степовий „коридор” між заболоченою старицею Дніпра та рр.Броваркою і Гнилкою. Зроблені перерізи валу та рову дозволя­ють реконструювати їх первісні розміри. Рів мав глибину близько 4 м і шири­ну — 10 м, що в поєднанні з висотою валу близько 5 м та 15-метровим 40- градусним схилом від вершини валу до дна рову, робило його практично непрохідним для кінноти та обозу.

Система переяславських валів знаходиться в межах плато другої та тре­тьої надзаплавних терас Дніпра, розчленованих заболоченими водотоками (рр.Трубіж, Супій, Броварка(Яненка), Гнилка) на відокремлені масиви з степо­вим ландшафтом. Вона не розповсюджувалась на задюнену борову та сильно заболочену надзаплавну тераси, які були практично непрохідні для мас кінно­ти.

Під час археологічних досліджень 1995 р. експедицією Переяслав-Хмель- ницького історико-краєзнавчого заповідника отримані дані, що дозволяють впевнено визначити нижню межу спорудження Великого валу. На південно- західній околиці с.Мала Каратуль Великий вал проходить через поселення черняхівської культури. Поселення розташоване на підвищенні лівого берега р.Броварки. Переріз нижньої частини насипу валу нижче давньої денної поверхні зафіксував перекривання насипом валу культурного шару черняхів- ського поселення, який залягає на первісному черноземі, що переходить в ма­териковий лес. Культурний шар має потужність від 0,2 до 0,5 м, чітко про- сліджується по всьому перерізу і містить численні знахідки — уламки керамі­ки, фрагмент залізного виробу, кістки тварин.

Датування, що спирається на вищенаведену стратиграфію, розташуван­ня та призначення переяславських „змійових” валів, зближує ‘їх не з Трахте- мирівським городищем, а з правобережними оборонними валами (Пороський, Постугнянський, Трипільський та ін.) давньоруського часу, які перекривали підступи до Києва за давньоруського часу.