Період переселення народів характеризується значною зміною етнополі- тичної ситуації в Європі.
На території України практично безслідно зникає ряд культур римського часу, носії яких були втягнуті в рух гунів, готів та аланів на захід. Землі Лісостепу, що звільнилися на початку V ст., дедалі активніше освоюють слов’янські племена — нащадки носіїв київської культури, а також населення північної частини черняхівського ареалу.
На їх основі формуються нові культури ранньосередньовічного періоду (V—VII ст.) — часу появи слов’янства у писемних джерелах під власним ім’ям.Візантійські автори VI ст. — Йордан, Прокопій Кесарійський, Менандр Про- тиктор, Феофілакт Симокатта, Маврикій Стратег — відводять слов’янам у своїх працях значне місце як численному народові, що бере активну участь у подіях на Дунаї та Балканах. Особливо важливим є твердження Йордана щодо венетів, які, “ставишся з одного кореня, породили три народи, тобто венетів, антів і склавінів”. Із праці Йордана випливає, що венети, анти і склавіни VI ст. є прямими нащадками венетів ΓV ст., з якими воював Германаріх.
У творі Йордана також є цілком конкретні географічні прив’язки, що дають можливість локалізувати слов’янські угруповання в період експансії на Балкани. Автор, зокрема, повідомляє, що анти жили “від Данастра до Данап- ра, там, де Понтійське море утворює вигин”, склавіни — на схід від Карпат, від Нижнього Дунаю до Дністра, а на півночі — до верхів’їв Вісли. Ареал венетів (у “вузькому” значенні цього терміна) Йордан не вказує. Зауважимо, що
окрім Йордана, який написав свою працю на основі твору Кассіодора, інші античні автори, у тому числі Прокопій Кесарійський, котрий уперше дав слов’янам розгорнуту характеристику, про венетів не згадують. Для локалізації слов’янських угруповань важливе значення має також повідомлення Прокопія про мандрівку з Дунаю частини герулів, розбитих у війні з лангобардами, через “усі по черзі племена склавінів” і “велику пустельну землю”, аж до варнів і данів.
Таким чином, склавіїїи заселяли землі на схід і північ від Карпат, включаючи, можливо, верхів’я Вісли (рис. 18). Дя конкретна подія, що відбулася у 512 р., вперше фіксує історичне народження слов ’янства.
Рис. 18. Склавши і анти V-VII ст. за історичними та археологічними джерелами:
1—3 — напрями руху племен (за М. Парчевським)
Прокопій знає “незліченні племена антів” і на лівому березі Дніпра, на північ від кутригурів. На відміну від склавінів (греко-римський варіант назви типу “слов’яни”), племінна назва яких поступово поширилася на все слов’янство, ім ’я антів на початку VII ст. зникає зі сторінок історичних хронік.
Утім, переважна більшість історичних даних VI-VII ст. стосується подій не на території Східної Європи, а на Дунаї та Балканах. Візантійські автори отримували інформацію про звичаї та побут слов’ян від місцевих племен або ж від склавінів та антів, що служили найманцями у військах Імперії. Північні та східні межі землі склавінів й антів візантійцям були маловідомі, тому вони не називали їхніх кордонів. Чіткіше визначити їх допомагають археологічні дані.