Неолітична революція
Цей кардинальний поворот в історії людства, що стався за неоліту, викликав зміни в усіх сферах життя: господарстві, способі життя, побуті, формах власності, соціальній організації, нарешті у світогляді.
Життя набуло значної стабільності, а історичний процес — динамічності. Ось чому англійський археолог Г. Чайлд позначив цю подію терміном «неолітична революція». Це поняття зайняло проміжне місце в його концепції трьох революцій: революції знарядь (поява засобів праці як один із чинників антропогенезу), неолітичної революції (виникнення відтворюваль- ного господарства) та міської революції (поява міст як уособлення перших цивілізацій).За словами академіка В. Вернадського, винайдення землеробства визначило все майбутнє людства. Саме завдяки землеробству та скотарству розкрилися небачені перспективи для збільшення кількості харчів, можливості контролю за їх виробництвом. Землеробство не лише дало людині нові продукти харчування — зерно, боби, олію, овочі, фрукти, приправи, а зрештою крупи, муку, а відтак каші, хліб тощо. Воно постачало стабільний продукт. Скотарство не лише компенсувало нестачу м’ясних харчів: згодом люди навчились отримувати молоко, а разом з цим і різноманітні молочні продукти. Худоба давала також шкури, вовну, а з певного часу стала помічником людини в праці — її використовували як тяглову силу при оранці, для перевезення вантажів, запрягали у вози, на ній їздили верхи. Кістки тварин ішли на виготовлення знарядь праці, предметів побуту та прикрас, слугували паливом.
Ще раз наголосимо, що відтворювальне господарство відкрило безмежні перспективи історичного розвитку. Навіть у пік своєї ефективності суспільства мисливців і збирачів не виходять за межі первісності та сягають щонайбільше ггізньородового ладу, тобто передкласового. Адже функціювання привласнювального господарства завжди стримується природними умовами, тобто воно не може чимдалі нарощувати свою ефективність: хоч як би вдосконалювали знаряддя праці та її організацію, від природи не можна взяти більше, ніж вона може дати.
З появою нових галузей господарства в орбіту людської діяльності входить сама земля (вона стає предметом праці), залучається худоба, вдосконалюється наявна та формується нова база знарядь та інших господарських засобів. Все це зумовлює нові відносини власності: з приводу землі, худоби, продуктів виробництва тощо. Разом із цим поступово підриваються підвалини колективізму, на яких зросло первісне суспільство. У громадському житті на перше місце мало-по-малу виходить сім’я, котра володіє клаптиком землі та худобою. Утвердження цього інституту поряд із родом та общиною породжує протиріччя між ними, призводить до перерозподілу їхніх функцій. Наслідком виникнення власності на землю стало формування територіальних зв’язків, які є протилежними родовим. Основою, що поєднує людські спільноти, тепер виступає не лише кревна спорідненість, як на етапі привласнювального господарства, а й територіальне сусідство. Тому й общину цього періоду іменують первісносусідською.
Таким чином, значення неолітичної революції полягає в тому, що вона створила матеріальні передумови формуван-
ня нових соціальних відносин. На грунті відтворювального господарства постає можливість отримання надлишкового продукту, що призвело з часом до соціальної та майнової нерівності.
З виникненням відтворювального господарства спостерігаються швидкий ріст чисельності населення, збільшення його густоти. Скажімо, населення Землі за доби мезоліту обчислюють у декілька мільйонів осіб, для V тис. до н. е. реконструюють уже цифру 30—50 млн, а для початку нашої ери — 250 млн. До того ж було освоєно регіони, мало придатні для привласнювальної діяльності. З цього часу життя набуло надзвичайної динаміки в часі та просторі, і вже десь через 3 тис. років після утвердження відтворювального господарства виникли перші цивілізації — Месопотамії та Єгипту.
Звичайно, такі кардинальні зміни в житті людини мали різні наслідки, зокрема й негативні. Деякі з них були з часом подолані, деякі — ні. У цьому, до речі, виявляється двоїстий характер культури.
Якщо ми розглядатимемо її як систему надбіологічних засобів адаптації, то вони не завжди матимуть позитивне навантаження. Активне втручання людей у природу, особливо з виникненням відтворювального господарства, почало змінювати не лише спосіб їхнього життя, а й саму Землю. Вже активне заняття мисливством та гони звірів за допомогою пожеж призводили до змін у ландшафті. Африканські савани, австралійський і тасманійський пейзаж є, певно, наслідком цього. З упровадженням підсічно-вогнепального землеробства розпочалося знищення лісів. А до цього слід додати потреби в опаленні, будівництві. Згадаємо хоча б знамениті кедрові ліси Ливану, зведені нанівець заради будівництва храмів та кораблів.Отож адаптивні механізми діяли з огляду на потреби ситуації, а майбутні наслідки цих дій не усвідомлювались та не враховувались. Це час від часу призводило до кризових ситуацій. Тому основоположник культурології американський антрополог Л. Уайт був змушений відмовитися від свого погляду на функцію культури як засобу захисту та збереження людей. Але тема деструктивного моменту в культурі виходить за межі цього посібника.
Повертаючись до давніх часів, зазначимо, що попервах
зміни в характері трудової діяльності відбувалися не на користь землеробства й скотарства. Ці галузі були трудомісткими та малопродуктивними. Є підстави думати, що землероби й скотарі витрачали на працю значно більше часу, ніж мисливці та збирачі. На скелетах ранніх землеробів виявлено сліди великого фізичного навантаження. З часом продуктивність цих галузей підвищилася, але це не зробило працю землероба набагато легшою. Інша справа, що ця праця надавала стабільності життю, вивільнювала час, а згодом і групи виробників для інших занять, зокрема ремісничої, організаційної та духовної діяльності.
Спочатку зміна харчового раціону, збіднення його через зростання питомої ваги рослинної їжі, збільшення вуглеводів та зменшення білків знизили резистентність до інфекцій, викликали сповільнення росту дітей, їхнього статевого дозрівання, зумовили слабкий фізичний розвиток людей.
Незначний обсяг землеробської продукції призводив до недоїдання. Зменшення кількості тваринної їжі було викликано тим, що, з одного боку, трудомістке землеробство не надавало змоги відволікатися на полювання, а з іншого — тим, що поширення землеробства супроводжувалося знищенням лісів, а значить змінювало й фауну. Лише з утвердженням скотарства нестачу тваринних білків було компенсовано м’ясом свійських тварин.Деякі наслідки мали двоїстий характер. Зокрема, осілий спосіб життя, виникнення постійних місць проживання сприяли накопиченню матеріальних та духовних цінностей, покращили побут людей. Все це загалом сприяло піднесенню культури. Але осілість погіршила екологічні умови їхнього життя: поблизу жител, де зберігалися запаси харчів, нагромаджувалися нечистоти, заводилися гризуни та комахи. На думку дослідників, саме з упровадженням відтворювального господарства пов’язане поширення інфекційних захворювань. Ріст густоти населення сприяв і росту епідемій. Це виступало гальмом природного приросту людності. Якщо розміри колективів мисливців визначалися можливістю прохарчуватися разом, то регулюючим чинником чисельності землеробських колективів стали хвороби.
І останнє. Поняття «неоліт» було введене англійським археологом Дж. Леббоком для позначення останнього періоду кам’яного віку, що характеризується широким упровадженням шліфованих знарядь. Такі знаряддя траплялися поряд із глиняним посудом, тому кераміка стала другою ознакою неоліту. Пізніше, однак, виявилося, що шліфовані знаряддя характерні лише для пізнього неоліту, і розпізнавальною ознакою для неоліту в цілому лишилася тільки кераміка. Тобто її наявність на пам’ятках кам’яного віку є своєрідним сигналом для віднесення старожит- ностей до неоліту, а відсутність — до мезоліту. З наданням терміну «неоліт» не лише технологічного значення (обробка каменю — шліфування, свердління, розпилювання), а й історичного (виникнення відтворювального господарства) постає ще одне протиріччя: адже не всі суспільства за неоліту перейшли до відтворювального господарства.
Там, де для цього не було умов, вихід із кризової ситуації було знайдено в активізації рибальства. Рибальство та нові технологічні досягнення в обробці каменю надали певних можливостей для подальшого розвитку в межах привласнювального господарства. Рибальство сприяло осілості, а осілість та наявність шліфованих сокир стимулювали житлобудівництво й загалом деревообробку. З’являються човни, виникає рибальство сітями, вершами, за допомогою спорудження загат. За цього часу виникають ткацтво, керамічне виробництво. Таким чином, за неоліту реалізуються два шляхи розвитку, які порівняно з мезолітом фіксують зрушення в розвитку виробництва та всього способу життя. Але якщо рибалки знаменують останній період функціювання привласнювального господарства, його вершину та поріг, то найдавніші землероби й скотарі — перший ступінь відтворювального господарства.Одначе виявилося, що деякі общини, які почали освоювати відтворювальне господарство, не відразу винайшли кераміку. Тому з’явився термін «докерамічний неоліт». Останнє свідчить не лише про розбіжність між історичною та археологічною період изаціями, а й про протиріччя археологічної. Проте здолати таку багатозначність терміна «неоліт» важко, оскільки нема більш сталої речі, ніж звичка. Хоча робилися спроби ввести нові поняття, вони не прижилися. Більше того, через це почали відмовлятися й від терміна «неолітична революція». Нам здається, що цей термін вдало відбиває сутність тих змін, що сталися за неоліту, а головним з них було, безумовно, виникнення відтворювального господарства. Наявність же суспільств із привласнювальною економікою в цей час (як, до речі, й пізніше) лише вказує на нерівномірність історичного процесу. А вона супроводжувала всю історію людства.