Пам’ятки протонеолітичної епохи.

Однією з культур протонео­літу можна вважати кукрецьку. її пам’ятки (на початок 80-х ро­ків їх було відомо понад 20) поширені на території степового й передгірського Криму, Північного Причорномор’я України та Молдови.

Унікальною пам’яткою культури Кукрек є поселення під Червоною Горою біля Кам’яної Могили. В шести його шарах простежено послідовний розви­ток від сезонних стоянок до довгочасного поселення, що відповідало періо­ду від появи до зникнення лесоподібного суглинку під викопним грунтом. Виявлені комплекси з вогнищами (одне з яких обкладене кам’яною огоро­жею), місця виготовлення крем’яних знарядь. Наявність мисливства, рибаль­ства, річкового збиральництва засвідчують кістки зубра, зайця, кабана, благородного оленя, риби, стулки річкових черепашок. Величезну роль віді­гравало тваринництво. Починаючи з найдавнішого шару переважали кістки свійського бика, а пізніше (в другому шарі, відокремленому від першого стерильним 30-сантиметровим прошарком суглинку) з’явилися кістки свій­ської кози.

Житла кукрецької культури — наземні та викопані в материковому піс­ку на рівні поверхні підгрунтя або основи нижнього гумусу — знайдені на стоянці Ігрень 8. У деяких із них простежені сліди вогнища. Всі житла Ігрені мали конічну покрівлю з жердин, нахилених до центру, перевитих лозою та перекритих очеретом. На думку Д. Я. Телегіна, вони продовжили традиції будівництва часів палеоліту (Межиріча, Мізина, Гінців) та мають паралелі в Сороках 2 (в Молдові) й у протонеолітичній натуфійській куль­турі Близького Сходу. З ігренського поселення походить видатна знахідка — рогова мотика.

Походження кукрецьких старожитностей пов’язують із «фінальнопалеолі- тичними» пам’ятками, насамперед типу Анетівка, Велика Аккаржа, Амвро- сіївка.

Другу групу протонеолітичних пам'яток України становлять пам'ятки пізнього — мурзак-кобинського — етапу гірськокрим- ської культури, що склалися на основі шан-кобинських пам'я­ток (раннього етапу цієї культури). На початок 80-х років бу­ло відомо близько 20 таких пам’яток, основну частину яких ви-, явлено в печерах і під скельними навісами (Мурзак-Коба; Фатьма-Коба, шари 2—4; Шан-Коба, шари 2—3).

Стоянка Мурзак-Коба розміщена в гроті, в долині р. Чорна. Культурний шар залягав у сірій глині з домішками щебню. Стоянка Ласпі 7 розташо­вувалася в затоці, на схилі берега моря. Знахідки репрезентовані виробами з кременю, кістки, рогу. Техніка виготовлення їх в основному пластинчаста, але пластин менше, ніж у кукрецькій та гребениківській культурах. Негео­метричних мікролітів менше, ніж геометричних. Із Ласпі 7 походить уламок (обушкова частина) рогового знаряддя з отвором для держака (мотика?), подібного до ігренського.

Основою господарства мурзак-кобинців було полювання на дикого кабана, оленя, сайгака, зайця. Нагадаємо також, що наявність у матеріальних комплексах племен цього типу до 70 % кісток молодняка свині вважається доказом спроб при­ручення цієї тварини, а за В. М. Даниленком, у шарах того­часної стоянки Таш-Аїр 1 кістки свійської свині становили майже половину всіх тваринних кісток. Менше значення мало рибальство. Знахідки скупчення черепашок засвідчують розви­ток їх збиральництва.

Очевидно, входи до печер, а також відкриті частини гротів і навісів закривалися захисними стінами, виготовленими з різ­ного матеріалу. Так, перед скельним навісом на стоянці Лас- пі 7 зафіксована кладка з великих каменів.

На сьогодні відомі три поховання мурзак-кобинської куль­тури. Кістяк, знайдений у гроті Фатьма-Коба, лежав у тісній могильній ямі в дуже скорченому стані на правому боці, го­ловою до південного заходу. Руки були зігнуті в ліктях (кистя­ми перед обличчям). Могилу перекривали великі камені, а над ними розміщувався непорушений культурний шар пізньотар- денуазького часу.

Третьою групою пам'яток протонеоліту можна вважати гребениківську культуру, кілька десятків археологічних об’єк­тів якої відомі в Одеській, Миколаївській областях та на Півд­ні Молдови (Гиржеве, Мирне та ін.). Для гребениківської куль­тури характерна велика кількість знарядь на відщепах, мен­ша — на пластинах (але серед мікролітів переважали геомет­ричні форми). Хоча умови існування поселень цих племен не сприяли збереженню остеологічного матеріалу, на поселенні Гиржеве знайдені кістки свійського бика.

До гребениківської культури Д. Я. Телегін відносить і па­м’ятки типу Ненаситець (Дніпровське Надпоріжжя) та Моспи- не (Донбас). Вважається, що ця культура подібна до пізньо- мезолітичних пам’яток балкано-дунайського регіону й сформу­валася за участю раннь'омезолітичного населення Подністров'я (Молодо'ва — Оселівка — Атаки) та осокорівсько-рогалицьких племен Степового Подніпров’я й Донбасу.

Таким чином, область протонеоліту в «пізньомезолітичний» час охопила на території нинішньої України район від Пруту до Дону й від Чорного та Азовського морів до Надпоріжжя. Це є вагомою підставою для того, щоб упевненіше відносити до протонеоліту й частину похованих у згадуваних вище могиль­никах Надпоріжжя. Вочевидь, саме протонеолітичними (за Д. Я. Телегіним — «пізньомезолітичними) можна сміливо на­зивати всі поховання, в яких померлі укладалися у випроста- ному стані (тим більше, що один із них — похований № 34 із Василівського III могильника — супроводжувався «пізньоме- золітичним» інвентарем, а два похованих мурзак-кобинської групи в гроті Мурзак-Коба також були випростаними). Разом із тим не всі скорчені кістяки можна датувати (за інвентарем) «ранньомезолітичним» часом: таким інвентарем супроводжува­лися тільки три з 13 скорчених скелетів у Волоському могиль­нику, три з 24 — у Василівському І, два з 34 — у Василів- ському III, жоден — у Чаплинському. За наявності ж скорче­ного протонеолітичного поховання в гроті Фатьма-Коба значна частина скорчених мерців у могильниках Надпоріжжя та­кож може вважатися протонеолітичною. В такому разі до дійсно мезолітичних в Україні слід віднести всі інші (крім ку- крецьких, мурзак-кобинських, гребениківських пам'яток та час­тини поховань у могильниках H адпоріжжя) пам'ятки «мезолі­тичного» часу, в тому числі всі «ранньомезолітичні».