Передмова
Легенда розповідає, що одного разу зібралися воювати два народи — вандали та вініли. Звернулися вандали до Одина з проханням дарувати їм перемогу. Один сказав, що переможе той, кого він першого побачить, визирнувши у вікно.
Почули про це вініли й відрядили свою королеву до Фрігг — дружини Одина. Фрігг порадила чоловікам-вінілам прийти вранці до вікна головного аса Асгарда. Та, як на біду, всі чоловіки з племені вінілів саме були в поході. Тоді Фрігг запропонувала жінкам обмотати обличчя своїм довгим волоссям — і постати перед Одином. Так вони й зробили. «Хто ці дов- гобороді?» — запитав спросоння Один. «Ось ти й дарував перемогу тим, кого назвав», — відповіла Фрігг. Після того вінілів усі знали як лангобардів.Історію цю ми розповіли з метою показати, як часто побачене нами на власні очі виявляється зовсім іншим і за назвою, і за змістом.
Що приховують від нас товщі землі під ногами і тисячі років у пам’яті людства? Історія готів, як і будь-якого іншого народу, спотворювалась — і навмисне, і випадково — протягом багатьох століть. Спочатку згадки про готів вилучали з церковних літописів через їхню аріанську, а відтак, «єретичну» віру. Потім — з етнополі- тичних міркувань. Гітлер у середині XX ст. оголосив німецький народ прямим нащадком готів, хоч це повна нісенітниця, і взяв курс на «відновлення імперії Германаріха-Теодоріха». Внаслідок цього поняття «готи» — і як науковий факт, і як назва етносу — в Радянському Союзі опинилося під забороною майже до 80-х рр. минулого століття. Навіть і тепер при слові «готи» (передусім — у представників молодшого покоління) в уяві постають страшненькі хлопці й дівчата в чорному вбранні, з намальованими тінями під очима, а не воїни в латах і шоломах. Та й саме слово «готика» спантеличує, багатьох. Хоча воно з’явилося в середні віки для найменування культури, що передувала культурі доби Відродження, котра черпала свою естетику в античності.
На думку творців доби Відродження, ця культура була «варварською», «готською». Тож і виходить, що намагаючись глибше з’ясувати для себе один із найцікавіших феноменів історії, ми щоразу бачимо лише вінільських жінок з обмотаними обличчями.Немає жодних підстав стверджувати, що питання про готів не актуальне для сучасної української історії та ніяк не впливає на наше сьогодення. Адже коли піти за найсміливішими теоріями й визнати, що легендарні «варяги», запрошені княжити на Русі, були нащадками готів, багато чого можна з’ясувати. Історична наука, на щастя, не оперує умовним способом дієслів і необгрунтованих теорій не приймає. Але ж є й, так би мовити, матеріальні сліди. Крім знахідок черняхівської культури і кримських поховань, стосовно яких уже багато років точаться суперечки — сарматські вони, слов’янські, хозарські чи, може, чиїсь іще, — є цілком однозначні готські сліди в мові, якою розмовляють в Україні. Слово професору Київського національного університету імені Тараса Шевченка Костянтинові Тищенку:
«Від готів є запозичення — щирий, спритний, ґлей, відомі в білоруській, українській мовах, але не відомі в російській, отже, ще не існувало тих діалектів, з яких вона потім розвинулася. До готизмів II-IV ст. в українській мові належать такі запозичення, як, скажімо, скло або котел, і це ж разом із технологією, слід розуміти, позичалося. Блюдо, дошка,.смоковниця, бук, також морква, за Шевельовим, вертоград — уже зникле в нас слово, але в історії відоме. Уявіть собі, що готським є слово хліб, бо доти була тільки українська каша, а хліб — це «хляйбс». До готських запозичень належать і слова з фінансової сфери — шеляг, лишок і лихвар». Костянтин Тищенко також вважає, що з готської мови прийшли давня назва грошей — пінязь, назва військової одиниці — дружина, а також слово художник.
Російська письменниця Олена Хаєцька, уважно вивчаючи готську мову, що дісталася нам від творця відповідного алфавіту єпископа Ульфіли, виявила ще кілька запозичень. Це — осінь, робота, роба. Чимало, як на такий начебто «незначний вплив»!
Звичайно, за ті чотири століття, що відділяють готів від слов’ян, на українських землях побувало стільки народів, які залишили по собі Голий степ, що було б нерозважливо говорити про якусь нашу етнічну спорідненість зі скандинавськими, італійським, іспанським, німецьким народами за посередництва готів. Водночас, незважаючи на те що існування гобітів Дж.Толкієна є абсолютно сумнівним, десятки тисяч людей у світі пишаються тим, що живуть на теренах міфічного Середзем’я, де нібито відбувалися такі цікаві й доленосні для людства події. Відтак історія готів (з якої професор Толкієн запозичив таки чимало) також гідна зацікавлення допитливих голів, гордості в сміливих серцях і радості від причетності до Великої історії у всіх справжніх патріотів своєї землі.