Глава 4 ПЕРЕЯСЛАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

Територія. Міста

Переяславське князівство як одна із трьох частин давньої Руської землі сформувалось ще до поділу її між синами Ярослава Мудрого. На відміну від більшості інших князівств воно в XII — першій половині XIII ст.

Залежність Переяславського князівства від Києва зумовлюва­лась, головним чином, його географічним становищем. На заході і півночі кордони землі простягались по Дніпру, Карані, Десні, Ост­ру, на північному сході — по верхів’ях Удаю, Сули, Хоролу і Псла. Крайній пункт на північному заході — Остерський городок — зна­ходився при впадінні в Десну Остра. На сході переяславські землі межували зі Степом, де повновладними господарями були кочові народи. Київські князі заселяли й укріплювали південні і східні рубежі Київської і Переяславської земель, у результаті чого виник цілий ряд оборонних рубежів, зокрема Посульський. Від верхів’їв Сули до її гирла відомо 18 давньоруських городищ, розміщених уздовж її правого берега на відстані близько 10 км одне від одного. Вісім з них ототожнюються з містами, які згадуються в літописах та інших писемних джерелах. До них належать: Ромни, Глинськ, Синець, Кснятин, Лубни, Лукомль, Жовнін, Воїнь.

Окремі слов’янські поселення знаходились і за Сулою: Перево- лочна — у гирлі Ворскли, Лтава — на Ворсклі, Хорол — на однойменній річці, Донець — на Сіверському Дінці. Вони були засновані вже в XI ст., коли руські дружини досягли значних успі­хів у боротьбі з половцями. Слід відзначити, що жодна з давньо­руських земель не зазнавала стільки нападів і спустошень, як Пе­реяславська.

Рис. 19. Скарб срібних прикрас XII—XIII ст.

Як і на півдні Київської землі, на переяславському степовому порубіжжі осідали тюркомовні племена: торки, берендеї, турпеї. До наших днів на Переяславщині збереглися назви, які свідчать про проживання тут чорних клобуків. Це назви сіл Велика і Мала Kapa- туль (те ж саме, що і каракалпаки — чорні шапки), р. Карань та ін. На Дніпровському узбережжі Переяславщини жили турпеї, а в міс­течках на Трубежі — Бронькняжі і Баручі — торки. Бронькняж знаходився на північно-західній околиці сучасного м. Пристроми Переяслав-Хмельницького району Київської області, на правому корінному березі Трубежа. Збереглись залишки городища і велико­го посаду. Баруч знаходився на місці сучасної Баришівки Київської області. Залишки городища збереглись і нині.

Центр князівства — Переяслав був зручно розміщений непода­лік від Дніпра, при впадінні р. Альти в Трубіж. Місто згадується вже на перших сторінках літопису. У XII — першій половині XIII ст. Переяслав перетворився на одне з найбільших південнору- ських міст, став першокласною фортецею, яка відігравала визначну роль у боротьбі Русі з кочовиками. Крім відносно невеликого, але дуже укріпленого замку, розміщеного на підвищенні між річками Альтою і Трубежом, Переяслав мав величезний посад, обнесений могутньою оборонною стіною завдовжки близько 3,6 км. Половці, які часто нападали на Переяславську землю, жодного разу не змог­ли оволодіти її стольним містом.

На схід і південний схід від Переяслава, починаючи від заплави Дніпра, проходили високі земляні вали. Перший — «Великий вал» — перетинав дорогу на сучасну Золотоношу і простягався до сучасного села Строкова, а далі — до р. Супою, другий — «Малий вал» — проходив паралельно першому на відстані близько 10 км і також повертав у напрямку р. Супою. Ці вали згадуються в літопи­су під 1095 р., коли половецькі хани Ітлар і Китан прибули до Воло­димира Мономаха просити миру, а також під 1149 р., коли Юрій Довгорукий вирушив на Київ.

Переяслав був одним із провідних церковних центрів Русі, на що вказують не лише літописні повідомлення, але й залишки фун­даментів численних культових споруд. У перший половині XII CT. юрисдикція переяславської єпископії поширювалась також і на Смоленську землю. Єпископський замок — палац поруч з Михай­лівською церквою — свідчить про чималі багатства переяславської єпархії. Археологічні дослідження у поєднанні з літописними дани­ми показують, що Переяслав був великим економічним центром з високорозвинутими ремеслом і торгівлею.

Навколо Переяслава розміщувались князівські феодальні дво­ри, села і замки. Літопис називає серёд них князівський Красний двір, села Стряків, Кудново, Мажево, Янчино, місто Устя. Останнє знаходилось при впадінні Трубежа у Дніпро і займало невелике під­вищення на його правому березі. Місто Устя було дніпровською пристанню Переяслава, а також сторожовою заставою на Зарубсь- кому броді через Дніпро.

На північно-західному рубежі Переяславської землі стояла відо­ма фортеця — Остерський Городець, однаково важлива як для Киє­ва, так і для Чернігова. У XII ст. Остерський Городець відігравав помітну роль у боротьбі претендентів за Київ. 1152 р. Ізяслав Мсти- славич, для того щоб позбавити своїх противників міцної фортеці, зруйнував укріплення Остерського Городця, чим позбавив його стратегічного значення. Наприкінці XII ст. (1195 р.) укріплення і церква Остерського Городця були відновлені Всеволодом Суздаль­ським, який надіслав туди свого тіуна Гюрю.

На Трубежі літопис згадує містечка-фортеці Баруч і Бронькняж, на Удаї — міста Прилуки, Переволока, Полкостень. Найбільше міст Переяславської землі розміщувалось на Сулі, яка слугувала півден­но-східним кордоном давньої Русі. За своїм характером це були на­самперед фортеці, але деякі з них (Лубни, Жовнін, Воїнь та ін.) ма­ли важливе значення і як великі торговельно-ремісничі центри.

Воїнь, розміщений у гирлі Сули, упродовж майже трьох століть стояв на сторожі південних рубежів Русі. Місто, площею 28 га, по­ділялося на замок і посад. Замок був оточений могутньою стіною, що складалася із поставлених в ряд зрубів, засипаних землею. Над городнями знаходились забрала, а під валом проходив глибокий рів. Воїнь мав укріплену гавань, куди заходили торгові судна, що проходили по Дніпру. Значну частину жителів міста складали вої­ни. Населення займалось також ремеслом (тут виявлено ковальські, слюсарні, деревообробні та інші інструменти), торгівлею (під час розкопок знайдено багато привізних предметів) і сільським госпо­дарством (про це свідчать сільськогосподарські знаряддя та остеоло­гічні рештки). Вірогідно, і всі інші міста Посульської оборонної лінії мали аналогічну структуру і різнились лише в деталях.

Про характер таких міст, як Лутава, Голтав, Хорол, які виник­ли в XII ст., сказати щось певне важко, оскільки вони недостатньо досліджені археологами. Можна лише стверджувати, що їх поява пов’язувалась з успіхами наступальної антиполовецької боротьби.

Політична історія

Порубіжне положення переяславської землі зму­шувало її князів бути активними учасниками, а часто й ініціатора­ми боротьби з половцями. Серед них особливо вирізнялись Володи­мир Мономах, його син Ярополк і особливо Володимир Глібович.

Син Володимира Мономаха Ярополк займав переяславський стіл з 1113 по 1132 р. Головним в його діяльності в Переяславі було укріплення кордонів своєї землі. У 1116 р. він оволодів смолен­ським містом Друцьк, полонив його жителів і переселив їх на пору­біжну Сулу, де побудував для них фортецю Жовнін. За наказом Мо­номаха Ярополк здійснив переможний похід у Степ і загарбав три половецьких міста — Сугрів, Шарукань і Балин. Із походу Ярополк привів полонянку, дочку яського князя, яка стала його дружиною.

У 1125 р., довідавшись про смерть грізного Мономаха, на Пере­яславську землю знову напали половці. Вони дійшли до Баруча і Бронькняжа, сподіваючись на зрадництво переяславських «пога­ных», але зазнали невдачі.

Ярополк разом з братом Мстиславом, великим київським кня­зем, брав також участь у ліквідації конфлікту між Ольговичами. Літописна стаття 1128 р. свідчить, що Ярополку вдалося в той час розширити свої володіння за рахунок Чернігівського Посейм’я. Ко­ли семитисячний загін половців, який поспішав на допомогу Всево­лоду, зупинився поблизу Виря, то на р. Локні йому довелося зіткну­тися з посадниками Ярополка: «Изоимавше Ярополці посадници на Локн'й».

У 1132 р. Ярополк за заповітом Мономаха зайняв великокнязів­ський стіл. Переяслав він віддав старшому сину Мстислава Всеволо­ду. Перехід Всеволода із Новгорода повинен був означати, що саме він буде наступником Ярополка на київському столі. Молодших Мономаховичів така перспектива не влаштовувала, і вони розпоча­ли боротьбу за Переяслав. Саме місто не дуже цікавило князів, але воно надавало реальну можливість оволодіти Києвом.

Своїм заповітом Мономах хотів утвердити чіткий розпорядок успадкування великокнязівського столу, виключивши із боротьби за нього своїх молодших синів, але в дійсності вніс ще більше плу­танини в цю справу. Ні В’ячеслав, ні Юрій, ні інші молодші Moho- маховичі не бажали добровільно поступитися Києвом Мстисла- вичам.

Пробувши в Переяславі від ранку до обіду, Всеволод Мстисла- вич був вигнаний звідти своїм дядьком Юрієм Довгоруким. Але і сам Юрій не зміг утриматись на переяславському столі; через вісім днів його вигнав Ярополк і передав Переяслав іншому сину Мсти­слава — Ізяславу. Побоюючись зміцнення позицій Мстиславича, який виношував плани щодо Києва, Ярополк у тому ж році силою («с нужею») вивів його із Переяслава, куди посадив свого брата Вя­чеслава. Цей князь, незважаючи на умовляння Ярополка, сам зали­шив Переяслав і повернувся в Туров.

Так навесні 1134 р. переяславський стіл виявився вільним. Цим скористався Юрій Довгорукий.

У 1140 р. Всеволод Ольгович вирішив перевести Андрія Володи­мировича із Переяслава в Курськ, а переяславський стіл передати своєму брату Святославу. Андрій, підтриманий місцевими жителя­ми, не погодився на пропозицію Всеволода. Надісланий проти Пере­яслава Святослав Ольгович зазнав поразки, і Всеволод змушений був укласти з Андрієм мирну угоду, за якою великий київський князь відмовився від своїх домагань, однак Переяславська земля продовжувала підлягати Києву.

Після смерті Андрія Володимировича (1141) Всеволод посадив у Переяславі В’ячеслава, чим викликав незадоволення братів, особ­ливо Ігоря, який претендував на переяславський стіл. Разом з бра­том Святославом він напав на Переяславську землю і навіть обло­жив її стольне місто, але змушений був відступити. Ольговичі про­довжували претендувати на переяславський стіл і В’ячеслав шукав причини, щоб лишити його. У 1142 р. він повторно повернувся в Туров, але в Переяславі, за згодою Всеволода, утвердився Ізяслав Метис лавич.

Ставши переяславським князем, Ізяслав розпочав активну під­готовку до боротьби за Київ. Для цього він у 1143 р. їздив до Юрія в Суздаль, а потім — до брата Святополка в Новгород. Переговори з суздальським князем не дали бажаних результатів, оскільки Юрій і сам мріяв про Київ; брати Святополк і Ростислав Смоленський обі­цяли допомогу. З Всеволодом Ізяслав підтримував добросусідські відносини, хоча вони і не були щирими. Всеволод таємно від Ізясла- ва обіцяв київський стіл брату Ігорю, а Ізяслав, здійснюючи разом з великим князем походи на Галич, вів переговори з його воєводами і боярами, схиляючи їх до відступництва.

Зміцнення позицій Ізяслава Мстиславича і утвердження його на великокнязівському столі викликали рішучу протидію з боку Юрія Довгорукого. Заручившись підтримкою Ольговичів, він розпочав боротьбу за Київ. Знову, як і раніше, в центрі уваги князів-суперни- ків виявився Переяслав, що був ключем до Києва. Упродовж 1149—1150 рр. Юрію Довгорукому кілька разів щастило оволодіти Переяславом і навіть посадити там свого сина Ростислава.

Через деякий час Переяслав перейшов до іншого сина Довгору­кого — Гліба, але вже в 1151 р. переяславським князем став Мсти­слав Ізяславич. Будучи рішучим противником будь-яких союзів з половцями, у тому ж році Мстислав здійснив проти них успішний похід, під час якого завдав поразки їх війську в битвах на річках Углі і Самарі. Половецькі стани були зруйновані і знищені; дру­жинники Мстислава захопили багато полонених і, крім того, звіль­нили з половецької неволі руських бранців. У 1153 р. половці напа­ли на Посулля, але, дізнавшись, що проти них виступив Мстислав Ізяславич, негайно відійшли в Степ. Крім боротьби з половцями, Мстислав брав активну участь у походах свого батька проти галиць­ких князів. Переяславський полк Мстислава був однією з ударних бойових одиниць у відомій битві 1154 р. на Сереті.

Після смерті Ізяслава Мстиславича Переяславська земля знову стала театром воєнних дій, оскільки дорога на Київ, як і раніше, пролягала через Переяслав. Дружина Гліба Юрійовича в союзі з чи­сленними половцями взяла в облогу місто, але переяславці, очолю­вані князем Мстиславом Ізяславичем, відбили всі атаки. Втратив­ши надію на успіх, Гліб Юрійович відступив до верхів’їв Сули і Удаю. Тим часом між Ростиславом Смоленським і Мстиславом Ізя- славичем виникли серйозні суперечки за володіння Києвом. Довідав­шись, що Ростислав поступився великокнязівським столом на ко­ристь Ізяслава Давидовича, Мстислав припинив боротьбу з Юрієм Довгоруким і його союзниками й добровільно залишив переяслав­ський стіл.

Переяславським князем знову став Гліб Юрійович, який правив тут до 1169 р. Він був, по суті, підручним київських князів. Зміни­лась його політика також щодо половців. Зрозумівши, що Переяс­лавська земля стала його вотчиною надовго, Гліб Юрійович став ак­тивним учасником усіх походів руських князів проти половців. У 1165, 1168, 1169 рр. переяславський полк під його проводом у скла­ді військ київського князя охороняв торговельні каравани руських купців. У 1169 р. Гліб Юрійович брав участь у поході на Київ, а не­забаром став великим київським князем. Переяслав він віддав сину Володимиру.

Про перші роки діяльності юного князя в літопису немає жод­них згадок. У 1173 р. він з переяславським полком брав участь у другому поході військ Андрія Боголюбського на Київ. Пізніше, ко­ли в Києві зміцніли позиції Ростиславичів, Володимир Глібович став їх вірним союзником. Одночасно допомагав суздальському князю Всеволоду в його боротьбі з Глібом Рязанським.

В останній чверті XII ст. половці посилили натиск на Русь. Зу­пинити його можна було лише об’єднаними зусиллями всіх руських князівств. Організатором антиполовецької боротьби, як уже відзна­чалось, виступив Святослав Всеволодович; його підтримали і всі південноруські князі. Вони здійснювали воєнні походи в jCτeπ як під керівництвом київського князя, так і самостійно. У 1183 р. у по­хід проти половців виступили дружини новгород-сіверського князя Ігоря і переяславського князя Володимира, але завершити його не змогли. У поході князі посварилися/і Володимир Глібович повер­нувся назад. Наступного року переяславський князь взяв участь у новому воєнному поході проти половців, організованому великим київським князем Святославом Всеволодовичем. Він очолив передо­вий полк, який складався із 2100 переяславців і берендеїв, й у пер­шому ж бою завдав нищівної поразки половцям. На р. Орелі Свято­слав довершив розгром кочівників; до рук переможців потрапило по­над 7 тис. полонених, серед них — грізний половецький хан Кобяк.

У відповідь на це половці об’єднали свої сили і, зібравши вели­чезне військо на чолі з ханом Кончаком, 1184 р. напали на Посул- ля. Назустріч половцям виступили київські князі Святослав і Рю­рик, а також переяславський князь Володимир Глібович, який уже зумів зарекомендувати себе в походах проти половців обережним і досвідченим полководцем. На р. Хорол загін Володимира Глібовича зненацька напав на половецький табір і примусив Кончака відсту­пити.

Після невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря небез­пека для Переяславської землі значно посилилась. У 1185 р. Кон­чай напав на Посулля, оволодів усіма прикордонними містами і пі­дійшов до Переяслава. Володимир Глібович організував оборону міс­та. Бій тривав цілий день. Під вечір половці прорвали укріплення посаду, загрожуючи безпосередньо острогу. Тоді невеликий загін переяславців здійснив відчайдушну вилазку і разом з переяслав­ським ополченням зав’язав бій під стінами міста. Удар захисників міста виявився настільки раптовим і сильним, що половці змушені були зняти облогу Переяслава і відійти в Степ. На зворотному шля­ху вони взяли переяславське місто Римов і піддали його страшенно­му спустошенню. «Се у Phm⅛ кричать подъ саблями половецкыми, а Володимиръ под ранами», — сповідає про ці трагічні події автор «Слова о полку Ігоревім».

У 1187 р. половці знову підійшли до південнобузького кордону, але війська князів Святослава, Рюрика і Володимира Глібовича, який йшов в авангарді на чолі руських і чорноклобуцьких дружин, відкинули їх у Степ. Повертаючись з походу, переяславський князь захворів і незабаром помер. Смерть його викликала смуток в усій землі. Літописець високо оцінив заслуги Володимира Глібовича: «И плакашася по немъ вси Переяславци: 6⅛ бо любя дружину и злата не собирашеть, имения не щадяшеть, но даяшеть дружині; 6⅛ бо князь добръ и кр'Ьпокъ на рати, и мужьствомъ κp⅛πκoMb показал­ся, и всякими доброд^телми наполненъ, о немже Украйна много постона».

Володимир Глібович — останній переяславський князь, який лишив після себе досить помітний слід в історії. В останнє десяти­річчя XII і в першій половині XIII ст. Переяслав або взагалі не мав свого князя і перебував під владою великого київського князя, або переходив до Всеволода Юрійовича. У 1193 р., коли Святослав Все­володович вів переговори з лівобережними половцями в інтересах Переяславської землі і коли половці здійснили спустошливий набіг до самого Переяслава, літопис не згадує про участь у цих подіях пе­реяславського князя. Вірогідно, Переяслав на той час свого князя не мав. Переяславська земля розглядалась Святославом Всеволодо­вичем як частина великокнязівських володінь. Після його смерті становище змінилось. Рюрик Ростиславич на прохання Всеволода Суздальського віддав Переяславську землю, як, до речі, і деякі інші київські уділи, його сину Костянтину. У 1198 р. Костянтин Всево­лодович разом з батьком здійснив воєнний похід проти половців, під час якого вони дійшли до Сіверського Дінця, але так і не зустрі­ли противника. Неспокійне життя в Переяславі не сподобалось Кос­тянтину, і в 1199 р. сюди прибув новий князь Ярослав Мстиславич, племінник Всеволода, але того ж року він помер. Понад два роки Переяслав лишався без князя, і тільки 1202 р. його віддали ще од­ному сину Всеволода — Ярославу.

Між 1210 і 1214 рр. Переяслав перебував у руках київського князя Всеволода Чермного, а 1215 р. переяславським князем став Володимир Всеволодович. Правління його збіглось за часом з новим натиском половецьких орд на Переяславську землю. У битві на Вор­склі дружина Володимира Всеволодовича здобула блискучу перемо­гу. Невдовзі половці знову зненацька напали на Переяславську зем­лю, і Володимир змушений був без належної підготовки виступити проти них. У бою на Хоролі переяславські полки зазнали поразки, частина військ загинула, останні разом з князем потрапили до по­лону. Лише 1218 р. Володимира Всеволодовича викупили із полове­цької неволі.

Після битви на Калці, в якій переяславські полки брали актив­ну участь, у Переяславі сів Олег Святославич, в руках якого знахо­дився ще й Курськ. У 1227 р. Олег повернувся до Чернігова, а Пере­яслав віддав Всеволоду Костянтиновичу. Однак, як і батько, Все­волод мало підходив для ролі переяславського князя. У 1228 р. ним став Святослав Всеволодович, онук Юрія Довгорукого. Це був останній князь, про якого згадує літопис. Подальша доля князів­ського столу Переяславської землі лишається невідомою. Не ви­ключено, що Переяслав взагалі більше не мав князя, а управлявся єпископом. Напередодні монголо-татарського нашестя така ситуа­ція не могла не мати згубних наслідків.