Передумови виникнення відтворювального господарства
Виникнення відтворювального господарства є наслідком дії багатьох взаємозумовлених чинників. Серед них слід розрізняти соціальні — визрівання ідеї культивування рослин та доместикації тварин — і природні — наявність дикої фауни і флори, що піддається втручанню людини.
До природних чинників належать ті кліматичні зрушення, що сталися наприкінці плейстоцену та особливо на рубежі плейстоцену та голоцену, на тлі яких проходило формування сучасного природного ландшафту. Завдяки потеплінню утворився новий біологічний та рослинний фон (під дією мутацій), з’явилися нові різновиди рослин і тварин, а також завершилося формування лесу (шару грунту), що надало можливості для занять землеробством.
У таких умовах поступово перебудовувалося й господарське життя. Як вже зазначалося, за мезоліту у зв’язку з кризою мисливства розпочалося активне освоєння різноманітних ресурсів, зокрема рослинних. Хоч би яким шляхом люди підійшли до землеробства, можна впевнено сказати, що воно виникло на грунті збиральництва. Культивуванню рослин передувало регулярне збирання врожаю диких. Саме в процесі активного збиральництва був накопичений досвід спостереження за рослинами, з’явилися спеціальні знаряддя: мотики, щоб викопувати корені; терки, щоб перетирати зерна та плоди; пожнивні ножі — прообраз майбутніх серпів. Народи, які регулярно займалися усім цим, отримали назву збирачів урожаю.
Що ж до скотарства, то однією з його передумов було спеціалізоване полювання. Тут слід розрізняти приручення та одомашнення. Приручити можна будь-якого птаха чи звіра, і це робили здавна. Але приручали лише поодиноких тварин, яких негайно споживали за нестачі харчів. Тому прирученню притаманні несталість та зворотність. Доместикації ж піддаються не всі тварини, і причина цього криється не в невмінні людини, а в біологічних особливостях тварин. Для цього придатні лише деякі — з особливою фізіологічною організацією.
Саме вони можуть розмножуватися в неволі та за певних умов утримання змінюватися, набуваючи якості свійських. Д ля цього потрібна стабільна кормова база, що включає й штучну відгодівлю тварин. Таку стабільність могли забезпечити розвинені збиральництво та рибальство, а також раннє землеробство. Саме ці галузі спричиняють осілість, яка й створює умови для піклування про тварин. Одомашнення характеризується масовістю, оскільки перетворення диких тварин на свійських можливо лише в умовах популяції та з господарською метою. Саме вирощування тварин із господарською метою викликало економне ставлення до них, підвищило соціально-престижне значення тварин, що загалом зобов’язувало враховувати можливості їх відтворення.За етнографічними джерелами відомо два способи одомашнення тварин — імпритинг (приручення молодих особин) та за допомогою голоду, який робив дорослих тварин покірними.
Таким чином, за мезоліту склалася така соціальна передумова виникнення відтворювального господарства, як система досвіду, накопиченого в процесі пізнання рослин і тварин. Але цього було замало, аби здійснилася неолітична революцій. Необхідний певний геоботанічний та зоологічний фон. Тобто це могло статися в районах, де були рослини і тварини, придатні для культивування та доместикації. Таких районів на Земній кулі небагато, і саме там виникло відтво-. рювальне господарство.
Численні гіпотези вчених XIX ст. з приводу причин, місця, часу та послідовності виникнення двох галузей відтворювального господарства — землеробства та скотарства — значною мірою спростовані розвитком природничих наук у XX ст. Зокрема було доведено, що кожний вид культурних рослин, отриманий у процесі тривалої гібридизації, походить з певного, досить чітко окресленого регіону, де були всі компоненти (тобто рослини), що брали участь у цій гібридизації. Тому найдавніші центри культивування рослин розташовані в місцях з великим сортовим різнобарв’ям, а саме в гірських тропічній та субтропічній смугах. Такі осередки було виявлено видатним російським ученим М. Вавиловим (1887 — 1943). Його праці стали визначним досягненням науки XX ст. Ним було вперше висунуто й питання про первинні та вторинні осередки культивування рослин.
Приклад М. Вавилова активізував у 20—30-ті роки й розробки проблеми доместикації тварин. На грунті аналізу палеозоологічних викопних залишків та зіставлення його результатів із сучасним тваринним світом було виявлено й осередки одомашнення тварин, які частково збігаються з вавилонськими центрами культивування рослин.