Пам’ятки докирилівського письма.

Серед них слід виділити окремі, ще не дешифровані, піктографічні зображення на кам’я­них стелах і речах — зачатки писемності. Так, на Обухівському камені (перша половина І тис. н.

Вважається, що до прийняття християнства і введення офі­ційної слов'янської писемності в кінці IX ст. стародавні слов'яни ніяких писемних джерел по собі не залишили. Однак більшість дослідників переконані, що слов'яни використовували ті чи інші примітивні системи знаків, у тому числі й рун, як і їхні сусіди — германці, а окремі групи слов'ян, що були найближчими сусіда­ми античного світу, могли користуватися грецьким чи латин­ським алфавітом.

Чи є якісь хоча б найменші підтвердження цього припущен­ня, крім загальних уявлень про закономірності розвитку писем­ності?

їх поки що дуже мало. Наприклад, до найдавнішої слов’ян­ської писемної інформації деякі вчені відносять так званий си- товський напис в Болгарії (знайдений у с. Ситово, в Родопських горах). Дехто вважає, що знаки ситовської пам’ятки нагадують букви грецького алфавіту А, К, Л, С, а також деякі відомі до­стовірно слов’янські письмена (зокрема напис болгарського царя Самуїла 993 р. або ж князя Гліба 1068 р. на Тмутараканському камені). Існує версія й дешифровки цього напису: «В 6050 році (542 р. н. е.) навчал мову і старовинні букви писати князь (?) еланія з Весланіда (Фесалонік)». Таким чином, ця дешифровка може розглядатися як один із аргументів на користь того, що в стародавніх слов’ян у VI ст.

Написів із старожитностей східних слов’ян, які були б досить грунтовно проаналізовані і введені до наукового обігу, поки що майже немає. Але про деякі факти слід згадати.

Так, В. М. Даниленком у 1961 р. були виявлені і досліджені написи на гранітній стіні скельного язичеського храму в Буші (Вінницька обл.). Напис зроблений докирилівськими письмена­ми, але на основі грецького алфавіту. Розшифровані імена язи­чеських богів Перуна, Xopca, князів Олега, Ігоря та Олегового жерця Мирбога. Виходячи з характеру написів, а також аналізу знахідок слов’янської ліпної кераміки, дослідник висловив дум­ку, що написи і споруда можуть датуватися VII—IX ст. Основ­ний напис у рамі на відполірованій поверхні більш розбірливий і дешифрується так: «Аз есмь Мирбог жрец Ольгов». На жаль, ці матеріали і дешифровка у зв’язку зі смертю дослідника за­лишились неопублікованими. В датуванні цієї важливої пам’ят­ки є ще багато нез’ясованого.

У 1972 р. було виявлено ще один напис, зроблений на пряс­лиці. Ця знахідка добре документована, походить із житла сло­в’янського поселення Обухів II (Київська обл.), що за матеріа­лами датується VI—VII ст. Всі шість знаків нагадують букви грецького алфавіту. За дешифровкою В. М. Даниленка, ці знаки складаються в слово УГОЛ (на думку дослідника, воно похо­дить від племінної назви угличі — уличі).

До більш ранніх часів відносяться окремі предмети: фраг­менти кераміки черняхівської культури з окремими буквами (грецькими і латинськими). На поселенні в Хлопкові знайдено на кістці тварини піктографічний напис з таких елементів: свас­тики, зигзагоподібної лінії, дерева, косої риски, розташованих трикутником крапок. На поселеннях зарубинецької культури (в Лютежі поблизу Вітачева) знайдено пряслиця, на гранях яких по сирій глині викарбовано тричленні знаки. Ці знахідки, близь­кі за типом, свідчать, що дана система була досить поширеною серед лісостепового населення того часу.

Грунтовне вивчення докирилівського письма у слов’ян сприя­тиме вирішенню питання про так звану Влесову книгу. «Влесо- ва книга» — пам’ятка, в якій викладено історію дохристиянської Русі від 650 р. до н. е. до часів Аскольда (кінець IX ст.). Це, очевидно, один із найдавніших документів, писаних слов’яно- руською мовою. Однак серед дослідників достовірність цього документа піддається сумніву. Академічні кола, фахівці, за не­великим винятком, замовчують сам факт цієї пам’ятки. Причини такого ставлення крилися в непевності обставин виявлення та зберігання знахідки. Тексти «Влесової книги» були скопійовані з дощечок, на яких вони були написані. Таким чином, перші публікації, що з’явилися в 1967.—1968 рр. у Гаазі, були зроблені з копій. Все це викликає певні сумніви у фахівців. Деякі з них (Л. Жуковська) вважають, що втрачені дощечки — витвір відо­мого в дожовтневий період фальсифікатора історичних докумен­тів О. І. Сулакаузєва. Але як би там не було, навіть для такої фальсифікації потрібні були якісь реальні матеріали. Тому для нас сьогодні цікавим є перш за все використання у «Влесовій книзі» алфавіту, в основі своїй грецького, з деякими слов’янсь­кими додатками — буквами Щ, Б, Ж, Ч.

Таким чином, наведені вище факти дозволяють зробити при­наймні два висновки: по-перше, східноєвропейські слов'яни ще задовго до Кирила та прийняття християнства використовували різноманітні системи писемності. Писемність завжди виникає у зв’язку з практичними потребами суспільства: економічними зв’язками, календарем, розвитком політичних стосунків та ін. Очевидно, всі ті, не досить ще впорядковані, поодинокі факти, що характеризують писемність слов’ян до кінця X—XI ст.,— лише мала частина того, що мало місце в дійсності. До складан­ня слов’янського алфавіту Кирило бачив у Криму книгу, писану «руськими письменами», про що повідомляється в «Житії св. Кирила».

По-друге, різні східнослов'янські угруповання використову­вали різні системи передачі інформації.

Відомості про існування східнослов’янської писемності під­тверджуються в творах окремих арабських і західноєвропейсь­ких авторів. Так, Ібн Фадлан, автор X ст., який описав похован­ня знатного руса, відзначав, між іншим, що під час похорону на дереві вирізали ім’я померлого. Ібн Якуб-ель-Недім повідомляв про «руські письмена» на дереві і навіть навів один такий на­пис, який, проте, досі не розшифрований. Тітмар Мерзебурзький згадував про слов’янські ідоли з написаними на них іменами.

В одному з курганів Гніздовського могильника на корчазі першої половини X ст. є напис — «гороухща» (гірчиця), викона­ний кирилицею. Це один з небагатьох ранніх автографів того часу.

Перший період формування слов'янського письма за своїм характером не відрізняється від становлення писемності в інших народів, які стояли на тому ж щаблі розвитку.