Вступ
Коли хтось скаже вам про те, що не любить краю, де живе, не вірте. Якби було так насправді, ця людина знайшла б для проживання інше місце.
А якщо любиш свою землю, рано чи пізно починаєш цікавитися її історією.
Відчуваючи себе належним до свого народу, не можна не замислюватися над тим, з чого почалася його історія.
Саме такі почуття й роздуми підштовхнули мене до вивчення однієї дуже дивної історії, що прийшла з далеких часів.
Зазвичай прийнято вважати, що наш народ є продуктом двох головних стародавніх етносів — грецького та скіфського, тобто результатом поєднання Середземномор’я і Центральної Азії. Напевно, так воно і є, тож кожен представник українського поліетносу може пишатися, відчуваючи причетність до таких гігантів історії. Однак, можливо, у складі крові, що пульсує в наших жилах, є чимала частка ще одного народу. Народу, про який донедавна ніхто широко й голосно не говорив. Багато вчених навіть висловлюють сумніви щодо того, чи існував цей народ насправді.
Встановлювати істину в цьому питанні допомагають змістовні книги, захоплені люди поруч і... машина часу. В ролі останньої найчастіше виступає звичайнісінька лопата. Численні археологічні дослідження підтверджують існування в II-IV ст. н.д. на території України народу, який докорінно відрізнявся від місцевого населення — носія черняхівської археологічної культури. Тривалий час вважалося, що ця культура відповідає ранньослов’янському народу. Проте її дивовижна подібність до археологічних культур Північної Європи того самого періоду змушує прогресивних учених думати інакше. Адже слов’яни на історичній сцені з’явилися дещо пізніше. Хто ж побудував черняхівські городища на землях Наддніпрянщини та Полісся, на берегах Бугу та Дунаю, у передгір’ях Карпат та на Волині?
Хто жив тут на початку нової доби? Хтось скаже: скіфи. Подумавши, додасть: сармати. А ще, безперечно, греки.
Ну, й, крім того, мабуть, таємничий народ, названий кіммерійцями. Нехай так. Греки жили, переважно, на морському узбережжі — у східній частині Меотійського озера (Азовського моря) та вздовж узбережжя Криму. Сармати не будували ні міст, ні навіть більш-менш довготривалих стоянок. Кому ж належать доволі-таки міцні будівлі в українському Степу і Лісостепу? Хто їв і пив із надзвичайно гарного посуду, який міг би прикрасити й сучасний інтер’єр? Хто обробляв землю і зберігав у коморах її щедрі дари?Ім’я цього народу — готи.
Готи прийшли до нас із півночі, від негостинних берегів Балтійського моря. Одні вважають, що вони шукали країну Ойум, описану в давніх пророцтвах. Інші стверджують, що сюди їх привели пошуки Асгарда — країни їхніх богів. І справді, побутує думка, нібито великий бог-ас Один був родом із Прикаспійських степів.
Так чи інакше, побачивши красу і дізнавшися про родючість нашої землі, готи залишилися тут надовго. Звідси вони здійснювали набіги на римські провінції у Малій Азії. Звідси вивозили багатий урожай до Константинополя. Тут знаходилася столиця могутньої протодержави Германаріха. З Наддніпрянщини виводить своє коріння найславетніший гот — Теодоріх, який понад тридцять років правив Західною Римською імперією.
Метадержавне утворення Германаріха припинило своє існування після того, як орди гунів заполонили причорноморські степи. Гуни витіснили готів за Дунай, щоб ті вершили долю інших країн. На українській землі готи ще довго жили в Криму, серед зелених долин і кременистих круч Мангупу. Вони пережили тут падіння Візантії, хрещення Русі, монголо-татарську навалу... І лише Османська імперія поглинула останню твердиню германського народу, представники якого на той час називалися звичними для нас іменами — Олексій, Олександр, Йоанн, Марія. Саме готи були в Криму єдиним острівцем християнської віри, оточені прихильниками інших богів. І це саме їхніх нащадків російська імператриця Катерина II переселила в Херсон, залишивши Крим мусульманам.
На жаль, історією готів свого часу надто зловживали. Кожен з амбітних правителів намагався взяти з неї якусь користь для себе. Адольф Гітлер, наприклад, цілком безпідставно намагався вивести родовід німецького народу від готів і навіть повідомляв про свій намір перейменувати Крим на Готланд. Натомість керівництво Радянського Союзу і чути не хотіло про германців, хай навіть і прадавніх, на нашій території. І в царські часи готську теорію хоч і не спростовували, проте й не афішували. Адже Петро І під Полтавою переміг шведів, прямих нащадків готів, то нема чого про них на наших землях і говорити!На щастя, нині для осмислення історичних подій сприятливіший час. Відтак і народилася ця невелика розповідь про сміливий народ, який прийшов сюди, подолавши крижані води Балтики, майже на триста років, і так само блискавично зник, лишивши по собі нечисленні сліди свого перебування. Автор воліє остерігатися претензій на істину. Просто спробував самотужки пройти їхніми слідами. Запрошує до цього і вас.