Озброєння Інгульської культури

Лук та стріли. Залишки простого дерев'яного лука знайдені в похованні Се- менівка 14.16 на Дністровському лимані [Субботин, 1985, рис. 14: 5—12]. Довжина лука біля 1 м, товщина 2,5 см.

Сагайдачні набори. Найбільш архаїчний набір походить із поховання Тал- маз 3.15 у Нижньому Подністров'ї (Молдова) [Агульников, 1999, рис. 8] (рис. 39: 15). До нього входили видовжене трикутне вістря “давньоямного” типу та три трикутних вістря з неглибокими виїмками “ранньокатакомбного” типу. Два три­кутних вістря з неглибокими виїмками (“ранньокатакомбний” тип) знайдені у похованні Головківка 24.2 на Кіровоградщині [Полин, Тупчиенко, Николова, 1994, рис.

11.2 в Акимівському районі Запорізької області [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1987/19]. Подібний набір походить з поховання Єфимівка 9.2 на Дністровському лимані [Шмаглий, Черняков, 1985, рис. 4: 9—13]. Він складався з 5 вістер, з яких одне було трикутне з неглибокою виїмкою, а чотири — листоподібні з неглибокими кутоподібними виїмками (“ранньокатакомбні” типи). Трикутне асиметричне віст­ря з овальною виїмкою та три трикутних вістря з глибокою кутоподібною виїмкою (“ранньокатакомбні” типи) знайдені в похованні Володимирівка 1.18 [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1981/19]. Чотири листоподібних вістря з глибокими виїмками (“катакомбний” тип) походять з поховання Громовка 1.7 (рис. 39: 4) [Кубышев, Нечитайло, 1991, 9—10; рис. 3: 3—5]. Вісім листоподібних наконечників з глибоки­ми виїмками та тонкими “вусиками” (“катакомбні” типи) з с. Бурлацьке Велико- новоселівського району Донецької області [Санжаров, 1991а, рис. 6] (рис. 39: 13).

Цікавий сагайдачний набір був знайдений у похованні Головківка 7.5 на Кі- ровоградщині [Полин, Тупчиенко, Николова, 1993, рис. 17: 4]. Він складався з 5 виїмчастих наконечників, оброблених струмінчатою ретушшю. Чотири з них було виготовлено з молочно-білого кременя: три трикутних — з довгими “вусиками” (“катакомбний” тип) (рис. 39: 7—9) і один листоподібний — з відносно неглибокою аркоподібною виїмкою (тип “Межановиця”) (рис.

Листоподібні вістря з глибокими аркоподібними виїмками (“пізньо-ката­комбний” тип) знайдені в похованні Комінтерново 4.4 в Приазов'ї [Санжаров, 1999, рис. 8: 11-13] (рис. 39: 14). Подібний набір, що складався з шести листоподібних вістер з глибокими аркоподібними виїмками (“пізньокатакомбний” тип), походить з поховання Новодмитрівка 1.5 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1982/4].

Поранення. Стрілкою кемі-обінського типу був поранений у живіт небіжчик з поховання Подокалинівка 6.37 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1979/7] (рис. 39: 18). “Інгулець”, похований у кургані 2.5.5 біля с. Василівка на Дніпропе­тровщині, був вбитий трьома кременевими стрілами пізньокатакомбного типу — листоподібними з глибокими виїмками (рис. 39: 16). Дві з них стирчали у шийно­му хребці (атланті) а третя — у грудинній кістці [Ковалёва, Мухопад, Шалобудов, 1995, 33]. Така ж стріла застряла в ребрах небіжчика з поховання Первомаївка 3.3.6 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1981/12] (рис. 39: 17). Листоподіб­не вістря (“зрубного-покровського” типу, див. далі) знайдене в похованні Креме- нівка 2.13 в Приазов'ї [Санжаров, 1999, рис. 8: 17] (рис. 39: 19). Таким чином, су­дячи з поранень, для цієї культурної групи зафіксовані збройні сутички з пред­ставниками Кемі-Обінської та зрубної Покровської культур, а також з родичами (нагадаємо, що розрізнити стріли “донецькі” та “інгульські” не вдалося, тож і ви­значити точно культурну належність тих “родичів” важко). Не виключено, що супротивниками “інгульців” у тих сутичках все ж були представники донецької катакомбної культури.

Вістря дротиків. Найбільш поширені кременеві листоподібні вістря зі звуже­ним низом (тип “Благодатне”), які були характерними і для донецької катакомб­ної культури.

Вістрями дротиків могли бути також бронзові коротенькі листоподібні “ножі” з довгими черешками. Наприклад: поховання Головківка 11.6 на Кіровоградщині [Полин, Тупчиенко, Николова, 1992, рис. 23] та Богданівка 3.9.11 Павлоградсько­го району Дніпропетровської області [Марина, Ромашко, Северин, 1995, рис. 3] (рис. 40: 5, 9).

Сокири-молоти. Це найбільш розповсюджена, навіть типова знахідка у похо­ваннях Інгульської культури. “Інгульські” сокири можна (досить умовно) розді­лити на два типи (беручи до уваги те, що кожний виріб, по суті, є унікальним): сокири-молоти (СМ) та сокири-молоти з опуклим грибоподібним обушком (СМГ). Крім того, виділяються підтипи: короткі (СМК) та видовжені (СМВ).

Короткі сокири-молоти (СМК) представлені знахідками в курганах: Заможне

5.2 [НА ІА НАНУ: Отрощенко, 1981/10]; Бєшево на Донеччині [Санжаров, 1999, рис. 9: 6]; Баратівка 2.11 і Горожино на Миколаївщині [Klochko, Pustovalov, 1994]; Чкалівка 5.1.5 на Правобережжі Дніпропетровщини [Ковалёва, Шалобудов, 1992, 42, рис. 14: 2, 3]; Виноградне 31.6 в Запорізький області [НА ІА НАНУ: Отрощен­ко, 1985/4]; Виноградне 32.10; Цілинне 16.9; Виноградне 33.4 [НА ІА НАНУ: От­рощенко, 1985/4] (рис. 41). Такі ж сокири-молоти знайдені у похованнях Старо- сілля 5.15 [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1981/19]; Радіонівка 9.11, Водославка 12.14 [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1982/4]; Новокам'янка 5.6 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1983/26]; Покровське 205.7 і Павлополь в Приазов'ї [Санжаров, 1999, рис.

24.2 на Кіровоградщині [Полин, Тупчиенко, Николова, 1994, рис. 13: 4]; Заможне 5.7 [НА ІА НАНУ: Отрощенко, 1981/10]; Н. Маячка 2.29 [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1979/7], Дудчани 1.4 [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1981/12] та Асканія Нова 7.12 [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1989/24] на Херсонщині; Орлянка 3.9 [НА ІА НАНУ: Отро­щенко, 1973/7]; Заможне 2.9 на р. Молочній [Смирнов, 1960, 181, рис. 135, 11]; Мартинівка 1.7; Головківка 3.4 (простежене дерев'яне руків'я довжиною 0,35 м) та Головківка 3.3 (простежене дерев'яне руків'я довжиною 0,53 м) [Полин, Тупчиен- ко, Николова, 1992, 14-15; рис. 12, 4; 13]; Головківка 6.6 [Полин, Тупчиенко, Николова, 1994, рис. 4: 8]; Головківка 6.12 на Кіровоградщині [Полин, Тупчиенко, Николова, 1994, рис. 6: 3]; Група 6км 2.2 в Запорізькій області [Klochko, Pustovalov, 1994] (рис. 42). Такі ж сокири знайдені і на західних кордонах культури — у похованнях Єфимівка 9.20 на Дністровському лимані [Шмаглий, Черняков, 1985, рис. 4: 7-8]; Нові Раскаєнці 1.12 у районі Штефан Воде Молдови [Яровой, 1990, рис. 6: 4]. Тож, сокири-молоти типу СМК зустрічаються в “інгульських” пам'ятках, практично, на всій правобережний частині України. Сокири цього типу, за загальною формою, близькі до сокир типу G культури лійчастого посуду за М. Запотоцьким [Zapotocky, 1989], однак між ними є розбіжності в розмірах: інгульські СМК дещо коротші, а отже більше подібні до пізньотрипільських софіївських коротких сокир-молотів (рис. 14), подальшим розвитком яких, на мою думку, вони і є.

Видовжені сокири-молоти (СМВ) знайдені в курганах: Звенигородка 5.4 [По­лин, Тупчиенко, Николова, 1994, рис. 43] (збереглося дерев'яне руків'я довжиною 43 см). Дуже близька за формою сокира походить із сусіднього кургану Звенигород- ка 10.3, у якої теж збереглося руків'я довжиною 35 см [Полин, Тупчиенко, Николо- ва, 1994, рис. 51: 1] (рис.

Умовно до цієї групи включені сокири-молоти з поховань ЮГОК- 65 2.18, Златополь 25.15 [Klochko, Pustovalov, 1994], Малі Качкари в Приазов'ї [Санжа- ров, 1999, рис. 9: 5] та Новокам'янка на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1983/26] (рис. 43: 5—7). Усі ці вироби дуже нагадують сокири-молоти культур шну­рової кераміки України і, мабуть, є запозиченнями.

Сокири-молоти з грибоподібною шляпкою (СМГ) також поділяються на два підтипи: короткі (СМГК) та видовжені (СМГВ). СМГК знайдені: Завод високово­льтної апаратури, поховання 19; Старобогданівка 1.4; Лиманці 7.11; Сивашівка 2.22 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1980/15]; Головківка 6.12 на Кірово- градщині [Полин, Тупчиенко, Николова, 1994, рис. 6: 3] (рис. 44: 1-4).

Видовжена сокира (СМГВ) знайдена в похованні Орлянка 4.9 в Запорізькій області [НА ІА НАНУ: Отрощенко, 1973/7] (рис. 44: 5). Видовжені сокири з похо­вання 3.4 біля с. Бурлацьке Великоновоселівського району Донецької області [Санжаров, 1991а, рис. 6] та з поховання 2.5.6 Кам'янського курганного поля на Дніпропетровщині [Андросов, Яременко, Мартюшенко, 1990, рис. 5: 4] прикра­шені по боках трьома канелюрами (рис. 44: 7, 8). Усі ці сокири за загальними об­рисами та грибоподібними обушками близькі до сокир-молотів типу "К" культури лійчастого посуду Центральної Європи [Zapotoсky, 1989] та до пізньотрипільсь- ких софіївських сокир-молотів типу СМГ. Особливостями інгульських сокир є ви­сока якість обробки поверхні (на відміну від сокир культури лійчастого посуду вони усі добре відполіровані) та мають чіткі грані, що виділяють “плечі” виробів.

Сокири типу “Аккермень” знайдені в похованнях Рахманівка 4.13 та Радіоні- вка 9.7 [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1982/4]. Сокира з Рахманівки (рис. 44: 6) при­крашена досить багатим “врізним” орнаментом, який має аналогії в орнаментації інгульської кераміки.

Однією з ознак сокир-молотів інгульської культури, перш за все, сокир типу СМ, є "врізний" орнамент. Усі ці вироби виготовлені з дуже твердих порід каме­ню — порфіріто-діабазів [Шарафутдинова, 1980], орнаменти на них, враховуючи складність такого матеріалу, дуже вишукані. Така складна, близька до ювелір­ної, техніка обробки каменя в цілому не типова для європейських культур, а бі­льше властива культурам Близького Сходу та Східного Середземномор'я.

Отже, сокири-молоти є найбільш розповсюдженою типовою зброєю Інгульсь- кої культури. Цей вид зброї представлений кількома типами, які зустрічаються практично в усіх європейських культурах “бойових сокир”. Однак, найбільш бли­зькою за наборами типів сокир-молотів до інгульської є культура лійчастого посу­ду (ТВК), на її перших, карпатських етапах розвитку [Zapotocky, 1989] та пізньо- трипільська Софіївська група (культура) [Klochko, Kosko, 1995].

Булави. Серед знахідок в “інгульських” похованнях вирізняються кулясті, грушоподібні, хрестоподібні та молотоподібні кам'яні навершя булав. Кулясті бу­лави походять з комплексів: Менгикури 1.29 [НА ІА НАНУ: Отрощенко, 1976/6]; В. Токмак 1.9; Давидівка 1.5 та 2.3 (останні дві кулясті з бортиком на низу втул­ки) на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1986/13]; Корпач 3.7 в Єдинецькому районі Молдови [Яровой, 1984, рис. 12: 7] (рис. 45: 1). Сплющено-куляста булава знайдена у похованні 5.3.1 Кам'янського курганного поля на Дніпропетровщині [Андросов, Яременко, Мартюшенко, 1990, рис. 5: 5].

Грушоподібні булави знайдені в похованнях Виноградне 3.36, похованні 3.9.11 біля с. Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області [Марина, Ромашко, Северин, 1995, рис.3], Н. Маячка 30.2 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1979/7], Майорівка 3.15 на Миколаївщині [НА ІА НАНУ: Ша- рафутдінова, 1971/28а]; Виноградне 23.3 в Запорізькій області [НА ІА НАНУ: Отрощенко, 1984/10]; (рис. 45: 2-3).

Булава хрестоподібної форми була знайдена в похованні Філатівка 12.2 [Klochko, Pustovalov, 1994] (рис. 45: 4). Хрестоподібні булави є досить специфіч­ним типом зброї, що зрідка зустрічається на Україні, починаючи з неоліту (Марі­упольський могильник). Кулясті булави (подібні до тих, що походять із інгульсь- ких пам'яток) належать до типів, які були широко розповсюджені в Центральний Європі з доби неоліту до ранньої бронзи включно. Походження їх пов'язують з Близьким Сходом, а поширення на Балканах та прилеглих районах Центральної Європи починається з першої половини IV тис. до Р.Х. [Berounska, 1987].

Молотоподібні булави. У похованні 2.5.5 біля с. Василівка у Дніпровському Надпоріжжі [Ковалёва, Мухопад, Шалобудов, 1995, рис. 9] знайдений дивний виріб — булава, що прикрашена невеличким обушком та імітацією леза на про­тилежному боці (рис. 45: 6). Така ж річ знайдена в похованні Тамарине 1.6 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1989/24]. Невеличкі округлі кам'яні соки- ри-молоти, форма яких дуже близька до булав, знайдені в похованнях Василівка 2.5 на Дніпропетровщині [Ковалёва, Мухопад, Шалобудов, 1995, рис. 9] та Н.Маячка 2.29 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1979/7] (рис. 45: 5). Мо­лотоподібні булави знайдені лише в “інгульських” пам'ятках, в інших культурах Європи вони не відомі.

Кинджали. Кременеві кинджали в інгульських похованнях представлені двома типами: з трикутним лезом та з видовжено-листоподібним лезом. Кинджали з три­кутним лезом знайдені в похованнях Володимирівка 1.18 [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1981/19] та Єфремівка 7.4 (з обламаним черешком) [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1984/11] на Херсонщині (рис. 45: 11). В похованні Володимирівка 1.18 разом із таким кин­джалом знайдені кременеві вістря стріл ранньокатакомбних типів, що дозволяє від­носити підтрикутні кинджали до більш раннього часу, ніж листоподібні.

Невеликі листоподібні кинджали з широким підтрикутним черешком похо­дять з поховань Вовчий 4.28 та Н. Михайлівка 8.5 в Акимівському р-ні Запорізь­кої області [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1987/19; 1988/20], Новогригор'ївка 1.15 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1985/7] та Кам'янське 1.6 під Маріуполем [Санжаров, 1999, рис. 8: 1] (рис. 45: 7-10).

Не зафіксовано жодного випадку комплексної знахідки булави та сокири- молота, тобто, можна було б припустити, що воїни того часу мали на озброєнні або тільки булаву, або тільки сокиру-молот. Проте на кам'яній стелі катакомбного часу, так званому “Керносівському ідолі”, зображені разом з луком і булава, і кам'яна сокира-молот, і дві металеві сокири [Крылова, 1976]. Скоріш за все похо­вальний обряд катакомбного часу не передбачав покладення в могилу повного комплекту озброєння, а лише окремих його елементів, що несли певне символіч­не навантаження.

Тож, комплекс озброєння цієї групи реконструюється таким чином: лук і стріли з кременевими вістрями (використовувався масовано); списи-дротики з кременевими вістрями (подібні до “донецьких”); кам'яні сокири-молоти (основний тип зброї); булави з кам'яними навершями; кременеві кинджали.