Періодизація історії Землі
В історії нашої планети виділяють чотири великі ери. За докембрійської розпечена Земна куля поступово охолоджувалася, і лише наприкінці ери з’являються перші примітивні організми.
За палеозойської ери виникають безхребетні тварини (вони панували протягом кембрійського, силурійського і девонського періодів) та земноводні (кам’яновугільний та пермський періоди). Флора цього часу характеризується поширенням спорових рослин: хвощі, плауни та особливо деревоподібні папороті. Мезозойська ера — це час гігантських плазунів; тоді ж з’являються перші ссавці (сумчасті) та птахи (зубаті — археоптерікси). За кайнозойської ери розвиваються вищі форми тваринного світу — ссавці.Останню еру поділяють на/ире/ииннийта четвертинний періоди, і саме з четвертинним періодом пов ’язують історію людства, тому його називають антропогенним. Одразу наголосимо, що виділення людини з тваринного середовища сталося лише у Старому Світі, ні Америка, ні Австралія в цьому процесі не були задіяні — вони були заселені людиною сучасного типу лише за пізнього палеоліту.
Третинному періодові був притаманний тропічний і субтропічний клімат, що поширювався й на Європу. Тоді в Європі мешкали такі тварини, як страуси, жирафи, слони, носороги, шаблезубі тигри, мавпи тощо.
Початок четвертинного періоду позначений похолоданням. Часи сильних похолодань супроводжувалися наступом льодовиків, а часи потеплінь — їх відходом, що й зумовлює внутрішню структурованість даного періоду. Оскільки кам’яний вік передує геологічній сучасності, котра встановилася близько 10—12 тис. років тому, то найдавніші люди жили за іншого клімату, в оточенні інших фауни та флори. Тому реконструкція найдавнішої історії тісно пов’язана з геологією четвертинного періоду (стратиграфічні умови залягання пам’яток), палеонтологією (викопна фауна) та палеоботанікою (викопна флора).
Особливої потужності зледеніння набували у Північній півкулі — в Північній Америці та Євразії, де сягали товщини 1—2 км.
Уламком цих льодовиків є сучасна Гренландія. Сильні зональні зледеніння відбувалися в Альпах, на Алтаї, Памірі, в Тібеті, Гімалаях, а також у Південній півкулі — в гірських областях Африки (Кіліманджаро, Кенія), Австралії та Нової Зеландії. За цього часу інші обриси мали ^суходіл та водні басейни.Щодо Європи, то льодовики, накопичуючись у полярних областях, повзли на південь. Під час цього вони пересували верхні шари грунту, уламки порід, що й позначає їхній шлях (морени). Танення льодовиків супроводжувалося бурхливими потоками води, що відкладали шари грунту й гальки (обточені уламки гірських порід). Чергування цих шарів, наявність в них певної фауни й флори дають змогу встановити їхню відносну хронологію та пов’язати з тими чи іншими відтинками льодовикового періоду.
Льодовиковий період охоплює два перших підрозділи четвертинного періоду — еоплейстоцен, коли прокотилося декілька хвиль похолодання (дунай, гюнц), але, певно, без утворення льодовиків, та плейстоцен, коли похолодання супроводжувалися просуванням льодовиків на південь. За альпійською шкалою виділяють три епохи зледенінь — міндель, рис та вюрм (назви походять від альпійських сіл, де було простежено чергування льодовикових і міжльодовикових періодів) та епохи між ними, що характеризувалася потеплінням і відходом льодовиків.
Загалом клімат Землі за четвертинного періоду мав субтропічний характер, окрім областей, що прилягали до льодовиків. Тут відбувалося поступове погіршення клімату. За міндельського зледеніння панував ще помірно-зволо- жений теплий клімат. Європу вкривали густі ліси з багатою фауною та флброю, зокрема й теплолюбною, що з’явилася тут за третинного періоду. Але вже риське зледеніння було таким грандіозним, що призвело до погіршення клімату в усій Північній півкулі. Під час цього — максимального — зледеніння льодовики покрили Англію (до широти Лондона), Скандинавію, Голландію, більшу частину Німеччини, Північне Прикарпаття та частину території України (вздовж Дніпра льодовик спускався аж до сучасного м.
Дніпропетровська). Встановився помірно-холодний та вологий клімат. Західна Європа вкрилася лісами, у Східній запанували степи. Теплолюбні рослини й тварини зникли. Типовим представником тваринного світу став мамонт; на той час в Європі мешкали також волохатий носоріг, печерний ведмідь, печерний лев, гієна, бізон, лось, олень.За вюрмського зледеніння зниження температури поєднувалося зі зниженням вологості. Ліси зникли. Південніше льодовика простягалася тундра зі вкрапленнями трав’янистих степів та рідколісся, далі у Східній Європі лежали холодні степи, а в Південній — лісостепи. Окрім мамонта та волохатого носорога, тоді поширилися полярні тварини: північний олень, мускусний вівцебик, песець, лемінг, а також степові види: антилопа-сайгак, гризуни. Північний олень — типово тундрова тварина — мешкав навіть на узбережжі Середземного моря, у Криму та на Кавказі.
За голоцену, що змінив плейстоцен, клімат також змінювався, але не так різко. Саме голоцен розпочинає геологічну сучасність. Ще наприкінці плейстоцену вимерли мамонти, волохаті носороги та інші великі таарини. З голоцену веде відлік формування сучасного рЬслинного й тваринного світу.